Комуністи та фашисти використовували однакові технології — чеський інтелектуал

Письменник і музикант, дисидент та інтелектуал, який працює на межі між різними жанрами, Петр Плацак є ключовою постаттю для чехословацького андеґраунду 1980-х років. 

У 1980-х Плацак був одним із тих, хто кидав виклик комуністичній системі тодішньої Чехословаччини. Видавався в самвидаві, був редактором газети, а також — кларнетистом легендарної рок-групи The Plastic People of the Universe (група, в чий назві – алюзія на пісню Френка Заппи, — стала одним із символів чехословацького підпілля після 1968-го року, і мала дуже тісні і дружні стосунки з Вацлавом Гавелом). 

Сьогодні він продовжує літературну діяльність – за книжку «Fízl» («Шпиг») 2008-го року отримав премію Magnesia Litera – одну з найважливіших у Чехії. Водночас він також пише історичні книжки – зокрема, про повоєнну Чехословаччину часів Клемента Готтвальда, яку він називає країною фашистського комунізму. 

Із Петром ми зустрічаємося в Києві; сюди він приїхав на запрошення посольства Чехії. У нашій короткій розмові ми спробували поговорити і про минуле, і про сучасність.   

Моє перше запитання до Вас як до людини, яка має досвід з 80-х років, антикомуністичного підпілля, самвидаву. Як ви бачите відмінність тієї епохи, кінця комунізму, від нинішньої епохи?

Різниця насправді дуже велика. Бо все моє покоління зростало з ідеєю, що ми помремо за комунізму. У те, що комунізму прийде кінець, я почав вірити тільки наприкінці 1989 року, перед самим початком Оксамитової революції.

До 1989 року нам вдалося сформувати повністю незалежне середовище, в якому ми видавили власні журнали, проводили власні виставки, створювали власні університети. Після 1989 року ми почали жити нормальним життям, почали жити в нормальному вільному суспільстві. Наприклад, я вступив до університету і закінчив історичне відділення, чого за комунізму мені не вдалося би зробити.

Деяким популістським політичним партіям вдалося переконати суспільство в тому, що від 90-х років і аж до приходу до влади президента Мілоша Земана в Чехії панували суцільна корупція і хаос

Чому ж тоді люди у Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині сьогодні розчаровані тим, що відбулося в 1990-і та 2000-і роки? 

Це складне питання. У Чехії досі переважає думка, що революція 1989 року була правильним рішенням і що режим до 1989 року був найгіршим етапом в історії Чехії. Якщо ж подивитися на економічну історію, то можна побачити, що чехи зараз живуть найкраще за увесь період існування Чехії і Чехословаччини.

Але деяким популістським політичним партіям вдалося переконати суспільство в тому, що від 90-х років і аж до приходу до влади президента Мілоша Земана в Чехії панували суцільна корупція і хаос.

Також наявний досить високий рівень розчарування європейськими інституціями. Політики, на жаль, не здатні були показати суспільству, які вигоди несе Європейський Союз, зокрема для таких маленьких країн, як Чехія.

Крім цього, Європа сьогодні стикається з великою кризою біженців, якою зловживають всі націоналістичні політичні партії.

Тобто це збіг кількох різних обставин, які, на жаль, зараз ідуть на руку різним націоналістичним партіям – і не лише у Чехії, а й по всій Європі.

Найбільшу загрозу чехи відчувають від міграції, міграційної кризи та ісламізації Європи. Про це зараз говорять різні популістські та націоналістичні партії

Звідки зараз у Чехії очікують загрози? В Україні ми очікуємо загрози передусім від Росії. У Чехії це що? Брюссель? Америка? Росія? Біженці? 

Найбільшу загрозу чехи відчувають від міграції, міграційної кризи та ісламізації Європи. Про це зараз говорять різні популістські та націоналістичні партії. Якщо ж говорити про загрозу з боку Росії, то Чехія все ще залишається тут дуже обережною. І ця обережність нікуди не зникає, якщо судити тільки за висловлюваннями нашого проросійського президента Мілоша Земана. Його поведінка дає підстави говорити про те, що йому, можливо, платить Росія.

Ми зараз в Україні переживаємо процес декомунізації. Ми дуже часто порівнюємо його з процесом дефашизації чи денацифікації. Чи Ви бачите подібності між нацизмом і фашизмом з одного боку — і комунізмом з іншого? І чому Росія постійно культивує міф про те, що вона оточена фашистами? 

Мені здається, що російська правляча верхівка цілеспрямовано використовує цей міф про Другу світову війну, під час якої Росія нібито була найбільш могутньою державою. Вона це робить навмисно, тому що вважає цю перемогу найбільшим досягненням країни в ХХ столітті. Але ж ми маємо пам’ятати, що найбільші втрати в цій війні понесли українці та білоруси. Росіяни, можна сказати, привласнюють собі ці заслуги.

Якщо ж говорити про нашу країну, то в мене нещодавно вийшла нова книга, яка називається «Чехословаччина у часи Готтвальда як фашистська держава».

Комуністичний фашизм чи антифашизм, як його тоді називали, — це одна велика брехня, яку ми, народи Центральної і Східної Європи, безпосередньо пережили і повинні зараз подолати

Називаючи повоєнну Чехословаччину «фашистською державою», я її не ображаю, я пояснюю, чому використовую саме це визначення. Бо комуністи прийшли до влади в Чехословаччині в 1948 році у результаті так званої комуністичної революції. Але їхній прихід до влади дуже нагадував прихід до влади фашистів в Італії після Першої світової війни. Вони використовували абсолютно ті самі технології. Якщо ми подивимось на прихід до влади комуністів у Росії в 1917 році, то вони теж дуже активно використовували імперську ідею Росії.

Наскільки ця Ваша теза є зрозумілою в сучасній Чехії?

Ця теза не є загально зрозумілою, тому що Чехія досі частково перебуває в тіні комуністичного минулого. Ми чуємо відлуння комуністичної пропаганди, яка називала фашистами всіх, крім самих комуністів. Вона називала фашистами навіть соціал-демократів, вважаючи їх «соціальними фашистами». Це тавро «фашистів» накладалося на всі елементи суспільства, які не були революційними, а просто хотіли реформ, хотіли змінити суспільство. Комуністи казали, що вони фашисти, бо віддаляють прихід великої соціалістичної революції і комуністичної революції.

Тому комуністичний фашизм чи антифашизм, як його тоді називали, — це одна велика брехня, яку ми, народи Центральної і Східної Європи, безпосередньо пережили і повинні зараз подолати.