«Кримська справа» у Євросуді: Україна — про права людини, Росія — про фашистів

Міждержавні скарги — нечасте явище у Європейському суді з прав людини. За всю історію цього суду було лише 10 випадків, коли держави зверталися сюди з претензіями до інших держав.

І це при тому, що ЄСПЛ розглянув десятки тисяч справ — тільки проти України на цей час існує близько тисячі вже готових рішень по суті.

11 вересня 2019 року в Страсбурзі розглядалася справа «Україна проти Росії», яка стосувалася лише питання про прийнятність скарги — тобто, про те, чи має ЄСПЛ повноваження вирішувати цю справу.

Треба завважити, що ЄСПЛ не розглядає територіальні суперечки, але скарга України і не є скаргою про окупацію: ми заявляємо про порушення росіянами прав людини. Йдеться про порушення таких прав, як право на життя, катування, позасудові покарання тощо.

Міждержавна, так само як і індивідуальна, скарга може бути подана після того, як Державі-відповідачу, у даному разі Росії, надано можливість виправити ситуацію (це називається вичерпанням ефективних засобів правового захисту, яке полягає, як правило, в оскарженні порушення до національного суду).

Сам процес складався з двох частин. Спочатку виступили представники уряду Росії, потім — уряду України, далі — суд ставив сторонам запитання. Після невеликої перерви обидві сторони мали можливість надати коментарі на запитання суду.

Передовсім, уряд РФ поставив під сумнів повноваження України на подання, як мінімум, першої скарги навесні 2014 року. Дану скаргу було подано 13 березня 2014 року — до того, як на півострові відбувся так званий «референдум».

Росіяни стверджували, що легітимний уряд України втік, в країні відбувся «військовий переворот», Україну захопили фашисти, а тому не було органів, повноважних на подання таких скарг. Ця теза в різних варіаціях була повторена декілька разів.

Крім тези про «фашизм», уряду РФ будував свою стратегію на тему, що поставив під сумнів докази у справі.

Українська сторона багато обставин доводить через доповіді і дослідження українських правозахисних організацій. Натомість росіяни ставили під сумнів неупередженість збору доказів, аргументуючи це тим, що всі ці організації… фінансуються Джорджом Соросом. До цієї тези росіяни зверталися неодноразово.

Іншим аргументом Росії було те, що всі ці доповіді і дослідження правозахисників мають похідний характер, а суду варто було б працювати з первинними доказами — поясненнями людей, документами тощо.

Натомість Уряд України наголошував на тому, що Російська Федерація сама перешкоджає доступу до Криму міжнародних організацій, тоді як факти масових порушень прав людини є загальновизнаними на рівні Ради Європи, Європейського Союзу, органів ООН.

Показовим стало запитання одного із суддів про те, чи допускають сторони можливість завершення цієї справи компромісом.

На це уряд Російської Федерації заявив, що нині відносини між двома державами поліпшуються, а як приклад навів факт передачі Росією українських полонених. Але представники Росії так само визнали, що на цьому етапі говорити про можливість якогось компромісу ще зарано.

Уряд України був більш категоричним: будь-який компроміс у цій справі був би проявом зневаги до міжнародного права.

Те, що відбувається нині у Страсбурзі, є доленосним для Криму: за наслідками розгляду нашої скарги будуть встановлені принципи, за якими буде вирішуватися решта кримських справ. Це й питання того, які повноваження має Росія у Криму, й момент, з якого Росія відповідає за все, що там відбувається, тощо.

Це важливо, бо велика кількість порушень прав людини на півострові відбулася в кінці лютого або на початку березня 2014 року — ще до проведення так званого референдуму.

Важливим є те, що уряд РФ дотримується позиції про те, що Крим було приєднано внаслідок волевиявлення населення півострову — так званого референдуму 16 березня 2014 року. Зараз росіяни намагаються переконати суд, що Росія встановила контроль над Кримом лише 18 березня.

Натомість уряд України доводить, що Росія контролювала півострів, як мінімум, з 27 лютого 2014-го. Якщо суд погодиться з нашою позицією, то за межами справи це означатиме, що «референдум» так само проводився вже під контролем РФ.

Коли суд ухвалить рішення щодо прийнятності, перейде до розгляду справи по суті й ухвалить остаточне рішення, на разі прогнозувати складно.

За розглядом справи стежить багато юристів в Україні та за її межами.

Вирішення цієї справи має розблокувати розгляд десятків індивідуальних скарг по Криму. Поки що такі скарги приймаються судом і просто очікують свого часу.

Окупація Кримського півострову та спроба його анексувати — це подія, якої ще не траплялося у повоєнній Європі, через це виникають численні питання про те, яким чином має застосовуватися Конвенція з урахуванням міжнародного гуманітарного права та інших міжнародних стандартів.

Тож треба набратися терпіння: процес розтягнеться на роки, і питання лише в тому, скільки саме років доведеться чекати. Наступного року Євросуд винесе тільки рішення про прийнятність справи. Ще промине час для прийняття рішення по суті й винесення компенсацій.

Водночас, за заявами, які лунали раніше з суду, судді мають намір розглянути цю справу значно швидше, аніж це відбувається зазвичай.

Проте, якщо говорити відверто, то це може бути швидко для суддів, але не швидко для тих, хто чекає.