Крістіан Карл Венавесер пояснив перспективи реформування Радбезу ООН

Постійний представник Князівства Ліхтенштейн в ООН Крістіан Карл Венавесер розповів hromadske.tv про перспективи реформування Ради Безпеки ООН, яка живе за принципами 70-и річної давнини.

Пан Венавесер є одним із розробників пакету змін, які могли б осучаснити найбільш представницьку міжнародну організацію. Він також прокоментував «Мінські угоди» та їхній правовий статус, а також перспективи створення міжнародного трибуналу по рейсу MH-17.

- Якими є перспективи реформування Ради Безпеки ООН? Ми знаємо, що вона часто застосовує право вето і блокує прийняття рішень.

- Ми вважаємо, що саме цей пункт і треба змінити. Право вето – це те, що існує. Його прописали країни, які створювали ООН у 1945 році. Це пункт вже тоді був суперечливим. І він ще більше є суперечливим зараз. Тому що рішення Ради Безпеки ООН часто блокувались через вето і не вдавалось зробити те, що планувалось зробити. Тому у нас є обіцянки від держав дотримуватись певної лінії поведінки, коли вони засідають у Раді Безпеки, бо зараз це інший час. І через 70 років після створення організації ми сподіваємось, що змінимо право застосування вето.

- Я знаю, що є ініціатива з боку Франції та Мексики знайти підтримку та змінити процедуру застосування права вето. Якими є ці перспективи?

- Те, чого ми прагнемо і те, про що говорили країни, коли я був у Раді Безпеки ООН – мова йде і про постійних членів Ради Безпеки, і про ті країни, які там є протягом двох років, а саме таке крісло займатиме Україна з наступного року – ми не будемо діяти проти того, щоб заблокувати рішення по масовим злочинам проти людяності, геноциду та військовим злочинам. І ми хочемо, щоб держави взяли на себе публічні зобов’язання на основі тих пропозицій, які ми написали. Це ми, Ліхтенштейн, та 28 інших держав. Це б стало тим реальним кроком по зміні права застосування вето.

- Як примусити держави взяти на себе зобов’язання? І якими повинні бути наслідки, якщо країна їх не виконує?

- Ми розуміємо, що не кожна країна візьме на себе зобов’язання. Але багато країн це зроблять. І ми отримали позитивні відгуки. Коли хтось до нас прийде і скаже, що ми хочемо засідати в Раді Безпеки ООН і чи Ви за нас проголосуєте, тоді ми скажемо, що дамо Вам наш голос в обмін на зобов’язання. Думаю, що багато так теж зробить.

- Що робити з постійними членами?

- Постійні члени, звичайно, не потребують наших голосів. Ми їх не обираємо. Але у нас є позитивне ставлення до нашої пропозиції з боку 2 із 5 країн-постійних членів. Це Франція та Велика Британія. Сподіваємось, що інші візьмуть їхній приклад. Ми не наївні. Ми не думаємо, що зараз всі під цим підпишуться. Це довгостроковий проект.

- Якими є інструменти, щоб переконати постійних членів Ради Безпеки? Якою є ця процедура? З боку виглядає так, що цей процес перебуває у глухому куті і у країн-постійних членів Ради Безпеки ООН немає бажання щось змінювати.

- Ми не намагаємось скасувати право вето. Ми не думаємо, що це є реалістичним та вірним шляхом. Ми думаємо, що це дуже складно і забере багато часу. Чого ми хочемо – це політичних зобов’язань з боку держав. І якщо більшість країн-членів ООН хочуть бачити такі зобов’язання, тоді зрештою і постійним членам Ради Безпеки ООН доведеться це зробити.

- Що ще можна змінити у Раді Безпеки ООН, щоб отримати більше ефективне керівництво цією світовою інституцією?

- Раді Безпеки ООН багато що треба зробити. Їм треба більше рахуватись із країнами, які не входять до Ради Безпеки; проводити консультації із країнами, які охоплені кризою безпеки. Треба більше відкритості та прозорості. Це не повинен бути орган, де 15 держав розмовляють тільки між собою. Останнім часом Рада Безпеки ООН була неефективною. Вона досить вдало реагувала на кризи у країнах Африки. Але все, що виникало за межами африканського континенту ефективно не вирішувалось. Рада Безпеки ООН не виконує свою роботу.

- Щоб Ви сказали тим, хто дуже розчарований міжнародною системою та безкарністю держав, які кидають виклик її ключовим принципам?

Це запитання на яке врешті-решт повинні відповісти країни-постійні члени Ради Безпеки. Вони працюють на основі діючих для нас угод, яким вже 70 років. Але угоди повинні бути живими. Нам треба отримати від них зобов’язання, що вони діятимуть так, щоб у нас усіх було відчуття врахування та представлення наших інтересів. Думаю, що зрештою їхні власні інтереси та аналіз ситуації призведуть до схожих із нами висновків.

- Якими є перспективи створення Міжнародного трибуналу по катастрофі рейсу МН-17?

- Це складене запитання. Воно досі перебуває в Раді Безпеки ООН. Багато країн мають свої інтереси щодо його розгляду. Я особисто не думаю, що цим питанням повинен займатись Міжнародний кримінальний суд. Це не є злочином проти людства. У всякому разі не є зрозумілим, чи є це злочином проти людства або актом геноциду. Найкращим варіантом вирішення даної проблеми було б створення незалежного міжнародного трибуналу з розслідування причин катастрофи. Але ви самі знаєте, як це складно зробити і хто виступає проти цього.

- Якби Ви оцінили все те, що впродовж останнього року пов’язане з кризою в Україні? Росія є тією державою, яку вважають прямо причетною, але водночас вона ж і приймає рішення в Раді Безпеки?

- Звичайно, що для ООН ця ситуація є дуже нетиповою, коли постійний член Ради Безпеки є учасником конфлікту чи підтримує одну зі сторін конфлікту. Саме тому ми вважаємо, що Росія не повинна брати участь у прийнятті рішень з питань цієї кризи. Події в Україні є для нас дуже тривожними. Ми не бачимо жодних покращень ситуації. Мінські угоди не виконуються і не поважаються. І те, як зараз розвиваються події свідчить, що ми отримаємо ще один заморожений конфлікт у цьому регіоні. Звичайно, що цього дуже не хотілося б.

- Резолюцію по мінським угодам підтримала Рада Безпеки ООН. Наскільки є важливим таке рішення. І який юридичний рівень у цього документу?

- Це означає, що все, що підтримано Радою Безпеки має міжнародну підтримку і є зобов’язуючим документом для всіх сторін конфлікту. Це юридичне зобов’язання учасників конфлікту виконувати угоди. Але на жаль цього не відбувається.

- Чи має цей документ найвищий юридичний статус?

- Підтримані Радою Безпеки ООН документи та угоди мають найвищий статус. Саме тому угоду по ядерній зброї з Іраном було підтримано в Раді Безпеки ООН. Тому що, це надає їй необхідний рівень міжнародної підтримки.

/ Наталія Гуменюк, Роман Скрипін

hromadske.tv