Кримські назви: депортація імен

73 роки тому, в 1944 році, майже 200 тисяч кримських татар звинуватили у співпраці з нацистською Німеччиною і за наказом Сталіна депортували з їх історичної батьківщини — з Криму. Разом з людьми тоді «депортували» і назви: карта півострова втратила понад тисячу кримськотатарських, караїмських, німецьких, грецьких, вірменських та інших найменувань. Це були найбільші топонімічні репресії в історії Радянського Союзу, після яких, до того ж, не відбулося реабілітації, — історичні назви так і не повернулися. Громадське розповідає про те, як змінювалися імена на карті Криму.

Біюк-Онларскій район на карті Кримського статистичного управління, 1922 рік screenhot

«Село, де народився мій дідусь по татовій лінії, називалося Сарилар. Сарилар в перекладі з кримськотатарської означає «рудоволосі». Там дійсно були всі руді. А в 1948 році його перейменували в Білобродский. Зараз цього села вже немає», — розповідає головний редактор видання «Українська правда» кримська татарка Севгіль Мусаєва.

Севгіль Мусаєва, головна редакторка «Української правди» (фото з особистого архіву)

Село Сарилар потрапило під найбільшу — третю — хвилю топонімічних репресій в Криму. Указ про масові перейменування Президія Верховної Ради Української РСР випустила в річницю депортації — 18 травня 1948 року. Документ стирав з карти тисячі стародавніх назв і замінював їх на безликі радянські. Сарилар — яскравий приклад: стара назва була важливою характеристикою села і його жителів, а нове ні про що не говорило. Разом з рудоволосими жителями зникло і слово, яке могло про них розповісти.

Три хвилі

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ми всі хочемо вранці прокинутися і побачити, що кошмар закінчився» — інтерв'ю з режисером Ахтемом Сеітаблаєвим

Знеособлення карти Криму почалося майже через півроку після депортації — в грудні 1944. Першим указом Президії Верховної Ради Української РСР було перейменовано 11 районів і районних центрів у Криму, які мали кримськотатарські та німецькі назви. Міста тоді не чіпали, але одне все ж виявилося в списку. Древній Карасубазар назвали Білогірськом.

Карасубазар в перекладі з кримськотатарської означає «ринок на Карасу». А Карасу — це невелика річка, на якій розташоване місто. Її назва дослівно перекладається як «чорна вода» (qara — чорний, suv — вода). До 18 травня 1944 року Карасубазар і Бахчисарай були містами, в яких мешкало переважно кримськотатарське населення.

Карасубазар, Карло Боссолі

Грудень 1944 став репетицією перейменувань. Влада готувала справжній каток, який повинен був зачистити півострів. Друга хвиля пішла через вісім місяців — в серпні 1945. Тоді було перейменовано понад 300 сіл і селищ.

Але й ці масштаби були «незначні» порівняно з тим, що сталося 18 травня 1945 року. Тоді було перейменовано понад тисячу кримських населених пунктів. На карті Криму замість кримськотатарських найменувань з’явилися такі назви, як Робочий Куточок, Тилова, Штурмове, Резервне, Комсомольське, Буревісник, Партизани, Трудолюбівка.

Нові імена

Перейменовувати треба було так багато і так швидко, що виконавці ледь справлялися з завданням. Дедлайн був досить жорстким: підготувати пропозиції щодо перейменування потрібно було до 1 листопада 1948 року. Райкоми мали придумати за цей час понад тисячу назв. У хід йшло все: імена, садово-городня тематика, явища природи, сільськогосподарські та військові терміни.

Деяким селам пощастило: їхні імена зберегли свої історичні значення, фактично їх просто переклали російською з кримськотатарської. Так, наприклад, сталося з рідним селом української співачки Джамали — Малореченським. Його довоєнна назва — Кучук-Узень, що в перекладі означає «дрібне джерело». Вже через три місяці після депортації туди в’їхали нові мешканці — зі Ставропольського і Краснодарського країв. Вони потрапили під постанову «Про переселення колгоспників в райони Криму».

Ще один приклад такого перейменування-перекладу — село Синьокам’янка. До війни воно називалося Кокташ — в перекладі з кримськотатарської «синій камінь». Кажуть, що на світанку величезний кам’яний зуб дійсно набуває синього відтінку, його видно навіть з траси Керч-Сімферополь. Влітку 1944 в Кокташ-Синьокам’янку приїхали колгоспники з Курської та Тамбовської областей.

Але такі точні переклади можна назвати щасливими винятками. Більшість нових назв сіл і селищ не говорили нічого про їхнє минуле.

На весь півострів тоді залишилося всього сім міських топонімів з тюркським корінням: Бахчисарай, Джанкой, Інкерман, Керч, Саки, Старий Крим та залізнична станція Ішунь. Проте, й їм придумали нові імена — просто не встигли перейменувати. Бахчисарай ледь не став Пушкіним, а Джанкой — Відрадним або Вузловим.

Вид з вікна на Бахчисарай Фото: сторінка Ayshe Umerova у facebook

Пам’ять про кримських татар хотіли відібрати навіть у гір та річок: радянська влада готували четверту хвилю перейменувань. Вона повинна була торкнутися географічних назв. Гору Ай-Петрі планували перейменувати в Петрови скелі, Демерджі — в Обвальне, Роман-Кош — у Високу, Шайтан-Бурун — в Лисову гору, а водоспад Джур-Джур повинен був стати Шумним.

Чергову хвилю перейменувань запланували на літо 1953 року. На заваді стала смерть Сталіна в березні 1953, процес довелося зупинити.

Ситуацію в післявоєнному Криму, навіть на картах якого не збереглося нагадувань про кримських татар, яскраво ілюструють вірші радянського поета Бориса Чичибабіна. Герой вірша «Кримські прогулянки» приїжджає відпочивати в Крим, шукає кримських татар — і не знаходить.

Волны мой след кропили,
плечи царапал лес.
Улочками кривыми
в горы дышал и лез.
Думал о Крыме: чей ты,
кровью чужой разбавленный?
Чьи у тебя мечети,
прозвища и развалины?
Проверить хотелось версийки
приехавшему с Руси:
чей виноград и персики
в этих краях росли?
Люди на пляж, я — с пляжа,
там, у лесов и скал,
«Где же татары?» — спрашивал,
все я татар искал.
Шел, где паслись отары,
желтую пыль топтал,
«Где ж вы,— кричал,— татары?»
Нет никаких татар.

Повернення

Репресії проти кримських топонімів були унікальні: жоден народ не був позбавлений так надовго своєї географічної пам’яті. Якщо ж говорити не про народ, а про територію, то порівняти ситуацію можна лише з тим, що відбувалося після Другої світової війни зі Східною Прусією, де всі німецькі назви були на 100% замінені російсько-радянськими, починаючи з Кенігсберга-Калінінграда і Тильзита, який перетворився в Совєтськ, і закінчуючи найменшими селищами.

У 1946 році територією нинішньої Калінінградської області РФ пройшовся топонімічний танк: радянська влада знищувала нагадування про «німецько-фашистських загарбників». Під час виступу на мітингу з нагоди перейменування Кенігсберга говорили: «З присвоєнням місту імені Калініна покладено останній камінь на могилу фашизму і німецько-прусського юнкерства».

Так, навіть за допомогою топоніміки радянська влада проводила паралель між фашистами та кримськими татарами.

Схожі за масштабом топонімічні репресії пережили в ті роки Чечня та Інгушетія, але їхні національні назви незабаром повернулися на карти. Кримські татари не дочекалися цього ні за радянських часів, після смерті Сталіна, ні в роки незалежності України. І тільки анексія Криму Росією в 2014 році змусила політиків задуматися про реабілітацію репресованих назв і повернення імен.

Вид на Судак Фото: Максим Кошелєв/Громадське

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кримськотатарська: мова у вигнанні — СПЕЦПРОЕКТ

У травні 2016 Верховна Рада своєю постановою «Про перейменування окремих населених пунктів і районів Автономної Республіки Крим та міста Севастополя» постановила перейменувати 75 населених пунктів і районів Криму, повернувши їм історичні кримськотатарські назви.

Цей крок став хоч і важливим, але чисто символічним: практично втілити його в життя до деокупації Криму неможливо. Виходить, що імена повернулися лише частково. Хоча весь цей час вони продовжували й продовжують жити в пам’яті та повсякденному спілкуванні кримських татар.

Телеведуча Халіс Зінедін, наприклад, розповідає, що в її родині завжди користовувалися тільки старими, довоєнними назвами.

«Коли я була маленькою, я думала, що це просто різні села, я не розуміла, що мова йде про одне й те ж», — зізнається вона.

Ось кілька історій кримськотатарських сіл, яким Верховна Рада постановила повернути назви в травні 2016 року.

Улакли (Бахчисарайський район)

Улакли — кримськотатарська назва. Його етимологія, можливо, пов’язана зі словом «козеня». А ще в багатьох тюркських мовах улак — це змінний кінь. Можливо, колись тут міняли коней. Колись це село було одним із центрів політичного життя Кримського ханату: тут розташовувалась одна з ханських резиденцій. Крім палацу, були медресе і мечеть. Їхнє будівництво приписували першому кримському хану Хаджі Герею.

За даними перепису населення від 1926 року, 100% населення тут становили кримські татари. У 40-х місцеву мечеть знищили, село перейменували в Глибокий Яр.

Село Орталан (Білогірський/Карасувбазарський район)

Ім’я Орталан село отримало завдяки місцевому рельєфу. Воно розташувалося в долині між гір, а Орта Алан в перекладі з кримськотатарської, означає «галявина, поселення в центрі».

За давніх часів це місце уподобали ще готи та алани. Пізніше, селом Орталан володіли генуезці, а потім — османи. Після депортації кримських татар історичну мечеть тут використовували як стайню, а пізніше знесли. Село перейменували в Суничне.
Мальовничі краєвиди старого Орталана можна побачити на картинах пейзажиста Срібного століття Костянтина Богаєвського.

Гірський пейзаж з деревами, Орталани,1930-ті. Автор: Богаєвський Костянтин Федорович/Сімферопольський художній музей, місто Сімферополь

Катирша-Сарай (Білогірський/Карасубазарський район)

Це кримське село сто років тому було відоме своїми сірководневими джерелами. Ймовірно, саме тому під час масових повоєнних перейменувань в Криму йому дали ім’я Лікувальне.

Але спочатку воно означало палац, а не санаторій і називалося Катирша-Сарай. З кримськотатарського це перекладається як палац Катиршаха. За часів ханату, ймовірно, саме це село було місцем перебування місцевих мурз. Сюди в 1777 році прибув хан Шагін Герей. Село було досить великим, і населяли його виключно кримські татари. У 1928 році більшовики спалили всю бібліотеку. У 1934 знесли мінарет, а будівлю мечеті та медресе розтягнули по шматочках для потреб колгоспу. Жодна зі старих будівель не збереглася.

Село Коккоз (Бахчисарайський район)

Коккоз в перекладі з кримськотатарської означає «сині очі». У корінних жителів цього села — кримських татар — було світле волосся і світлі очі сірих та блакитних відтінків. Можливо, це спадщина готів і гунів, які тут потіснили скіфів і еллінів в 4 столітті нашої ери. Коккоз був останнім на шляху до перевалу Ай-Петрі, через який йшли стежки на південний берег Криму. Цими стежками й користувалися купці. У Коккоз вони зупинялися для відпочинку та зміни коней.

Мечеть Коккоз-Джамі (колишня Юсупівська), село Соколине

У Коккозі, який після війни перейменували в Соколине, збереглася традиційна кримська архітектура: Юсупівський палац, Юсупівська мечеть, мечеть Алі-бея Булгакова; фонтани Булгакова і фонтан «Блакитне око», який нагадує про історичну назву села.

«Практичної користі від повернення цих імен, напевно, мало. Але ось з моральної точки зору це правильно — хоча б тому, що кримські татари домагалися цього 25 років після повернення до Криму! Адже кримськотатарські назви дуже багато розповідають про цю місцевість, вони дані з любов’ю до рідної землі. Шкода, що тільки зараз про це задумалися і вирішили реалізувати», — міркує Севгіль Мусаєва.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram