ENRU

Кримськотатарська: мова у вигнанні — СПЕЦПРОЕКТ

Кримськотатарська мова — особлива мова пострадянського простору. Народ, який нею говорить, має рідну землю, та не має держави. Масова депортація кримських татар у травні 1944 року завдала їхній мові значного удару.

Як розвивалася кримськотатарська мова у незалежній Україні? І що відбувається з нею останні три роки, коли багатьом родинам знову довелося покинути батьківщину? Громадське представляє другий матеріал із циклу «Мови. Незалежність».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Вірменська: мова на рівні ДНК — СПЕЦПРОЕКТ»

«Корюшкенъдже!», — прощається біля дверей ресторану, де ми записували інтерв’ю, режисер Ахтем Сеїтаблаєв. Кримськотатарською це означає «до зустрічі». Добрий день, дякую, будь-ласка, до побачення — всі ввічливі форми тут, у кримськотатарському ресторані, який відкрили його друзі, Ахтем промовляє рідною мовою. Взагалі, в його житті та роботі зараз перетнулися три мови: українська, російська та кримськотатарська.

Урок «Рідна мова» для Ахтема став не просто назвою з обкладинки підручника — йому дійсно у певний час довелося вчити свою власну, рідну мову. Депортація 18 травня 1944 року стала руйнівною зокрема й для мовного середовища: родина Сеїтаблаєва, як і тисячі інших сімей, частково втратила мову.

«Мову я розумів завжди, тому що виріс у середовищі сім’ї, родичів, — розповідає режисер. — Кримські татари прагнули селитися поруч, це було природньо. Після депортації, коли їх викидали буквально у поле, вони намагалися триматися один одного — так було легше вижити. В дитинстві у радіусі п’ятисот метрів від нас жили одні родичі. Проте дитячий садок і школа були російськомовні. Я мешкав в узбецькому місті Янгіюль (в перекладі це означає «нова дорога»). Це місто було побудоване політичними в’язнями, тож там були й далекосхідні корейці, й поволзькі німці, й чеченці. І мовою спілкування між цими всіма етнічними групами була російська».

Коли Ахтем Сеїтаблаєв вступив на акторський факультет, то збагнув: самого лише розуміння рідної мови вже недостатньо. Перший курс набрали у 1989 році для кримськотатарського театру, що відновлювався. І тоді він зрозумів: мовою треба володіти вільно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ми всі хочемо вранці прокинутися і побачити, що кошмар закінчився» — інтерв'ю з режисером Ахтемом Сеітаблаєвим

Свій фільм «Хайтарма» про події 1944 року режисер знімав частково кримськотатарською. Говорить, якщо зазіхнути на стрічку повністю рідною мовою — не вистачить акторів. Щоправда, зараз знімає українською — про «кіборгів», які захищали донецький аеропорт.

«До речі, дуже багато слів в українській мові — це тюркізми, багато що прийшло з кримськотатарської мови, — нагадує Ахтем. — Це і «тютюн», і «бочка», і «штани», і «козак», і навіть «хохол». Між кримськими татарами та українцями було багато складнощів, проте було й багато світлого: це спільні битви, це і шлюби, це і взаємне проникнення культур у різних аспектах».

Реконструкція мови

На лінгвістичній карті України кримськотатарська мова з’явилася на початку 90-х. Кримські татари, близько 70% з яких жили в Узбекистані, почали повертатися на батьківщину, до Криму. З моменту депортації минуло майже півстоліття. Тоді, 18 травня 1944 року, мова водночас загубила всі свої соціальні функції, окрім однієї — побутової.

А до депортації кримськотатарська використовувалась у школі (початковій, середній та вищій), на радіо, у діловодстві, юриспруденції, науці, публіцистиці, літературі. Далеко від дому лишалося тільки одне — триматися разом і спілкуватись.

Півстоліття заслання завдали мові значного удару. Вона була «вигнана» навіть із географічної мапи Криму: указом 1945 року сотні кримськотатарських оригінальних назв, кожна з яких щось розповідала про місто чи село, були замінені на безликі радянські: Плодові, Ягідні, Сонячні. Це були справжні топонімічні репресії.

Кадр з художнього фільму «Хайтарма» 

Саме тому зараз багатьом дітям кримських татар доводиться, по суті, вивчати власну національну мову.

Свою роль зіграла і анексія Криму Росією в 2014 році. У Кримськотатарському культурно-освітньому центрі, яким у Києві керує Аніфе Куртсеітова, до анексії займалися не більше десяти сімей. Зараз дітей більше, ніж півсотні і їхня кількість увесь час зростає: після кожної хвилі затримань і арештів у Криму до Києва їдуть нові родини.

«Наскільки тут можливо зберегти мову? Дуже складно, особливо для дітей, — визнає Аніфе. — Моментально губиться середовище, моментально губиться оточення. Всі діти змінили школи, у них немає зв’язку з родичами. Виходить, що заняття у нашому центрі — це наразі єдине місце, де готуються казки, постановки, готується багато заходів, і всі вони — кримськотатарською мовою. В процесі підготовки у дітей виникає те середовище, якого їм не вистачає».

Уроки кримськотатарської мови, музики й танцю відбуваються у київській школі №165. Керівництво школи відкрило двері без зайвих питань і дозволяє проводити стільки занять, скільки необхідно центру. Аніфе Куртсеітова говорить, що дуже за це вдячна. За її словами, влада багато говорить про кримських татар, проте більше уваги і допомоги вони отримують з боку звичайних громадян та активістів.

Знайомство з рідною мовою

«Повторюємо дні тижня, хто зможе написати на дошці?»

Афізе Емірамзаєва, викладачка кримськотатарської мови, розпочинає урок. Дівчинка біля дошки не може згадати, як пишеться четвер, їй підказує подруга.

«Здається, ви забули букви…», — сумно констатує Афізе. А діти скаржаться, що плутаються в кирилиці та латиниці (зараз у кримськотатарській використовують і те, й інше, а взагалі в історії було три види писемності — арабиця до 1928 року, латиниця до 1939 року і кирилиця, на яку перевели мову в 1939). Крім того, у всіх дітей — різні діалекти. Хтось — із родини південнобережних кримських татар, хтось — із родини північних. Розмовляють і вимовляють слова по-різному. Афізе визнає: з усім цим впоратись нелегко.

Щоправда сама вона переконана: діалекти — це скарб кримських татар. В кожному з них — багато спільного з різними мовами. Тож, що більше знаєш діалектів рідної мови, то більше іноземних мов розумієш.

Сама Афізе викладає ще й у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Після анексії тут відкрили спеціальність «кримськотатарська мова і література». Підготувати все встигли за п’ять місяців — роботу розпочали одразу після «референдуму» в березні. Заняття розпочались 1 вересня 2014 року. Цікаво, що серед студентів виявилося більше не кримських татар, а українців, для яких це стало своєрідним актом підтримки.

Матеріалів для занять вистачає. Активісти видають журнали, друкують книги, випускають посібники. У книжкових крамницях Києва та інших містах України немає стендів з літературою кримськотатарською мовою. Бажаєш купити журнал, книгу чи посібник — звертайся до «сарафанного радіо». Проте кримські татари не скаржаться й нічого не просять. Афізе, навпаки, дуже радіє тому, що вже є. Вона пригадує кримськотатарське прислів’я: «Капай-капай — буде озеро».

«Знаєте, навіть щось маленьке, навіть можливість вивчати рідну мову — це все одно великий плюс до того, що я вже знаю. Вчителі працюють, вони душу вкладають у наші заняття, сценки ставлять кримськотатарською. Батьки ж не можуть постійно з тобою бути і дати тобі в повному обсязі знання мови. Вони можуть спілкуватися рідною мовою — слава богу, мій батько завжди говорив рідною мовою вдома. Проте це побутовий рівень. Це недостатній рівень знання. Тож відвідувати заняття й курси потрібно».

Мрії

Про проблему нестачі матеріалу говорить і Халісе Зінедін — телеведуча, молода й талановита викладачка з Криму, сама ще студентка. Халісе  також переїхала до Києва у 2014. Знайома родина попросила її займатися з дітьми, потім до Халісе почали звертатися й дорослі. Вона сама вигадує уроки, імпровізує, включає в заняття ігри. Але всього цього катастрофічно бракує. До того ж, навіть із того матеріалу, який вже є, обирати важко: адаптованих посібників та підручників немає. Халісе бажає сама коли-небудь видати збірку уроків кримськотатарської.

На «Радіо Свобода» вона веде рубрику «Еліфбе» — це спільний проект радіо та українського Міністерства інформаційної політики. З певного часу ведуча «Еліфбе» почала приходити у гості до різних міністрів: вони беруть участь у програмі та промовляють декілька слів кримськотатарською. Щоправда, поки всі учасники обмежились лише виступами у кадрі: жоден продовжити уроки не захотів.

У дитинстві Халісе вільно кримськотатарською не говорила — знала лише окремі слова і вирази. Перейшла на рідну мову вже у національній школі. Зараз говорить нею з мамою, рідними й друзями. А ще веде телевізійні новини на ua.tv.

Один з улюблених ресурсів Халісе — фільми й мультфільми. Кримськотатарський телеканал ATR у свій час продублював багато популярних фільмів та мультфільмів. Кримськотатарською заговорив навіть Карлсон, який живе на даху.

Утім, всі переозвучені мультфільми Халісе учням вже показала: більше немає нічого. Вона мріє перекласти на кримськотатарську популярний серіал «Друзі»: за ним було б легко вивчати мову. Ще одна мрія — побачити у книжкових крамницях усі світові шедеври, перекладені кримськотатарською.

Халісе вірить, що коли-небудь так і буде. Адже одна її мрія вже здійснилася: вона почала бачити сни кримськотатарською і так через це зраділа, що не захотіла прокидатись.

 

Підписуйтесь на наш канал в Telegram