«Відкрити людям очі»: як латвійське видання допомогло в боротьбі з корупцією

Десять років тому троє олігархів мали неабиякий вплив у латвійській політиці. Вони обіймали високі посади та використовували зв’язки для просування власних бізнес-інтересів. Розслідування антикорупційних органів та публікації в пресі щодо їхніх політичних та бізнесових махінацій зрештою привернули увагу суспільства до їхньої корупційної діяльності.

На конференції в Ризі Громадське поспілкувалося з редактором журналу IR Magazine Паулсом Раудсепсом, який свого часу публікував докази корупції високопосадовців.

Паулс, ваш часопис розслідував діяльність можновладців, а відтак опублікував матеріали про масштабну корупцію, до якої були причетні колишні урядовці, включно з екс-міністром транспорту. Зазвичай подібними історіями мало цікавляться за кордоном, проте вони залишаються важливими внутрішніми питаннями. Отже, яке значення безпосередньо для країни мало ваше розслідування?

Звичайно, мало значення. 10 — 15 років тому в Латвії всім було зрозуміло, що країною правлять олігархи — Лембергс, Шлесерс, Шкеле.

Хто вони?

Лембергс, приміром, і донині — мер Вентспілса. Шкеле — колишній прем’єр-міністр, залишається впливовим політиком та бізнесменом. Шлесерс кілька разів був міністром транспорту. Усі розуміли, що ключові рішення в країні ухвалювалися цими трьома людьми.

Протягом десятиліття? Чи більше?

Трохи менше, загалом із 2000 року і аж до кризи. Не сказати, щоб вони були всемогутніми. Були й інші урядовці. Але вони відігравали важливу роль у політичній системі та в тому, якою стала латвійська політика.

Часом суспільство демонструвало спротив. Так, у 2007 році відбулися протести, й у результаті уряд пішов у відставку. Це відіграло надзвичайно важливу роль. У 2009 році наше антикорупційне бюро почало прослуховувати розмови Шлесерса, одного з цих трьох посадовців, у готельному номері, де він зустрічався з бізнес-партнерами та іншими політиками.

Прослуховування продовжувалося 2 роки. У 2011 вони вирішили, що матеріалів достатньо, щоб ініціювати кримінальну справу, у результаті якої Шлесерс отримав би обвинувальний акт.

Насправді, це рішення мало надзвичайно серйозні наслідки в Латвії. Слідчі звернулися до парламенту з проханням дати дозвіл на обшук у будинку Шлесерса (він був депутатом, тому слід було отримати дозвіл). Але парламент відмовив.

Відтак президент Затлерс ініціював процедуру розпуску парламенту. Власне, Шлесерса та Шкеле усунули від політики — їхні партії програли позачергові вибори. Нині вони не мають такого впливу, як раніше. Це був дуже важливий результат.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Авто на бабусю та конфлікт із НАБУ: що відомо про затриманого екс-слідчого ГПУ Дмитра Суса

Але проблема полягала в тому, що розслідування, яке ґрунтувалося на записах розмов, тривало надто довго. І врешті-решт, його припинили — у прокуратурі заявили: матеріалів недостатньо, щоби довести справу до суду.

У розпорядженні нашого видання опинилися записи розмов за 2009 — 2011 роки. Ми обрали найголовніше та опублікували в трьох випусках. Це були розмови Шлесерса про таємні бізнес-інтереси: як він ухвалював рішення щодо порту Риги, коли був прем’єром, парламентарем, впливовим депутатом міської ради Риги.

Він спілкувався з іншим олігархами, з Лемберсом, приміром, про внесення їхніх кандидатур на пост президента, генерального прокурора тощо. Вони обговорювали контроль над медіа та вплив на телеканали Латвії. Це було щось на кшталт вибуху бомби для Латвії.

Постало два головних питання. По-перше, чому немає обвинувального акту. Як таке можливо, що прокуратура не змогла довести справу Шлесерса до суду, адже очевидно з розмов, що ці люди порушували закон.

По-друге, оскільки Лембергс усе ще в політиці, як це на ній позначається. У парламенті сформували слідчу комісію, яка має дати відповіді на ці питання. Наразі ця тема залишається найгарячішою в Латвії.

Редактор журналу IR Magazine Паулс Раудсепс (праворуч) та журналістка Громадського Наталія Гуменюк під час розмови на щорічному форумі з питань зовнішньої політики та безпеки «Ризька конференція 2017» Фото: Йосиф Сивенький/Громадське

Ви загадали про антикорупційне бюро. Зазвичай подібному органу потрібен час, щоби стати повністю незалежним. Адже інші установи, як-от генеральна прокуратура, роблять усе, щоби перешкоджати його роботі. Наскільки добре проявило себе антикорупційне бюро Латвії в цьому конкретному випадку? Нині аналогічні органи формуються в Україні й нам, звісно, цікавий ваш досвід.

Важливо, щоби такі органи не ігнорували людей, які обіймають високі посади. Важливо, щоби людина, яка очолює таку установу або певний департамент, була віддана своїй справі — боротьбі з корупцією. У Латвії це розтягнулося на багато років.

У 2002 році уряд рекомендував кандидатуру Юти Стріке на посаду голови антикорупційного бюро. Парламент відхилив цю рекомендацію. Але Юта Стріке й надалі очолювала парламентську слідчу комісію, вона провела більшість важливих розслідувань. Та, власне, й суд над Лембергсом став можливими завдяки цій комісії.

Завдяки робітникам бюро відбулася низка важливих розслідувань, винесено багато обвинувальних актів. Вони були віддані боротьбі з корупцією, незважаючи на постійний політичний тиск. На жаль, у 2011 році парламент призначив нового голову бюро.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Що відомо про затриманих високопосадовців Міноборони

Це був не найкращий вибір. Він звів нанівець усі досягнення. Відтак більшість хороших слідчих звільнилися. Прикро, що склалася така ситуація, коли незрозуміло, чи вдасться бюро упоратися зі своєю задачею — розслідуванням корупції високопосадовців. Наразі вони арештовують поліцейських за дрібні хабарі.

Майже 15 років антикорупційне бюро було установою, яка дійсно демонструвала результативну роботу. Корупціонери справді його боялися. Навіть, якщо нині установа й менш ефективна, досвід доводить, що вона може працювати ефективно, і, можливо, скоро буде такою ж, якою була тоді, коли там працювали люди, зацікавлені в боротьбі з корупцією високопосадовців.

У контексті розмови про корупцію в Латвії, корупцію на високому рівні, різні домовленості, звісно, постає питання впливу Росії. Зокрема ви згадували порт. Через Латвію російські товари потрапляють на зовнішні ринки. Тож, це питання виключно внутрішнє латвійське чи все ж таки ні?

По-перше, ішлося саме про порт у Ризі.

Так, зрозуміло, але в цілому ситуація в портах могла слугувати доказом таємних зв’язків між Росією та Латвією.

Бізнес в портах завжди пов’язаний із транзитом Росії. Частина розмови Шлесерса стосується наміру багатого російського інвестора, пов’язаного з Кремлем, збудувати термінал перевантаження добрив у порті Риги. Отже, вони мають свої бізнес-інтереси.

З іншого боку, Шлесерс каже, що зацікавлений в інвестиціях у ринок нерухомості. Аби отримати гроші, він запропонував схему, відповідно до якої люди, які інвестують певну суму, купуючи апартаменти або іншу нерухомість у Латвії, отримують статус резидента на 5 років.

Це була дуже суперечлива пропозиція, але він її пролобіював у парламенті. Було очевидно, що це відповідає саме його бізнес-інтересам. Про передачу грошей Росією в записаних розмовах не йдеться. Я не кажу, що їх не було, але записи цього не містять.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Під прицілом»: про численні зловживання «Укроборонпрому»

Немає нічого про безпосередню корупцію з боку Росії та її вплив. Але річ у тім, що, можливо, цього й не треба. Їхні бізнес-інтереси пов’язані з Росією, тому вони завжди в курсі того, що думають росіяни. Вони не хочуть робити політичних кроків, які б шкодили їхньому бізнесу.

Отже, сам факт, що вони ведуть бізнес із Росією і це приносить серйозний дохід — це вже можна вважати інструментом впливу.

Редактор журналу IR Magazine Паулс Раудсепс (праворуч) та журналістка Громадського Наталія Гуменюк під час розмови на щорічному форумі з питань зовнішньої політики та безпеки «Ризька конференція 2017» Фото: Йосиф Сивенький/Громадське

Які настрої суспільства? Ми живемо в часи, коли суспільство не надто довіряє політикам, і це використовують у своїх інтересах популісти. З такої точки зору всі політики — корупціонери. Не має значення, це Росія, Європа чи Україна. Водночас є й інші політичні сили, які використовують ситуацію у своїх інтересах. Як усе це впливає на настрої латвійського суспільства? Чи латвійці розчаровані тим, що відбувається в країні?

По-перше, я думаю, що загальне розуміння корумпованості латвійських політиків існувало давно. Найбільше ця публікація вплинула на людей, які намагалися заплющувати очі на це й голосували за партії, близькі до олігархів. «Партія зелених та селян», ключова в нинішньому парламенті, дуже близька до Лембергса. Депутати сказали, що Лембергс — їхній кандидат на пост прем’єр-міністра.

Електорат цієї партії традиційно заплющував очі на те, що Лембергс пов’язаний із тіньовими угодами, вони вважали його хорошим мером Вентспілса, тому ігнорували ці речі.

Я сподіваюся, що публікація записів цих розмов усе змінить. Адже інтерес до них високий. Усі випуски, де вони були опубліковані, розкупили, а це трапляється з часописами вкрай рідко. Залишилося всього 200 екземплярів із накладу останнього числа.

Отже, інтерес величезний. Сподіваюся, коли люди побачать написане чорним по білому, коли зрозуміють, про що саме велися ці розмови, — до речі, вульгарні розмови з нецензурною російською лайкою — замисляться, чи потрібно й надалі ігнорувати це.

Отже, можна сказати, що Латвія поступово справляється з олігархами-корупціонерами.

Так, ми працюємо над цим. Крок за кроком Латвія позбувається їх. Хоча ще 10 років тому олігархи керували країною.

/переклад Кучмагра Ольга

Підписуйтесь на наш канал у Telegram