Спецпроект «Сіра Зона»: Без доступу до власного дому

Вздовж лінії розмежування в Донецькій та Луганській областях розташовані так звані закриті населені пункти. В них базуються військовослужбовці, а доступ для цивільного населення обмежений попри те, що активна фаза бойових дій там минула. Поки місцеві борються за право безперешкодно навідувати власне житло, з побитих обстрілами і залитих водою будинків зникає майно.

Чому людей так вперто не впускають додому – з’ясовували журналісти Громадського у черговому епізоді спецпроекту «Сіра Зона».

Бабці Каті 92. Вона живе у селищі Південне (до перейменування — Ленінське) між Горлівкою і Торецьком. Село поділене на три частини – кілька вулиць, які прилягають до шахти «Південної», контролюються українською армією. За териконом починається «сіра зона» — там немає військових. А далі, вже під самою Горлівкою, в районі шахти ім. Гагаріна, — позиції бойовиків самопроголошеної «ДНР». У всіх трьох зонах живуть люди, однак пересуватися між ними вони не можуть.

Щоб потрапити в Горлівку, баба Катя має робити величезний гак і заїжджати через контрольний пункт «Майорськ», де чергують прикордонники. Screenshot з відео

Важкохворий син бабці Каті живе у Горлівці. Жінка не може його навідати, бо не має дозволу на перетин українського «нуля» в самому Південному.

«Хто мене туди пустить? У мене ж немає перепустки. Там блокпост стоїть. Я ходила до хлопців, кажу: синки, ви ж наші. Я ж ніяка не злочинниця…», — розповідає бабця Катя.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Спецпроект «Сіра Зона»: «Нешвидка медична допомога» на лінії фронту

Щоб потрапити в Горлівку, вона має робити величезний гак і заїжджати через контрольний пункт «Майорськ», де чергують прикордонники. Проте ще в гіршій ситуації опинилися жителі Південного із «сірої зони» — території між бойовими позиціями, де немає найнеобхіднішого: лікарні, крамниці, школи. Це близько 180 людей. Лише половині з них командування бригади, яка базується у Південному, дозволило перетинати лінію розмежування тут, в селі. Для інших дорога відкрита лише в один бік – контрольовану сепаратистами Горлівку. Місцеві діти змушені ходити в школу в «ДНР», бо не мають доступу на підконтрольну територію.

Ми намагалися з’ясувати в Штабі АТО, за яким принципом у підрозділах Збройних сил визначають, кого з місцевих жителів випускати із «сірої зони» на підконтрольну територію, а кого ні. Там зазначили, що командири бригад уповноважені ухвалювати рішення на власний розсуд, оскільки це питання не регулюється законодавчо.

Офіційними пунктами пропуску на лінії розмежування є лише КПВВ (контрольні пункти в’їзду/виїзду), де за пересуванням населення стежать прикордонники.

«На місцях такі рішення ухвалюють командири. Їхній головний нормативний акт – це безпека. Насамперед, безпека тих підрозділів, які виконують завдання в цих населених пунктах. І друге – це безпека місцевих мешканців. Я не можу прокоментувати ситуацію в Південному, бо не маю такої інформації», — зазначив речник Штабу АТО Антон Миронович.

Така ситуація у прифронтовій зоні – не рідкість. Поблизу зруйнованого донецького аеропорту є кілька населених пунктів, де активні бойові дії тривали у 2014 — 2015 роках. Це, зокрема, Піски, Опитне, Водяне, Сєверне. Зараз центр протистояння змістився, але ці селища досі залишаються закритими.

«Всі жителі населених пунктів закритого типу регулярно зіштовхуються із проблемою допуску у власні домівки», — каже Євген Каплін, голова гуманітарної місії «Проліска», яка допомагає людям на лінії фронту.

У Штабі АТО вважають обмежений доступ до селищ на передовій виправданим, оскільки неможливо гарантувати дотримання режиму тиші з боку незаконних збройних формувань.

«Підрозділи Збройних сил України мають гарантувати безпеку мирному населенню. Тому часом наші військовослужбовці у цих населених пунктах змушені обмежувати пересування людей, щоб зберегти їхні життя і здоров’я», — зазначили у Штабі АТО.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Cексуальні злочини на війні — відповідальність командирів» — очільниця Міжнародної ліги жінок за мир та свободу

В Опитному, поблизу зруйнованого донецького аеропорту, немає ані світла, ані газу, ані води. На шляху в селище є блокпости двох різних бригад, щоб проїхати, щоразу доводиться домовлятися з одними й з іншими. Поки що це не вдається. Як наслідок – сюди не приїжджає швидка та пожежна, тут немає поліції, магазину.

«Є одна дорога у нас полями, по якій ходять люди. Або їдуть велосипедом чи мотоциклом», — розповідає Родіон, колишній депутат селищної ради.

Він один із 40 людей, які не виїхали і досі постійно проживають в Опитному.

Сусідні Піски теж закриті для в’їзду. У 2014 — 2015 роках місцеві навіть не могли вивезти з селища загиблих від обстрілів родичів. Доводилося ховати їх просто у дворах. Тут і досі в чагарниках можна побачити саморобні хрести.

У 2014 — 2015 роках з Пісків люди не могли вивезти загиблих від обстрілів родичів. Доводилося ховати їх просто у дворах, тут і досі в чагарниках можна побачити саморобні хрести. Screenshot з відео

Людмила – переселенка з Пісків. Тепер вона живе у Первомайському неподалік, проте мріє повернутися додому. Зараз це неможливо. Поки місцеві безрезультатно намагаються домогтися дозволу на в’їзд, їхні будинки у селищі грабують. Сусід Людмили, який працює в поліції, минулого року затримав вантажівку, у якій військові 128-ї бригади вивозили з Пісків металеві ворота, зняті з приватних будинків та гаражів. Раніше на цьому ж упіймали бійців 93-ї бригади. Порушено кримінальні справи.

«Тепер ворота свої не можу забрати. Вони лежать у селідівському РУ ВС як речовий доказ», — скаржиться Людмила.

Випадки крадіжок приватного майна з боку військових були не рідкістю на початку конфлікту, коли ініціатива була на боці добровольчих батальйонів, а військові органи правопорядку не діяли. Проте зараз це явище, вочевидь, не зникло.

«Немає на 100% ідеальних людей. Зрозуміло, що у будь-якому підрозділі є якісь покидьки, які дозволяють собі такі вчинки», — каже Богдан Чабан, в минулому учасник АТО, а зараз – власник кав’ярні «Ізба Читальня» в Маріуполі.

У 2014 році він брав участь у штурмі Пісків у складі одного з добровольчих батальйонів. Каже – вже тоді почали обмежувати доступ у селище для цивільних, оскільки було багато вбитих та поранених під обстрілами.

Випадки крадіжок і зламаних дверей у покинутих квартирах — досі не рідкість. Screenshot з відео

В Штабі АТО нас запевнили, що зараз ситуація з підтриманням правопорядку на лінії фронту значно відрізняється від тієї, яка була на початку конфлікту. Офіцери, відповідальні за дисципліну, є в кожному військовому формуванні.

«Постійний нагляд здійснюють спеціальні органи по лінії Служби безпеки України, зараз дуже активно до цього процесу долучилася військова прокуратура. Вони мають доступ до найпередовіших позицій», — сказав речник штабу АТО Антон Миронович.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Концепція деокупації: як Олександр Турчинов пропонує звільняти Донбас

Щоб полегшити доступ місцевих жителів до власних домівок та взагалі врегулювати їхні стосунки з військовими, у населених пунктах мають з’явитися органи влади. Обласна влада неодноразово обіцяла створити районні військово-цивільні адміністрації, які мали б забезпечувати потреби цивільного населення в зоні АТО. Громадське має відповідь Донецької ОДА на запит однієї з гуманітарних організацій на цю тему.

«Облдержадміністрація звернулася до президента України з пропозицією створити районну військово-цивільну адміністрацію у селищах Піски, Сєверне та селі Водяне Ясинуватського району Донецької області», — йдеться у листі.

Проте згодом, голова Донецької ОДА Павло Жебрівський, схоже, передумав.

«На сьогоднішній день вводити в Пісках військово-цивільну адміністрацію і витрачати на це гроші, на моє переконання, сенсу немає», — сказав він у коментарі Громадському.

Люди обіцяють самовільно піти на блокпост, якщо їхню проблему не вирішать. Screenshot з відео

Щоправда, люди про це не знають, і продовжують надсилати колективні звернення до обласної влади.

«Люди мене попереджають: якщо не буде ніякого рішення, вони прийдуть сюди на блокпост, і підуть у Піски самовільно, якщо їх не впустять…», — каже Людмила.

Адже не всі готові примиритися з думкою, що їхнє житло продовжить руйнуватися, в селищі, можливо, вже ніколи не буде світла, газу, туди не пустять автобус.

Читайте материал на русском: Спецпроект «Серая зона». Без доступа.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram