Війна

Спецпроект «Сіра Зона»: Без доступу до власного дому

22 вересня, 2017 01:56
Війна/Спецпроект «Сіра Зона»: Без доступу до власного дому
Зберегти
Вигляд
До так званих закритих населених пунктів, де базуються військовослужбовці, доступ для цивільного населення обмежений попри те, що активна фаза бойових дій там минула.

Вздовж лінії розмежування в Донецькій та Луганській областях розташовані так звані закриті населені пункти. В них базуються військовослужбовці, а доступ для цивільного населення обмежений попри те, що активна фаза бойових дій там минула. Поки місцеві борються за право безперешкодно навідувати власне житло, з побитих обстрілами і залитих водою будинків зникає майно.

Чому людей так вперто не впускають додому – з’ясовували журналісти Громадського у черговому епізоді спецпроекту «Сіра Зона».

Бабці Каті 92. Вона живе у селищі Південне (до перейменування — Ленінське) між Горлівкою і Торецьком. Село поділене на три частини – кілька вулиць, які прилягають до шахти «Південної», контролюються українською армією. За териконом починається «сіра зона» — там немає військових. А далі, вже під самою Горлівкою, в районі шахти ім. Гагаріна, — позиції бойовиків самопроголошеної «ДНР». У всіх трьох зонах живуть люди, однак пересуватися між ними вони не можуть. 

Щоб потрапити в Горлівку, баба Катя має робити величезний гак і заїжджати через контрольний пункт «Майорськ», де чергують прикордонники. Screenshot з відео

Важкохворий син бабці Каті живе у Горлівці. Жінка не може його навідати, бо не має дозволу на перетин українського «нуля» в самому Південному.  

«Хто мене туди пустить? У мене ж немає перепустки. Там блокпост стоїть. Я ходила до хлопців, кажу: синки, ви ж наші. Я ж ніяка не злочинниця…», — розповідає бабця Катя.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Спецпроект «Сіра Зона»: «Нешвидка медична допомога» на лінії фронту

Щоб потрапити в Горлівку, вона має робити величезний гак і заїжджати через контрольний пункт «Майорськ», де чергують прикордонники. Проте ще в гіршій ситуації опинилися жителі Південного із «сірої зони» — території між бойовими позиціями, де немає найнеобхіднішого: лікарні, крамниці, школи. Це близько 180 людей. Лише половині з них командування бригади, яка базується у Південному, дозволило перетинати лінію розмежування тут, в селі. Для інших дорога відкрита лише в один бік – контрольовану сепаратистами Горлівку. Місцеві діти змушені ходити в школу в «ДНР», бо не мають доступу на підконтрольну територію. 

Ми намагалися з’ясувати в Штабі АТО, за яким принципом у підрозділах Збройних сил визначають, кого з місцевих жителів випускати із «сірої зони» на підконтрольну територію, а кого ні. Там зазначили, що командири бригад уповноважені ухвалювати рішення на власний розсуд, оскільки це питання не регулюється законодавчо.

Офіційними пунктами пропуску на лінії розмежування є лише КПВВ (контрольні пункти в’їзду/виїзду), де за пересуванням населення стежать прикордонники. 

«На місцях такі рішення ухвалюють командири. Їхній головний нормативний акт – це безпека. Насамперед, безпека тих підрозділів, які виконують завдання в цих населених пунктах. І друге – це безпека місцевих мешканців. Я не можу прокоментувати ситуацію в Південному, бо не маю такої інформації», — зазначив речник Штабу АТО Антон Миронович. 

Така ситуація у прифронтовій зоні – не рідкість. Поблизу зруйнованого донецького аеропорту є кілька населених пунктів, де активні бойові дії тривали у 2014 — 2015 роках. Це, зокрема, Піски, Опитне, Водяне, Сєверне. Зараз центр протистояння змістився, але ці селища досі залишаються закритими.

«Всі жителі населених пунктів закритого типу регулярно зіштовхуються із проблемою допуску у власні домівки», — каже Євген Каплін, голова гуманітарної місії «Проліска», яка допомагає людям на лінії фронту.

У Штабі АТО вважають обмежений доступ до селищ на передовій виправданим, оскільки неможливо гарантувати дотримання режиму тиші з боку незаконних збройних формувань.

«Підрозділи Збройних сил України мають гарантувати безпеку мирному населенню. Тому часом наші військовослужбовці у цих населених пунктах змушені обмежувати пересування людей, щоб зберегти їхні життя і здоров’я», — зазначили у Штабі АТО.  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Cексуальні злочини на війні — відповідальність командирів» — очільниця Міжнародної ліги жінок за мир та свободу

В Опитному, поблизу зруйнованого донецького аеропорту, немає ані світла, ані газу, ані води. На шляху в селище є блокпости двох різних бригад, щоб проїхати, щоразу доводиться домовлятися з одними й з іншими. Поки що це не вдається. Як наслідок – сюди не приїжджає швидка та пожежна, тут немає поліції, магазину.

«Є одна дорога у нас полями, по якій ходять люди. Або їдуть велосипедом чи мотоциклом», — розповідає Родіон, колишній депутат селищної ради.

Він один із 40 людей, які не виїхали і досі постійно проживають в Опитному. 

Сусідні Піски теж закриті для в’їзду. У 2014 — 2015 роках місцеві навіть не могли вивезти з селища загиблих від обстрілів родичів. Доводилося ховати їх просто у дворах. Тут і досі в чагарниках можна побачити саморобні хрести. 

У 2014 — 2015 роках з Пісків люди не могли вивезти загиблих від обстрілів родичів. Доводилося ховати їх просто у дворах, тут і досі в чагарниках можна побачити саморобні хрести. Screenshot з відео

Людмила – переселенка з Пісків. Тепер вона живе у Первомайському неподалік, проте мріє повернутися додому. Зараз це неможливо. Поки місцеві безрезультатно намагаються домогтися дозволу на в’їзд, їхні будинки у селищі грабують. Сусід Людмили, який працює в поліції, минулого року затримав вантажівку, у якій військові 128-ї бригади вивозили з Пісків металеві ворота, зняті з приватних будинків та гаражів. Раніше на цьому ж упіймали бійців 93-ї бригади. Порушено кримінальні справи. 

«Тепер ворота свої не можу забрати. Вони лежать у селідівському РУ ВС як речовий доказ», — скаржиться Людмила. 

Випадки крадіжок приватного майна з боку військових були не рідкістю на початку конфлікту, коли ініціатива була на боці добровольчих батальйонів, а військові органи правопорядку не діяли. Проте зараз це явище, вочевидь, не зникло.

«Немає на 100% ідеальних людей. Зрозуміло, що у будь-якому підрозділі є якісь покидьки, які дозволяють собі такі вчинки», — каже Богдан Чабан, в минулому учасник АТО, а зараз – власник кав’ярні «Ізба Читальня» в Маріуполі. 

У 2014 році він брав участь у штурмі Пісків у складі одного з добровольчих батальйонів. Каже – вже тоді почали обмежувати доступ у селище для цивільних, оскільки було багато вбитих та поранених під обстрілами. 

Випадки крадіжок і зламаних дверей у покинутих квартирах — досі не рідкість. Screenshot з відео

В Штабі АТО нас запевнили, що зараз ситуація з підтриманням правопорядку на лінії фронту значно відрізняється від тієї, яка була на початку конфлікту. Офіцери, відповідальні за дисципліну, є в кожному військовому формуванні. 

«Постійний нагляд здійснюють спеціальні органи по лінії Служби безпеки України, зараз дуже активно до цього процесу долучилася військова прокуратура. Вони мають доступ до найпередовіших позицій», — сказав речник штабу АТО Антон Миронович.  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Концепція деокупації: як Олександр Турчинов пропонує звільняти Донбас

Щоб полегшити доступ місцевих жителів до власних домівок та взагалі врегулювати їхні стосунки з військовими, у населених пунктах мають з’явитися органи влади. Обласна влада неодноразово обіцяла створити районні військово-цивільні адміністрації, які мали б забезпечувати потреби цивільного населення в зоні АТО. Громадське має відповідь Донецької ОДА на запит однієї з гуманітарних організацій на цю тему.

«Облдержадміністрація звернулася до президента України з пропозицією створити районну військово-цивільну адміністрацію у селищах Піски, Сєверне та селі Водяне Ясинуватського району Донецької області», — йдеться у листі. 

Проте згодом, голова Донецької ОДА Павло Жебрівський, схоже, передумав.

«На сьогоднішній день вводити в Пісках військово-цивільну адміністрацію і витрачати на це гроші, на моє переконання, сенсу немає», — сказав він у коментарі Громадському.

Люди обіцяють самовільно піти на блокпост, якщо їхню проблему не вирішать. Screenshot з відео

Щоправда, люди про це не знають, і продовжують надсилати колективні звернення до обласної влади. 

«Люди мене попереджають: якщо не буде ніякого рішення, вони прийдуть сюди на блокпост, і підуть у Піски самовільно, якщо їх не впустять…», — каже Людмила.

Адже не всі готові примиритися з думкою, що їхнє житло продовжить руйнуватися, в селищі, можливо, вже ніколи не буде світла, газу, туди не пустять автобус.

Читайте материал на русском: Спецпроект «Серая зона». Без доступа.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram

Пов`язані новини