«Люди стали жовкнути та помирати». Що відбувається у психоневрологічному інтернаті на Вінниччині, де зросла смертність

«Перші пожовклі пацієнти в нас з’явилися перед Новим роком. Людина жовтіє, потім починає худнути, а далі з’являється нудота. Це було на моїх очах. 

За декілька тижнів або місяць, залежно від віку, пацієнт просто злягає і невдовзі помирає. Їх ніхто навіть не віз у лікарню. Лише за останні два місяці в нас зі схожими симптомами померли вже 10 людей». 

Волосся ставало дибки від розповідей працівниці Яришівського психоневрологічного будинку-інтернату, що на Вінниччині. Вона побажала залишитись анонімною.

Уже після цієї розмови в Офісі омбудсмена заявили, що виявили в цьому закладі «кричущі порушення» прав людини. Напередодні в інтернат навідалися з перевіркою через численні скарги.

Щоб з’ясувати все на місці, ми вирушили до Яришівського інтернату — під час нашого перебування там помер ще один пацієнт. Ми поспілкувалися з чинними й колишніми працівниками, а також директором закладу, поліцією, лікарями та місцевою владою. Про скарги на неналежне поводження з хворими та відповіді на них — у матеріалі hromadske.

«Вони всі шизофреніки»

У психоневрологічному інтернаті в селі Яришів нині півтори сотні підопічних. Усі — чоловіки з поведінково-психічними розладами різного ступеня.

Першою звернула увагу на те, що пацієнти не отримують належної медичної допомоги, Лариса Савіцька. Упродовж двох років жінка їздила до інтернату як волонтерка районного бюро правової допомоги. Зазначає, що раніше такої ситуації не було, тож цього разу забила на сполох — стала подавати скарги в усі можливі інстанції.

«Я не знаю, що там сталося. Директор працює вже дуже давно. Але коли я почала ставити запитання, бо хлопці реально були дуже худі та жовті, мені відповіли: “Це не ваша справа”», — обурюється волонтерка.

Коли я заговорила про право пацієнтів на правовий захист, то почула: «Ви що не розумієте, що вони всі шизофреніки?» Лариса Савіцька, волонтерка бюро правової допомоги

«Потім мені почали дзвонити самі підопічні, просили допомоги. Останнього врятувати не вдалося. Головна лікарка мені сказала: “Навіщо ви його чіпаєте, у нього цироз печінки”. Не було ні обстеження, ні аналізів — його так і не відвезли в лікарню. 61-річний чоловік просто помер».

Лариса згадує, що після того, як вона викликала поліцію, її перестали пускати в інтернат — запровадили «карантин». А от головну лікарку закладу незабаром звільнили.

Нам вдалося поспілкуватися з деякими працівниками про умови перебування підопічних в інтернаті. Здебільшого персонал — з цього самого села, тому говорити відкрито бояться. Однак дехто погодився під час особистої зустрічі та на умовах анонімності.

«Було шкода чоловіка — у нього справді був цироз і вже добрячий асцит. Повний живіт рідини був. Ніхто нічого…» — каже про згаданого волонтеркою пацієнта один із медпрацівників.

«Ще один узагалі на очах пішов… Йому кололи антибіотик — “Цефтриаксон”. Зазвичай, якщо бачать, що не допомагає, — роблять якісь аналізи, шукають причину. А йому і далі кололи, днів так 15. Він і помер».

Ти нічого не можеш зробити: один у полі — не воїн. У відповідь чуєш тільки: «Ти що лікар, що діагнози ставиш?» Не лікар, але ж навіть «швидку» викликати не вдавалося — аби тільки показники були «в нормі».медпрацівник Яришівського психоневрологічного інтернату

Від працівників закладу ми отримали фотопідтвердження жахливого стану деяких пацієнтів, але вирішили не оприлюднювати їх з етичних міркувань.

Інша наша співрозмовниця з персоналу закладу розповіла hromadske про ще одного пацієнта без ніг, якому не надали належної медичної допомоги, а незадовго після цього він помер:

«Коли я до нього зайшла, він був на землі — намагався вхопити своє крісло колісне. Я зчинила ґвалт. Його тиск зашкалював, збити не вдавалося. Медсестра, яка просила викликати “швидку”, переконана, що в нього був інсульт. Але допомогу тоді так і не викликали. Подзвонили лише на другий день, коли ця людина була вже непритомна. Було пізно».

За її словами, пацієнти та деякі співробітники інтернату страждають на коросту. У багатьох підопічних є грижі, а принаймні двом із жовтяницею офіційно підтвердили гепатит — в одному випадку це був гепатит B, в іншому — більш небезпечний вірусний гепатит A. Нам підтвердили у Могилів-Подільській районній лікарні, що щонайменше в одного з підопічних справді був діагноз гепатит A.

Один діагноз на всіх

Те, що частина підопічних інтернату перебувала в занедбаному стані й мала зношений одяг — виявила моніторингова група з представників уповноваженого з прав людини. Загалом за останні 2 роки, як ідеться у звіті, в закладі померли 27 осіб. Згідно з медичною документацією, у більшості померлих було виявлено ішемічну хворобу серця.

В історії хвороб померлих немає консультації кардіолога, відсутні профілактичні огляди. Під час вивчення медичної документації встановлено, що померлим на постійній основі надавалися медикаменти, що містили в собі клозапін.Офіс омбудсмена ВР

Представники уповноваженого, які відвідували заклад, дійшли висновку, що під час лікування в інтернаті неналежно стежили за станом пацієнтів, яким давали препарати з клозапіном.

Одна з працівниць закладу в розмові з hromadske нарікає: «Препарати з клозапіном дають усім пацієнтам фактично щодня — незалежно від діагнозу. А у разі збудження чи буйності “глушать” галоперидолом».

Назви згаданих препаратів ми знайшли й у тендерній документації Яришівського будинку-інтернату.

Працівники закладу пригадують, що попередній психіатр, який намагався якось вплинути на ситуацію та змінити схему лікування підопічних, — «не витримав» і пішов. Сам лікар відмовився від коментаря, та зауважив, що звільнився через «багато факторів». Парадоксально, але нині у психоневрологічному інтернаті психіатра на постійній основі немає — до двох разів на тиждень приїжджає спеціалістка з Могилів-Подільського.

Про смерть іншого пацієнта ми дізналися наступного ж дня після приїзду. Лише кілька тижнів тому він лежав у кардіології районної лікарні. Надійшов із жовтяницею, та підозра на гепатит не підтвердилася. Підопічний інтернату мав серцеву патологію, потрапив до лікарні вже з критично збільшеною печінкою. Завідувачка завіряє: зробили все, аби нормалізувати його стан.

«Він надійшов у важкому стані, лежав у нас двічі. Ми його обстежили з ніг до голови — не могли зрозуміти, чому виникла жовтяниця. Я телефонувала лікарям, але мені сказали, що він не приймав психотропних препаратів, на які могла б бути побічна дія», — пригадує в розмові з hromadske Оксана Фокова, завідувачка відділення амбулаторного гемодіалізу Могилів-Подільської окружної лікарні інтенсивного лікування.

Шкода, що він помер. Він був гарний і дуже спокійний. Ми боролися за нього з усіх сил, його бавило все відділення. Ми і годували, і самі ліки купували. Він казав, що не хотів їхати в інтернат… Що тут йому спокійніше.Оксана Фокова, завідувачка відділення в Могилів-Подільській лікарні

Одна зі співробітниць інтернату зазначає, що після смерті підопічних в інтернаті розтин їхніх тіл не роблять. Довідку про смерть видає сімейний лікар — він і зазначає причину смерті. Приміром, від ішемії серця — саме цей діагноз у більшості померлих пацієнтів.

Щоб ви розуміли, сімейний лікар не оглядає жодне тіло. Людину поклали в труну, закрили, вивезли на цвинтар, закопали. Поставили табличку. Ховають, ніби собак.співробітниця Яришівського психоневрологічного інтернату

«Мене намагаються очорнити»

Аби прояснити ситуацію в Яришівському психоневрологічному інтернаті, ми йдемо на зустріч з його директором — Віктором Голотою.

Це все замовне. Мені мстяться, хочуть опаскудити, очорнити, роблять багато біди. Я працював 17 років — і чогось не було жодних питань.Віктор Голота, директор Яришівського психоневрологічного інтернату

Очільник закладу бідкається, заклопотано перебираючи папірці у своєму кабінеті: «А тепер комісія за комісією…»

На запитання, чи виявили порушення під час перевірки, відповідає: «Лише незначні». Решту ж гучних скарг — зокрема щодо спалаху корости та гепатиту — Віктор Голота відкидає.

Показую моторошне фото хворої ноги пацієнта, опубліковане Офісом омбудсмена. Щонайменше троє співробітників, серед яких є і медпрацівник, розповіли, що замість лікування ногу підопічного, з якої витікав гній, вимочували в тазу розчином з хлоркою.

«Та якою хлоркою, про що ви говорите? Це хто вам таке сказав? Яка хлорка, це ж абсурд! Можна написати, що то була хлорка, а це медикаменти. Цей клієнт із так званою “слоновою ногою” в закладі вже 10 років. Так, є рекомендація ампутувати ногу. Він каже, що проти. Людина дієздатна, але проти. Ми ж не можемо його змусити», — стверджує директор.

Запитую про свідчення, які отримала від чотирьох працівників, зокрема щодо звинувачень про можливі випадки зґвалтування підопічних, які довелось почути від працівників — із конкретними прізвищами ґвалтівників і постраждалих. За словами нинішніх і колишніх співробітників, про ці випадки знали усі. Натомість до сьогодні на них нібито заплющували очі.

Можу людей 6–7 назвати, кого ґвалтують. Але один підопічний — найбільша жертва. Він приходить до мене і плаче: «Мені болить. Я хочу вмерти». І найстрашніше, що про це знають.працівниця Яришівського психоневрологічного інтернату

У відповідь директор запевняє: «Такого в нас немає і близько». І зауважує, що цю справу розслідують — на вимогу поліції підопічного возили на експертизу. «Жодних слідів насильства не знайшли. Хтось щось сказав, а мені бери розхльобуй, виправдовуйся».

Директор неохоче показує документ із результатами перевірки: там зазначено, що пацієнт свідчив про вчинення щодо нього зґвалтування, хоча в іншому місці та в інший час, плутаючись у подіях. Пацієнта опитали в палаті та провели загальний огляд — факт злочину не підтвердили. Зауважимо, що ми не побачили підтверджувальних документів, чи проводився ректальний огляд за цією скаргою.

«Не тратьте дурно час»

У Головному управлінні Нацполіції Вінницької області на запит hromadske відповіли, що 1 березня розпочали кримінальне провадження «за фактом можливих неправомірних дій працівників Яришівського психоневрологічного інтернату стосовно пацієнтів». Слідчий Анатолій Козубський деталей розголошувати не став. Лиш сказав, що «звинувачення не знайшли об’єктивного підтвердження», і порадив «дурно не тратити час».

Водночас після того, як у медіа розійшлися новини про виявлені порушення Офісом уповноваженого, — реагувати мусили вже у Вінницькій обладміністрації. Частково їх спростували, а загалом заявили, що вагомих порушень у закладі не бачать. Щодо показників смертності перша заступниця начальника ОВА Наталя Заболотна на брифінгу заявила, що цифри в межах норми.

Усі пацієнти мають актуальні результати повного медичного догляду. Лікарських засобів та засобів гігієни достатньо. Ліки усіх груп є в наявності. Кожен підопічний забезпечений особистим одягом. Звісно, не все, чого б хотілося, та мінімальні вимоги фінансуються — на 2024 рік передбачено 31 мільйон гривень.Наталя Заболотна, заступниця голови Вінницької ОВА

Посадовиця додає: «Померлі особи — люди похилого віку, яким було понад 60, навіть 70 і близько 80 років. Щодо кожного з них є висновок судово-медичної експертизи, який підтверджує наявність важких діагнозів».

А втім, сам директор інтернату в розмові з hromadske визнавав, що переважно у цих висновках немає даних про розтин, бо його нині майже не роблять — хіба в разі насильницької смерті та деяких інших випадків.

«Це вирішує сімейний лікар, з яким у пацієнта є договір. Він знає його діагноз, симптоми тощо. Якщо виникає питання з приводу насильницької смерті чи щось не так — лікар одразу направляє на розтин. Тоді викликає поліцію, складають протокол. Просто так розтин не роблять. Тому з погляду процедури у нас немає жодних порушень», — пояснював керівник закладу Віктор Голота.

Зауважую про це та згадую, що останньому померлому був 51 рік — тобто щонайменше він не потрапляє в обумовлену категорію старших людей.

«На жаль, смертність загалом у таких закладах зростає, — відповідає Наталя Заболотна на зауваження hromadske. — Але в мене за статистикою переважна більшість померлих — це 60+ і за 70 років. Так само щодо діагнозів, про які ми говоримо, — я послуговуюсь лише висновками судово-медичної експертизи».

В адміністрації обіцяють: коли отримають офіційний звіт за результатами перевірки представника омбудсмена — створять комісію, що опрацює всі недоліки та проінформує про їхнє виправлення.

Якщо ж на рекомендації не буде належної реакції — тоді може йтися про притягнення до адмінвідповідальності, — пояснив hromadske представник уповноваженого з прав людини в місцях несвободи Віталій Нікулін. І завірив, що в таких випадках практикують також повторні візити.

Інтернат зсередини

Усередину інтернату директор спочатку пропускати відмовлявся, посилаючись на те, що це, мовляв, заклад закритого типу. Та після півгодинної розмови все ж впустив. Фотографувати теж спершу не дозволив, але потім махнув рукою і гукнув: «Відвернися до вікна!» — коли один з підопічних із цікавості повернувся до нас обличчям.

У коридорі пахло хлоркою — підлогу щойно вимили. При вході до палати з’являвся ще якийсь важкий і не одразу вловний запах — чи то задухи, чи то тілесної несвіжості. Загалом тут чисто. Хіба обмаль простору в палатах між шістьма ліжками-сітками. Директор показує нам решту комплексу: маніпуляційну, пральню, банний комплекс. Проходимо до столової та кухні. Тут наввипередки нас зустрічають працівниці — скоро час вечері.

«Це в нас на вечір суп рисовий, дівчата вже зварили. Хочете, я помішаю — він густий, гарний. Повірте, ми їх не ображаємо», — каже одна із жінок, відразу показуючи на вимогу директора п’ятиразове меню на день.

«На сніданок суп макаронний, паштет м’ясний, кисломолочний сир зі сметаною, чай і масло. Другий сніданок: печиво і какао з молоком. Далі на обід: борщ, паштет м’ясний, перлова каша з цибулею, риба смажена, хліб, компот із сухофруктів…»

Ми жодної комісії не боїмося, та це вже не можна витримати… Ми стараємось, а всю нашу працю зводять нанівець. Ну що це? Одному щось не подобається, а страждають усі сто працівників.Людмила, працівниця кухні у Яришівському інтернаті

Очільник закладу показує нам і підсобне господарство. На території інтернату утримують худобу: у стійлах корови, свині. Неподалік лежить сіно, стоять тракторці та причепи. «У нас є поле, ми самі доглядаємо, вирощуємо продукцію, згодовуємо її тваринам».

«Відправ їх усіх нах*й звідси!» — незрозуміло кому і про кого кричить хтось у сусідній будівлі. «Сірьожа! Чого матюкаєшся?!» — зривається й помітно нервує директор. Певно, я цього не мала чути.

Декілька працівників інтернату розповідали, що на фермі працюють підопічні.

Їх змушують робити. Тих, хто може. Після перевірок стали пізніше кликати, а раніше їм казали о 5-й ранку приходити. Працювали від ранку до вечора, хоч у них має бути 4 години працетерапії без важких робіт. А вони дивляться за худобою, за свинями чистять, витягують гній, ідуть пасти тварин на поля, вантажать дрова. Це важка робота — тому якоюсь мірою це рабство.співробітник Яришівського психоневрологічного інтернату

Запитую про це в директора. Той відказує: «Нема такого і близько! Хто вам таке сказав? У нас є декілька підсобних робітників, які винятково фермою займаються. Підопічні можуть туди прийти за бажанням — на годину щось помогти. У нас ніякого примусу праці нема».

Наостанок питаю про високу смертність підопічних в інтернаті. Віктор Голота відповідає:

«Це ж не спеціально. Просто так люди не помирають. На то є причина — є лікарське свідоцтво, висновок лікарів. От останній підопічний був у лікарні, а йому не змогли помогти. Він попросив уже не везти більше в лікарню».

Пригадую, як у лікарні про нього навпаки згадували, що він не хотів повертатися від них в інтернат.

Померлих тут ховають на сільському цвинтарі, але поодаль — на самому його краю. Порослі травою ледь помітні контури насипних могил ідентифікують металеві таблички. Прізвище, ім’я, по батькові та роки життя нанесені на них білою фарбою. Де свіжіші — написи ще можна розібрати, давніші ж — повністю з’їла іржа.