10 травня виповнюється 5 років з дня затримання Олега Сенцова. Велику частину цього терміну український політв'язень провів у тюрмах Росії. Режисер і активіст Олег Сенцов, засуджений на 20 років за сфабрикованою справою, перебуває в колонії в місті Лабитнангі в Заполяр'ї. У 2018-му Олег 145 днів голодував із вимогою звільнити всіх українських політв'язнів Росії — тоді їх було більше 70 людей. Громадське зустрілося з матір'ю Сенцова Людмилою, яка в анексованому Криму виховує двох дітей Олега, і поговорило про те, як режисер виходив з голодування, на що сім'я сподівається зараз і чому Людмила Сенцова вважає помилкою свій лист, написаний Путіну з проханням помилувати сина.

У Олега Сенцова на анексованому півострові залишилося двоє дітей — 16-річна Аліна та 13-річний Влад, у якого діагностовано аутизм. У будні дні діти живуть і навчаються в Сімферополі. Аліна — у старшої сестри Олега Галини. Тоді як Влад живе з мамою — колишньою дружиною Олега Аллою. Саме у неї залишилися батьківські права на дітей, а для Влада та отримує допомогу через хворобу сина. Вихідні діти Сенцова проводять у матері Олега в селі Скалисте Бахчисарайського району.

Мама Олега Сенцова Людмила Георгіївна вдома, АР Крим, 17 березня 2019 року
Фото:

Анна Цигима/Громадське

Про що ви зараз розмовляєте з Олегом?

Про дітей. Він питає: як здоров'я, як вони вчаться, чим цікавляться. Здебільшого говоримо тільки про це. Про його здоров'я не може йтися, тому що в нього завжди «все добре». Він займається спортом, йде на поправку, п'є вітаміни і стежить за собою, за нього хвилюватися не треба. Тому можна і не питати. А що стосується дітей, то його цікавить будь-яка дрібниця — чи не захворіли, як вчаться. З ким Влад (син Олега — ред.) зустрічається, з ким дружить, [щоб обговорити це] нам і 20 хвилин не вистачає.

Як часто ви спілкуєтеся?

Раз на місяць — 20 хвилин.

А з дочкою, з Аліною, розмовляє телефоном?

Ні, адже вона тут буває тільки на вихідних, а у вихідні йому не дозволяють [телефонувати — ред.], лише в будній день. Коли він сидів у Якутську, частіше нам дзвонив. Тоді з Аліною розмовляв і з Владом спілкувався, а тепер все дуже строго.

Що буде робити Аліна після школи?

Їй вже майже 16,5 років. Та вона ще не визначилася. Спершу хотіла займатися фотографією, але зараз фотоапарат лежить... Спершу хотіла бути оператором, тільки щоб з татом, щоб вони разом були.

Вона закінчує школу, яким ви бачите її майбутнє?

Я б хотіла, щоб вона здобула освіту. Вона теж цього хоче. Але тільки не в Росії, так і сказала — тільки не в Росії. А де саме — подивимося.

Коли Олег голодував, як часто ви з дітьми говорили про нього, що обговорювали?

З Владом ми зовсім мало спілкувалися, лише зараз почали. Він такий — якщо боїться, що його щось зачепить, швидко закривається. Він завжди знає, що можна запитати, а що не можна. Ось зараз більше спілкується. На Новий рік подивився, що тато за східним календарем — дракон. І каже: захопили нашого дракона, і не може він ніяк звільнитися.

А з Аліною ми вже серйозно розмовляємо, вона дуже боїться щось мені сказати, щоб я не засмутилася, і [якщо щось побачить в інтернеті] мені нічого не показує.

А ви як розумієте, що вона все відстежує?

Я думаю, відстежує. Вона стежить, але переписуються вони рідко. Олег ображається. Вона рідко пише, зайнята дівчинка. Але чекає відповіді, вже два тижні чекає, а від тата нічого немає. Потім приходить від Олега лист, виявляється, він [від неї] нічого не отримував.

Виходить, вони дорослішали без Олега? А скільки було дітям, коли його заарештували?

Алінка була в п'ятому класі, а Влад у другому. Нині Влад у сьомому, Алінка в десятому. Вони такі були маленькі. Аліна довго не могла змиритися, що так вийшло. Навіть на нього спочатку ображалася, поки все не зрозуміла. А зараз їй і говорити не треба нічого. У неї тато найкращий. Що б він не робив, він все робить правильно, тільки б швидше тата дочекатися і бігом до нього. Тільки з татом поруч хоче жити.

Молодший син Олега Сенцова Влад в домі у бабусі, АР Крим, 17 березня 2019 року
Фото:

Анна Цигима/Громадське

Ви напевно раділи, що голодування припинилося?

Я дуже боялася. Знаю стан його здоров'я, як його маленького витягали з цими хворобами. Якщо його навіть в армію не взяли за станом здоров'я через серцеву недостатність, поліартрит, він же на препаратах сидів, на одному тільки біциліні був. І тут таке голодування. Мені було дуже страшно, він мене довго заспокоював, каже: мамо, організм витримає, все буде добре.

Але це були тортури. Знаєте, ось лягати спати і думати про це? І вставати потім, навіть вночі прокинешся — відразу думки про це. Я дуже хотіла, щоб він перестав голодувати, Господь почув.

Як ви про це дізналися? Він подзвонив?

Мені Аліна сказала. Вона була там, у Сімферополі, зателефонувала мені і сказала, що тато перестав голодувати. І тут зателефонував отець Климент. Сказав: я вас вітаю, наші молитви дійшли, і Олег закінчив голодування. Але було найстрашніше — як він вийде.

Ви тоді сказали, що зрозуміли його чи прийняли його рішення почати голодування?

Я не зрозуміла, я прийняла те, що він так вирішив. Зрозуміти цього я взагалі не могла, як можна ризикувати собою? Мені було важко, але я це прийняла.

А під час голодування хто з вами контактував? Російські політики, українські?

Так ніхто. Ніхто. Ось тільки наші ці правозахисники, був один татарський правозахисник, отець Климент був, приїжджав один раз.

Ви тоді, все ж, написали листа Путіну?

Я написала, коли мені сказали, що можна такий лист написати. Може, милосердя якесь проб'ється, адже за що стільки часу Олег вже сидить? І я написала самому Путіну. Я думала, знаєте, він православний, щойно повернувся зі святих місць. Дуже на милосердя сподівалася, що він відгукнеться. А мені прийшла дуже офіційна відповідь, не одна, а два відповіді прийшло. І там було просто і ясно написано, [що помилування можливе] коли він сам звернеться до президента Росії. Тільки тоді буде розглядатися питання про помилування. І все.

І я зрозуміла, що даремно це зробила. Взагалі не треба було писати. Хоча і знала, що ніби як не треба. Та подумала — а раптом? Якась надія була. А раптом хтось підтримає ще? І це буде та крапля, яка все змінить? Але зараз я знаю, що це вже не допоможе.

Мама Олега Сенцова Людмила Георгіївна вдома, АР Крим, 17 березня 2019 року
Фото:

Анна Цигима/Громадське

Незабаром п'ятиріччя його арешту.

10 травня 2014 його заарештували. Офіційно вони 11 травня оголосили, а забрали 10-го. 9-го він з дітьми був тут, був на екскурсії в Бахчисараї з Владом і Аліною. Потім Влад залишився зі мною. Аліна сказала, що поїде з татом. І вони поїхали до Сімферополя. А о другій годині ночі мені Аліну привезли назад — Олега заарештували.

Коли ви бачили його вперше після арешту?

Ми поїхали туди, адже дітям треба було в школу, я їх повезла на квартиру. Там ще все було розкидано, все перевернуто. І тут його привели.

Він щось встиг сказати?

Він лише сказав: мамо, тримайся, дивіться українські новини, все одно там буде докладніше. Я вибачення у нього просила, що неправильно виховала чи якось так, вже забула ці слова. Потім ми довго не переписувалися, я взагалі не знала, куди писати. Зі мною ніхто не спілкувався.

А потім дізналася, що він в Лефортово, що можна йому писати. Він мені відповів: мам, чому ти мені це сказала, ти мене правильно виховала. Я сказала: не в тому сенсі, в патріотичному якомусь, я не можу зрозуміти, як можна дітей своїх залишити? Тому так йому тоді і сказала. Та, мабуть, він не міг інакше.

Молодший син Олега Сенцова Влад в домі у бабусі, АР Крим, 17 березня 2019 року
Фото:

Анна Цигима/Громадське

У вас ставлення до цієї справи і його ув’язнення змінилося?

Спершу всюду був такий потік бруду, у всіх газетах. На ринку їх читали: Сенцов Олег, терорист, труїв воду, нас підривав? Одна моя дуже добра знайома працювала в дитячому садку, і вона так щиро казала: за що він так, за що хотів Крим підірвати? І я не знала, чим він зайнятий. Він же ніколи нічого такого не казав. Казала йому — їдь. Зараз вже за ці п'ять років хтось щось розповів. Я вважаю, що нема за що [було його садити]. Це ж залякування, я так вважаю.

Як думаєте, дали йому 20 років, але на що сподіватися, за яких обставин його звільнять раніше?

Я сподіваюся, може, щось зміниться в уряді. Політика зміниться. Адже не тільки українці просять за Олега, адже росіяни теж за нього просять. Значить, розуміють, що ця справа сфабрикована. Сподіваюся, що народ не забуде. Я страшно боялася, що рік мине, а потім всі забудуть. І як він це витримає? І велике спасибі всім, хто не забуває.

Мама Олега Сенцова Людмила Георгіївна вдома, АР Крим, 17 березня 2019 року
Фото:

Анна Цигима/Громадське

Він раніше сильно хвилювався за дітей?

Дуже сильно хвилювався, навіть не хотів, щоб у нього були фотографії. Якось я сказала, що обов'язково приїду до нього, але тільки до Ростова з'їздила. Я сказала, що приїду, а він — мамо, не треба, ні тобі, ні мені краще не буде.

Коли я сказала Аліні, що її можуть відвезти, привезти до батька, навіть із супроводжуючим. Мені так говорили, що можна взяти супроводжуючого, полетіти і побачити Олега. Вона ридала ось такими сльозами. Казала: бабусю, я тата обійму, і що, без нього додому поїду? А потім як я жити буду? Розумієте? Ось, прийшов лист, тепер він знову просить фотографії. Аліна фотографується. Він дуже задоволений, адже вони ж так змінилися.

Каже: мамо, я їх взагалі уві сні не бачив, раз чи два. А ось ці півроку вони сняться постійно і все маленькі. Він же один з ними маленькими був завжди. Ось вони щоночі і сняться. У нього все теж на межі, напевно.

Головне — люди. Якби не люди, напевно, все б затихло. Як в болоті все потонуло би, а людям спасибі.

У Криму дуже тихо, таке враження, що всі бояться і нічого не хочуть. Про Олега якщо і запитають, на вушко їм відповідаю. Питають ті, хто добре мене знає, я ж тут вихователем багато років пропрацювала. Спершу така була реакція — хтось у це повірив, хтось не повірив. І все думали — Олега ось-ось звільнять. Всі, хто за нього переживав, так говорили. Але його не звільнили, і ось уже скоро п'ять років буде [після арешту]. Якось Олег написав в одному з передостанніх листів: «Мамо, я розумію, що це станеться, але станеться дуже несподівано».

Поділитись: