«Мене питали, чи стріляв у людей». Як ветеран без цивільної професії шукав роботу

З вишу до війська

Олександр хотів стати на захист держави ще у 2014-му, але тоді він був студентом і вирішив таки здобути освіту. За три роки він все ж опинився у Збройних силах — пригадує, як після першої сесії на магістратурі взяв академвідпустку та пішов у Голосіївський військкомат у Києві.

«Була величезна черга. Питаю: “А де тут можна записатися на строкову службу?” — бачу майора, який усіх довкола розштовхує і пробирається до мене. Завів у кабінет, запропонував каву. Розпитав, де хочу служити. Знайшов мою справу. Потім за руку завів на медкомісію… Того самого дня мені дали повістку на те, щоб з'явився з речами на збірний пункт», — розповідає Олександр.

Строкова служба тривала майже 8 місяців. Олександр зізнається: побоювався, що строковиків використовують як «робітників, що тягнуть на собі всю важку працю». Проте ставлення до бійців виявилося нормальним. Саме тоді він, до речі, отримав свій позивний: «Моє прізвище — Папіровий, а хлопці його переінакшували — Папіровий > Пап'єр > П'єр».

Після строкової служби П’єр підписав трирічний контракт із 80 бригадою. Далі було всяке. Курси розвідки й сержантського лідерства, перша ротація в районі Широкиного, ротація на адмінкордон з анексованим Кримом. Відпустка, злагодження — і знову на 9 місяців на схід.

«Ви стріляли в людей?»

Зі служби Олександр звільнився у липні 2021-го. 20 днів відпочинку, а за ними — пошук цивільної роботи. За освітою Олександр агроном-технолог, але за фахом він не працював. Загалом єдиний досвід роботи на той час — підробіток баристою під час навчання в університеті. Повертатися на таку роботу ветеран не хотів — прагнув перспективної та зі стабільним графіком.

«Я шукав днів 40 — так нічого й не знайшов… Було дуже важко, бо всі хотіли кандидатів уже з досвідом роботи. Я говорив: “Я закінчив університет і одразу пішов на службу. От повернувся — тепер готовий навчатися, працювати за мінімалку, на перспективу”. У відповідь чув: “Ми розглянемо вашу кандидатуру. Ми вам зателефонуємо”».

На кожній співбесіді Олександра розпитували про його бойовий досвід: де служив, скільки часу та чим саме займався. Розповідав, що був командиром і мав у підпорядкуванні близько 10 людей.

«Іноді бували такі співбесіди, де в мене питали: “А який саме у вас бойовий досвід? Де саме ви служили? Чи стріляли ви в людей?” А головне: чи є в мене контузія і якісь пов’язані проблеми — нервозність або зриви». Олександр зазначає, що контузія в нього справді була, але почувався після неї нормально.

Чи були ті питання від роботодавців недоречними? Олександр певен, що так. Чи робив він зауваження? Ні, бо ж хотів справити гарне враження.

Однак тепер ветеран розмірковує: «З одного боку, неприємно, коли роботодавець таке запитує. З іншого — добре, щоб він це знав. Тоді він розумітиме, наприклад, що робітника після травми краще не ставити на зміну з провокативними людьми». Водночас, на думку П'єра, спочатку роботодавець має пояснити ветерану, навіщо він його про це запитує, та розʼяснити, як це допоможе самому ветерану комфортніше працювати.

Зрештою, знайомий Олександра допоміг йому влаштуватись у компанію, яка займалася встановленням вентиляцій і кондиціонерів. Там він спочатку був монтажником, а потім став менеджером з продажу. На тій співбесіді про військовий досвід ветерана не запитували, лиш попередивши про важку фізичну працю.

Уже потім, під час роботи, колеги цікавилися у П’єра, як його в армії «годували та одягали». А ще питали: «Яка ситуація на фронті?» та «Коли це все закінчиться?»

Удруге в ті самі двері

«У нас не було паніки, — згадує Олександр 24 лютого 2022 року. — Ми з дружиною вийшли зранку прогулятись, як побачили купу людей, метушню. Ми ж натомість спокійно взяли каву, стали біля торгового центру й обдумували, що будемо робити».

Трохи згодом Олександр повідомив, що планує повернутися до захисту держави. Це спровокувало сварку. «Як ти можеш мене залишити одну?» — обурювалася Тетяна. У неї не було інших рідних чи близьких у Києві. Того разу ветеран у військкомат не пішов.

«Наступного дня ми поїхали на залізничний вокзал у Києві. Там купили квитки до Вінниці — до батьків дружини. Це була електричка. Ми зайшли, і я сказав, що хочу перекурити. 

Вийшов, помахав їй на прощання — а вона поїхала. Уже потім зателефонував і перепросив: що я так не можу, що хлопці, з якими я служив, мене неправильно зрозуміють», — ділиться Олександр. Каже, що Тетяна плакала та кричала, але, заспокоївшись, попросила його бути обережним.

І ось знову: той самий Голосіївський військкомат, ще одна велика черга. Дежавю. Близько сотні людей — і лише в десяти, включно з Олександром, є досвід служби. Їх забрали на фронт, решту ж направили до тероборони. Так П’єр знову опинився в Десантно-штурмових військах.

Спершу бойові завдання він мав виконувати на Херсонщині, але натомість опинився під Макаровом на Київщині. Там у ніч проти 1 березня він із побратимами прийняв перший бій. Уже наступного ранку зазнав вогнепального поранення. П’єра евакуювали у шпиталь до Житомира.

Після відновлення чоловік повернувся на службу — виконував завдання на Київському, Херсонському і Донецькому напрямках. До 25 червня. Тоді зазнав ще декількох легких осколкових поранень.

«Мені постійно телефонували рідні — просили повернутися, щоб я доглядав батька. Мама й тато мають захворювання, через яке вони отримали інвалідність. А в мами ще й погіршився стан через проблеми з серцем. Тому я подав рапорт на звільнення. Думав, що його довго розглядатимуть, та мені його підписали за два дні», — згадує ветеран.

Військовий досвід «цивільною мовою»

До кінця літа 2022-го Олександр не працював, а натомість вирішив долікуватись. У вересні повернувся на попередню роботу, та ненадовго. Каже: за пів року великої війни роботи майже не було, а родину потрібно було годувати. Тому попрацював місяць — і почав шукати нове місце.

«Десь із жовтня я став подавати резюме в різні компанії: і за напрямом агрономії, і по вентиляції. Мало хто дзвонив. Багато фірм позакривалися, роботи не було. Деякі компанії пропонували мінімальну ставку або ж зарплату від виробітку, тобто без конкретних цифр. Я на це не погоджувався», — пригадує ветеран.

Знов були й недоречні запитання від роботодавців: під час однієї зі співбесід в Олександра спитали, чи страшно було на війні та чи вбивав він там людей. Ба більше, роботодавець поцікавився деталями однієї з операцій, яку Пʼєр із побратимами виконував у Херсонській області. Це увігнало чоловіка в ступор, у якому він пробув пів року. Після тієї розмови Олександр ще певний час відновлювався психологічно.

Допомогу з пошуком роботи Олександр знайшов у просторі Veteran Hub. Там його навчили, як «цивільною мовою» описати свій військовий досвід. Замість «командира відділення» у резюме зʼявилися «навички керування 10 людьми», а також «розвинена лексика» та «лідерські якості».

Ветеран зізнається: «Був певен, що люди знають, хто такий командир відділення, чим він займається. Виявляється, це не зовсім так. Не кожна цивільна людина розуміє специфіку роботи військових». А ще Олександр додав у резюме своє фото та почав писати супровідні листи: не шаблонні, а адресно під кожну вакансію.

І це спрацювало! Роботодавці почали передзвонювати та бодай пояснювали відмову: «Шукаємо людину з більшим управлінським досвідом, але бажаємо вам успіхів у пошуках». І радилиспробувати себе в тих чи інших компаніях, де досвід Олександра міг виявитися корисним.

П’єр знайшов своє місце у громадському об'єднанні «Військова школа “Боривітер”», куди його запросили на посаду інструктора з сержантського лідерства — ветеран там уже понад рік. Відтоді змінив спеціалізацію: нині він інструктор з вивчення та впровадження досвіду.

«Ким бачите себе?» — «Директором!»

Олександр радить: «Найперше, як ветеран може собі допомогти, — не розчаровуватися в тому, що він у пошуках роботи». Він наголошує: у перші пів місяця телефонують із різних компаній, де пропонують «якийсь лохотрон» і «не дуже хорошу роботу». У той момент варто оцінити себе: ким і де ти справді можеш і хочеш працювати. Важливо зважити тверезо й не ставити захмарних цілей.

А ще ветеран радить не соромитись шукати підтримку. Нині є багато громадських об'єднань, які допомагають військовим — зокрема, з працевлаштуванням. Можна пошукати й безплатні курси — наприклад, як правильно скласти резюме чи опанувати нову сферу діяльності.

З досвіду Олександра, на співбесідах варто відповідати не просто «так» або «ні», а розгорнуто розкривати думку, розповідати про себе й загалом бути відкритішим. Каже: «У мене багато співбесід закінчилися негативно через те, що я просто мовчав, нічого про себе не розповідав. А потрібно навпаки більше говорити. І запевнити, що ви готові до цього виклику та швидко навчаєтеся».

Чоловік пригадує одну зі співбесід, де роботодавець запитав, ким ветеран себе бачить у майбутньому. Олександр не став щось вигадувати й сказав прямо, що хоче бути директором. «І тут він мені каже: “Усе, ми вас беремо!” Хоча в мене не було досвіду саме в тому напрямі», — запевняє ветеран.

На думку Олександра, для кандидата на роботу бути ветераном — це перевага. Мовляв, оскільки війна триває, багато компаній запрошують до себе колишніх військових, аби в такий спосіб допомогти їм і віддячити за службу.

«Ветерану потрібно зрозуміти, що якщо він за місяць не знайшов роботу, яку він хоче, то це не проблема. Зараз люди шукають по 2–3 місяці. Якщо пошуки затягуються, значить варто піти на якісь курси, щось переробити в резюме — і знову подаватися. І в жодному разі не опускати руки», — підсумовує Олександр на позивний П’єр.

Цей матеріал створений у межах спецпроєкту hromadske «На своєму місці», який присвячений адаптації ветеранів до цивільного життя та ініціативам, що підтримують наших героїв.