«Мені не кажуть, де моя дитина». Історії людей, які день і ніч чергують під стінами ізолятора в Мінську

Більшість затриманих на акціях протесту в Мінську в ці дні доставляють до Центру ізоляції правопорушників (ЦІП) на вулиці Окрестина. Щодня сюди приходять сотні людей в надії дізнатися, де їхні діти, батьки або друзі і що з ними відбувається. Інформації майже немає, адвокатів не пускають, передачі не приймають, але іноді з ізолятора виходять сильно побиті люди, а всередину заїжджають швидкі. Спеціальний кореспондент «Нової газети» Ілля Азар поговорив з тими, хто прийшов до ЦІПу з надією — дізнатися про долю своїх родичів або віддати їм передачу.

Вранці 13 серпня на Окрестина приїхав ОМОН, бійці вишикувалися в ланцюг, до людей вийшов співробітник ЦІПа та попросив усіх відійти на 300 метрів від кутка будівлі. Деякі почали обурюватися, кричати: «Що заважає на сайті списки вивісити, і всі б відійшли звідси, виродки, трясця!», інші, навпаки, спокійно відійшли і просили незадоволених не нагнітати: «Краще все одно не зробиш, заспокойтеся».

Андрій і Ольга. Шукають доньку

Чоловік: Наші діти сидять за стінкою, і ми їх дратуємо! Не вони мене, адже не кажуть, де моя дитина, а я — тим, що я ще чимось незадоволений.

За що її взагалі можна було затримати? Їй 18 років. Вони кажуть, що на вулицях п'яні, наркомани, західні агенти. Але моя дочка — віруюча дівчинка, а ми тут корінні, ми користь приносимо, я сам служив 12 років в органах, і звільнили мене за те, що я християнські думки висловлював. Я не якийсь відморозок, я пастор, у мене вища освіта.

Що вона тут робить, я взагалі зрозуміти не можу! Три доби я не можу домогтися, тут взагалі моя дочка чи не тут. Сказали тільки, що затримали, і все. Що заважає скласти список і викласти на сайт, щоб я знав, де моя дитина?

Дружина: Ми три дні взагалі не знали, де вона, тільки вчора нам сказали, що вона затримана. Де — немає інформації.

Сьогодні о 4 ранку звідси випустили бабусю, 81 рік. За що вони її затримали, чорти?чоловік

І чому о 4 ранку випустили? Куди вона піде? Спеціально так роблять, щоб доконати народ, бляха. Вони всіх б'ють. Чоловік вийшов пошматований весь. Їм в кайф метелити людей. [Ці] тут кажуть, що це наказ у них такий, але ми ж бачимо, з яким задоволенням вони це роблять — як зомбі.

Народ уже ненавидить Лукашенка, лиш обмежене число людей вірять в доброго царя-батюшку, але нам взагалі не потрібен жоден цар, нам варто брати участь в управлінні державою в нормальному, демократичному суспільстві, а у нас тут осколок Радянського Союзу.

Тетяна Васильєва. Намагається передати передачу синові

— Я живу у Світлогорську, мій молодший син Кирило тут навчається. Його забрали разом з другом у ніч з 9 серпня на 10-е. Вони йшли додому вже вночі. У понеділок я не змогла до нього додзвонитися. Мій старший син тут працює, він почав шукати по РУВС, йому підказали приїхати сюди. Дівчатка-волонтери, які тут допомагають, сказали, що він тут. Низький їм уклін, більшість з нас не впоралися б без них.

Вчора нам сказали, що його засудили, дали 15 діб, і ми чекаємо, що, може бути, можна буде зробити йому передачу. Де він буде відбувати термін, незрозуміло. Сьогодні виходила звідти людина і сказала, що приймати передачі будуть, але не сьогодні. Ось стою з сумками, завтра приїду, теж спробую.

На мітинг син не збирався, я з ним розмовляла перед цим. Він сказав: «Мама, я нікуди не піду, я все прекрасно розумію». Вони проводили дівчину до будинку, наскільки я знаю, і пішли.

Мама друга сказала, що той їй пізніше дзвонив і сказав, що вони стоять на балконі, що десь стріляють. Вони вийшли на вулицю і зникли.

Може бути, що вони пішли подивитися, але ми не знаємо, тому що зв'язку з ними більше не було.

Це страхіття! Просто жах. Ми познайомилися тут вже з великою кількістю людей, і деяких забирали, просто коли вони їхали з роботи, когось — із зупинки, когось — з магазину в білий день, навіть не вночі. Виходять звідси побиті люди в перші дні і з гіпсом на руках.

Я не заперечую, що були і якісь провокатори, і мітингувальники, які виходили за ідею, які були проти режиму, але дуже багато людей постраждали просто так. Навіть тут вчора, кажуть, людей розігнали, які чекали інформацію. Для мене це все просто великий жах. Звірства якісь.

Я не голосувала за Лукашенка, але не очікувала такого в нашій країні. Я розуміла, що мітинги будуть, але мені здавалося, у нас досить мирно і спокійно має все бути.

Ян. Шукає братів

— Мого старшого брата Михайла в перший день взяли в під'їзді, молодший брат його привіз додому, вони попрощалися, але дружина вдома його вже не дочекалася. На камері в під'їзді видно, що його забрали всередині. Відтоді я не знаю, де він. Кажуть, що він на Окрестина, він досить відома людина в Мінську, але достовірної інформації немає. Не знаю, чи спеціально його пасли, чи просто вони знали, що в цьому місці будуть ховатися, і чатували.

У мене таке відчуття, що Білорусь вже не буде колишньою.

Молодшого брата Костянтина, 22 роки, забрали 12 серпня в районі вокзалу. Дружина старшого брата каже, що там бійка була нормальна. Кажуть, що в перший день брали досить м'яко, а в наступні дні лупили вже серйозно. Знаю, що йому викликали, швидше за все, швидку.

Начебто обох вже засудили на 15 діб. Старший брат чи то тут, чи в тюрмі в Жодино. Я приїхав і привіз обом передачі, але поки їх не приймають.

У 2010 році був мітинг, людей розігнали, і вони це з'їли. Тоді по телевізору сказали, що було не 40 тисяч, а 4. Зараз в основному завдяки інтернету і соцмережам у людей немає проблем з доступом до інформації, і у всіх все кипить всередині. Всі все бачать і всі все розуміють, кажуть, заводи починають страйкувати, і, думаю, вся надія на ці страйки, щоб економічно підірвати систему. Я чув, що Лукашенко поїхав, адже він зазвичай все коментує, а зараз все тихо, а запис вчорашньої наради ніби давно зроблений.

Світлана Євтушенко. Чекає інформації про сина

Сказали, що мій син Микола тут, що суд дав 15 діб, більше нічого не знаю. 4 дні ми взагалі нічого не знали. Я кожен день сюди приходжу і сиджу тут. Сьогодні ОМОН пригнали, вчора теж це було ввечері. Син мій працює комплектувальником, а зараз — провідним фахівцем. Вони, взагалі-то, відпочивали на Мінському морі, але поїхали подивитися, що відбувається. Просто встали біля стели. Він в пляжних капцях був, а його скрутили і відвезли.

Він телефон в автозаку ввімкнув, я чула, як він казав: «Ми нічого не зробили, за що нас взяли?» Відповіді не отримали. Там усіх б'ють,

і я думаю, що дати — 10 або 15 діб — вибирають в залежності від кількості побоїв, щоб менше було потім питань.

Я взагалі проти всіх, з історії видно, що в політику порядні люди не йдуть. І я все могла припустити, але такого від влади не очікувала.

Денис Садовський. Шукає друзів

— У мене два моїх хороших друга, Станіслав Шапетько і Владислав Панін, з якими ми разом працюємо, вийшли 10 серпня на мітинг. Затримали їх, коли вони вже поверталися додому. Вони гуляли містом просто, їх забрали, і ми не могли знайти близько доби. Одному дали сьогодні 13 діб, іншому — 15 діб.

Через якихось знайомих дізналися, що один начебто перебуває тут, а про другого взагалі нічого не відомо.

Ще одного колегу по роботі сьогодні випустили з переломом ноги, переломом руки, відбиті нирки, в сечі дуже багато крові, струс мозку. Хлопцеві дісталося, але зате відпустили.

Стою чекаю тут, але що робити далі, навіть і не знаю. Тут, по-моєму, даремно збиратися, бо ніхто нічого не каже.

Я далекий від політики, мене це ніколи не стосувалося, я дотримувався принципу «менше знаєш, краще спиш», але це величезна несправедливість, що, живучи в XXI столітті, ми не можемо говорити те, що думаємо, і гуляємо своїм містом, боячись, що нас затримає наша доблесна міліція, яка начебто повинна народ захищати. Те, що відбувається, — це звірство, це дикість.

Про що можна говорити, коли дорослий чоловік, надівши на себе маску, сховавши своє обличчя, б'є дітей і жінок?

Як далі можна жити в цій країні з такою владою? Я не розумію, чесно. Я впевнений, що більшість людей, у яких є можливість переїхати кудись за кордон, неодмінно це зроблять до повалення цього режиму. І я зокрема. Щойно відпустять мого товариша, ми закриємо всі невирішені питання тут, зберемося і поїдемо. Може, навіть до вас.

Дмитро Яковук і Тетяна Бондаренко. Приїхали допомогти людям дістатися до Жодино

Тетяна: У нас основна мета була поїхати в Жодино, щоб кого-небудь підвезти звідти, тому що пишуть, що сьогодні звідти масово випускають людей.

Дмитро: Я вночі там був уже, забрав двох.

Тетяна: Ми розуміємо, що комусь тут потрібно буде поїхати в Жодино, тому вирішили заїхати сюди. Ми працюємо в іноземній компанії віддалено, і перші дні цього тижня у нас не було інтернету.

Дмитро: Тобто нам влада сама організували страйк. Той підйом, який зараз є, — це просто запит людей на зміни.

Тетяна: У нас дірка всередині, в нашій країні війна. Звичайно, ми такого не очікували. Кожну хвилину, коли ми дивимося новини, ми все ще сподіваємося, що це просто страшний сон. Але я вірю в те, що добро переможе зло.

Автор: Ілля Азар, «Новая газета». За підтримки Медиасети