«Ми цього інтернету не знаємо!»: Пропуск через лінію розмежування на Донбасі відновився, але проблеми лишилися

Український військовий перевіряє температуру жінки, яка перетинає лінію розмежування у пункті пропуску «Новотроїцьке», Донецька область, 22 червня 2020 року
Український військовий перевіряє температуру жінки, яка перетинає лінію розмежування у пункті пропуску «Новотроїцьке», Донецька область, 22 червня 2020 рокуEPA-EFE/YEVGEN HONCHARENKO

Цього тижня в понеділок, 22 червня, о 9—й ранку, вперше після майже тримісячного карантину через пандемію розпочався пропуск людей через лінію розмежування на Донбасі. Але до повноцінного відновлення «докарантинного» потоку через контрольні пункти в'їзду та виїзду (КПВВ) ще дуже далеко.

Те, що відбувалося вранці понеділка, нагадувало гібридну війну між владою самопроголошеної «ДНР», яка використовує будь-яку можливість для тиску на Київ, і українською владою, яка вважає жителів Донбасу природними агентами впливу України на непідконтрольних територіях.

За цією боротьбою 22 червня в режимі реального часу на КПВВ «Новотроїцьке» спостерігав кореспондент «Спектра».

А поговорити?

Із початку епідемії коронавірусу підходи влади самопроголошених республік Донбасу до проблеми гуманітарних коридорів на лінії розмежування разюче відрізнялися. І це не могло не позначитися на їхній репутації.

Жорстке припинення пропуску через КПВВ, що почалося з 21 березня, стало причиною утворення численної і дуже гучної групи застряглих по обидва боки від лінії розмежування людей. До неї потрапили онкологічні хворі, що заїхали на лікування в Донецьк, розділені сім'ї, застряглі у своїх бабусь на час карантину в українських школах підлітки і ті, хто "лише ненадовго" заїхав побачити рідних людей похилого віку і залишив своїх дітей в Харкові або Маріуполі.

У самопроголошеній «ЛНР» в односторонньому порядку формували списки таких людей і за посередництва ОБСЄ час від часу відпускали на підконтрольну сторону в дні створення «гуманітарних коридорів», і за три місяці обмежень примудрилися впустити і випустити майже 500 громадян. А з 10 червня КПВВ у Станиці Луганській вже регулярно пропускало людей у щоденному режимі — з карантинними обмеженнями та за «особливими гуманітарними потребами». Але все ж, КПВВ працювало.

Старший прапорщик Прикордонної служби України Тамара (ліворуч у формі і з рацією) розмовляє з перевізниками на КПВВ «Новотроїцьке»Spektr. Press

А от у Донецьку за умови закритого через епідемію кордону з сусідньою "ЛНР", ще й жорстко закрили лінію розмежування для будь-яких нужденних з будь-якими гуманітарними проблемами. А коли 10 червня Україна відкрила по одному КПВВ в Донецькій і Луганській областях, з боку «днрівської» Олександрівки в «українську» Мар'їнку ніхто не поїхав — самопроголошена влада не пропускала людей ні в Донецьк, ні з Донецька.

Це створило ситуацію, за якої одна сім'я почала жити під КПВВ «ДНР», ще вісім людей ночували всі ці дні на українському блокпосту в надії потрапити додому. Сотні людей бомбардували обуреними заявами антикризовий штаб у «ДНР», офіс так званого глави республіки Дениса Пушиліна, всі мислимі міжнародні організації та навіть українських народних депутатів.

Нарешті в «ДНР» послабили хватку — оголосили, що з 22 червня почнуть пропуск на підконтрольну Україні територію, але не навпроти вже відкритої Мар'їнки, а принципово осторонь, напроти закритого Україною КПВВ «Новотроїцьке». Назад же пообіцяли пускати людей не одразу, а тільки 25 червня і за особливими списками зі складною процедурою подання документів і заяв через спеціальний, створений 21 червня, телеграм-канал «надзвичайного штабу з боротьби із поширенням коронавірусної інфекції».

Очікувалося, що Україна КПВВ під Новотроїцьком під тиском не відкриє, і сотні людей, випущених з Донецька, утворять перед «нульовим блокпостом» ЗСУ обурений автомобільний затор.

Про те, що «Новотроїцьке» ніхто не відкриватиме, з вечора 21 червня повідомляв начальник пресцентру Операції об'єднаних сил (ООС).

Український військовий перевіряє документи на КПВВ «Новотроїцьке», Донецька область, 22 червня 2020 рокуEPA-EFE/YEVGEN HONCHARENKO

«Чекати більше немає ні сил, ні можливостей!»

Уранці 22 червня на КПВВ «Новотроїцьке» кореспондент «Спектра» виявився єдиним журналістом. Тут ще маячіла знімальна група пресслужби Донецької обласної військово-цивільної адміністрації. Але інших представників преси не було.

До КПВВ треба було проїхати через три бар'єри — блокпост біля Волновахи, свіжопоставлений шлагбаум із новим бронетранспортером поблизу селища Новотроїцького і постійний пост поліції на під'їзді безпосередньо до КПВВ.

І тут сталося те, чого ніхто не чекав: незважаючи на запевнення ООС, українська влада ухвалила спішне рішення про відкриття КПВВ «Новотроїцьке», коли вже через нього почали випускати людей з боку «ДНР». І пункт пропуску не тільки відкрився рівно о 9 ранку — почала працювати вся транспортна інфраструктура з доставки людей до блокпосту і від нього, за шлагбаумами стояли автобуси, перед ними чекали численні приватні таксисти. Возити тільки їм поки що не було кого...

Перше таксі звично приїхало «з потяга» — до Волновахи київський «швидкий» приїжджає о 9 ранку — цим поїздом приїхали дві жінки, з вікна машини красномовно стирчала милиця, і з нею автомобіль пропустили через всі бар'єри не прискіпуючись. Стало зрозуміло, що українське командування не піддалося на провокацію і просто, без будь-яких переговорів, відкрило КПВВ на пропуск в обидва боки. Хоча на тій стороні нікого пропускати в Донецьк наміру не мали.

Перша машина з боку Донецька приїхала тільки о 10:40.

Перша машина з боку «ДНР» перетинає КПВВ «Новотроїцьке» 22 червня 2020 рокуSpektr. Press

«Я всіх обдурив! — радісно відгукнувся з пасажирського сидіння батько сімейства. — Вискочили о п'ятій ранку з дому, через перекопані дороги змогли в об'їзд через одне село пробратися до Оленівки і стали в черзі першими!».

Чоловіка звуть Віктор, він погодився поговорити, доки дружина, що сиділа за кермом, біля вагончика заповнювала всі документи.

«Ми за речами заїхали і застрягли в березні, — розповів глава сімейства. — А у мене бізнес горить, у нас зерновоз свій, зараз же сезон якраз починається — чекати більше немає ні сил, ні можливостей, кинулися їхати в перший день, доки не закрили вікно на лінії! Самі ми у Вугледарі живемо (підконтрольна територія), діти в школу «ДНР» не ходили».

Віктор і його дружина на виїзді з «ДНР» підписали заяви про те, що зобов'язуються не повертатися назад до закінчення протиепідемічних заходів, здали відбитки пальців, пройшли всі перевірки, які здійснюють в Оленівці виразно без поспіху. Потоку людей і машин в сторону вже відкритого українського КПВВ не передбачається.

Усе в цій машині було звично продумано — за кермом жінка, що не викликає агресії, речами в прозорих пакетах (так найлегше оглядати) забитий багажник і частина заднього сидіння, за захистом сумок в кутку позаду сиділи дві дівчинки, років 11 і 6.

«Там черга за церкву була, як ми виїжджали!» — сказала старша дівчинка. Церквою в Оленівці звично міряють черги — якщо хвіст машин пішов за храм, то до карантину хтось зазвичай залишався ночувати, не встигнувши пройти перевірку на блокпості у світлий час доби.

Родина Віктора була готова в усьому до дрібниць — у всіх дорослих в наявності смартфони зі скачаним українським додатком «Дій вдома». Ця програма дає змогу відстежувати, як людина виконує добровільну обсервацію через коронавірус — вимога самоізоляції на 14 днів — основна для тих, хто в'їжджає на підконтрольну територію.

«Ми перевіряємо наявність завантаженої і активованої програми в смартфоні у кожного дорослого і передаємо їх по естафеті Національній поліції, та вже відстежуватиме режим обсервації», — пояснює «Спектру» старший прапорщик Прикордонної служби України Тамара, вона сьогодні головна на КПВВ «Новотроїцьке».

На 12:00 на КПВВ приїхало п'ять машин, три з них одразу повернули назад через вимоги наявності цієї самої програми. Питання навіть не в ній — передбачається, що у кожного, хто в'їжджає, є реальне місце, в якому той може ізольовано провести 14 днів і де його відстежуватиме українська поліція. Донецькі люди дуже часто зареєстровані як «переселенці» на «умовних» адресах — ця «послуга» коштує від 500 гривень (17 євро) на рік господареві будь-якого будинку в навколишніх містах і селах, оголошення про неї часто висять на стовпах і трапляються в сервісі безкоштовних оголошень OLX.

«У нас телефони кнопкові, ми в інтернет не дивимося»

Великим павільйоном для пропуску піших людей у сторону Донецька бродять хлопець та дівчина в камуфляжі і з автоматами за спиною. «Людей немає, фотографувати будете — ми спиною встанемо?» — запитує прикордонник. Через цей павільйон із ранку пройшли тільки три людини. «Спектр» їх знаходить в автобусі — дві літні жінки — сестри Галина та Олена — приїхали київським потягом до Волновахи з Вінниці, заплатили таксистам звичайні 50 гривень з людини і доїхали до КПВВ. Чоловіка звуть Микола, він добирався з пригодами. У березні поїхав на Волинь до рідні підтверджувати пенсію і застряг там на 3,5 місяця. Жив у маленькому селі Зарека за 15 кілометрів від кордону з Білоруссю, звідти поїхав до Києва, поїздом дістався до Покровська і з вокзалу на таксі — до відкритого КПВВ «Мар'їнка». Там з'ясувалося, що на стороні «ДНР» вже котрий день нікого з Мар'їнки не пропускають, але начебто відкривають Оленівку, куди можна потрапити з Новотроїцького. Таксист привіз Миколу до КПВВ, обійшлася поїздка дорого — в 1250 гривень (42 євро), майже половину місячної пенсії.

Історії Галини, Олени та Миколи багато пояснюють посвяченому. Вони сиділи в родичів дуже далеко від Донбасу, чоловік так взагалі практично в лісі, і ніхто з приїжджих вже не розуміє місцевих реалій. У них у руках старі кнопкові телефони, про якісь програми та канали в «Телеграмі» вони не чули, вони просто хочуть потрапити додому. «Не пустять,  ночуватимемо під блокпостом! — каже "Спектру" Микола. — Ми тут вже підписали попередження, що якщо нас "ДНР" не пустить, то після повернення нам потрібно на карантин цей закритися на два тижні. А де ми закриємося? Житла тут у нас немає!»

Санітарна обробка машин бійцями роти біологічного, хімічного та радіологічного захисту 58-ї бригади ЗСУ на блокпосту на трасі Костянтинівка-Донецьк у травні 2020 рокуSpektr. Press

У спеціально створеному телеграм-каналі «ДНР» розписана чітка бюрократична процедура отримання пропуску додому, і в кращому разі на неї піде 10 днів. Я читаю цим літнім людям вимоги зі свого смартфона: завантажити, заповнити та відправити назад заяву; мати документи, що підтверджують мету прибуття (це може бути проходження лікування на території самопроголошеної республіки, навчання, робота, догляд за хворим, возз'єднання з сім'єю).

«У мене дружина стара. Це від неї копію свідоцтва про одруження вимагати треба, щоб спорідненість підтвердити? Вона про ці електронні копії нічого й не чула!» — спантеличено відгукується Микола.

«Ми цього інтернету і не знаємо, у нас телефони старі, каналів всяких ми не дивимося в телефоні! Пустити нас повинні ж?!» — каже більш активна сестра Олени, вона без милиці, має намір проїхати додому і дуже намагається не сказати нічого зайвого на українській стороні. Ці літні бувалі люди наполегливі, як мурахи, і просто хочуть додому — «без цієї всякої політики». Але Олена все ж бере номер телефону журналіста, щоб ввечері повідомити — пропустили їх чи ні.

Першими на непідконтрольні території України їдуть люди похилого віку, пенсіонери, які і раніше були більшістю в потоці, що зазвичай перетікає через лінію розмежування в обидва боки. Сестри їдуть до Донецька, Микола — в Макіївку, і їх гарантовано не пропустять додому.

Усе, чим старим можна допомогти, так це завантажити в автобус важкі сумки, яких у них багато. Український автобус йде до свого «нульового» блокпоста. Там зазвичай на людей чекав транспорт «іншої сторони».

Пізніше кореспонденту «Спектра» додзвонилася Олена. «Ми йшли пішки 2,5 години до Оленівки, ніяких автобусів немає, звідси люди їдуть машинами тільки! Нас завели і сказали, що до 25-го червня нікого пропускати не будуть, і ми повинні зареєструватися, подати заяву якусь, і взагалі йти назад! Сестра з милицею — як вона дійде ?! І де ми там 14 днів відсидимо, на вокзалі у Волновасі? Що нам робити?! Може, якось заповнити ці заяви, тут інтернету в нас немає, та й телефони зараз сядуть ...»

Як старі пройшли ці п'ять кілометрів із сумками та милицями? Напевно, частину речей тягнув худий, жилавий Микола.

PS Ми зателефонували Олені 23 червня. Вона розповіла, що напередодні ввечері їх все-таки вигнали з КПВВ «Оленівка» з боку «ДНР», і вони з сумками та милицями пішки йшли назад близько 8 кілометрів.

«Ночували тут під навісом, на нульовому українському блокпості, військові українські поділилися з нами гречаною кашею, хлібом і водою, — розповіла Олена. — Нас уже не троє, підійшли ще люди, і нас тут тепер десятеро, сидимо під навісом, чекаємо 25 червня, якось дві ночі переночуємо. До нас підходили люди від ОБСЄ розпитували, обіцяли домовитися там з Пушиліним Денисом Володимировичем, щоб нас 25-го пустили. Не знаю, чи вийде».

25 червня в самопроголошеній «ДНР» обіцяють відкрити КПВВ «Оленівка», але для в'їзду все одно слід буде заповнювати заяву і надавати копії документів в інтернеті, чого Олена, Галина та Микола самостійно зробити не можуть. До того ж проїзд буде відкрито тільки на один день — 25 червня. А пускатимуть згідно зі списком із 300 людей, яким уже приготовано місця в лікарнях, адже приїжджим доведеться відбути 14-денний карантин. Про наступну дату прийому буде повідомлено додатково.

Крім усього іншого, заяви на в'їзд влада «ДНР» обіцяє розглядати протягом 10 діб, про їх приймання оголосили 21 червня — теоретично шансів отримати дозвіл на в'їзд до 25-го немає ні у кого.

За матеріалом «Спектра» за підтримки Медіамережі