Поранений гумовою кулею протестувальник біля мосту Симона Болівара на кордоні між Колумбією та Венесуелою, 23 лютого 2019 року
Фото:

Родольфо Чуріон

Інтерв'ю Хуана Гуайдо і репортаж Олени Костюченко з палаючого кордону між Колумбією та Венесуелою. Громадське публікує матеріал «Новой газеты» в межах партнерства незалежних медіа Східної Європи.

Ситуація на кордоні Венесуели і Колумбії вкрай загострилася. Тут сили режиму Мадуро не пропускають до голодуючої країни вантажівки з їжею, звинувачуючи Америку в інтервенції. А у військових, які вирішили перейти на бік протестувальників, не стріляють навіть колишні товариші по службі.

Голова Національної Асамблеї та лідер опозиції Хуан Гуайдо пообіцяв, що вантажівки з гуманітарною допомогою в'їдуть до Венесуели 23 лютого — рівно через місяць після того, як він оголосив себе виконувачем обов'язків президента. Мадуро заявив, що під виглядом гуманітарки до Венесуели йде «інтервенція» — і ворог кордон не пройде.

16 лютого три американських «Боїнги» привезли до прикордонного колумбійського міста Кукута гуманітарку від «Організації американських держав» (ОАД) — базові медикаменти, хіміотерапію, знеболювальні, їжу, дитячі суміші та підгузки, інвалідні крісла. Все це життєво необхідно: гіперінфляція, голод, відсутність медикаментів — реальність Венесуели протягом останніх трьох років. Саме крах економіки багато в чому спровокував політичну кризу.

22 лютого, напередодні в'їзду колони, на самому кордоні відбувся гуманітарний концерт. Виступили майже всі латиноамериканські зірки, на полі перед сценою зібралося 50 тисяч глядачів — жителів Кукута і венесуельців, які перетнули кордон. Наприкінці з'явилися президенти Колумбії, Парагваю і Чилі, а також Гуайдо. На сцену не підіймалися, постояли в натовпі під пісню «Imagine». За три тижні до цього Гуайдо офіційно заборонили виїжджати з Венесуели. За спробу виїзду на нього чекав би арешт.

За даними «Новой», лідер опозиції добирався «трочас» — прорізаними в прикордонному очереті стежками й дорогами. Сам Гуайдо сказав, що йому допомогли перейти військові.

Кордон закрили о першій годині ночі — з венесуельського боку. Вранці троє венесуельських військових на двох броньованих машинах протаранили колумбійські загородження і попросили про притулок.

Наступного ранку перед складом гуманітарки вишикувалися 10 вантажівок із 600 тоннами вантажу, прихованого брезентом. Водії ховалися від сонця. Склад гуманітарки організували в новому прикордонному терміналі Тьєндітос. Міст зводили обидві країни і майже добудували. Втім, у 2015 році, під час чергового «похолодання» у венесуельсько-колумбійських стосунках, закрили. Венесуельці поставили поперек мосту контейнери зі словом МИР. Тепер перед терміналом виступали президенти — чинний Колумбії і лідер опозиції Венесуели, який проголосив себе тимчавим виконувачем обов'язків президента. Обидва сказали, що вантажівки їдуть з миром, а будь-яка сьогоднішня кров — на руках режиму Мадуро.

Кров уже пролилася за кілька годин до цього — на кордоні з Бразилією місцеві жителі спробували перешкодити закриттю кордону, венесуельські військові відкрили вогонь. 300 поранених, двоє вбитих — включно з 14-річним хлопцем. Та дві вантажівки все ж перетнули кордон, і Гуайдо називав це великою перемогою.

Вантажівки рушили від терміналу Тьєндітос. Гуайдо постояв на підніжці однієї з них, потім зліз і пішов у термінал.

На виїзді автівки зустріла радісна юрба. Люди полізли на вантажівки. Багато з них прийшли на вчорашній концерт і спали на вулицях, у парках і на підлозі кімнат, які вдалося винайняти. Інші жили і працювали в Кукуті, забезпечуючи виживання своїх родин у Венесуелі. Мінімальна зарплата в країні — її отримує більшість — нині 12 доларів, їжа вдвічі дорожча, ніж у Москві. Перед натовпом стояли три інвалідних візки. Лиса жінка утримувала на колінах свій кисневий балон. Хвора на рак у Венесуелі вона не має шансів, а тут — має. «Я хочу допомогти іншим — вижити». Її звати Елізабет.

Люди на вантажівках кричали «Тік-так, тік-так», зображуючи час режиму, який спливає. Найпопулярніший лозунг — «Мадуро — сучий син».

У багатьох в руках — білі несвіжі троянди. Жінки розривали бутони, і кидаючи пелюстки з вантажівок.

Чотири автомобілі вирушили на міст Симона Болівара — головний пішохідний перехід між країнами. Ті, кому не вистачило місця в кузовах, ішли поруч, пішки. Дорогою співали гімн.

Ще три вантажівки поїхали в Уренью.

Вантажівки з гуманітарною допомогою і протестувальниками прямують на прикордонний пост Уренья штату Тачира, Колумбія, 23 лютого 2019 року
Фото:

Родольфо Чуріон

Вантажівки з гуманітарною допомогою і протестувальниками прямують на прикордонний пост Уренья штату Тачира, Колумбія, 23 лютого 2019 року
Фото:

Родольфо Чуріон

На мосту Симона Болівара люди злізли з вантажівок і пішли вперед. Міст перегороджували венесуельські поліцейські — вони стояли нерухомо, спершись на свої щити. Люди попросили їх пропустити. Поліцейські не реагували. Ззаду підпирали, хтось штовхнув щит. З-за спин поліцейських полетіли газові гранати.

За годину міст уже був зоною бойових дій. Гранати зі сльозогінним газом літи у протестувальників. Стріляла національна гвардія Венесуели.

Незабаром в хід пішли і гумові кулі. Між солдатами вигулькували молодики в майках і масках. Коллектівос — проурядові напіввійськові формування, зв'язок з якими режим усіляко заперечує, — вільно ходили між солдатами і стріляли в повітря справжніми кулями — для залякування. Коллектівос, який вистрілив у натовп, умить затримали самі солдати.

Протестувальники кидалися камінням. Його збирали внизу, під мостом біля річки Тачира, закидали на міст, в порваних валізах і венесуельських прапорах волокли вперед.

Дихати було нічим, захисних масок не мав ніхто. Хлопці знімали свої сорочки, обмотували ними голови. Натовпом носили оцет і змочені ним ганчірки. Сльозогінний газ змінився перцевим, і стало зовсім важко.

Протестувальники збирають каміння в венесуельський прапор, щоб віднести їх до місця зіткнень на мосту Симона Болівара, Колумбія, 23 лютого 2019 року
Фото:

Родольфо Чуріон

Венесуельські протестувальники ховають обличчя, захищаючи очі та дихальні шляхи від сльозогінного газу під час протистоянь із нацгвардійцями біля мосту Симона Болівара на кордоні між Колумбією та Венесуелою, 23 лютого 2019 року
Фото:

Родольфо Чуріон

Вітер дув у бік Колумбії. Протестувальникам не щастило, наблизитися до кордону не вдавалося.

На другій годині протитояння всі збагнули, що газ швидко здіймається вгору. Тепер з кожним пострілом усі падали і чекали, коли задушлива хвиля пройде над ними. Венесуельська національна гвардія боєприпасів не економила.

Раптом три солдати, піднявши рушниці над головою, пішли здаватися. В них ніхто не стріляв.

Та протестувальники, розпалені боєм, трохи їх побили, доки вели вниз до колумбійських військових. Ті сиділи в будівлі паспортного контролю й вирішували, чи вважати те, що відбувається, агресією проти Колумбії. Солдати в очікуванні такої агресії лежали на мішках на задньому подвір’ї будівлі, жували травинки.

Протестувальники на мосту почали кидати — безуспішно — коктейлі Молотова. Принесли палиці феєрверків — але пострілів не вийшло, газ виїдав очі, прицілитися не вдавалося. Тоді вони вирішили таранити кордон вантажівками з гуманітаркою. Водій першої вантажівки — чоловік із пухнастими білими вусами — відмовився їхати. Його спробували витягти з кабіни. Він заблокував двері.

— Тут є водій? Хто може керувати?

Їхати не хотів ніхто. «Вперед!» — кричала дівчина з рудим волоссям, яка вчепилася у дверцята.

Співробітники ОАД, які супроводжували вантаж, почали умовляти натовп.

— Заспокойтеся, заспокойтеся! Ніхто не каже, що не треба їхати. Та потрібно все продумати. Давайте подумаємо, обговоримо. Зараз ідея в тому, що світ побачить, що ми боремося, що ми опираємося, що ми не вівці... Першими кордон повинні перетнути люди на своїх ногах, вже потім вантажівки. Коли ви перейдете, ми поїдемо.

— Це легко казати звідси! — кричав бородатий хлопець у залитій оцтом футболці. — Сам іди і бийся!

— Уперед! — кричала руда.

— Ni un paso atras! — скандував натовп. — Ні кроку назад!

Лінія гвардійців пересунулася вперед, газові гранати вже падали на початку мосту. Їх скидали вниз, і підлітки, замотавши куртками голови, гасили гранати річковим піском.

Підлітки гасять піском газові гранати, скинуті з мосту Симона Болівара, Колумбія, 23 лютого 2019 року
Фото:

Родольфо Чуріон

Після кожної гранати люди присідають, щоб перечекати, поки газова хвиля пройде над ними вгорі, Колумбія, 23 лютого 2019 року
Фото:

Родольфо Чуріон

Одна з гранат потрапила в сухий очерет, очерет спалахнув. Під'їхала пожежна машина, та побачивши журналістів, які знімають вогонь і битву на мосту, розвернулася і поїхала. Інший берег річки — омріяну Венесуелу — повністю затягло димом від гранат і палаючої трави.

Поранених вели і несли до поліцейських лікарів, які стоять біля входу на міст. «Несіть далі, до цивільних, ми не встигаємо», — лаялися поліцейські, продовжуючи промивати рани.

Хлопчик без футболки невпинно плакав. Він спробував піднятися, але у нього підкосилися ноги. Поліцейські посадили його на бордюр, нахилили голову.

На потилиці — кров, потрапила гумова куля. Хлопець вив. Потім почав кричати:

— Як це? Де вони? Венесуельці на передовій, а де вони? Де армія, яку США обіцяли відправити? У нас немає «броників», у нас немає зброї, нас б'ють, як худобу, ми задихаємося. Це для Венесуели, так, нехай ми всі тут помремо... Але ми не думали, що воюватимемо! Ми не намагалися знайти зброю, нічого. Мені, сука, 16! Я тут з 14, я працюю! Я годую свою сім'ю — там. І я втратив мої гроші. Гаманець на мосту. Моя сім'я помре від голоду, якщо я не надішлю їм гроші. Ви нічого в біса не розумієте!

О 15:30 колумбійська поліція перекрила міст. «Коаліція гумдопомоги нині щось вирішує. Самі бачите, не виходить у вас». Свиснула газова граната. Поліцейські і протувальники разом лягли на асфальт.

У поліцейських венесуельська гвардія більше стріляти не стала. Зіткнення вщухли близько 6 години.

Поранені гумовими кулями протестувальники біля мосту Симона Болівара на кордоні між Колумбією та Венесуелою, 23 лютого 2019 року
Фото:

Родольфо Чуріон

У столиці Венесуели президент Мадуро танцював із дружиною перед заповненою прихильниками автомагістраллю. Радісні мітинги тут обов'язкові для всіх співробітників держсектора. «Я ніколи не здамся. Я захищатиму Венесуелу ціною власного життя, якщо треба». Там же він оголосив про розрив дипломатичних відносин з Колумбією.

О 7 вечора лідер опозиції Гуайдо виступив із заявою.

«Режим Мадуро показав усьому світові своє обличчя, спалюючи їжу».

Закликав армію переходити на «правильний бік історії»: «У вас теж є сім'ї, запитайте у них, чи потрібна їм їжа і ліки». До вечора перейшли 32 людини, наразі — більше 120. «Вони розповідають, що 80% армії — на нашому боці. Але всі бояться репресій».

Поранених до вечора виявилося 285.

Три вантажівки, які виїхали в Уренью, назад не повернулися. Водіїв, які відмовилися їхати назустріч солдатам, вигнали з кабін, на їхнє місце сіли протестувальники. Одну вантажівку, яка переїхала кордон, захопила венесуельська поліція. Ще дві зайнялися. За словами очевидців, вони могли спалахнути від газових гранат, кинутих солдатами. Протестувальники витягали коробки з гуманітаркою з палаючої машини.

Мені вдалося коротко поговорити з Гуайдо.

Лідер венесуельської опозиції Хуан Гуайдо (ліворуч), 23 лютого 2019 року
Фото:

Родольфо Чуріон

— Що сталося сьогодні? Ви вже зробили заяву, але що ви відчуваєте?

— Сотні тисяч протестувальників вийшли на вулиці Венесуели, щоб попросити про гуманітарну допомогу. Країна перебуває в кризі, ВВП скоротився на 53%, 2 мільйони жебраків, діти помирають від голоду, а люди похилого віку без ліків. Сьогодні мільйони добровольців вийшли на вулиці, щоб вимагати гуманітарну допомогу.

Важлива частина допомоги насправді пройшла через прикордонний пункт Санта-Елена (кордон із Бразилією, насправді ж дві вантажівки з гуманітарною допомогою були захоплені поліцією. — ред.). Сумно, що, намагаючись врятувати інших, люди загинули — і їх убив режим Мадуро. Але сьогодні багато офіцерів збройних сил ставлять себе на бік Конституції, на бік тимчасового президента, і це важлива річ. Зрозуміло, що людям не подобається Мадуро, що більшість венесуельців хочуть змін, що міжнародне співтовариство підтримує нас, і в збройних силах 80% хочуть змін, як 90% венесуельців. (Гуайдо згадував раніше, що цю інформацію йому повідомили солдати національної гвардії, які здалися — ред.)

— Як ви оцінюєте роль Росії в ситуації у Венесуелі?

— У Росії є капітальні інвестиції у Венесуелу: в нафту, в газ. Сьогодні Мадуро не захищає нікого: ні від небезпеки, ні від голоду, ні від переслідувань. І він не захищає інвесторів. Мадуро — поганий партнер для демократії, прав людини і інвестицій. Найкраще, що може статися сьогодні — це зміна цього режиму на той, який стабілізує ситуацію, і інвестори знову зможуть інвестувати, зможуть відновити Венесуелу.

Режим Мадуро просто вкрав частину інвестицій, вони взяли гроші, і вони не платять за зобов'язаннями перед Росією.

Сьогодні Мадуро — трагедія для всього світу: для його партнерів, для інвесторів, для венесуельців, для сусідніх країн.

— Вам відомі конкретні дії Росії щодо підтримки Мадуро останніми тижнями?

— Не було жодних нових кредитів, жодних великих інвестицій. Просто публічні заяви. Я не бачу широкої підтримки. Я вірю, що в Росії є шаноблива участь [до долі нашої країни], як у багатьох інших країнах.

— Ви плануєте призначити нові президентські вибори? (За Конституцією Венесуели нові вибори повинні бути призначені виконувачем обов'язків президента протягом 30 днів. — ред.)

— Це те, що я повинен зробити як виконувач обов'язків президента: забезпечити припинення захоплення влади Мадуро, побудувати перехідний уряд і провести вільні і безпечні вибори якомога швидше.

— Вуличні протести триватимуть?

— Ми протестуємо роками. Ми консолідували більшість. Ось чому ми виграли більшість у парламенті, тому і світ нині нас підтримує. Ми продовжимо чинити опір на вуличних протестах.

— Мадуро намагався з вами зв'язатися?

— Ні.

— А ви намагалися?

— Ні. Мадуро — диктатор, і сьогодні він дав зрозуміти, що йому байдуже на венесуельців. Сьогодні він показав своє найгірше обличчя.

— Скільки годин на день ви спите?

— У мене багато роботи, багато зобов'язань, багато відповідальності. Але я сплю з чистою совістю. Ми робимо все можливе, щоб поліпшити життя наших людей. Для нас дуже важливо комунікувати із зовнішнім світом. Відомо, що ми найбільший нафтовий резерв світу, а наші люди їдять зі сміттєвих баків. Це божевілля.

— Вас називають ставлеником США.

— Це пропаганда. Нашим головним клієнтом завжди були США, ми також працювали з Росією, з Китаєм та Індією. Всі країни, які підтримують нас, матимуть нашу повагу і підтримку. Ми спілкуємося з усіма країнами, які підтримують конституцію Венесуели. Не мене — конституцію Венесуели.

Наступного дня битва продовжилася під мостом — між протестуючими підлітками і коллектівос.

Коллектівос одягли маски з черепами. У підлітків було каміння, у коллектівос — пістолети. Близько одне до одного не підходили.

У понеділок Гуайдо попросив країни з Групи Ліми, куди входять 12 американських держав, допомогти у проведенні вільних президентських виборів у Венесуелі. Група Ліми закликала венесуельських військових підтримати Гуайдо, а також заявила, що Рада з прав людини ООН повинна розслідувати порушення прав людини у Венесуелі. США наклали чергові санкції на режим Мадуро (заарештовані активи чотирьох губернаторів штатів, «які перешкодили доставці гуманітарної допомоги») і пообіцяли надіслати ще більше гуманітарної допомоги Венесуелі.

Постраждалий протестувальник від дії сльозогінного газу біля мосту Симона Болівара на кордоні між Колумбією та Венесуелою, 23 лютого 2019 року
Фото:

Родольфо Чуріон

Поділитись: