Фото:

Captain Marvel/imdb

Напередодні міжнародного Дня захисту прав жінок у світовий прокат вийшов американський супергеройський фільм кіновсесвіту Marvel Studios «Капітанка Марвел» із акторкою Брі Ларсон у головній ролі. «Капітанка» стала першим офіційним жіночим сольником Marvel Studios, а Керол Денверс деякі критики визнали чи не найпотужнішим феміністичним образом в історії поп-кіно.

Водночас у спільноті кіноманів виникла дискусія про те, чи справді Керол Денверс, вона ж Верс, яка отримала надлюдську суперсилу, найкрутіша жіноча героїня усіх часів.

Громадське розповідає про шість культових жіночих образів у масовому кіно, кожен з яких свого часу став феміністичним проривом або спонукав до боротьби за права жінок у реальному світі.

Еллен Ріплі. Людяність

Сім членів екіпажу космічного буксира «Ностромо» повертаються після виконаного завдання на Землю, але застрягають у системі сузір'я Сітки біля невивченого планетоїду LV-426, де натрапляють на невідому форму життя. Серед них — офіцерка Еллен Ріплі.

Акторка Сігурні Вівер у фільмі «Чужий» 1979 року втілила образ жінки, яка не виконує роль другорядного додатку до команди, а справді впливає на перебіг подій і стає центральною фігурою у картині.

Розумна, сильна, зібрана, рішуча. Та водночас прониклива і не соромиться свого страху перед невідомим. Вона ніколи не піднімає голосу, не втрачає контроль над собою, опановує врешті і страх, і лють.

Героїню Вівер найчастіше асоціюють із культовим войовничим образом із рушницею в руках, але дослідники кіно називають головними сильними якостями Ріплі холодну голову і логіку. Доки інші члени екіпажу в паніці поспіхом роблять помилки, вона тверезо оцінює ситуацію і ухвалює правильні рішення.

Фото:

Alien/imdb

Вона не боїться відстояти свою правоту в епізоді, коли розуміє небезпеку, і намагається не пустити на корабель двох заражених членів екіпажу — чоловіків, один із яких її командир. Капітан Даллас кричить на Ріплі і вимагає відкрити двері шаттла, на що отримує тільки холоднокровне — «Так. Я чую вас. Відповідь негативна».

Важлива особливість її характеру — стійкий моральний компас. Вона бореться за життя, але ніколи не за рахунок життя інших. Ріплі досягає мети, спираючись виключно на власну витривалість і здібності, і робить це самостійно.

Цей багатовимірний образ, на думку багатьох критиків, назавжди змінив сприйняття жіночих лідерок у науково-фантастичних фільмах. Ріплі не наділена надлюдськими можливостями, вона ніяк спеціально не готувалася до боротьби у космосі з інопланетним ксеноморфом, вона помиляється і розчаровується, як будь-хто інший в такій ситуації. Вона — жінка, яка рятує світ, себе і кота.

Фото:

Alien/imdb

Клариса Старлінґ. Емпатія

Американська стрічка режисера Джонатана Деммі «Мовчання ягнят» 1991 року за мотивами роману Томаса Гарріса — одна з трьох в історії премії Оскар, яка отримала одразу п'ять головних нагород: кращий фільм, кращий режисер, кращий адаптований сценарій, краща актриса і кращий актор.

Антагоніст картини, серійний вбивця доктор Ганнібал Лектер (Ентоні Гопкінс), перевернув звичне уявлення про маніяків у кіно. Замість експресивного психопата на екрані з'являється вишуканий, освічений і геніальний садист. Але більш революційним і радикальним, за оцінками критиків, став образ молодої агентки ФБР Клариси Старлінґ у виконанні акторки Джоді Фостер.

Персонажка Клариси Старлінґ прописана до деталей, які поступово дають зрозуміти глядачеві, ким є ця кмітлива, смілива, але чуттєва і вразлива оппонентка доктора Лектера. Її персональний світ продуманий і упорядкований. Вона розумна і віддана своїй справі професіоналка, яка відмінно виконує накази керівництва. Старлінґ відправляють у лікарню для душевнохворих до Ганнібала Лектера, у минулому психіатра, за порадою у розслідуванні низки вбивств.

Самовдоволений і хитрий Лектер під час зустрічей із Старлінґ змінює поведінку від мовчазного лякаючого монстра до інфантильного і примхливого підлітка, або сипле брудними натяками про її особисте життя. Клариса наділена глибокою емпатію і здатністю відчувати інших. Ганнібал, як досвідчений психолог, розуміє це і навмисне у розмовах змушує її повертатися в минуле і знову пропускати через себе неприємні відчуття, яких, як думала Клариса, вона позбулася. Переживаючи це все глибоко всередині, зовні агентка ФБР залишається холоднокровною і спокійною.

Фото:

The Silence of the Lambs/imdb

За оцінкою дослідників феміністичних образів у кіно, в «Мовчанні ягнят» сформульована низка чітких феміністичних послань, зокрема у сцені, коли в момент чергового потоку хтивих зауважень від Лектера його сусід по камері Мігґс бризкає спермою на Кларису. Сценаристи проводять паралель і чітко дають зрозуміти — сексизм Лектора завуальований, але насправді він має більше спільного з примітивним Мігґсом, ніж думає.

Інший важливий меседж — об'єктивація жінки. Режисер так вибудовує кадри, що героїня Старлінг постійно опиняється під пильним «чоловічим поглядом» з тієї чи іншої точки зйомки. Зокрема, вона отримує чимало недвозначних поглядів на тренувальній пробіжці чи просто коли проходить повз колег-чоловіків. Старлінг доводиться не раз стикатися із сексуальними домаганнями, зокрема від ентомолога доктора Чілтона, до якого вона приходить за консультацією, чи навіть начальника — агента Кроуфорда, який єдиний хоч і не намагається затягнути її в ліжко, але принижує перед місцевим шерифом під час огляду тіла жертви.

Цей важкий і напружений психологічний триллер несе в собі глибокий феміністський нарис про об'єктивацію жінки в чоловічому світі.

Фото:

The Silence of the Lambs/imdb

Дейна Скаллі. Розум

У вересні 1993 року американський канал Fox показав перший епізод телесеріалу The X-Files (українським глядачам більш звичне «Цілком таємно»). Телепродукт довжиною у 9 років, ідеологом і головним продюсером якого виступив Кріс Картер, став мегапопулярним у всьому світі, а головні герої і до сьогодні залишаються найкультовішими персонажами в історії поп-культури.

Картер ризикнув похитнути гендерні стереотипи, коли створював образи головних героїв. Спеціальні агенти ФБР Дейна Скаллі у виконанні акторки Джилліан Андерсон та Фокс Малдер (Девід Духовни) — рівноправні партнери у шоу, кожен з них несе своє окреме і важливе навантаження на основні сюжетні лінії.

Скаллі — лікарка і вчена, сильна, раціональна і скептична. Малдер — емоційно нестійкий, у вічному пошуку надприроднього. Коли Малдер потрапляє у халепу, напарниця неодноразово приходить на порятунок саме завдяки своєму розуму та зібраності. В інших випадках, навпаки — Малдер рятує її, але вона ніколи не «діва в біді», вона жінка, яка здатна самостійно вирішувати.

Фото:

The X Files/imdb

Дейна Скаллі — сексуальна жінка, а «хімія» між головними героями — те, про що роками сперечалися мільйони глядачів. При цьому, персонаж Духовни ніколи не дозволяє собі мізогінних викидів у бік напарниці або об'єктивації її як жінки. Професійна і особистісна взаємоповага героїв зростає з кожним новим сезоном. Вони часто дискутують, не погоджуються одне з одним, навіть іноді кричать, але ніколи не переходять на особисті образи.

На думку кінокритиків, Дейна Скаллі у 90-х стала тією героїнею-феміністкою, якої так не вистачало у кінематографі. Дослідники кіно відмічають, що Скаллі стала зразком для наслідування розумним жінкам, популяризувала науку і освіту. Вона також жінка, яка багато думає про материнство, а безпліддя стає тяжким ударом для неї.

Вустами Скаллі світу промовляються фундаментальні феміністичні принципи настільки голосно, наскільки це може дозволити собі телебачення. Це сильно вплине на майбутні жіночі образи масового кіно.

Фото:

The X Files/imdb

Беатрікс «Чорна мамба» Кіддо. Гнів

Вагітна наречена, тяжко поранена під час різанини в церкві, втрачає ненароджену дитину і впадає у кому. Колись вона була однією із найсмертоносніших жінок у світі, бійчинею елітного загону найманих убивць «Смертоносні гадюки». Після 4 років у комі вона прокидається і починає переосмислювати ті криваві події, організовані її колишніми союзниками.

Це історія Беатрікс Кіддо, найманки «Чорної мамби», у виконанні акторки Уми Турман, розказана режисером Квентіном Тарантіно у фільмі «Убити Білла» 2003 року.

Ця стрічка, за оцінкою дослідників кіно, є своєрідною одою жіночому гніву, який зазвичай або принижується, або повністю нівелюється у поп-культурі.

«Убити Білла», а згодом і «Убити Білла-2» — приклади чистого сильного гніву, не пов'язаного зі стереотипами, що начебто жінкам властива істерія, надмірна реакція чи гіперчутливість. Кіноштампи часто зводять насильство, скоєне жінками, до акту сексуальності, об'єктивуючи жіночі образи.

Але гнів Чорної мамби не прикрашений, він не пом'якшує дійсність. Саме чистий гнів дозволяє Беатрікс Кіддо власноруч пробити дерев'яну труну і саму себе визволити із могили, в яку її закопали. Вона падає і піднімається вдвічі сильнішою. Вона пригадує усіх — чоловіків, які ґвалтували її, поки вона була у комі, чоловіків, які жорстоко поводилися з нею, поки вона була найманкою.

Фото:

Kill Bill: Vol.1/imdb

У лютому 2018 американська акторка Ума Турман в інтерв'ю The New York Times розповіла, як стала жертвою зґвалтування та домагань голлівудського продюсера Харві Вайнштейна. А режисер Квентін Тарантіно на зйомках силою змусив актрису сісти за кермо автомобіля замість каскадера, що закінчилось автокатастрофою, в результаті якої Турман сильно пошкодила шию, хребет і коліна.
Восени 2017 року жінки в США почали всесвітній флешмоб проти домагань. Під хештегом #MeToo люди розповідають, як стали жертвами сексуальних домагань. Акція розпочалася після низки звинувачень у домаганнях на адресу Харві Вайнштайна, проте набула значно більшого масштабу й винесла проблему за межі онлайну.

Все це не применшує важливості появи у кінематографі такої персонажки, як Беатрікс Кіддо, яка є втіленням сили, з якою потрібно рахуватися. Але, наголошують критики, не потрібно забувати, що цей образ народжений в атмосфері сексизму, насильства, зловживань і залякування акторки.

Фуріоза. Боротьба

Феміністична полеміка довкола фільму режисера Джорджа Міллера «Шалений Макс: Дорога люті» 2015 року розгорнулася ще задовго до того, як фільм вийшов у прокат в кінотеатрах, через заклики американського блогера-шовініста бойкотувати фільм. До дискусії долучилися навіть великі американські телеканали.

«Дорога люті» — розумний, зрілий і продуманий маніфест вільних жінок.

Постапокаліптичний «крутий хлопець» Макс Рокатанскі (Том Гарді), ім’ям якого автори назвали фільм, вторинний у цій історії. Головна у ній — імператриця Фуріоза у виконанні акторки Шарліз Терон. Вона очолила жіноче повстання, аби дістатися до рідного Зеленого Місця і вирватися назавжди з лап тирана Несмертена Джо. Фуріоза хитрістю вивозить з полону п'ятьох дружин з гарему Несмертена. Допомагає їй у цьому колишній силовик і в’язень тирана Макс, якому вдалося визволитися.

Фото:

Mad Max: Fury Road/imdb

«Дорогу люті» критики називають справді жіночим екшном. Фуріоза сильна, розумна і самостійна героїня. Макс не намагається контролювати її, не намагається за неї вирішувати і не ставить під сумніви її інтелект і здібності. Водночас сценаристи підкреслюють партнерство головних героїв і їхнє прагнення досягти спільної мети, не втрачаючи взаємоповаги. Це, врешті, і є одним з головних принципів фемінізму — гендерна рівність у всьому.

Фуріоза — не чемпіонка у мистецтві бою, але вона крута водійка. Вона «спирається на чоловіче плече» Макса, щоб стабілізувати зброю. Вона не претендує на «перевагу м'язів» і не намагається грати роль чоловіка. Вона — жінка, хитра, розумна і винахідлива.

Дехто вважає, що «безпорадність» дружин тирана підірвала феміністські ідеї, але інші наголошують — емпатичні і співчутливі дружини розривають металеві «пояси чистоти» на собі, символізуючи самовизначення і відновлення контролю над своїм тілом. «Ми не речі» — так звучить один із основних феміністичних меседжів у стрічці про свободу і гідність вільних жінок.

Фото:

Mad Max: Fury Road/imdb

Принцеса Лея. Еволюція

Вихід кожного нового епізоду культової фантастичної саги «Зоряні війни» сприймається як подія світового значення. Цього року вийде частина, в якій глядачі востаннє зустрінуться із Леєю Орґаною. Образ принцеси Леї більш ніж сорок років втілювала акторка Керрі Фішер. Вона померла у 2016 році від серцевого нападу, але епізоди за її участі відзняли раніше.

Образ принцеси Леї кінокритики називають іконою фемінізму і відзначають незаперечну еволюцію персонажки від молодої і безстрашної принцеси у ранніх фільмах до мудрої жінки-матері, яка пережила не одну особисту трагедію і стала відважною лідеркою повстанців.

На думку критиків, вона назавжди змінила долю жіночих образів в історії кіно.

Принцеса Лея, як і згадані вище героїні, ніколи не була класичною «дівчинкою, яку треба рятувати», вона сильна і розумна, здатна мислити і ухвалювати рішення, вона войовниця. Лея завжди була самою собою, а її розвиток як персонажки ніяк напряму не залежав від чоловіків — це неймовірна рідкість для жіночого образу в космічній одисеї і в реальному житті.

Фото:

Star Wars: Episode IV — A New Hope /imdb

Акторка Керрі Фішер і в житті була феміністкою і відстоювала права жінок. Вона ненавиділа образ Леї, поневоленої тираном, в ланцюгах і золотому бікіні — такою її героїня з’являється у п’ятій частині франшизи «Зоряні війни: Повернення Джедая» — і часто іронізувала про це у соцмережах. Костюм, який став культовим — ідеальна ілюстрація принизливого рабського становища жінки, вимушеної «сидіти на ланцюгу у золоті». Зрештою, принцеса цим же золотим ланцюгом і задушила свого поневолювача.

В останніх двох епізодах Лея вже немолода генералка, яка стає ще і символом прийняття неминучості старіння. Фішер не ховає зморшки і сивину, не шукає магічних джерел молодості, вона — та ж сама принцеса Лея, тільки тепер їй 60 і вона вщент розбиває стереотип і табу кінематографа на героїзацію літньої жінки.

Політика багатьох країн у світі ставить жінку перед вибором: сім'я або професія — бути матір'ю чи лідеркою, а соціальна система вибудована так, що інколи бути і тим і іншим фізично неможливо. Це фактично «вибиває» більшість літніх жінок із провідних ролей у суспільстві. Повернення Керрі Фішер на екрани в образі літньої генералки Орґани розриває і ці шаблони.

Фото:

Star Wars: Episode VIII — The Last Jedi/imdb

Керрі Фішер в образі принцеси Леї стала одним із символів Маршу жінок, який у найбільших містах США проводять уже три роки поспіль. «Жіночий марш» — найбільший протестний рух, що існує в США, і опонує всьому, що для частини американців уособлює Трамп — расизму, вульгарності, авторитаризму, корупції, порушенню прав людини.

Завдяки феміністичним рухам та боротьбі жінок за рівні права у всьому світі, ситуація і в кінематографі щодо гендерної рівності нині дещо краща, ніж півстоліття тому. Але, як підтверджують дослідники рухів за права жінок, це скоріше поодинокі випадки, переважно у країнах з високим соціальним рівнем життя. Боротьба жінок триває, а з плакатів на них дивиться безстрашна принцеса Лея із гаслом «Ми є Опір!».

Поділитись: