«Ми знаємо, де ти живеш». Чому справи за нападами на ЛГБТ не доходять до суду

У червні весь світ відзначає Pride month — місяць захисту прав ЛГБТ-спільноти. Активісти виходять на головні площі міст і влаштовують марші рівності. В Україні досі є проблеми із захистом прав ЛГБТ. Справи за нападами на представників спільноти майже не доходять до суду. Часто їх кваліфікують за іншими статтями, що не пов’язані зі злочинами на ґрунті ненависті. 

Віталіна Коваль — ЛГБТ-активістка, на яку напали три роки тому. Вона все ще чекає справедливого рішення суду. Чому Віталіна досі не почувається безпечно і чи зможе законопроєкт №5488 зарадити тим, на кого нападають через нетерпимість — у матеріалі hromadske.

Мирна акція

Про те, що сталося з ЛГБТ-активісткою Віталіною Коваль три роки тому, свідчить запалення на правій повіці — легке почервоніння і припухлість. Воно її не турбує надто сильно, але про події в рідному Ужгороді навесні 2018-го нагадує.

Тоді Віталіна була співорганізаторкою акції до Міжнародного дня боротьби за права жінок, що мала відбутися в центрі міста. У соціальних мережах її анонсували завчасно.

«Ми почали отримувати погрози з невідомих акаунтів у фейсбуці. Від нас вимагали скасувати акцію. Усі мої знайомі відмовилися її проводити», — згадує Віталіна.

Попереднього року таку ж акцію вже намагалися зірвати. Тоді приблизно 20 юнаків із парамілітарної праворадикальної організації «Карпатська Січ» прийшли на мітинг, оточили його учасниць колом, почали штовхатися, виривати з рук жінок плакати й викидати їх у смітники. Вони наголошували — без їхнього дозволу в Ужгороді не будуть відбуватися феміністичні акції. Інакше їх нищитимуть.

Навіть коли за пів години під’їхала поліція, чоловіки не припиняли штовханину, згадує Віталіна. Та й коли учасниці звернулися у відділок і написали заяви, справу теж відмовилися відкривати. Мовляв, «не було складу злочину».

Тоді Віталіна вирішила: потрібно гучніше говорити й відстоювати те, за що борешся. У 2018-му, попри погрози, вона стала головною і єдиною організаторкою акції до Міжнародного дня боротьби за права жінок. За два тижні до мітингу активісти провели з поліцією ретельну роботу: роз’яснили, як реагувати на провокації. Віталіна розуміла — їх не уникнути.

У день акції на центральній площі за мірками Ужгорода було людно. Прийшли орієнтовно 30-40 жінок, серед них — представниці спілки адвокаток Закарпаття, громадські активістки. Вони говорили про гендерну рівність, права жінок, домашнє насильство, вигукували гасло «Права жінок — права людини».

За п’ять хвилин до закінчення акції учасниці організації «Карпатська Січ» пробралися до сцени та вихлюпнули на спікерок червону фарбу. Хімічна рідина потрапила Віталіні в очі. Вона перестала бачити і чула тільки крики та дитячі перелякані зойки.

«Нестерпний біль і шок. Я подумала, що втратила зір», — згадує активістка.

Поки Віталіна їхала в лікарню з хімічним опіком очей, нападників відправили до відділку поліції.

«Коли я з іншими постраждалими жінками приїхала писати заяву, там уже були нападниці, дівчата з “Карпатської Січі”, — каже вона. — Поліцейський голосно запитав у мене домашню адресу. Я відповіла пошепки, бо ж боялася, що її почують». 

Та адресу Віталіни все ж почули.

Листи від нападників 

Справу за нападом на учасниць акції порушили за трьома статтями Кримінального кодексу. Вони стосувалися хуліганства (ч. 2 ст. 296), перешкоджання законній діяльності громадських організацій (ст. 170) та порушення рівноправності громадян (ст. 161). Одразу після нападу двоє дівчат з «Карпатської Січі» взяли вину на себе. Одна з них на той момент була неповнолітньою.

Віталіна більше не почувала себе безпечно у власному місті. Вона боялася заходити ввечері у під'їзд, постійно відчувала сильну психологічну напругу і тривогу.

На зворотному боці запрошень, які їй приходили від слідчого в поштову скриньку, олівцем хтось дописував: «Ми знаємо, де ти живеш». 30 березня на центральній площі міста Віталіна провела захід проти ультраправого насилля.

А невдовзі спакувала речі — годі було сподіватися на порозуміння з нападниками. Дівчина переїхала до Києва.

Через пів року розслідування матеріали справи передали до суду.

Щоправда, слідчий закрив справи за 170 та 161 статтями. А 296 статтю про хуліганство перекваліфікував на 125, у якій ішлося про завдавання легких тілесних ушкоджень учасницям акції.

Експерт правозахисного ЛГБТ-центру «Наш світ» Олександр Зінченков розповідає: це поширена практика поліцейських у справах щодо нападів на ЛГБТ.

«Поліцейські кваліфікують заяви за зручними для них статтями, а не за тими, які відповідають скоєному злочину. Якщо людину пограбували, але це було зроблено за гомофобними чи трансфобними мотивами, справу розглядатимуть за статтею про пограбування. Так злочини мотивовані ненавистю ховаються серед десятків тисяч інших. І виокремити їх серед решти практично неможливо», — каже правозахисник.

Постраждалі жінки подали скарги слідчому судді, щоб постанови про закриття проваджень за трьома статтями скасували. Їхні клопотання задовольнили, справу почали розглядати за двома частинами: легкі тілесні ушкодження (за 125 ст.) окремо від статей про перешкоджання законній діяльності та порушення рівноправності громадян (170 ст. і 161 ст.).

У березні цього року суд першої інстанції закрив справу за 125 статтею — минули строки притягнення до кримінальної відповідальності.

Адвокатка Віталіни Коваль — Оксана Гузь — подала апеляцію на це рішення, хоч і не покладає на неї великих надій.

«Не бачу великих шансів на те, що нам задовольнять апеляційну скаргу. Плануємо далі йти в касаційний суд, а після цього — у Європейський суд із прав людини. Тут ідеться про доступ до правосуддя, якого потерпілі у справі позбавлені», — каже адвокатка.

Друга частина справи за 161 та 170 статтями досі в поліції. За нею допитали потерпілих, підозри нікому не вручили.

«Тоді на акції нападники також розкидали листівки з певними написами та зображеннями. Для нас важливо, щоб експерти дали відповідь, що це справді питання нерівності, приниження. З 2019 року поліція чекає лінгвістичної експертизи», — додає Оксана Гузь.

Стаття №161

За дослідженням, яке проводили фахівці Фундації правової допомоги, з 1 січня 2015-го до 30 червня 2020-го поліцейські відкрили 616 кримінальних проваджень щодо правопорушень, які були скоєні через мотиви нетерпимості. 597 із них — за 161 статтею, про порушення рівноправності.

Експерти аналізували інформацію з Єдиного реєстру досудових розслідувань. 62% справ закрили ще на стадії досудового розслідування. 30% — тривають досі й лише 4% — відправили до суду.

У своєму дослідженні експерти дійшли висновку: останніми роками збільшилася кількість правопорушень, вчинених із мотивів нетерпимості. До того ж органи досудового розслідування дедалі частіше застосовували 161 статтю.

Олександр Зінченков зазначає: цифри з реєстру відрізняються від того, що фіксують громадські організації та правозахисники. За їхньою інформацією, кількість нападів на ЛГБТ через нетерпимість до сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності значно більша.

За п’ять років у ЄРДР за статтею 161 зафіксовано вісім кримінальних проваджень, які, ймовірно, були вчинені з мотивів нетерпимості до ЛГБТ. З них три закрили, п’ять — тривають досі.

У моніторинговій мережі центру «Наш світ» у 2020 році задокументували 188 випадків дій на ґрунті гомофобії/трансфобії, дискримінації, а також інших порушень прав ЛГБТ в Україні.

До того ж останніми роками, як зазначає Зінченков, постраждалі почали менше заявляти в поліцію про напади.

«У 2015-

му, одразу після реформи поліції, було певне піднесення. Люди сподівалися, що заяви за їхніми нападами дійдуть до суду. Ми проводили тренінги для поліцейських, і вони закликали постраждалих не мовчати й подавати заяви про напади. Так і робили, телефонували нам, консультувалися. З 2019-го стало зрозуміло: реформа поліції провалилася і справи не розслідують належно — або ж роблять це зі скрипом чи за неправильною кваліфікацією»,

— каже Олександр.

Зараз потік заяв у поліцію, каже Зінченков, знову наближається до тієї кількості, яка була до 2014-го, коли постраждалі зверталися до правоохоронних органів лише за важких обставин. Адже не хотіли потерпати ще від однієї дискримінації — з боку поліцейських. Та й знали: справи все одно не розслідуватимуть.

Тисни на 5488

5 червня громадські організації та активісти, які обстоюють права ЛГБТ, вийшли на акцію під Офіс президента з вимогою ухвалити законопроєкт №5488. Вони виступали з гаслом «Тисни на 5488, щоб не тиснули на тебе».

Законопроєкт під цим номером передбачає зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу щодо боротьби з проявами дискримінації.

У документі є визначення терміну «нетерпимість». Його пропонують розуміти як відкрите, упереджене, негативне ставлення стосовно категорії осіб, відмінних за низкою ознак. Зокрема за такими, як сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність.

У законопроєкті також ідеться про внесення зміни до 161 статті, щоб та передбачала відповідальність за розпалювання ворожнечі та ненависті на ґрунті нетерпимості, а не за порушення рівноправності громадян, як є нині.

Адвокатка Оксана Гузь зазначає: за 161 статтею справді доволі важко притягнути до відповідальності через нечіткі, розпливчасті формулювання. Але й законопроєкт №5488, на її думку, не розв'яже проблеми.

«Добре, що цей законопроєкт з’явився, але в мене є відчуття, що його зробили технічно — для того, щоб показати: мовляв, ми щось робимо. Навіть якщо його приймуть, він усе одно не працюватиме. Він недосконалий. Його розробляли під Національну стратегію у сфері прав людини у 2016 році. За цей час багато всього змінилося. Формулювання, які потрібно в нього вносити, мають бути конкретнішими», — коментує адвокатка.

До того ж пропозиція додати визначення «нетерпимість» в обтяжувальні обставини й використовувати його в певній кількості статей не дає можливості притягувати до відповідальності за злочини на ґрунті ненависті або з мотиву нетерпимості, додає Оксана Гузь.

Зараз експерти готують пропозиції, щоб внести зміни до законопроєкту.

Олександр Зінченков додає: важливо також, як саме цей законопроєкт втілюватимуть. Адже зараз у поліції відмовляються приймати заяви від постраждалих або реєструють їх як звернення від громадян, на які не обов’язково реагувати.

Натомість Віталіна вболіває за втілення цього законопроєкту, бо досі не почуває себе цілком безпечно.

«Хочу, щоб ті, хто потерпає від нападів за гендерну ідентичність, сексуальну орієнтацію або рожеве волосся, могли подати заяву в поліцію і бути впевненими, що нападників притягнуть до відповідальності за злочин на ґрунті ненависті, — каже вона. — І я як активістка докладу до цього зусиль».