«Ти постійно ведеш війну зі світом». Історія трансчоловіка, якому вдалося змінити документи

Лише в дипломах про освіту Георгій Марков, журналіст із Дніпра й активіст ГО «Інсайт», досі залишається жінкою. Усі інші документи, зокрема паспорт, ІПН і навіть військовий квиток, засвідчують, що він чоловік. Георгій виховувався у звичайній запорізькій сім’ї, грався ляльками та машинками, носив жіночий одяг, довге волосся й завжди був відмінником. Та ще в дитинстві почав відчувати, що з ним щось «не так».

Коли ти зрозумів, що відчуваєш себе чоловіком, і як відкрився рідним?

Мені складно якось лаконічно сформулювати, бо все не відбувається в один момент — це дуже довгий і складний процес. Моя акушерська стать — жіноча. Мене виховували як дівчинку. Я був відмінником, слухняною дитиною. Не було особливих ознак того, що зі мною щось «не так». Я думаю, що це все-таки було вродженою зміною, а не з’явилося через якесь нав’язування. Під час психотерапії зрозумів, що в дитинстві були сигнали, але не міг їх самостійно розпізнати. Я завжди прагнув гратись із хлопчиками.

Підлітком я закохався в дівчину, старшу на 5 років — це було моє перше кохання. Відтоді почав брехати батькам, де і з ким проводжу час. Розумів, що вже руйную своїм вибором і вчинками їхній світ. Коли ми з дівчиною розійшлись, я відрізав довге волосся. Зовнішність змінював поступово. Думав, що я хворий і такий один у світі. Я не міг пояснити свій стан батькам, бо й для себе не був спроможний чітко сформулювати, що відчуваю.

У 2012 році я вступив до університету в Дніпрі. Тут я знайшов свою другу родину: двох подруг, які мене досі підтримують. Завдяки переїзду та підтримці почався мій шлях до усвідомлення, хто я. Якось побачив випуск передачі на кшталт «Говорить Україна», де була трансгендерна людина. І я був вражений, що існують такі ж люди, як я.

У мене було два камінг-аути: у 2014 році сказав мамі, що мені подобаються жінки, а пізніше — про те, що я відчуваю себе чоловіком. Уже минуло 7 років, а мама лише зараз починає приймати ситуацію. Батьки вже звертаються до мене нейтрально, нарешті не використовують моє старе ім’я. Але остаточного порозуміння між нами немає. Мама досі сподівається, що я передумаю.

Як ти змінював документи і що у повсякденному житті тобі це дало?

У моєму паспорті раніше було фото дівчинки з білим волоссям, нафарбованими губами. Мені постійно казали, що це не мої документи. У поїздках залізницею чи в банку постійно доводив, що це я. Це постійний стрес від того, що тобі доводиться показати паспорт.

До 2016 року були жахливі вимоги щодо трансгендерного переходу. Щоб отримати медичне свідоцтво, яке й дає право змінювати документи, треба було пройти примусову стерилізацію, провести 30 днів у психіатричній лікарні, де тебе постійно переконували у зворотному, слідкували навіть, як ти ходиш у туалет. І лише раз на рік збиралася комісія, яка на власний розсуд вирішувала, чи давати дозвіл. Іноді відмовляли, бо хтось «недостатньо жіночно чи по-чоловічому виглядає». Через це багато хто починав гормональну терапію без нагляду лікаря.

Нова процедура спрощена, але не ідеальна. Зараз ти проходиш лікарів (сімейний лікар, ендокринолог і психіатр), отримуєш психіатричний діагноз і починаєш гормональну терапію. Потім із медичним свідоцтвом починається бюрократична тяганина. Я витратив приблизно рік. Найважче змінити ІПН, бо в ньому зашифрована цифра, яка позначає стать. У моєму випадку паспортна та податкова служба зідзвонювалися між собою та консультувалися з головними офісами в Києві, бо не мали такого досвіду. У мене є й військовий квиток, але служити не можу через психіатричний діагноз.

Яких прав і захисту потребують трансгендерні люди в Україні?

Потрібно вдосконалити процедуру зміни документів і медичного переходу, що називається депатологізацією (у 2019 році транссексуалізм викреслили зі списку психічних розладів, а до 2022 року країни-члени організації повинні внести зміни у сферу охорони здоров’я — авт.). А також варто спростити процедуру зміни документів, бо зараз процес довготривалий і приносить чимало дискомфорту.

В Україні бракує дружніх медиків. Під час кожного візиту до лікаря тобі треба пояснювати, що саме необхідно й за яким протоколом працювати. Наприклад, у Швеції є гендерна клініка, яка спеціалізується на транспереході. Можна отримати будь-яку консультацію, потрібну процедуру чи хірургічне втручання. У клініці навіть є спеціаліст, який допомагає трансжінкам розмовляти вищим тоном, оскільки їхній голос, на відміну від трансчоловіків, не змінюється під час терапії.

Також Україні на законодавчому рівні потрібно забезпечити кращий захист від булінгу, насильства та дискримінації. Існує велика проблема з працевлаштуванням. З 2015 року у трудовому кодексі є заборона відмовляти за ознакою гендерної ідентичності та сексуальною орієнтацією. Але довести таке порушення неможливо.

Також є проблеми з отриманням шлюбу й усиновленням дітей. Наприклад, я можу одружитись із жінкою, але всиновити дитину — ні. Є люди, які починають трансперехід у шлюбі чи мають дітей. Але свідоцтво про шлюб або народження дитини зараз не можна змінити.

Як правильно звертатись до трансгендерної людини?

Для мене трансгендер звучить так само образливо, як «інвалід», тому краще казати «трансгендерна людина». Є ще поняття транссексуал, транссексуалізм, але це не дуже коректно, бо є назвою психіатричного діагнозу. Доцільно також запитати, який займенник використовувати — він чи вона.

Які стереотипи чи міфи існують про трансгендерних людей? 

Трансгендер — це те саме, що й трансвестит?

Це абсолютно різні теми. До того ж слово «трансвестит» взагалі некоректне, краще вживати кросдресер. Це люди, які люблять переодягатися в інше вбрання. Для них це шоу, а не повсякденне життя.

Трансгендерну людину можна полікувати чи зводити в церкву — і все мине? 

Існує примусове лікування, тобто конверсійна терапія. У багатьох країнах її застосовують для людей гомосексуальної орієнтації. Це психотерапевтична робота, коли тебе намагаються переконати, що ти все вигадав і все здалося. Але психічно це ламає людину. У декого такий підхід викликає сильну депресію чи взагалі підштовхує до суїциду.

Трансгендерні люди рано помирають

Такої кореляції немає. Якщо ти ходиш до лікаря, слідкуєш за здоров’ям і правильно здійснюєш замісну гормональну терапію, усе буде добре. Наприклад, препарат, який я приймаю, призначають і чоловікам (мається на увазі чоловікам за акушерською статтю — авт.) за різних статевих дисфункцій. Просто ніхто про це не знає.

Стати чоловіком/жінкою — це не реальна психологічна потреба, а забаганка

Мені дивно, як свідомо можна обрати таке життя, бо фактично ти постійно ведеш війну зі світом. Я хотів би народитися «нормальним» і не думати про зміну документів, проблеми з батьками чи булінг. Усі побоюються, що коли публічно говориш про трансгендерних людей, то це якось вплине на дітей. Але за протоколом, до 18 років заборонено здійснювати перехід. Навіть приймати гормональні препарати можна лише за згодою батьків.

Створення цієї статті фінансується в межах проєкту «Розмаїття збагачує: висвітлення внеску етнічних, релігійних меншин та ЛГБТ в українське суспільство» Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів. Зміст і думки, викладені в цій публікації, є відповідальністю авторів і не обов’язково відповідають позиції Посольства.

hromadske публікує матеріал, створений у межах проєкту «Розмаїття збагачує: висвітлення внеску етнічних, релігійних меншин та ЛГБТ в українське суспільство», на правах реклами спільно з ГО «Інтерньюз-Україна». Проєкт спрямований на руйнування стереотипів про представників різних меншин, які проживають на території України. Зміст і думки, викладені в цій публікації, є відповідальністю авторів і не обов’язково відповідають позиції hromadske.

Авторка: Олександра Карабань