Олександр Корнієнко — вже третій голова партії «Слуга народу» за трохи більше, ніж рік її існування. Попередники Корнієнка — Іван Баканов та Дмитро Разумков на цій посаді не затрималися. Перший очолив СБУ, другий став спікером парламенту.

У спадок від попередників Корнієнку дісталася партія, яка нараховує 500 членів. 

Утім розбудовувати її новому голові буде за що — «Слуга народу» повинна отримати 114 мільйонів гривень компенсації витрат за парламентські вибори. Ще 80 мільйонів гривень надійдуть у межах державного фінансування партій, що пройшли до парламенту. 

В інтерв'ю hromadske Корнієнко розповів, як він потрапив до партії, яку тепер очолює, на що хоче витратити рекордне держфінансування, якою буде ідеологія партії влади та чому не вважає останні скандали у фракції партії президента кризовими явищами. 

10 листопада на партійному з'їзді вас обрали безальтернативно. На сцені ви були один, без конкурентів. Як так сталося? 

Я думаю, що це результат попередньої роботи — і моєї, і нашої команди. Будьмо відверті — не так багато було людей. І тих, хто займався безпосередньо розвитком структури, і розвитком горизонтальних зв’язків із «ЗЕкомандою», з волонтерами — таких людей було небагато. Я був одним із них, і логічно, що далі цим можу займатися я. 

Як особисто ви стали членом партії «Слуга народу», ваш шлях до цієї партії? 

Приблизно рік тому, мене познайомили з командою Володимира Зеленського, а точніше з Сергієм Трофимовим (перший заступник голови Офісу президента — ред.). Ми почали співпрацювати. В мене був досвід як у політичного консультанта і технолога у нестандартних і некласичних кампаніях...

Перерахуймо — це кампанія мера міста Миколаєва.

Так, я консультував там.

В 2015 році — це місцеві вибори. Ще вибули членом партії «Наш край» (створена напередодні місцевих виборів 2015-го. Вплив на неї свого часу приписували Віталію Ковальчуку — першому заступнику голови Адміністрації президента Петра Порошенка — ред.)...

Я не був членом, я просто консультував, працював у штабі. Ще я близько року консультував «Демократичний альянс». Із «Силою людей» — це була більше навчальна співпраця. У мене був досвід і класичних кампаній ще з 2008 року. 

Але так само в мене був досвід громадської діяльності, запуску мережевих проєктів. Із перших хвилин розмови з Сергієм Трофимовим ми зрозуміли, що тут не буде класичної структури, коли в тебе є агітатори за гроші, штаби. Ми зрозуміли — єдине, що буде тут працювати — це волонтерство і поклик людей реально щось змінити. Ми почали це потроху втілювати.

І це спрацювало. На якомусь етапі я десь за кавою на кухні запитав Івана Баканова, чи приймають у партію. Він сказав: ну, тебе приймають. Так і сталось.

Проведімо ревізію. Що вам дісталося у спадок від Разумкова? Що собою зараз являє партія «Слуга народу»? Скільки членів, регіональних організацій? Які внески?

Членів у нас небагато, ця позиція свого часу була принциповою. Прийняти всіх охочих у партію ми завжди встигнемо, але якість цих людей могла бути різна. Коли ми починали президентську кампанію, в нас був дуже великий волонтерський проєкт «ЗЕкоманда». Дуже багато людей з цього проєкту відразу казали, що політична мотивація їх не цікавить, і у владу вони йти не збираються. 

Уточню: небагато членів — це 500? 

Так, у партії близько 500 членів.

Тобто в партії зараз 500 членів, але вона представлена 250 депутатами у Верховній Раді. 

Вони ж не всі члени партії.

Скільки депутатів-членів?

Депутатів-членів партії, я думаю, близько 50 зараз, може, десь 60-70. Триває процес — вони пишуть заяви.

А решта депутатів?

Безпартійні.

Це їхня принципова позиція?

Хтось визначається, хтось принципово сказав: я безпартійний усе життя, не чіпайте мене. Хтось, можливо, є навіть членом іншої партії, в нас у країні немає механізму обліку членів партії. Будь-яка людина може бути членом багатьох партій, це неможливо перевірити. 

Я, наприклад, свого часу теж вступав у різні партії, потім писав заяви на вихід із них, але чи обліково мене з них вивели — це треба з'ясовувати. Я думаю, що для депутата не так важливо, чи є ти формально членом партії. Важливіше все-таки сприйняття ідеології, спільні дії.

Хто зараз головні спонсори партії «Слуга народу»?

В нас є низка компаній, вони є у звіті, їх дуже багато. Це в першу чергу ще з нашої парламентської кампанії. З першого січня ми будемо оперувати державним фінансування, основним спонсорам стане держава. Тому що ті обсяги фінансування, які ми отримуємо...

Скільки це? 

Ми отримуємо дві суми. Одна — це так званий кешбек за передвиборчу кампанію. Він виплачується з цього року. Це близько 114 мільйонів гривень — те, що ми витратили на вибори. І друга сума — це державне фінансування. З загальної суми у 260 мільйонів гривень наша частина — близько 80-90 мільйонів гривень — відповідно по 20 мільйонів гривень у квартал.

З кешбеком що будете робити? Повертати людям, які інвестували в партію? Чи будете інвестувати в її розвиток?

Ні, повернути їх неможливо. На жаль або на щастя. Будемо інвестувати. В нас є багато задач, пов'язаних і з поточною діяльністю, і з розвитком структури, з розвитком центрів, які ми намітили робити. Насправді все це не потребує фантастичних грошей. 

200 мільйонів гривень — гарні гроші.

Так. І ми свідомі того, що знову клеїти на них борди, роздавати газети — це буде неправильно. 

Ми, звичайно, будемо видавати газету, але основний масив витрат буде пов'язаний зі створенням додаткової користі і вартості в інтелектуальному напрямку. Наприклад, — центр стратегій та напрацювання рішень. Він фактично буде працювати як хаб по акумуляції статистики, інформації від різних аналітичних центрів. Ми оголосимо в січні тендер на кілька позицій: соціологічні дослідження, аналітику тощо.  

Наскільки я розумію, ви говорите про своєрідну альтернативу Інституту стратегічних досліджень?

У нас, як у громадського об'єднання, більше можливостей використати ці гроші. Я думаю, що разом з Інститутом стратегічних досліджень і з новою командою в РНБО ми зможемо напрацьовувати рішення. 

Наша функція тут дорадча. Ми кажемо: є такі-то дані, ми з них зробили такі-то висновки. Далі, якщо це стосується таких серйозних світоглядних питань — безпеки, економіки тощо — є РНБО. 

Якщо ж це стосується точкових питань — це міністерства. До нас уже звернулося кілька міністрів із пропозиціями спільних проєктів у їхніх галузях. Зараз ведемо перемовини з Тимофієм Миловановим (міністр розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства — ред.) про пошук конкретних кейсів в економіці. 

Голова партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко під час інтерв'ю, Київ, 22 листопада 2019 року
Фото:

hromadske

Ви маєте успішний досвід двох виборчих кампаній — президентської і парламентської. Виграли їх ви нетиповими методами. З іншого боку, ви хочете побудувати партію. Може, не треба цього робити, особливо, якщо за 28 років в Україні це майже ні в кого не вийшло. А замість цього розвивати мережу волонтерів, яка допомогла вам виграти вибори?

На з'їзді Олександр Кочура (народний депутат від «Слуги народу») казав про 350 тисяч людей. Я не впевнений, що нам треба 350 тисяч партійців. Я навіть не впевнений, що нам треба 100 тисяч, які висунуться кандидатами в депутати. 

Парламентський досвід показав, що 50 партійців можуть контролювати 250 людей у фракції. 

На початку парламентської кампанії в нас було 20 партійців, 100 партійців було на з'їзді. Вони висунули 250 кандидатів у народні депутати. Я думаю, що це один із тих принципів, які ми будемо застосувати. 

Шкідливо, коли люди, які мають провідні позиції в партії, стають або керівником районних державних адміністрацій, або керівниками виконкому міст. Це треба розділяти. 

Партія може бути паралельною структурою, яка з одного боку дає людські і інтелектуальні ресурси. З іншого боку, вона в такій ситуації може трохи краще контролювати. Коли голова партійного осередку, він же голова РДА, він же не службовець, але працює на державу, він сам себе не проконтролює, це зрозуміло. В Україні постійно відбувається злиття влади і партії влади. Поки що ці кейси були невдалі. 

Тобто масово включати в партію працівників бюджетних установ, як робили в «Партії регіонів», ви не плануєте?

Цього робити не треба. Другий момент стосується динамічності партійної структури. Інтернет та мережеві інструменти зараз дають нам змогу набагато динамічніше ставитися до структури. Нам не треба 450 офісів, вистачить і ста в обласних центрах і найбільших містах. 

У цих офісах повинні сидіти не тільки юристи, секретарі, як завжди. Там має відбуватися корисна для громади активність. В нас є зараз приклад офісу в Ужгороді, який робить Ігор Кривошеєв, один із наших партійців і депутатів. Це коворкінг, де постійно відбуваються лекції, заходи, приїжджають лектори з Києва, з інших міст. 

Таким чином притомна аудиторія з Ужгорода, навколишніх районів концентрується в нашому офісі. Фактично партійний офіс починає ставати точкою зібрання для людей, які займаються громадською діяльністю. 

Якщо ми додаємо туди тематику «як почати свою справу», основи маркетингу, основи продажів, тобто корисні для людей речі, ми відразу підтягуємо тих, хто хоче займатися бізнесом. Вони можуть бути абсолютно аполітичними, але ми їм допомагаємо. 

Яка головна мета партії «Слуга народу»?

Втілення нашої політичної програми 

Сформулюйте для людей, які не читали програму, в чому полягають основні 2-3 тези програми партії.

В центрі людина, тобто це людиноцентричність. 

Що це таке? Я не розумію.

Це в гарному сенсі і економічний, і неекономічний лібералізм. Тобто коли людина є в центрі уваги держави. 

Це не лібералізм. Я вас поправлю, лібералізм — це про свободу. Про те, що свобода є базовою цінністю.

Вільна людина має бути в центрі уваги держави. Ми далі будемо і ліберальними, і трошки соціальними, ближче до центру. Але головне — розв'язати «зав’язки», які роблять зараз людей не такими вільними. 

Це економічна лібералізація — відкриття ринків, от наприклад ринок землі, приватизація державного майна. 

Якщо говорити про стосунки громадянина і держави — це держава в смартфоні і розв'язання проблем, пов'язаних з чиновниками, з адміністративними процедурами, які зараз надаються неякісно.  

Політична складова — це ідеологічна лібералізація і свобода комунікацій. Якщо проаналізувати зараз пів року роботи президента Зеленського, яка в нього ідеологія? Чи щось насаджується ідеологічно так, як це робилося у попередні роки? 

Я бачу спроби в якості ідеології використати антикорупційний порядок денний — це фокус першого пів року президентства Зеленського.

Це один з елементів порядку денного. Він так само важливий, як і економічні реформи. Тому що 71 закон, які ми ухвалили, стосувалися і базових речей типу народовладдя. Наприклад, внесення в Конституцію народу як суб'єкта законодавчої ініціативи. 

Але переважно — це економічні реформи та антикорупція. Зараз немає такого явища як державна ідеологія. Ба більше, ставлення до проявів інших позиції дуже толерантне. Згадаймо історію про протести «Ні капітуляції!». Вони відбулись абсолютно вільно, людей послухали стільки разів, скільки це було потрібно. Потім президент ще й 14 годин усе це пояснював.

Яка ідея може об'єднати країну? 

Нас постійно критикують за надмірну довіру до опитувань, але є маркерні моменти, які точно ні в кого не викличуть питань. Це те, що турбує всіх — мир, антикорупція та економіка. Це три речі, які зараз є об’єднавчими. 

Коли ми кажемо про антикорупцію, то йдеться радше про справедливість. Це і те, що стосується якісної роботи правоохоронної системи. Починаючи з превенції, з попередження і закінчуючи розслідуванням і вироками в судах. 

Тобто фактично справедливість є цією ідеєю, яка зараз може об'єднати Україну?

Радше одна з трьох ідей. Друга — це мир, це дуже чутлива і емоційна тема, але так багато, як про це говорить президент із суспільством, такого діалогу не було. З журналістами, з волонтерами, з військовими, з нами, з законодавцями, з дипломатами, з усіма, постійно. Для нього це точно топ-тема, разом з економію, і справедливістю.

Голова партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко (праворуч) та журналіст Максим Каменєв під час інтерв'ю, Київ, 22 листопада 2019 року
Фото:

hromadske

Чи можете ви зараз стисло і зрозуміло пояснити мені, в чому полягає план президента Зеленського для Донбасу?

Можемо говорити про певні етапи в цій роботі. Зараз дуже важливий етап — це Нормандська зустріч, яка незабаром, сподіваємося, відбудеться.

Ні, треба чітко і зрозуміло — план Зеленського по Донбасу.

План Зеленського по Донбасу може сказати тільки Зеленський. Він його не одноразово вже озвучував.

Ви говорили, що він неодноразово озвучував його депутатам, уряду, міжнародним дипломатам. Тобто ви його знаєте і можете чітко сказати. 

Продовжувати політику дипломатичного вирішення цієї ситуації через Нормандський, Мінський формати. Так це зараз звучить. 

Президент вже озвучив питання, які будуть розглядатись на найближчому саміті Нормандського формату — це обмін, подальше розведення, перегляд ставлення до припинення вогню і введення за невиконання певних санкцій. 

Можливо також обговорення надалі виборів на окупованих територіях, але після отримання контролю над кордоном, як це завжди і говорилося. В принципі, тут нічого нового немає. Це політико-дипломатичний шлях по Мінських угодах в порядку, в якому вони відповідають національним інтересам України. 

Чи порушуватиме президент на цій зустрічі питання продовження європейських санкцій проти Росії?

Мені невідомо поки про таку інформацію.

В грудні Верховна Рада має продовжити або не продовжити закон Про особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей, так званий «закон про особливий статус». Яка його доля? Чи готує зараз фракція новий закон? Чи будуть продовжувати старий? 

Дмитро Разумков правильно сказав, що це справа всього парламенту, не лише нашої фракції, тому що це справа держави і всі фракції мають бути залучені. 

У вас монобільшість...

Це не той випадок.

Добре, що ви залучаєте інші фракції, але відповідальність все одно буде на «Слугах народу»... 

Відповідальність буде на тих, хто натисне зелену кнопку. Ми чекаємо, чим закінчиться зустріч в Нормандському форматі, далі оперативно будемо визначатися.

Тобто ви не виключаєте можливості, що будете змінювати чинний закон?

Президент пропонував дещо раніше розробляти новий закон.

Чи існує альтернативний проєкт закону?

Ні. В Раді ми його поки не маємо.

Хто займається цим документом? 

В нас зараз багато законів робляться у співавторстві з Урядом та Офісом, тобто тут нічого поганого ми не бачимо.

Я не кажу, погано чи гарно. Я хочу зрозуміти, до кого звертатися, хто профільний, хто відповідальний за трек Донбасу.

Якщо казати про той закон, який зараз діє і який скоро перестане діяти, то це комітет державного будівництва і місцевого самоврядування, розвитку територій і будівництва. Можливо, це буде наш комітет. 

Є спеціальна тимчасова слідча комісія, яку ми створили з колегами з інших фракцій під головування Сергія Рахманіна (народний депутат від «Голосу» — ред.), я там заступник голови. Є профільний заступник в ОП, Ігор Жовква. Є Вадим Пристайко, міністр зовнішніх справ і є пан Єрмак, помічник президента, який курує цей напрям. Я думаю, що тут достатньо людей, буде в кого спитати. 

Цей процес буде максимально інклюзивним, тому що це тема, яку треба максимально широко обговорити з людьми. 

Я коли готувався до інтерв'ю, то не побачив жодного вашого критичного вислову на адресу пана Коломойського.

Некритичних теж не побачили, мабуть.

Чому?

Мене, по-перше, не питав ніхто, а я відповідаю зазвичай на те, що в мене запитують. По-друге, коментувати приватне життя приватних осіб...

Голова партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко під час інтерв'ю, Київ, 22 листопада 2019 року
Фото:

hromadske

Ігор Валерійович каже, що він спілкується з президентом, з Андрієм Богданом. Богдан це визнає, і президент це визнає. Вам Ігор Коломойський дзвонив?

Мені особисто? Я не думаю, що я настільки велика персона в цьому світі, щоб мені дзвонив один із топ-бізнесменів. Які в нас можуть бути перетини?

А Ігор Коломойський — це один із топ-бізнесменів чи це олігарх?

Я взагалі термін олігарх і в житті не сильно використовував до політики. Я думаю, що цей термін надто пресою «затасканий», він не відображає того, що за цим терміном стоїть. 

Класично олігарх — це бізнесмен, який впливає на політику, і в нього є ЗМІ, є певна монополія. Якщо починати розкладати наших всіх топ-бізнесменів, то виявиться, що далеко не кожний підпадає під ці визначення.

Ахметов підпадає, Коломойський, Медведчук, Фірташ, Порошенко і Пінчук. 

Коломойський, Ахметов підпадає. Фірташ — тут питання, чи його монополія у нього в руках. Решта наче підпадають, але знову таки, монополізація зараз зменшується. І в енергетичній сфері зменшується, і в інших теж. 

Все ж таки, Ігор Коломойський — це для вас топ-бізнесмен, а не олігарх?

Я не називаю цих людей олігархами. Я думаю, що цей термін зараз має емоційне забарвлення. 

А як ви називаєте їх?

Це бізнесмени. У цій країні, в цих умовах це бізнесмени.

Тобто Коломойський, Ахметов, Порошенко, Медведчук і Пінчук — вони всі бізнесмени. 

Коли рейтинг топ-100 бізнесменів, журнал «Новое Время» умовно, він же не пише Топ-100 олігархів.

Найбагатші українці.

Так, він пише — найбагатші українці. 

Об’єднати країну — це макрорівень. У вас є задача мікрорівня — об’єднати фракцію з 250 депутатів. Дуже багато скандалів. Історія з детектором брехні між Арахамією і Дубінським, з перепискою пана Яременка, судимість Романа Іванісова за зґвалтування… Виходить, що не можна об'єднати темами економіки, антикорупції та миру навіть 250 людей? 

Помиляються всі, і наші депутати зокрема, помилялися і ми, коли їх відбирали. Якщо казати про статистику, то навіть перелічені вами скандали охопили максимум 5 депутатів, це 1/50, два відсотки.

Просто журналісти ще вивчили біографії не всіх депутатів...

Якщо казати про масштаби країни, то 2% — це не та цифра, яка може вплинути на об'єднання чи не об’єднання людей. 

Якщо казати про суть, справді, відбуваються два процеси паралельно. Один — це устаканення. Серед 250 людей ми розуміли, що точно будуть незгоді. Навіть попри те, що вони, коли балотувалися, казали: ми за це все. Але прийшовши в Раду, вони будуть себе поводити по-іншому. Серед 250 людей точно є люди з непроясненим минулим, скажімо так. Як і люди зі своєю активною позицією. Як, наприклад, пан Дубінській, тобто він в цілому є нашим ідеологічним прихильником, але методи в нього трохи інші, ніж в Уряду. Це питання пошуку консенсусу і спільного рішення. 

Якщо казати про результат на табло, то ця розірвана скандалами в уяві журналістів телеграм-каналів фракція, яка вже от-от розвалиться, йде і монолітно голосує за землю. Долучилися позафракційні депутати, це був їхній вибір. 

Ця фракція монолітно голосує бюджет 240 голосами. Ця фракція знаходить за 40 хвилин порозуміння з прем'єр-міністром, з міністром фінансів щодо питання акцизу, збалансування бюджету і вирівнювання отриманої диспропорції. Ця фракція ухвалює закон про незаконне збагачення тощо.

Тобто економіка таки об'єднує?

Об'єднують світоглядні речі, заради яких ми йшли.

Президент Володимир Зеленський уже декілька разів натякав, що він готовий розпустити парламент. Яка його головна претензія до парламенту і до фракції «Слуги народу»?

Це краще в нього запитати. Звичайно, завжди є потенціал працювати краще. Якщо не займатися внутрішніми розборками і пошуком як не зробити, замість того, щоб зробити. 

Президент переживає за реформи, які мають відбутися, які вже відбуваються. Це можна було б робити швидше, якісніше, не витрачати час на поведінкові і морально-етичні історії. 

Але я не думаю, що йдеться про розпуск як про рішення. Все ж, це більше, мабуть, реакція, зрозуміла нам емоційна реакція президента на те, що відбувається. Днями він це взагалі дітям, здається, казав, як жарт.

Я зрозумів, що дедлайн є — це рік, протягом якого діє імунітет від розпуску. Які два-три ключові завдання президент Зеленський ставить парламенту на рік роботи? Що повинні зробити депутати, щоб їх не розпустили?

Такої розмови немає, на щастя, поки що. Парламент повинен робити те, що пообіцяв людям. Це дуже простий критерій. Якщо ти розробляєш законопроєкти, голосуєш закони, а потім уряд реалізує конкретні реформи, які змінюють життя людей на краще, то це зрозумілий критерій.

Поділитись: