Міста «за межею»: Донецьк. Частина перша

Донецьк - місто на південному сході України, на річці Кальміус. Починаючи з квітня 2014 року - частково, а з 21 січня 2015 року - повністю контролюється так званою «Донецькою Народною Республікою». Вона розглядає місто в якості власної столиці.

Колись Донецьк був п'ятим містом України за кількістю населення. Станом на 1 січня 2014 у ньому проживало майже 950 тисяч чоловік. На відстані 95 км на південь від Донецька знаходиться Азовське море.

Місто розділене на 9 адміністративних районів. Загальна протяжність вулиць - 2500 км. Центральна вулиця – Артема, найдовша – Кірова, а головна площа міста - Леніна.

Промисловість:

Донецьк посідав друге місце в області за обсягами промислового виробництва (після Маріуполя), і перше місце за темпами зростання. У місті розмістилася одна з найбільших вільних економічних зон за обсягами інвестицій. Разом з містом Макіївка, Донецьк був головним промисловим вузлом України. Були представлені практично всі галузі господарства. Зокрема: металургія, важке машинобудування, вугільна, хімічна, коксохімічна промисловість. Економічний потенціал міста представляли 193 промислових підприємства. У 2012 році журнал Forbes визнав Донецьк найкращим містом України для ведення бізнесу в п'яти категоріях.

Соціальна сфера:

Всього в Донецьку було 5 державних університетів, 11 інститутів і 3 академії. У системі загальної середньої освіти більшість учнів навчалися російською мовою. В місті були 34 україномовні школи. Також у Донецьку 27 дорослих і 5 дитячих лікарень.

Місто проводило великі міжнародні змагання: матчеві зустрічі Кубка Девіса, Лігу Чемпіонів УЄФА. Донецьк був одним з чотирьох міст України, де проходив Чемпіонат Європи з футболу Євро-2012. Футбольний клуб «Шахтар» є восьмиразовим чемпіоном України, володарем Кубка УЄФА (2009). Команда грала у чвертьфіналі Ліги Чемпіонів.

Захоплення і окупація:

6 квітня 2014 року, після чергового мітингу, його учасники захопили будівлю Донецької обласної ради та обласної держадміністрації. Наступного дня вони сформували так звану «Народну раду», яка прийняла Декларацію про суверенітет «ДНР» і «Акт про проголошення державної самостійності Донецької Народної Республіки».

8 квітня так звана «Народна рада» приступила до формування «тимчасового народного уряду». Через два дні, її «голова» Денис Пушилін оголосив про початок формування власної «народної армії». 18 квітня сепаратисти підняли прапор так званої «республіки» в Донецькому аеропорту.

27 квітня бойовики «ДНР» захопили обласну телерадіокомпанію. Наступного дня в Донецьку пройшла остання акція прихильників територіальної цілісності України під гаслом «Донецьк - це Україна». Тоді на активістів напали проросійсько налаштовані молодики. Згодом, будь-які акції під українськими прапорами стали неможливими через залякування і фізичне насильство з боку прихильників так званої «ДНР».

30 квітня виконуючий обов’язки президента України Олександр Турчинов визнав, що українська влада втратила контроль над Донецьком і частиною Донецької області.

Окупаційний уряд:

Зараз головою невизнаної держави є Олександр Захарченко. Його генеральний радник - Олександр Бородай. Саме через нього Захарченко отримує інструкції з Москви. Вищим органом законодавчої влади є так звана «Народна Рада Донецької Народної Республіки». ЇЇ очолює Денис Пушилін.

За півтора роки окупації, в так званому уряді «ДНР» кілька разів відбувалися великі перестановки. «Народного губернатора» Павла Губарєва заарештовували двічі. Захарченко провів масові чистки серед сепаратистів першої хвилі. У такий спосіб він усунув усіх, хто потенційно міг стати конкурентом. Тепер уся влада, формально, сконцентрована в його руках.

/Громадське.СХІД