Презентація колекції давньоєгипетських старожитностей в Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику, 5 травня 2017 року.
Фото:

УНІАН/В'ячеслав Ратинський

Арабською мовою це поховання називається «Баб ель-Гусус», що перекладається як «могила жерців». І це, без перебільшення, один із найцінніших скарбів, який будь-коли знаходили в Єгипті. Водночас широкому загалу він практично не відомий. І навіть у Вікіпедії — українській чи англійський — окремої статті про нього ви не знайдете. Ситуація здається ще дивнішою, якщо взяти до уваги, що частина скарбу перебуває в Україні та становить величезний інтерес для дослідження історії Стародавнього Єгипту.

На щастя, зовсім нещодавно побачила світ книга українського єгиптолога Миколи Тарасенка «У пошуках старожитностей з дару хедива. Єгипетські пам’ятники XXI династії в музеях України», в якій він ділиться з читачами майже детективною історією пошуків та дослідження частини скарбу, доля якого тісно пов’язана з Україною. Микола Тарасенко розповів hromadske про цей скарб, його важливість для світової єгиптології та результати своїх пошуків.

Мистецтво складного періоду

Ця історія почалася в 1891 році. Саме тоді французькі єгиптологи Жорж Дарессі та Ежен Гребо знайшли в місцевості Дейр ель-Бахрі біля добре відомого сьогодні багатьом туристам храму Хатшепсут велике поховання жерців бога Амона.

Колективне поховання було зроблено в період XXI династії (1069–945 роки до нашої ери). Це був складний з політичної точки зору час для Стародавнього Єгипту, коли він був поділений на дві частини. У Нижньому Єгипті правили царі танітської династії (за назвою столиці — Таніс), а Верхнім Єгиптом — жерці Амона.

Їхньою столицею були Фіви, і саме в той непростий період тут в численних майстернях створюються прекрасні твори поховального мистецтва — саркофаги та заупокійні папіруси (звісна «Книга мертвих») з надзвичайно багатою іконографією. Кожна із таких речей сьогодні є справжнім скарбом для дослідника, що дозволяє більше дізнатися про культуру та світогляд давніх єгиптян того періоду.

Презентація колекції давньоєгипетських старожитностей в Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику, 5 травня 2017 року.
Фото:

УНІАН/В'ячеслав Ратинський

Півтори сотні жерців та їхні скарби

Колективні поховання єгипетської знаті знаходили як до того, так і після, аж до нашого часу. Але це було найбільше колективне поховання, знайдене будь-коли. Там поховані 153 жерці та жриці разом із різноманітним інвентарем. Зокрема, тут були понад 250 саркофагів (більшість із них подвійні), понад пів сотні мумійних кришок, сотні ушебті — людських фігурок, які, за уявленнями давніх єгиптян, мали прислужувати померлим у потойбічному світі, понад сто скринь для ушебті, численні дерев’яні статуї бога Осіріса з папірусами всередині, статуї богинь Ісіди та Нефтиди, а також кошики, вази, глечики та інші речі.

І що дуже важливо, археологи знайшли все це недоторканим і непограбованим. Адже в той час попит на єгипетські старожитності на чорному ринку був величезним, тому зовсім не дивно, що грабіжники активно полювали на такі поховання.

Цим, до речі, і пояснюється, чому дослідники підняли на поверхню всі знахідки усього за тиждень і поспішно відправили їх Нілом до Каїру. Вони боялися, що їх можуть силою забрати грабіжники, й мали для цього достатньо підстав.

Широкий жест хедива

У 1892 році до влади в Єгипті приходить новий хедив — Аббас II Хільмі. На честь коронації він вирішує зробити широкий дипломатичний жест і подарувати частину цінних скарбів правителям семи держав, з якими важливо підтримувати добрі стосунки. Але дружніх держав, охочих до такого подарунку, зрештою виявилося аж 17. Щоправда, є й інше припущення: таку кількість знахідок фізично неможливо було розмістити в музеї Гізи, де мали б зберігатися подібні старожитності.

Уряд Єгипту залишив у країні найцінніші знахідки — власне мумії жерців та жриць, половину саркофагів, статуетки Осіріса та деякі інші. А решту поділили на 17 більш-менш рівноцінних комплектів і буквально розіграли в лотерею, щоб визначити, якій країні дістанеться той чи інший набір. Російська імперія виграла лот №6.

У 1894 році ці старожитності морем прибули до Одеси. Як писав тоді «Одесский листок»: «Вчера, на пароходе РОПиТ («Русское общество пароходства и торговли» — ред.) «Император Александр II» доставлено в Одессу 6 ящиков египетских мумий, принесенных в дар правительством хедива Императорскому музею. Кроме этих 6 ящиков, доставлен еще один ящик с крокодилами, которые также будут отправлены в Петербург».

Забутий лот

У 2003 році, коли Микола Тарасенко, єгиптолог з Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України, серйозно зацікавився лотом №6, ніхто точно не знав ані повного складу «російського» лоту, ані де перебуває значна частина речей із нього, ані навіть того, чи всі вони дожили до нашого часу.

Старожитності опинилися в Одесі, та згодом Російська імперія зникла, утворився Радянський Союз, було дві світові війни, під час яких музеї горіли, а їхні фонди викрадалися, евакуювалися і потім поверталися, а архіви губилися. Серед єгиптологів, які займаються дослідженням Баб ель-Гусус, вважається, що саме «російський» лот є найбільш заплутаною і складною для дослідження частиною великого скарбу. Точніше, був ще донедавна.

Презентація колекції давньоєгипетських старожитностей в Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику, 5 травня 2017 року.
Фото:

УНІАН/В'ячеслав Ратинський

Єгипетські старожитності в Одесі

Якщо не брати до уваги газетних повідомлень, які в 19-му столітті могли подавати неточну інформацію, як це часто трапляється й у 21-му, то про склад лоту №6 ми знаємо з опису, складеного єгипетською Службою старожитностей.

Згідно з цим документом, в Одесу надійшло 4 саркофаги, 3 «поховальні скрині» та 46 «поховальних статуеток» (ушебті). Як бачимо, про жодні мумії крокодилів не йдеться. І, забігаючи наперед, слід сказати, що відшукати бодай якихось їхніх слідів не вдалося, тому, може навіть виникнути питання: «А чи були вони взагалі?»

Спочатку передбачалося, що ці дари хедива тимчасово розмістять в Музеї Одеського товариства історії та старожитностей. Але коли виявилося, що він фізично не здатний розмістити їх у себе, старожитності доправили до Новоросійського (Одеського) університету. 

За наказом російського уряду, лот №6 було вирішено було розділити між різними університетськими музеями Російської імперії. Цю роботу доручили історику-антикознавцю, професору кафедри класичної філології Олексію Миколайовичу Деревицькому.

Ключовий документ

Аж до недавнього часу вважалося, що він не залишив по собі якихось документів про те, як саме поділив дари хедива між різними університетами. Та й власне про роль професора Деревицького в цьому розподілі також майже не було відомо. 

Але у 2015 році Микола Тарасенко знайшов у Державному архіві Одеської області документ, який відіграв ключову роль у цій детективній історії. Це був звіт Деревицького про те, як саме були розподілені старожитності з лота № 6. Але, крім того, з нього випливало, що опис єгипетської Служби старожитностей, на який до того орієнтувалися дослідники, був не зовсім коректним і не зовсім повним. Завдяки Деревицькому ми тепер знаємо, що до складу «російського» лоту входило 6 саркофагів, 4 мумійні кришки, аж 92 ушебті, 3 скриньки для них та 3 фрагменти мумійних пелен.

Всі ці речі були розділені між десятьма навчальними закладами в дев’яти містах Російської імперії. Частину речей Деревицький залишив у Новоросійському (Одеському) університеті. А решту — відправив до університетів у Москві, Казані, Юр’єві (сучасний Тарту), Гельсінкі, Варшаві, а також відразу до двох закладів у Санкт-Петербурзі — Товариства заохочення мистецтв та Центрального училища технічного малювання барона А. фон Штігліца.

Щодо території України, то, крім Одеси, старожитності дісталися Київському імператорському університету св. Володимира (сучасний КНУ ім. Т. Шевченка) та Харківському імператорському університету (сьогодні це ХНУ імені В. Н. Каразіна). Деревицький поділив речі із «російського» лота таким чином, щоб кожному закладу дістався або саркофаг, або кришка і щось дрібніше — до десятка ушебті та скринька або пелена.

Отже, тепер відомо, де шукати всі ці речі, і залишається перевірити, як вони почуваються через більш ніж сто років. Але це виявилося не завжди просто і не завжди можливо. Хоча б тому, що жодного з тих музеїв, куди передали дари хедива, сьогодні просто не існує — всі вони були закриті, а їхні фонди передані іншим установам.

Одеса

Тут Музей красних мистецтв при Новоросійському університеті отримав саркофаг Несітауджатахет, дві скриньки для ушебті, 8 ушебті та одну пелену. Але в 1924 році університетський музей був розформований, а його єгипетську колекцію перевели до іншого, який сьогодні називається Одеським археологічним музеєм НАН України. 

Там і сьогодні зберігаються той саркофаг, частина ушебті та пелена мумії. А от доля скриньок для ушебті залишається невідомою. В експозиції Одеського археологічного музею справді є одна скринька, але вона має інше походження.

Мумія людини під час презентації колекції єгипетських старожитностей в Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику, 5 травня 2017 року.
Фото:

УНІАН/В'ячеслав Ратинський

Київ

Археологічний музей при Університеті святого Володимира отримав саркофаг Несмут, 10 ушебті та одну пелену мумії. В перші десятиліття радянського періоду ці речі неодноразово переїжджали з одного київського музею до іншого.

В 1941 році їх не встигли евакуювати до того, як Київ окупували нацисти. В 1943-му, під час наступу радянської армії, їх вивезли до Німеччини, а в 1947-му вони повернулися в Україну. Цього разу — в Державний історичний музей на вулиці Володимирській, який сьогодні має назву Національного музею історії Україні.

В 1959 році саркофаг Несмут серед інших єгипетських старожитностей, не пов’язаних із лотом №6, із Києва передали до Одеського археологічного музею, де, як ми знаємо, вже були речі із того самого лота №6. В той період колекції музеїв на периферії часто укрупнювали експонатами великих колекцій музеїв у столицях радянських республік.

Відомо також, що кілька ушебті з Києва, ймовірно, опинилися в Ермітажі. Але як саме і коли це сталося — точно не зрозуміло. Можливо, вони туди потрапили після повернення з Німеччини. Де перебувають решта ушебті та пелена — невідомо.

Харків

До музею Харківського імператорського університету професор Деревицький відправив один саркофаг та 9 ушебті. В 1920 році їх перевели до Українського історичного музею (нині це Харківський історичний музей ім. М. Ф. Сумцова).

Під час Другої світової в приміщенні, де німецькі окупанти виставляли багато речей із цього музею, сталася пожежа, яка тривала кілька днів. Швидше за все, харківська частина «російського» лота загинула у вогні. Принаймні, про ці втрати свідчать документи з архіву Харківського історичного музею, а відшукати сліди в інших місцях досі не вдалося.

Отже, якщо підсумувати «українську» частину лота №6, то основні речі з нього сьогодні зберігаються в Одеському археологічному музеї. Але один із трьох саркофагів та частина дрібних речей, швидше за все, згоріли під час Другої світової війни.

Мумія крокодила під час презентації колекції єгипетських старожитностей в Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику, 5 травня 2017 року.
Фото:

УНІАН/В'ячеслав Ратинський

За межами України

Залишається ще 6 міст, куди професор Деревицький відправив скарби з дару хедива. Казань уникнула окупації та руйнувань під час Другої світової, тому тут саркофаг та ушебті без особливих пригод дожили до нашого часу і зберігаються в Національному музеї республіки Татарстан. З Юр’єва (Тарту) єгипетські старожитності під час Першої світової були евакуйовані до Воронежу, де вони й лишаються до сьогодні. 

Московська частина нині зберігається в Державному музеї образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна. А петербурзькі речі з двох закладів, як з’ясував Микола Тарасенко, опинилися в Ермітажі. До цього їхнє походженні залишалося невідомим. Так само у Варшавському національному музеї йому вдалося знайти жіночий саркофаг та низку ушебті із «російського» лота, про походження яких польські колеги не знали, оскільки документи, що їх стосувалися, були втрачені.

Залишається Гельсінкі. Тут мумійна кришка та 9 ушебті щасливо дожили до нашого часу. Хоча фінські дослідники знали про їхнє походження, але не надавали цим речам якогось особливого значення, і вони експонувалися лише раз на тимчасовій виставці. Закордонні дослідники про їхнє існування не знали, тому вони залишалися практично недослідженими. 

Вже після оприлюднення одеських архівних документів вони заслужено опинилися у колі уваги спільноти науковців, які вивчають старожитності з Баб ель-Гусус.

Пазл зібрано

З погляду дослідника Стародавнього Єгипту, те, що зробив хедив Аббас II Хільмі зі старожитностями із Баб ель-Гусус, дуже погано. Адже щоб дослідити цю визначну пам’ятку, треба вивчити кожну її річ. Зробити це, коли об’єкти розпорошені між 17 країнами — дуже складно.

Тому у 2014 році Коїмбрський університет (Португалія) започаткував міжнародний проєкт із дослідження старожитностей зі знаменитого поховання. Всі його результати повинні бути опубліковані, щоб будь-який дослідник міг мати до них доступ. 

Крім згаданої на початку монографії, Микола Тарасенко разом із закордонними колегами зараз готує до друку англомовний каталог, де буде міститися вся відома інформація про пам’ятники з «російського» лота. Якісь із цих речей були відомі й раніше, а частину він ідентифікував лише зараз.

Але невирішені питання залишаються. Наприклад, не вдалося знайти жодної з трьох скриньок для ушебті та багато самих ушебті. Також відомо, що лот № 6 фотографували в Каїрі та потім в Одесі. Доля цих фотографій невідома, але завдяки їм можна було б більше дізнатися про ті речі, які досі не знайдені. Або радше втрачені, як саркофаг та ушебті з Харкова. Отже, ця історія ще може мати продовження.

Поділитись: