Молдова: одна мова — два імені

Громадське продовжує проект «Мови. Незалежність», присвячений особливостям розвитку національних мов після розпаду Радянського Союзу. Автор проекту — журналістка, філологиня Ксенія Туркова — вже побувала у Вірменії, Білорусі, Естонії та Литві, написала матеріал про кримськотатарську мову. Головний герой цієї публікації — мова Республіки Молдова, найбільша загадка якої — сама її назва.

Я сиджу в одному з кишинівських ресторанів і роздивляюся меню — намагаюся вгадати значення невідомих мені слів, шукаю в них знайомі коріння. О, «овочі» як у французькій — legume! Апельсин — portocaliu — відсилає до грецької. Бранч-prânz, звичайно, майже близнюк італійського pranzo. А ceai просто зовсім як наш рідний «чай».

«Румунська мова начебто схожа на всі одразу, але насправді не схожа на жодну, вона сама по собі», — каже мені журналістка, телеведуча Марія Левченко, з якою ми сюди прийшли.

Марія робить обмовку: це вона називає мову румунською, але в іншій компанії я цілком можу почути й іншу назву — молдовська. Все залежить від того, яких політичних поглядів будуть дотримуватися мої співрозмовники.

«Якщо я перебуваю в суспільстві певних людей, не хочу викликати конфлікти, мені потрібно якось лавірувати та не називати мову ні румунською, ні молдовською, тоді я просто називаю її державною мовою. І тут вже немає до чого придертися, це питання неможливо політизувати», — каже Марія Левченко.

Мова Молдови справді унікальна тим, що ніяк не може визначитися з назвою. І справа тут не в науці, а в політиці. Лінгвісти визнають: ця мова майже ідентична румунській (майже, тому що у будь-якого територіального варіанту є особливості). А ось як її назвати, повинні вирішити політики та суспільство. Щоправда, поки робити цього вони категорично не хочуть. Політики не припиняють сперечатися: одні лякають об’єднанням з Румунією, інші — мало не «новою Російською Імперією».

Коментар лінгвіста, фахівця з типології, автора книги «Чому мови такі різні?» Володимира Плунгяна:
«Питання до знемоги заплутане і розігріте з обох сторін. Об’єктивно — перед нами певний простір територіально відмінних варіантів однієї мови. Більше лінгвіст вам нічого не скаже.

Далі починають діяти фактори історії, культури, політики, релігії. Неправильно, що в Молдові говорять тією ж румунською, що в Румунії. Але неправда і те, що молдовська та румунська — це об’єктивно і споконвічно різні мови.

Питання про назву тут взагалі не пріоритетне, є випадки, коли різні держави визнають, що говорять однією мовою, як Австрія і Німеччина (при тому, що особливостей австрійської німецької ніхто не заперечує). З одного боку, нічого страшного не буде, якщо назва «молдовська мова» збережеться, з іншого — це занадто політизоване питання. Будь-який територіальний варіант мови стовідсотково розумно назвати самостійною мовою, якщо у більшості його носіїв є таке бажання»

Але поки що в Молдові суперечать один одному навіть головні документи країни: в Конституції мова називається молдовською, а в Декларації про незалежність — румунською. Щоправда, у 2013 році Конституційний суд визнав пріоритет Декларації про незалежність над Конституцією. Тобто формально, мову визнали румунською.
Але злагоди це не додало.

Незнайомцеві, який, умовно кажучи, впав у Молдову з Місяця, складно буде з'ясувати, якою мовою все ж таки говорять її жителі. Мова одна, а назви дві. І кожна — сильно політизована.

У Молдові досі немає порозуміння стосовного того, як називати державну мову, а політики не припиняють суперечок Фото: Громадське

Марія Левченко зізнається, що сама дуже хотіла б називати мову молдовською, але не може собі цього дозволити:

«Ми живемо в Республіці Молдова, і для побудови нашої незалежної, справжньої, міцної суверенної держави, у нас повинна бути своя мова — молдовська, яка буде підкреслювати нашу ідентичність, яка буде підкреслювати, що ми не частина Румунії, що ми розвиваємося, як незалежна країна. Але я не можу цього зробити, тому що, якщо я буду говорити, що я розмовляю молдовською мовою — мене відразу ж додадуть до певної політичної категорії, в якій я себе не знаходжу і не відчуваю».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кримські назви: депортація імен

Мовне питання в політичному полі Молдови виникає, якщо не щодня, то щотижня, каже нам депутат молдовського парламенту від Ліберал-демократичної партії Вадим Пістрінчук. За його словами, всі 25 років незалежності, це питання в Молдові відігравало визначальну роль. Політикам легко спекулювати ним, з огляду на проблему ідентичності в молдовському суспільстві, частина представників якого вважає себе румунами, а частина — молдованами. Це роздвоєння, каже депутат, походить з Радянського Союзу:

«У республіці Молдова за радянських часів влада здійснювала серйозну політику створення нової ідентичності. Тому що до війни Молдова або Бессарабія була частиною Великої Румунії. Після пакту Молотова-Ріббентропа, коли Європу розділили, Бессарабія стала частиною Радянського Союзу, тоді були зроблені, зокрема, наукові підходи, щоб створити нову, штучну ідентичність молдовського громадянина. І тоді навіть мова зазнала змін. З румунської вона перетворилась на молдовську. Придумувалися навіть нові слова з російським корінням, крім того, був перехід на кирилицю, а у румунської мови, взагалі-то, латинське коріння».

Сам Вадим Пістрінчук почав вчити румунську граматику вже після того, як Молдова стала незалежною. Каже, що в розвитку і підтримці мови велику допомогу надала Румунія. Але саме в цьому — у впливі Румунії — для досить великої частини суспільства і полягає загроза.

Можливо, потрібно, щоб змінилася хоча б пара поколінь, щоб всі прийшли до консенсусу, констатує Пістрінчук. Та визнає: на його думку, якийсь консенсус вже з’явився:

«Я навіть знаю політичних лідерів, які публічно заявляють, що це мова молдовська, але між собою вони говорять: «Так я розумію, що мова румунська». Ми навіть жартуємо іноді. У нас нещодавно були парламентські дебати про національну ідентичність. І було двоє депутатів. Один каже: «Я говорю молдовською». А я кажу: «А я румунською, але бачите, ми чудово розуміємо один одного!».

Колега Пістрінчука по парламенту, депутат-комуніст Інна Шупак з найменуванням «румунська» не згодна. Рішення Конституційного суду 2013 року вона вважає політично мотивованим і посилається на те, що «як мінімум у трьох з п’яти суддів — румунське громадянство».

Апелює депутат і до історії, нагадуючи про те, що молдовська державність нараховує вже понад 600 років (перша літописна згадка про Молдовське князівство була 1359 року), а Румунія сформувалася як держава, тільки в середині XIX століття.

Для самої Інни Шупак державна мова Молдови — нерідна, вона виросла в російській родині, але вивчила мову і вважає, що її треба вивчати та розвивати. «Потрібно показувати, що знання державної мови — це само собою зрозуміле», — каже Шупак.

Втім, в одному депутати з обох партій сходяться: мовне питання сильно політизується. На думку Інни Шупак, політики в запалі баталій використовують мовне питання, щоб розділити суспільство на «своїх» та «чужих». А, крім того, відволікають людей від інших, не менш важливих, проблем:

«Я думаю, що цю проблему можна буде вирішувати, коли ми вирішимо головну проблему — з тими, хто у нас керує державою. Коли у нас, у громадян Молдови, зокрема, у тих, хто перебуває в опозиції, буде довіра до інститутів влади і, зокрема, до Конституційного суду. Зараз у нас цієї довіри немає».

До Другої світової війни Молдова була частиною Румунії, а після розподілу Європи радянська влада здійснювала серйозну політику створення штучної ідентичності молдовського громадянина (на фото в центрі - пам'ятник румунському королю Фердинанду у Кишиневі)  Фото: EPA/DUMITRU DORU

Звертає увагу депутат і на статус російської мови. У Молдові досі діє закон про функціонування мов 1989 року, згідно з яким, російська має статус мови міжнаціонального спілкування. Однак Кодекс про освіту від 2014 року фактично переніс російську в статус іноземної. Інна Шупак переконана, що все це «ще більше розділило й без того поділене молдовське суспільство».

Щодо поділу на «своїх» і «чужих», як основну проблему молдовського суспільства говорить й фахівець з комунікацій Анастасія Примов.

«У нас це все дуже чорне і біле», — говорить вона. Сама Анастасія — з двомовної сім’ї. Мама говорить російською, тато — румунською, обоє вони знають і російську, і румунську. Анастасія каже, що в її родині мовного питання немає: вони просто говорять тією мовою, яка зрозуміла співрозмовнику. Але таке трапляється далеко не у всіх:

«У більшості сімей відбувається так, що люди ідентифікують себе або з однією країною (Румунією), або з іншою (Росією). І тут з’являється дуже багато місця для інтерпретацій і для маніпуляцій. Дуже часто буває, коли на тлі лінгвістичного критерію починають дробити суспільство на «наших» та «чужих», я це відчуваю. Тобто, якщо я говорю російською та заходжу кудись, я відчуваю погляди людей, що говорять тільки румунською й розумію, що вони мене одразу записали в «чужі». Дуже зручно так маніпулювати людьми: ти просто запускаєш фішку з приводу мовного бар’єра — і відразу маєш не 100 людей, а 50 на 50».

За словами Анастасії Примов, проблема ідентичності у молдован — одна з найгостріших, якщо не найгостріша. Навіть в підручниках з історії (історії Румунії) моменту створення Молдови присвячено буквально кілька сторінок. Сьогоднішній Молдові відведено дуже мало місця. В основному, це сухі факти, говорить Анастасія: «колись, якогось числа, взяли щось». Зокрема, в цьому, вважає вона, слід шукати причини розділеності молдовського суспільства:

«У нас є кілька тем для спекуляцій в Молдові, щоб розділити людей на «своїх» і «чужих». Перша — лінгвістична, друга — історична, третя — це Придністров’я: наше воно або не наше, «чужі» або «свої», як, куди приєднувати або відпускати, що з ними робити? І ще меншини, права меншин, наприклад тема ЛГБТ, тема меншин в Гагаузії, українців і таке інше. Їх виділяють в той момент, коли суспільство «незручне», коли воно занадто поєднане».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Двомовність для України – це поцілунок смерті» — інтерв'ю з професором Колумбійського універсітету Юрієм Шевчуком

ГАГАУЗЬКА

До речі, з мовами національних меншин в Молдові теж не все так просто. Гагаузька — одна з трьох офіційних мов гагаузької автономії — у 2010 році ЮНЕСКО внесла до списку мов, що зникають. Згідно із законом, всі офіційні написи та оголошення в Гагаузії повинні дублюватися трьома мовами: гагаузькою, румунською та російською. Однак зустріти такий тримовний напис тут практично неможливо.

Гагаузька — одна з трьох офіційних мов гагаузької автономії Фото: Громадське

Кінорежисер Іван Патраман розповідає, що якось витратив півдня на те, щоб обійти столицю Гагаузіі — Комрат, і знайшов всього 25 табличок гагаузькою.

Зараз Іван знімає перший у світі фільм гагаузькою мовою. Знімати почав за свої гроші, зняв пілотну серію, запустив проект. Але потім зрозумів, що власного бюджету вже не вистачає, і запустив краудфандинг. Зібраних за три «хвилі» грошей, вистачило на зйомку. Крім того, хтось допомагав знімальній групі з їжею, хтось давав безкоштовний транспорт. Гагаузькі чиновники допомогу у фінансуванні не пропонували.

Акторів, які добре говорять гагаузькою, Іван набрав в місцевому театрі. Але був також й народний кастинг. Автори фільму просто запросили всіх охочих місцевих жителів спробувати себе як акторів — народу прийшло дуже багато. Іван каже, що для підтримки мови це важливо: «люди зрозуміли, що їхня рідна гагаузька — не музейний експонат, а жива мова, яка дає можливість заробити».

В основі сценарію фільму-розповіді — класика гагаузької літератури Миколи Бабоглу про любов та шекспірівське протистояння двох сімей.

Режисер Іван Патраман (праворуч) під час зйомок фільму Dünürcülük Фото: avdarma.md

Про роль політиків і чиновників у розвитку гагаузької мови та культури Іван говорити не хоче: відразу попереджає нас, щоб не питали про політику. З таким самим проханням звертається до нас і відомий в Гагаузії співак Віталій Манжул, з яким ми випадково знайомимося на порозі місцевого будинку культури.

Віталій — справжній, без пафосу, патріот своєї мови. Розповідає про неї з любов’ю та натхненням. А що там роблять політики, каже, його не хвилює:

«Що роблять чиновники, мало мене взагалі цікавить. Хочуть — роблять, хочуть — не роблять. Одне можу сказати: збереження своєї рідної мови не залежить тільки від держави — більшою мірою це залежить від батьків, від того наскільки сильно ми самі хочемо зберегти цю мову. Я не вважаю, що мені допомагала держава, щоб я знав свою мову».

Віталій знає рідну мову з дитинства, тому що жив в атмосфері, де завжди говорили гагаузькою. Бабуся читала казки та співала старі народні пісні. Віталій і зараз може наспівати деякі з них.

Просто під час інтерв’ю він співає нам бабусину пісню про те, як чабана просять, щоб він відкритою душею і серцем наглядав за своїми вівцями, щоб він їм налив води, щоб у них було що поїсти.

А потім — запрошує в маленьку студію, де записує пісні.

Співак з Гагаузії Віталій Манжул Фото: facebook.com/vitalii.manjul

Гагаузька мова поки не перемістилася зі народних пісень, казок і розмов з бабусею, у суспільне життя, констатує громадський діяч Михайло Сіркелі, гагауз в п’ятому поколінні.

Михайло народився в гагаузько-болгарському селі, в його родині говорили, в основному, гагаузькою: «За радянських часів, це, в принципі, було властиво сім'ям, де батьки не мали вищої освіти та не були, скажімо так, сільською елітою. Потім, коли я вже пішов в дитячий садок, батьків дуже сильно переконували в тому, щоб вони говорили російською, аби діти позбулися гагаузького акценту».

Одного разу, згадує Михайло, батько раптом вирішив спріавді говорити російською. Але його експеримент не протримався і декількох тижнів: мама сказала, що в родині повинна звучати тільки гагаузька.

Зараз ситуація змінилася: гагаузькою говорить все менше місцевих жителів. Переважно мова зберігається в гагаузьких селах. Якщо діти живуть з бабусями та дідусями, а батьки на заробітках, то вони говорять гагаузькою. А якщо живуть з батьками, — російською.

За радянських часів гагаузьку в школах не викладали. Гагаузи завжди боролися за свою мову і культуру, розповідає Михайло і зазначає: після того, як Молдова стала незалежною, місцеві рухи з гагаузьких перетворилися в проросійські:

«Тут, в Гагаузії з’явилися перші гагаузькі дисиденти, які організували перші гагаузькі рухи за гагаузьку мову, за культуру. Але потім, коли почався розвал Радянського Союзу і з’явилися націоналістичні рухи в усіх колишніх радянських республіках, гагаузи — з огляду на те, що націоналістичний рух Молдови був прорумунським фактично і виступав за об’єднання Молдови з Румунією, — гагаузи побачили в цьому дуже серйозну небезпеку для себе, головно російськомовних. І тоді чомусь всі ці рухи громадські з прогагаузських різко перетворилися на проросійські, тому що люди захотіли зберегти російську мову».

Вплив російських медіа, в цілому, досить сильний в Молдові, а в Гагаузії — особливо. Виникла парадоксальна ситуація: гагаузи боролися за автономію, щоб розвивати мову та культуру, але насправді цього не роблять і віддають перевагу російській. Весь документообіг відбувається російською, та складно знайти хоча б один документ гагаузькою мовою, визнає Сіркелі. Втім, і почати цей документообіг було б складно — фактично законсервована, гагаузька мова бідна, вона не розвивається.

Громадський діяч Михайло Сіркелі, гагауз в п’ятому поколінні Фото: Громадське

У Гагаузії є навіть громадське телебачення та передачі гагаузькою мовою вранці і ввечері. Але це все не сприяє тому, щоб гагаузька мова стала основною. Ті, хто хоче залишитися тут, вчать румунську або використовують російську. А ті, хто дивиться на Захід, вивчають англійську та інші мови. Влада, каже Михайло Сіркелі, поки «не знайшла фішку», щоб стимулювати людей вчити і розвивати гагаузьку.

У Гагаузії, як і в Молдові в цілому, на перше місце виходить все те ж питання ідентичності: хто ми, частина якого — російського, румунського чи молдовського — світу?

Спеціаліст з комунікацій та піару Анастасія Примов каже: якби їй доручили кампанію з популяризації державної мови Молдови для тих, хто говорить російською, вона б вибрала за центральний образ щось базове, пов’язане, наприклад, з кухнею.

«Я б поговорила про кулінарію і придумала якийсь слоган, пов’язаний з їжею. Наприклад, «Румунська мова — це смачно!». Тому що смачніше жити, коли ти знаєш обидві мови. І під цей слоган можна було б зняти відеоролики, як можна замовити каву і як тобі буде смачно, якщо замовиш її румунською».

Залишилося остаточно домовитися, як назвати головну страву в цьому меню.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram