Чому молодь із «покоління двотисячних» живе з батьками

Молодь у країнах Заходу не поспішає покидати батьківський дім. У США відсоток людей віком від 18 до 34 років, які досі мешкають із батьками, найбільший за останні 80 років. В Євросоюзі в отчому домі живе майже половина молодих людей такого ж віку – але ситуація суттєво різниться на півночі та півдні континенту.
Що ж спонукає молодь довше залишатися у батьківському гнізді та чим зумовлені регіональні відмінності? Чи й справді «покоління двотисячних» таке інфантильне, як його малюють?

«Я покинув батьківський дім, коли мені було 20. Переїхав до студентського гуртожитку в місті неподалік, щоби навчатися в університеті», – розповідає Хенрік Хорнеман із Данії. Історія Хенріка – типова для країн Північної Європи, де молодь рано «вилітає з гнізда».

Матильда Тудор зі Швеції вперше винайняла окреме житло разом із друзями, коли їй було 17. Протягом наступних років вона багато подорожувала і жила за кордоном, час від часу повертаючись у батьківський дім. За її словами, більшість її друзів у Швеції остаточно виїжджають з отчого дому в 19 років, коли закінчують школу. Втім, дехто починає жити самостійно з 16 – особливо молоді люди з маленьких сіл, які переїздять вчитися до міста.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Європа як стиль життя: Данія, Нідерланди, Швеція​

За даними Європейського бюро статистики, у Швеції молодь припиняє жити з батьками в середньому у 20 років, у Данії – в 21. До 25 років залишають батьківський дім молоді люди у Великій Британії, Франції, Німеччині. Натомість у південних країнах ЄС спостерігається зворотна тенденція – в Італії молодь починає мешкати самостійно в середньому у 30 років, в Іспанії – у 29.

У травні суд міста Кастро Урдіалес на півночі Іспанії назвав «надто лінивою, щоб самостійно заробляти» 23-річну дівчину, яка намагалася через суд отримати фінансову допомогу від батьків. Іспанка вимагала, щоби ті щомісяця виплачували їй 300 євро на прожиття. На рішення суду вплинуло те, що вона не захотіла здобувати вищу освіту і не закінчила фінансовані батьками курси ІТ.

«Діти-паразити не можуть без жодних зусиль претендувати на гроші батьків. Батьки все частіше звертаються до суду з питанням – як випровадити їх із дому?» – коментує BBC ситуацію голова Асоціації сімейного права Іспанії Марія Долорес Лосано.

«Покоління двотисячних», яке ще називають «міленіалами», часто звинувачують в інфантильності та небажанні брати на себе відповідальність. Можливо, в окремих випадках так і є – але як тоді пояснити, що «двотисячники» Скандинавії так сильно відрізняються від іспанських?

«Держава благоденства»

Ключ до розгадки значною мірою лежить в економічній площині. «Головна причина, чому молодь має можливість залишати батьківський дім так рано – це данська «держава благоденства, – каже Хенрік Хорнеман. Це поняття включає широку мережу державної підтримки молодих людей, зокрема фінансової. — Навчання в університеті безкоштовне, крім того, всі студенти отримують грант від держави, який покриває частину витрат на прожиття».

Хенрік Хорнеман Фото з особистого архіву

Матильда Тудор додає, що у Швеції вища освіта також безкоштовна, а уряд надає студентам позики на вигідних умовах для оплати щоденних витрат.

Зовсім іншою є ситуація в Італії. Елізабетта Вакка родом із Сардинії пояснює, що навчатися в іншому місті дуже дорого. За університет потрібно платити, так само як і за оренду житла. Гуртожитки в Італії – рідкість, держава компенсує частину витрат на проживання та навчання лише студентам із найбідніших родин. Про стипендії, які покривають основні витрати студентів, як у Данії, італійці лише мріють.

За словами Елізабетти, вона мала змогу навчатися в університеті Болоньї лише тому, що обоє її батьків із Сардинії працюють – дивовижа для півдня Італії, де рівень безробіття дуже високий. Інший фактор, який дозволив дівчині залишити батьківський дім надзвичайно рано за італійськими мірками (у 20 років) – те, що її рідна сестра залишилася жити з батьками.

«Вона дуже прив’язана до малої батьківщини. Я знала, що вона захоче навчатися в нашому місті і жити з батьками. Якби й вона захотіла переїхати, наші батьки навряд чи змогли б це оплатити», – пояснює Елізабетта Вакка.

Із закінченням університету проблема для молодих людей у південних країнах Європи не зникає. Рівень безробіття серед молоді в Іспанії б’є всі рекорди: він становить 43%, в Італії – 38%. Натомість у Данії не має роботи лише кожен десятий.

«Навіть молодь, яка працює, часто не може дозволити собі купівлю чи оренду житла, – веде далі Елізабетта Вакка. – Контракти зазвичай короткотривалі, а знайти стабільну роботу можна тільки після років погано оплачуваної праці, а то й безкоштовних стажувань. Тому молоді люди змушені залишатися у батьківському домі й заощаджувати».

Як приклад Елізабетта наводить свою рідну сестру Лючію, яка після успішного закінчення навчання в університеті працює, не отримуючи платні:

«Випускники юридичного факультету, щоб отримати допуск до іспиту з адвокатури, мають обов’язково пройти 1,5-річне стажування в офісі адвоката-практика. На півдні Італії платити стажерам не прийнято, навіть мінімум. Тож моя дипломована сестра змушена на вихідних підробляти офіціанткою, загалом працюючи 50 годин на тиждень».

Елізабетта Вакка Фото з особистого архіву

У Швеції безробітних молодих людей більше, ніж у сусідніх північних країнах – та навіть це не стає на заваді їх самостійності. За словами Матильди Тудор, держава надає їм допомогу шляхом соціальних виплат і програм працевлаштування. Завдяки цьому, молодь попри все має можливість оплачувати житло.

Культурні відмінності

Італійка Елізабетта вважає, що їй пощастило – вона переїхала від батьків у 20 років, здобула якісну університетську освіту, а зараз працює викладачем у Франції. Дівчина зізнається, що відразу після переїзду її шокувало те, як живе молодь у цій країні:

«Як італійці мені було дуже дивно, що французькі молоді люди обирають навчання в іншому місті навіть, якщо там, звідки вони родом, є такий факультет. Більше того, молодь з’їжджає від батьків, щоб жити самостійно в тому ж місті! Це здавалося мені просто марнотратством».

Поживши якийсь час у Франції, Елізабетта з’ясувала, що держава там надає економічну підтримку молоді, яка прагне самостійності – для малозабезпечених студентів існують стипендії, допомога з орендою житла. Але є й культурний фактор.

«І батьки, і діти тут погоджуються щодо того, що після настання повноліття доньки та сини мають залишити батьківський дім і почати самостійне життя», – каже дівчина.

Про культурні відмінності, які впливають на час «вильоту з гнізда», говорить і Матильда Тудор:

«У той час як, наприклад, США традиційно визначають свободу громадянина як свободу від впливу держави, Швеція традиційно вважає її свободою від впливу і тиску сім’ї. Виходячи з цих міркувань, держава забезпечує всім рівні можливості, незалежно від їх походження».

Тих, хто довго живе з батьками, у Франції з насмішкою називають «Тангі» – як героя однойменного фільму про 28-річного хлопця, котрий ніяк не може з’їхати від батьків.

Франція надає економічну підтримку молоді, яка прагне самостійності – для малозабезпечених студентів існують стипендії, допомога з орендою житла (на фото - студенти біля одного з корпусів французького Університету Париж X Нантер) Фото: Олександр Назаров/Громадське

«Коли я показала цю стрічку своїм батькам та сестрі, то вони, звісно ж, реготали, бо це комедія. Але в кінці спитали – «а що поганого в тому, щоб залишитися у батьківському домі?», – пригадує італійка Елізабетта Вакка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рейтинги щастя: хто у світі найщасливіший і чому?

У Данії, за словами Хенріка Хорнемана, існує певний осуд тих, хто у 25 ще не покинув рідний дім. У Швеції, де рівноправ’я між статями закріплене на багатьох рівня, особливо негативно ставляться до чоловіків, котрі довго живуть разом із мамою, «яка змушена прати їх речі та мити посуд», каже Матильда Тудор. На шведському телебаченні навіть існує реаліті-шоу під назвою «Молоді та зіпсуті», в якому висміюють молодь, котра відмовляється залишати батьківський дім.

Матильда, яка викладає в університеті і щодня спілкується з представниками «покоління двотисячних», каже, що вважати всіх, хто живе з батьками лінивими та незрілими – помилка.

«Варто звернути увагу на причини цього – зменшення соціальних видатків, безробіття та зростання у молодих людей психічних розладів, пов’язаних зі стресом», – переконана вона.

Італійка Елізабетта також упевнена, що мешкати з батьками – не означає відмовлятися дорослішати, і знову апелює до прикладу сестри:

«Лючія закінчила університет, працює з 18 років, щоби мати фінансову незалежність від батьків, купила мотоцикл на зароблені гроші, 8 років зустрічається з хлопцем, а нещодавно подала свою кандидатуру на вибори до місцевої ради. Так, вона досі мешкає з батьками, але це аж ніяк не означає, що їй бракує самостійності».

Підписуйтесь на наш канал в Telegram