Білий дім оприлюднив транскрипт телефонної розмови президента США Дональда Трампа і президента України Володимира Зеленського. Саме ця розмова від 25 липня 2019 року начебто містить факти, які, за законодавством США, можуть розглядатись, як злочин, що тягне за собою процедуру імпічменту.

Трампу інкримінують здійснення тиску на Зеленського з метою компрометації Джо Байдена — як очікується, основного конкурента Трампа на майбутніх президентських виборах, які відбудуться через тринадцять місяців.

Бурхливий розвиток подій в США навколо змісту цієї розмови призвів до того, що спікерка контрольованої демократами Палати представників Ненсі Пелосі дійсно проголосила про намір розпочати процедуру імпічменту. Позиція Трампа полягає у тому, що всі звинувачення на його адресу є «полюванням на відьом», він не зробив нічого поганого, а Європа має більше допомагати Україні, як це роблять США.

Про аналіз самої розмови — трохи пізніше. Поговоримо про сам факт її оприлюднення.

Телефонна розмова згадується у документі все ще невідомого представника американських спецслужб, який він (чи вона) підготував за даними своїх численних контактів в Адміністрації США.

Адресатами документу виступають голови комітетів з питань розвідки обох палат Конгресу. Важливо, що він (чи вона) не був свідком розмови і, більше того, посилається на інформацію від третіх осіб, яку він збирав протягом декількох місяців.

Документ, таким чином, ґрунтується на свідченнях різних представників урядових агенцій США, які висловлювали свою стурбованість, на їхню думку, протиправними діями президента країни. Дописувач стверджує, що значна кількість співробітників Білого дому була присутня при розмові, тобто відпочатку ніхто нічого не збирався приховувати, але згодом начебто робилися спроби обмежити доступ до її транскрипту.

Це звернення потрапило в руки генерального інспектора розвідки Аткінсона, який розцінив його як таке, що потребує реагування. Проте, керівник національної розвідки Джозеф Макгвайер заблокував передачу цього документу до Конгресу, посилаючись на президентські привілеї. Аткінсон з ним не погодився, але підкорився. І от наприкінці вересня деталі цієї скарги невідомо яким чином все ж таки з’явилися у ЗМІ, а згодом і у Конгресі.

Враховуючи «любов» розвідувального співтовариства і американських ЗМІ до Трампа, наслідки цього кроку було легко передбачити — скандал та ініціювання розслідування у Палаті представників. Для нас вся ця історія так би і залишалась черговим напруженим епізодом у складній американській політиці, якби не стосувалася України.

Неможливо не звернути увагу, що інформація про неприпустимі речі, які, начебто, прозвучали з уст Трампа у розмові з Зеленським, з’явилася напередодні їх першої особистої зустрічі, до якої сторони давно і ретельно готувались.

У цьому зв’язку важко пояснити, навіщо Трампу у своїй лише другій розмові з невідомим йому особисто співрозмовником, за півтора року до президентських виборів, коли ще не відбулися праймеріз і Джо Байден ще не визначений Демократичною партією кандидатом в президенти США, обговорювати по телефону чутливі питання, які тягнуть на пропозицію втрутитися в американські вибори.

І це при тому, що він знає про історію з Полом Манафортом у 2016 році. Своєї мети він міг би досягнути значно безпечніше, під час зустрічі тет-а-тет з українським президентом при першій-ліпшій нагоді. Трамп не міг не знати, що його телефонні розмови, на відміну від зустрічей наодинці (як, наприклад, це було з Путіним у Хельсінкі), записуються і теоретично можуть бути розсекречені.

Подібні випадки вже були у сучасній американській історії.

Складається враження, що він отримав погану пораду, і скоріше за все — від Рудольфа Джуліані.

Важливим є і часовий відрізок, на який посилається дописувач скарги в контексті збору інформації — кілька місяців, тобто процес розпочався до обрання нового президента України, і, тим більше, Верховної Ради. Наприклад, там згадуються зустрічі Джуліані з Луценком.

Так чи інакше, але транскрипти як власне телефонної розмови, так і звернення невідомого патріота до конгресменів оприлюднено.

Останній документ варто аналізувати юристам, оскільки він складений, очевидно, людиною з юридичною освітою, і містить багато деталей, зрозумілих лише професіоналам.

Що стосується розмови президентів, то її оцінка здебільшого залежить від ставлення до особистостей як Трампа, так і Зеленського. У таких випадках емоції є поганим радником, проте здається, що нічого протиправного з жодної сторони не відбулося. Можна нескінченно аргументувати що і як мали обговорювати президенти, чи варто було у розмові надавати оцінки певним особистостям, висловлювати рекомендації чи побажання. Але те, що можна сказати з високим ступенем імовірності — сама ця розмова жодним чином не тягне на імпічмент.

Тобто після певного періоду піару й обміну звинуваченнями «українське» питання втратить гостроту, якщо тільки не знайдуться охочі підкинути хмиза у полум’я.

І ще можна прогнозувати, що віднині іноземні лідери будуть значно обережнішими у телефонних розмовах між собою і особливо — з Трампом. Імовірно, обговорення особливо чутливих питань тепер відбуватиметься лише в ході особистих контактів, без перекладачів чи свідків.

Чи є даний випадок унікальним? Наскільки незвичним можна вважати сам факт оприлюднення конфіденційної розмови глав двох держав?

Звичайно, телефонні розмови президентів є секретними.

Як правило, з метою уникнення можливих непорозумінь і спірних інтерпретацій, вони записуються і зберігаються. Їх оприлюднення можливе за згодою обох сторін і у виключних випадках.

У цьому контексті цікаво згадати один з прецедентів, який мав місце 20 років тому. Його аналіз надасть багато матеріалу для роздумів тим, хто занадто поспіхом робить висновки, ґрунтуючись виключно на аналізі однієї конкретної ситуації.

Свого часу на сайті президентської бібліотеки Білла Клінтона було оприлюднено запис телефонної розмови між ним і Борисом Єльциним від 8 вересня 1999 року. Нагадаємо, що до «пришестя» Путіна залишається менше чотирьох місяців.

Ось декілька цитат із цієї розмови.

Борис Єльцин: «...хочу відзначити, як завжди з усією прямотою, що мене турбують повідомлення про відмивання грошей через Банк Нью-Йорка за російської участі. Цей скандал має політичне підґрунтя. Ми маємо вирішити це питання тихо, не роздмухуючи пристрастей».

Кажете, прозорість?

«Дуже скоро... тебе чекає зустріч з паном Путіним. Я би хотів розповісти тобі про нього, що він за людина. Я довго розмірковував над тим, хто стане новим президентом Росії у 2000 році. На жаль, в мене не було відповідних кандидатів. Нарешті така людина знайшлася — Путін... це надійна людина... Він легко встановлює гарні стосунки, йде на контакт з партнерами... Я впевнений, ви з ним налагодите гарні стосунки, він справжній професіонал. Я практично впевнений, що у 2000 році він отримає підтримку. Ми працюємо над цим». 

Кажете, демократія?

Далі протягом розмови Єльцин обґрунтовує необхідність боротьби з «чеченським тероризмом» і звертається з прямим проханням про підтримку в цьому питанні з боку США, у тому числі в ООН. 

Клінтон обіцяє йому таку підтримку, натомість згадуючи про Косово і Боснію.

Ну і, звичайно, президент США обіцяє підтримувати близький контакт з Путіним.

Чи варто нагадувати, що згодом почалася друга чеченська війна. Загинули десятки тисяч людей.

За оцінками правозахисної організації Amnesty International, вона супроводжувалася систематичними порушеннями прав людини, включаючи позасудові страти і тортури, які здійснювалися як співробітниками силових структур РФ, так і чеченськими повстанцями. Велика частина злочинів й досі залишається непокараною.

В інтернеті можна розшукати й інші транскрипти — наприклад, телефонних розмов Трампа з президентом Мексики і прем’єр-міністром Австралії.

Всім, кому не сподобалось, що Зеленський у розмові з Трампом намагався побудувати з ним «хімію», варто ознайомитись з цими чималими документами.

Складається враження, що розмови з нинішнім президентом США відносяться до множини чи не найскладніших іспитів у житті глав держав і урядів безвідносно до їхнього досвіду, ВВП країни чи наявності збройного конфлікту на їх території. Не всі складають ці іспити з однаковим успіхом.

Мова дипломатії — тиха.

Ті, хто займаються дипломатією, роками вчаться спілкуватись так, щоб нічого зайвого не сказати, але при цьому отримати бажаний результат.

Цілком очевидно, що особлива напруга присутня саме на найвищому рівні міждержавних відносин, де відповідальність перекласти вже немає на кого.

Те, що і як говориться главами держав чи міністрами, дуже часто не відображає щирих позицій співрозмовників.

Існує безліч способів, як привернути іншу сторону на свій бік, переконати у чомусь, або просто справити приємне враження, закладаючи своєрідну інвестицію на майбутнє, і не всі вони походять з міністерства правди.

Тому оцінювати розмови президентів без прив’язки до конкретних обставин, у яких вони відбуваються, і дій, які вони спричиняють, — це просто втрата часу. 

Думка редакцiї може не збiгатися з думкою автора

Поділитись: