«Нам страшно і все набридло»: як голосував прифронтовий округ

Маленька крамничка біля дороги. У ній — столи, дві урни та дві кабінки для голосування. Це виборча дільниця в селищі Верхня Вільхова                 Станично-Луганського району. Одна зі 131 виборчих дільниць прифронтового 114 округу.

Селище фактично порожнє — під час війни були зруйновані будинки — виїхала майже половина населення. Залишились тільки літні люди — їм тяжко було втікати, а потім обстріли припинились.

Біля урни — 3 стільця, на них — спостерігачі: хлопець років 20 з маленькою камерою та дві бабці.

«Тут що, кіно якесь? Що ви понаїхали сюди? Нічого тут знімати, це дуже  погано, не знімай», — каже спостерігачка-пенсіонерка.

Маленька крамничка біля дороги. У ній — столи, дві урни та дві кабінки для голосування — так виглядає виборча дільниця на Луганщині

Голови комісії у селищі немає — тут декілька разів намагались призначити «свою» людину різні кандидати (їх на окрузі було 107). Приїздили з Одеси, Харкова, і, навіть, Івано-Франківська. Але місцеві члени комісії їх не пустили. Кажуть, «чужинцям на Луганщині не місце»

На вулиці страшенна спека, у день виборів стовпчикам термометрів не вистачало шкали — на дворі +47.

Тому і на дільниці порожньо. Згодом крізь ширму в дверях заходить дідусь, він обережно бере бюлетень завдовжки в 1 метр, проглядає його, складає в три шари, підіймає голову до спостерігачів і каже:

«Це що, список боржників? Хто ці люди? Дайте-но мені окуляри».

Виборець читає метровий бюлетень — це перелік кандидатів у народні депутати

Хлопець кидає камеру та йде за окулярами. Дідусь повертається:

«Чого знімаєш? Я тицьну пальцем зараз, куди палець — за того і голос».

Дід кидає бюлетень в урну, бере палицю та йде собі геть. Навколо ліс. Біля дільниці — табличка: «Ліс — наш дім! Бережіть його». Біля неї — ще одна, але трохи менша — «Обережно — міни».

За годину, крім діда, на дільницю ніхто так і не приходить.

«В нас 67 людей проголосували, в принципі — це добре. Якщо врахувати, що живуть тут 300».

Запорошена дорога між дільницями на окрузі — скрізь у ямах, асфальту немає, тільки його залишки, але краще б їх не було. Щоб доїхати з однієї дільниці на іншу, треба щонайменше півгодини, хоча між ними відстань — не більше 5 км.

Станція Вільхова — це селище із залізничною станцією. Тут дільниця трохи більша — жовто-блакитний паркан, прапор і троє поліцейських біля входу в школу.

«Міша, давай тебе cфоткаю, щоб сказав: був у Станиці, на «пєрєдку», — звертається один з людей у формі до іншого біля дільниці.

«Куплю акумулятор» — напис на паркані школи і стрілочка — «виборча дільниця».

Тут значно більше людей: з 1240 зареєстрованих мешканців, на яких є бюлетені, проголосували 200.

«Тут все чітко, ніхто не голосує за чужим паспортом, нікого ми сюди не пустили. Підкупів тут не буде, провокацій теж. Ми всі один за одного, всі місцеві і ми за те, щоб вибори були демократичними»,— каже голова комісії тоном комсомольця.

Коли камера вимикається, вона тихо розповідає:

«Та й гроші давали — по 200 гривень, і навіть пісні-танці були. Але не сьогодні. На тижні. Сьогодні не було. Тихо тут».

Тут також прифронтова дільниця, людей немає, будинки без вікон, порожні пісчані вулиці.

Жінка прийшла голосувати з онукою. Швидко поставила позначку, кинула бюлетень в урну та втікла з дільниці.

«Ви приїхали, вам все одно. Зрозумійте, нам страшно і все набридло. Сьогодні — Іванов, завтра — Сидоров. Сьогодні — Україна, завтра — «ЛНР». Страшно. І набридло. Тому ніхто не прийшов голосувати», — каже жінка, хапає онуку за руку і зникає за парканом.

Одразу ж чути звук гальм, біля дільниці — камуфльований джип, на ньому напис «Союз ветеранів АТО».

«Ба, ветерани. Герої. Пам’ятник Бандері мені тут поставлять, на фіга він мені тут здався? Мої герої – Зоя Космодем’янська, Олег Кошовий, ну, Стаханов, а це… Тьху», — каже літній виборець. У нього «морський капелюх», біла сорочка і «авоська».

«Марно це все, марно. Нічого тут не буде. Тупа війна, автомати, танки, ті стріляють... діти поїхали в Полтаву. Вибори? Виродки на дошці, а не кандидати. Тупа війна», — лається чоловік.

На питання, чого ж тоді прийшов на виборчу дільницю хмурить брови:

«А хто буде тут голосувати? Кози? Їх ще взимку з’їли».

Всупереч уявленням — що ближче до війни, то більше ненависті до «Опозиційного блоку». Цю партію тут всі асоціюють з «регіоналами» та попередньою владою. Звідти і ненависть. Ще більше, ніж до «Блоку Петра Порошенка».

Прізвище лідера Батьківщини викликає посмішку, інших ніхто не знає. Станція Вільхова — не виключення.

«Накнязювались, досить. Лебедєв (кандидат на 114 окрузі від «Опозиційного блоку Борис Лебедєв — Громадське), в нього шанси виграти майже як в абрикоса. Хоча, в абрикоса навіть більше», — каже місцевий «аналітик» Дмитро Плахотник, мешканець села. Він вже проголосував, але вдома робити нічого, — неділя, а на дільниці — «світський раут».

Єдині, кого можуть назвати місцеві, але після 5-хвилинних розміркувань, — це Шахов і Мошенський (Сергій Шахов, кандидат від партії «Наш Край», Валерій Мошенський – самовисуванець, — Громадське)

«Сергій. Ну, казали, він там в селі зробив мужикам трактор. Чи то не він? Та, мабуть ні, то не він, цей воду возив. А той, що трактор чинив, той… Ну той, на «б». Тьху», — так описує своїх фаворитів виборчих перегонів пенсіонерка біля дільниці.

Звідси до центру округу, міста Біловодськ, близько 100 км, 8 блокпостів та 2 автобуси. Вони їздять двічі на день до 15:00 зі Станиці Луганської. З Біловодська після 16-ї не їде нічого. Всі ці селища відрізані від України, і хоча тут українська влада і територія, вибратись звідси літній людині майже неможливо. Повна ізоляція — економічна, політична і інформаційна.

Ще далі від цивілізації, та ще ближче до війни — селище Валуйське. Тут найбільша виборча дільниця — у місцевому «клубі». Біля будівлі стоять «мерседеси» чорного кольору, та військові позашляховики, вхід прикрашений повітряними кульками. Сьогодні тут, окрім виборів, свято — приїхала депутат від «Батьківщини», колишня політ-ув’язнена Надія Савченко.

На дільниці аврал — журналісти центральних каналів, військові та група «підтримки» Савченко. Сама Надія в темному костюмі тисне руки людям, як відомий футболіст, або поп-зірка.

«Я тут не агітую, я приїхала, щоб зрозуміти, чи готові люди завершити війну. Готові вони щось зробити, як готова я. Бо якщо ні — то спроби марні. Але вони готові, вони хочуть цього і готові до завершення війни значно більше, ніж раніше», — каже Савченко на камеру і сідає в автівку.

Поруч стоїть дідусь, у нього гангрена на руці. Він тримає пакет з написом «Батьківщина», переминається з ноги на ногу, утім, так нічого й не запитує

«Хотів побачити її — побачив. Голосував за її партійного кандидата (Ірина Веригіна, екс в.о губернатора Луганської області у 2014 р., кандидат по 114 округу від «Батьківщини» – Громадське). Я людина маленька, вони і без нас навирішують», — каже дідусь і йде.

На дільниці теж урочисто — тумби, урни, все прикрашено кульками.

«В нас божевільня: журналісти, Савченко, військові, поліція, виборці. Божевільня, а не вибори», — каже один із членів комісії.

Навпроти діючої комісії сидять люди з комісії, яку прислали зранку на заміну. Вони прийняли присягу, але до обов’язків не приступили, бо не місцеві. Через це дільниця відкрилася на 20 хвилин пізніше.

«Був у нас тут конфлікт. Ось, сидять новенькі, хто вони, звідки? Ми їх не знаємо, з Одеси вони, чи звідки?», — питає голова «старої» комісії у свого заступника.

Селище зруйноване обстрілами — на вулиці з 20 домівок вціліли 3. Надворі сміються військові.

«От би мене Савченко поцілувала», — каже один з них.

Повз проходить дід з круглим обличчям, трохи п’яний, розмахує палицєю.

«Кого з них обирати? Ну, Шахова знаю (кандидат від партії «Наш Край» Сергій Шахов). Мені там, ну, біля «Єрмака» (пивна крамниця) 200 рублєй дали. Ну, гривень. Казали – став галочку. Я не ставив. На вибори не пішов, п’ю зранку».

Селища відрізані від України, вибратись звідси літній людині майже неможливо.

Попри паркан ідуть люди в напрямку Станиці. Там під сонцем треба ще стояти в черзі, стояти і вистояти, бо о 19:00 вже нікого не пропустять. А деяким треба додому, в «ЛНР». Там немає роботи, в Станиці — є. Тому люди ходять через пункт пропуску — зранку йдуть на контрольовану територію, ввечері — повертаються.

На дільницю жоден не заходить — часу немає. На КПВВ черга, стояти можна до 6 години. Люди везуть тачки, коробки, мішки. Жодному з них немає діла до виборів, треба встигнути перейти «лінію» до того, як зачинять пункт та почнеться обстріл.

Стояти у черзі на КПВВ можна до 6 години

Від спеки дехто втрачає свідомість, їх несуть в палатку, обливають водою, приводять до тями. Одразу ж біля намету чергує «швидка». За останні три місяці тут було декілька випадків смертей. Померти в черзі до дому — найважчий страх «мешканців» пункту перетину.

«Я проголосувала у Валуйському. Не знаю за кого, я їх не знаю, але, здається, на ринку на заборі був плакат, щось на кшталт «Кінець війни —Луганську, мир нашому краю». За нього поставила», — каже літня бабця своїй подрузі по черзі.

«Чхала я на ті вибори. Краще б ти огірки купила, та помідори. Скоро закривати. Зима», — відповідає подруга.

Вони разом дуже повільно рухаються до сітки КПВВ. Останній автобус зі станції зникає за зруйнованими домівками.  На горизонті видно пам’ятник Князю Ігорю, прапор «Новороссии» та штаб бойовиків.

Через декілька годин почнеться обстріл, тут не буде людей і тільки обличчя кандидатів на листівках, розклєїні на зупинці, байдуже спримуть мінометні постріли. Так само байдуже, як сприйняли ці вибори мешканці прифронтових селищ.