Партії-лідери мало пишуть про освіту у своїх програмах. Якщо проаналізувати програми топ-5 партій цих виборчих перегонів, то з’ясуємо, що питанням освіти майбутні парламентарі приділили вкрай обмаль уваги, а більшість обіцянок стосуються зарплат учителів та ефемерного «загального підвищення якості». Не цураються партії обіцяти і те, що вже виконано чи виконується Міністерством освіти.

Натомість за кордоном обговорюють системи раннього догляду за дітьми та освіти протягом всього життя, про що у нас взагалі ніхто не згадує. 

«Європейська солідарність» вирішила обмежитись лише двома загальними фразами: «інвестувати у реформування і розвиток освіти, сприяти тіснішій її взаємодії з економікою» та «українська молодь має отримати можливості для освіти».

Інші партії теж лаконічні.

«Опозиційна платформа» виступає за можливість навчатися рідною мовою, поступовий перехід до обов’язкової профільної спеціалізації в середній школі, фінансування закладів професійно-технічної освіти з держбюджету (зараз їх фінансують місцеві бюджети), стимулювання приватних навчальних закладів. Із заяв на з’їзді цієї партії ми також знаємо, що вони хочуть скасувати Закон «Про освіту», який, власне, запустив шкільну реформу. До речі, саме цей закон передбачає запровадження старшої профільної школи, в якій якраз можна буде отримати спеціалізацію.

«Слуга народу» та «Батьківщина» мають кілька однакових обіцянок, зокрема обидві партії обіцяють забезпечити базову оплату праці вчителів на рівні трьох мінімальних зарплат, тобто виконати норму Закону «Про освіту», яка встановлює такий рівень оплати праці з 2023 року.

За найпоміркованішими розрахунками, без врахування різних надбавок та тарифних коефіцієнтів, на виконання такої обіцянки доведеться знайти додатково щонайменше 42 млрд грн на рік.

«Слуга народу» також декларує рівність приватних та державних закладів, зазвичай під цим розуміють однакові вимоги до управління закладом, дерегуляцію у сфері ліцензування, а також рівний доступ до державного фінансування. Але зараз важко сказати, що саме СН має на увазі.

«Батьківщина» натомість конкретно заявляє про доступ приватних закладів до державного фінансування. Що цікаво, ця норма вже давно є в українському законодавстві, проте досі не реалізована на практиці.

Крім цього «Слуга народу» обіцяє оновити освітню інфраструктуру та оптимізувати мережу закладів вищої освіти. Хоча, власне, оптимізація закладів вищої освіти є лише наслідком інших процесів – зміни механізмів фінансування, оплати праці, ліцензування, акредитації. І найголовніше: ці механізми повинні бути підпорядковані не загальному підвищенню якості освіти, а досить конкретним вимірюваним цілям, які «Слуга народу» не декларує.

Один «Голос»

На відміну від своїх конкурентів партія «Голос» відвела освіті півтори сторінки своєї програми. Зрештою у списку «Голосу» аж два колишні заступники міністра освіти. Тому цю програму можна розглянути детальніше.

«Голос» – єдина партія, яка задекларувала бодай одну засаду, на основі якого вона обіцяє здійснювати свою політику, а саме: рівний доступ до якісної освіти.

Також вони згадали про принцип реалізації – це рівні можливості в кожній школі.

Тут треба пояснити, що питання рівності в освіті розуміють у двох категоріях.

Перша – це власне, рівність можливостей, коли усім надається однакова увагу вчителів, однакові кількість годин, доступ до матеріалів тощо.

Друга категорія – це рівність результатів, коли визнається різна потреба різних учнів. Я навмисне на цьому зауважую, адже це унікальний випадок для програм українських партій. Буде шкода, якщо це просто випадковий набір слів. 

«Голос» обіцяє прискорити шкільну реформу та здійснити в цьому напрямку кілька кроків:

● запровадити електронні підручники на планшетах, онлайн-самоосвіту для учнів та вчителів, право вчителів самостійно обирати курси для підвищення своєї кваліфікації;

● розвивати опорні школи та підвезення учнів (напевно, про підвезення вчителів забули), електронні систем рейтингування та внутрішньої комунікації на всіх рівнях;

● посилити вимоги до фізичної та психологічної безпеки у школах.

Це конкретні кроки з міжнародного досвіду, однак вони не існують окремо від контексту, вони зазвичай є частинами системи інструментів, яка запускається в різних комбінаціях залежно від стартових проблем та кінцевих результатів, яких треба досягнути.

Натомість у виконанні партії «Голос» це радше набір окремих проектів, а не цілісна програма.

Наприклад, аналіз результатів PISA(2015), виконаний McKinsey & Company, вказує, електронні підручники та планшети в школі знижують результати навчання. Натомість, коли мультимедіа використовують навчені вчителі (а не учні), навчальні результати навпаки підвищуються.

Так само висмикнули з контексту опорні школи. Опорні школи – це хороший інструмент підвищення ефективності розподілу коштів, створення можливостей для поліпшення якості освіти, однак він стосується лише третини учнів.

Про решту дві третіх не можна забувати, їхня мережа теж потребує перегляду і саме на наступний парламент та уряд випадає завдання підготовки та запуску мережі старшої профільної школи – мережі академічних та професійних ліцеїв.

Щодо училищ, технікумів та коледжів «Голос» обіцяє дати належне фінансування з обласних бюджетів, автономію та залучити роботодавців. Власне, ці ж наміри та конкретні кроки вже прописані в нещодавно затвердженій урядовій концепції, яку підтримують і європейські партнери, які вже виділили на реформу профтехів понад 3 мпрд грн. «Голосу», якщо партія справді поділяє ці гасла, можна було просто послатись на концепцію та задекларувати її реалізацію.

У вищій освіті «Голос» згадує про реформу фінансування, пропонуючи фінансувати заклади вищої освіти на основі кількості студентів, наукових публікацій та інших показників якості. Швидше за все йдеться про ідею, яку протягом останніх трьох років напрацювали Міносвіти, Академія фінуправління та аналітичний центр CEDOS, а саме: запровадити фінансування університетів на основі певних показників, яких вони мають досягати.

А тимчасом у Британії

Британія – країна, де освіта займає одне з чільних місць державного порядку денного.

У програмі Лейбористської партії, опозиційної, зі 126 сторінок – 12 про освіту. До речі, найбільше місця займає освіта дорослих та освіта протягом всього життя, про яку у нас взагалі не згадують. Ніхто.

Програма збудована з кількох складових:

● засади, на яких буде стояти партія в освіті;

● оцінка нинішнього стану (найчастіше це буде опис проблеми, бо це все ж таки опозиція);

● пропозиція чи ціль, яку треба досягнути;

● кроки для її досягнення, часто з конкретними сумами бюджетного фінансування.

Наприклад, лейбористи сигналізують про поганий доступ до системи раннього догляду за дітьми, а також дошкільної освіти, через що діти згодом мають гірші результати навчання навіть у старшій школі, а батьки, частіше матері, втрачають позиції на ринку праці, адже доглядають за дітьми вдома.

Серед кроків, які пропонують лейбористи, є надання батькам одно- та дворічних дітей субсидії на няню до 30 годин на тиждень, розширення виплат за материнство до 12 місяців.

Між іншим в Україні також існує така проблема, однак наші партії про ранній розвиток чи про дошкілля поки що не пишуть навіть загальних гасел.

Чому так?

В різних опитуваннях лише 5-6% респондентів відносять низьку якість освіти до переліку найнагальніших державних проблем. Можливо, через це політичні партії та їхні кандидати звертають увагу на освіту досить побіжно.

Також треба говорити про те, що багато українських партій більше походять на виборчі проекти, які формуються перед виборами. Тому вони природньо не встигають проаналізувати стан речей, подумати про можливі сценарії вирішення проблем, оцінити обсяг потрібних ресурсів, домовитись про базові засади. Тому, можливо, вони рідко пишуть про свої наміри та плани у програмах, бо їх просто ще немає.

Поділитись: