(Не)виправна колонія: що не так із пенітенціарною системою для неповнолітніх в Україні?

Нещодавно hromadske презентувало відео «Виправити, а не карати» — стрічку про чоловічу підліткову колонію та хлопців, які туди потрапили. Серед інших є історія підлітка, якого за повторну крадіжку (спочатку викрадав велосипеди, а востаннє — мобільний телефон) посадили у в’язницю на 5 років. З них він відбув 2,5 роки покарання і був умовно-достроково звільнений.

На перший погляд здається, що в цій історії немає нічого надзвичайного. «Злодій має сидіти в тюрмі» — ця відома ідеологема зусиллями радянського кінематографа давно вкорінилася в масовій свідомості й загалом дуже вдало виконувала функцію «відбілювання» карального аспекту в роботі правоохоронних органів. Будь-які ж навіть найабсурдніші наслідки застосування такої практики, як-от відомий закон «Про п’ять колосків», радянська влада пояснювала «перегинами на місцях».

Сучасні ж дослідження дають дедалі більше доказів того, що «прості рішення» на кшталт «посадити у в’язницю» дають надзвичайно мало як у плані потенційного виправлення засудженого, так і в плані збільшення громадської безпеки загалом. Зокрема, згідно з нещодавнім дослідженням американських авторів, участь підлітків у програмах відновного правосуддя (яке фокусується на виправленні заподіяної шкоди) виявилось на 38% ефективніше у запобіганні вчиненню нових злочинів, аніж ув’язнення.

У «Виправити, а не карати» пояснюють, що в більшості випадків злочини вчиняють діти з неблагополучних сімей, і що тюремна ізоляція не допомагає людині перевиховатися та змінити власні життєві настанови, тим паче коли йдеться про дитину, особистість якої ще формується. Такі люди в майбутньому знову вчиняють злочини, оскільки через перебування в колонії отримують тавро злочинця і не здобувають навичок, корисних для подальшого самостійного і відповідального життя в соціумі. Водночас держава витрачає чималі кошти на утримання в’язнів.

І тут постає питання: навіщо за крадіжку (нехай навіть повторну) дитину садити у в’язницю? Відповідь наразі проста: тому що таким є наш кримінальний закон. Він, по-перше, є занадто суворим: власне відбиваючи радянський керунок про те, що «злодій має сидіти в тюрмі». В радянській тоталітарній державі було дуже зручно мати можливість садити до в’язниці з найменшого приводу. Суворий кримінальний закон також обґрунтовувався тим, що в комуністичному суспільстві злочинність вважалась явищем тимчасовим, і таким, яке можливо викорінити, якщо побудувати комуністичний лад. Однак суворість покарань не зменшує кількості злочинів. Тому цей підхід слід переосмислювати.

По-друге, наш кримінальний закон є не надто адаптованим до випадків, коли злочин вчиняє дитина. Наприклад, якщо повторну крадіжку вчиняє неповнолітній чи неповнолітня, то закон встановлює в такому випадку лише санкції, пов’язані з ув’язненням: арешт (якщо особі виповнилось 16 років) або позбавлення волі (з 14 років).

Це виглядає ще більш проблематичним з огляду на те, що неповнолітні найбільше вчиняють саме майнові злочини. І, як показує дослідження Фундації DEJURE, суди найчастіше застосовують до неповнолітніх позбавлення волі як санкцію.

Аналітики одностайні в погляді, що національне законодавство і практика повинні бути гармонізовані з європейськими стандартами у цій сфері. Зокрема, тюремне ув’язнення має бути винятковим заходом, який застосовують щодо дітей, як це зазначено в Керівних принципах Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей. Натомість перевагу радять надавати відновним заходам, коли дитина має можливість примиритись із жертвою, відшкодувати шкоду і виконати такі дії, які допоможуть усвідомити вчинене, однак не завдадуть ще більшої шкоди (як це виходить із тюремним ув’язненням).

Першим вагомим кроком у цьому напрямі буде ухвалення ініційованих Кабінетом Міністрів України законопроєктів 5617 та 5618 щодо юстиції, дружньої до дитини, які зараз перебувають на розгляді в парламенті. Є надія, що ці законодавчі ініціативи дозволять змінити застарілі радянські каральні підходи кримінальної юстиції на більш ефективні та гуманні.