ENRU

«Нежіночі» професії українських жінок

Коваль, водолаз та капітан вантажного судна — споконвіку це було суто чоловічою справою. Проте сьогодні жінки ламають усі стереотипи, намагаючись опановувати ремесла, що потребують неабиякої сили волі та фізичної витримки. Громадське розповідає історії українок, які досягли успіху в професіях, що вважалися раніше «чоловічими»

Дівчина-коваль

Настя навчалася обробці металу в інституті імені Бойчука в Києві. Займається ковальством уже три роки, створюючи художні вироби, чим і заробляє на життя. Роботи продає через сторінку у Facebook.

«Я маленька дівчинка, я це бачу і розумію, тому не тільки кую метал, я виготовляю ювелірні прикраси, зокрема з каменю. Тому вважаю себе нетрадиційним ковалем», — каже вона.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Подивіться, чого досягли ці жінки — 21 історія зі Східної Європи»

До грудня 2017 року в Україні був чинний наказ №256 Міністерства охорони здоров'я «Про затвердження Переліку важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок». Документ містив перелік 450 професій, які потенційно можуть завдати шкоди здоров'ю жінки.

21 грудня 2017 року МОЗ підписав наказ про скасування заборони, і 18 січня 2018-го він набув чинності.

Друга помічниця капітана вантажного судна 

Марія Михайлюк опановувала професію ще задовго до того, як наказ №256 скасували. Уже шість років вона працює другою помічницею капітана вантажного судна. У свої 25 дівчина стала однією з десяти жінок офіцерів-моряків в Україні. Уперше Марія побачила судно у 19, тоді й вирішила: має довести всім, що зможе. За шість років роботи на судні дівчина вже тричі об’їздила світ.

Вона розповідає, що як фізично, так і морально було складно. Важка робота й недосипання погано вплинули на здоров'я:

«Організм не знав, як реагувати на море і стрес. Згадую, як півтора року тому сталася пожежа, я не знала, що робити й плакала. Потім колеги допомогли, підтримали. Важко і цікаво. Були моменти, коли спала по дві години на добу. Були моменти, коли хочеться все кинути, але потім я висипалася, їла і далі працювала».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «8 березня: святкувати чи боротися?»

Перша рятувальниця-водолаз у лавах ДСНС України 

Оксана Чехместренко — мати трьох дітей. Залишаючи доньку і двох синів удома, жінка йде на роботу, бо, як каже вона, відчуває обов'язок допомагати людям. А коли занурюється під воду, всі переживання й хвилювання зникають — існує тільки підводний світ.

«Головне, вміти контролювати емоції, думки, — розповідає Оксана. — Тоді нічого не заважатиме занурюватися. Рідні з розумінням поставилися до мого вибору. Вони вірять, що все буде добре».

Жінка жартує: сподівається, що підводний світ надихне втілити головну мрію життя — відкрити пекарню.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Свято чи день протесту: 5 викликів для жінок у сучасному світі