«Нова "Богдана" для нас — як "Мерседес"»: як працює перша українська самохідна артилерійська установка

«Гармата, снаряд, вогонь!» — кричить командир взводу, за мить перед цим передавши навіднику дані про ціль.

Артилеристи подають у комору гармати американський снаряд — гучний звук вибуху, ліс довкола наповнюється димом, звідусіль чути відлуння. Снаряд в польоті на ворожі позиції.

Це працює розрахунок «Богдани» — першої самохідної артилерійської установки українського виробництва.

Бойове «хрещення» відбулося під час битви за острів Зміїний у 2022 році, активне застосування на фронті почали вже у 2023-му. Підрозділ однієї з бригад Збройних сил, роботу якого фільмує hromadske, отримав на озброєння ці колісні гаубиці два місяці тому. Фактично вони тестують «Богдану 3.0» — передають виробникам свої відгуки, а ті своєю чергою продовжують вдосконалювати цю САУ «натівського» калібру.

«На цій версії підняли кліренс, щоб вона не чіплялася за пеньки, — це вже високопрохідна машина. Водії задоволені, що можуть працювати вже на таких зразках», — розповідає про одне з останніх вдосконалень на «Богдані 3.0» командир батареї Максим. Він відзначає і камери з нічним баченням, а також спеціальну фару для їзди вночі, яка дозволяє водіям лишатися непомітними для ворожих дронів.

Краматорський завод почав розробляти «Богдану» у 2016-му, а за два роки її вперше продемонстрували на параді до Дня Незалежності. Утім, серійне виробництво розпочали лише після повномасштабного вторгнення — через судову тяганину між заводом та Міністерством оборони.

Виготовлення 155-калібрових гармат розв’язало одразу кілька проблем. Власне виробництво дозволяє ремонтувати й доопрацьовувати гармати в Україні. А уніфікація з натівськими зразками дає змогу використовувати 155-міліметрові снаряди від партнерів і уникнути нині рідкісних на світовому ринку «радянських» калібрів, як-то 122 мм та 152 мм.

Коли стало відомо, що Україна розроблятиме власну САУ, експерти гадали, яким буде шасі — гусеничним чи колісним. Нині «Богдана» працює на колесах, саме ця — на чеському шасі Tatra. На полі бою це має свої переваги.

«Вона може швидко відпрацювати, переміститися, знову відпрацювати. Тобто вона маневрова, а це убезпечує особовий склад розрахунку. Ми можемо підкрастися, відстрілятися й швиденько звалити. Якби це була “гусянка”, так швидко не вийшло б», — пояснює командир взводу Олександр переваги колісної версії «Богдани».

Однією з ключових проблем «Богдани» першого покоління був процес заряджання: військовим власноруч доводилося підіймати, а потім заштовхувати тяжкі снаряди та заряди до камори гармати. У покращеній версії САУ вже має досилач, який доправляє снаряди автоматично. Утім, як кажуть самі артилеристи, цю складову варто доопрацьовувати — бувало, стрічка заклинювала чи не до кінця доїжджав снаряд. Тому сьогодні артилеристи продовжують заряджати «Богдану» власноруч — так поки надійніше. Та попри деякі «сирі» елементи, головною перевагою «Богдани» військові називають її точність.

«Уже під час великої війни вона зарекомендувала себе як дуже точна і надійна зброя. Зміни йдуть тільки на краще. Усі ми розуміємо, що під час активних бойових дій створити шедевр не вийде. Шишки набиваємо на полі бою», — ділиться досвідом командир батареї Максим. Він просить не називати українську гаубицю «CAESAR на мінімалках», бо на полі бою «Богдана» проявляє себе не менш вправно.

Детальніше про бойову роботу розрахунку «Богдани» — дивіться в репортажі hromaske.