ENRU

Об’єктив: реп і зубри в документальному фільмі «Асканія»

Андрій Литвиненко уже впродовж кількох років знімає фільм про селище і заповідник Асканію-Нову — найбільший біосферний заповідник України

«Асканія-Нова» — найбільший біосферний заповідник України. Він відкрився у 1898-му році на Херсонщині й дотепер привертає увагу туристів і науковців унікально збереженою природою степу і різноманіттям фауни з усього світу. Вирушив туди й режисер-документаліст Андрій Литвиненко — уже впродовж кількох років він знімає фільм про селище і заповідник Асканію-Нову.

В «Об’єктиві» цього разу фільм, що перебуває на фінальному етапі виробництва — «Асканія» режисера Андрія Литвиненка.

Кадр з фільму «Асканія», реж. Андрій Литвиненко

Природа і андеграунд Асканії

Андрій Литвиненко: Я вважаю, що тема тварин — дуже навіть популярна. Вона викликає в людей сентиментальні почуття. Я робив фільм про заповідник і про людей, які змінили своє життя через свою любов до тварин та природи.

Завдяки моєму другу мені вдалося познайомитися з андеграундним життям цього міста — хлопцем Пашею, який пише реп. Мене підкорив наївністю цей реп про Асканію. А другий мій герой — теж Паша, орнітолог — опинився в такій ситуації, коли сім’я займалася наукою, тато був орнітологом і він мав би теж зробити кар’єру в цьому, але був вимушений поїхати з заповідника. Бо якщо ти 30-річний чоловік, то родину на 1300, 1500 чи 2100 гривень утримати нереально. Це теж важливий поворот у фільмі, бо показує таку тенденцію, що молодь іде з науки в цілому. І це питання мене теж хвилює, я не можу залишатися осторонь.

Кадр з фільму «Асканія», реж. Андрій Литвиненко

Екологічна тема мене теж хвилювала. Ми знищуємо те, що нас оточує. Завдяки природі ми маємо цю красу, але забуваємо про те, кому ми повинні.

Зубри і дельфіни в природі України

Щоб краще зрозуміти потреби заповідних зон та природи України, ми поспілкувалися з екологом.

Катерина Полянська: Вся заповідна мережа України має труднощі, бо, по-перше, це неприбуткова сфера. Нікому не вигідно зберігати природу. Усюди стандартні проблеми з малим фінансуванням, невеликим штатом працівників, які не можуть забезпечити охорону території. У них часом немає можливості виїздити патрулювати територію, перешкоджати порушенням. Часто ці порушення чинить місцеве населення: незаконні вирубки, на Поліссі в заповідних територіях добувають бурштин, браконьєри проводять полювання. А головне через малі заробітні плати й таке саме невисоке фінансування, працівники не можуть проводити досліджень.

Кадр з фільму «Асканія», реж. Андрій Литвиненко

Охороняти природу можна по-різному. Зберігати ліс на своїй місцевості, наприклад. Декілька тисяч років тому половина України була вкрита лісами, інші 40% — степи з різноманітним тваринним світом. Але тепер ми маємо 15 % лісів і 3-4 % степів.

Червона книга Україна щороку збільшується.

Ми звикли з дитинства дивитися різні програми про дику природу Африки, Америки, Австралії. Ми знаємо про жирафів, носорогів, слонів, але ми не знаємо, що в Україні найбільший ссавець — це зубр. Вони були винищені на території України і лише зараз відновлюються. Зараз їх лише декілька сотень. В нас також є такі тварини, як лосі, рисі, косулі, вовки. В Чорному та Азовському морях водиться три види дельфінів.

Без створення заповідних територій допомогти цим тваринам буде складно. Адже треба зберігати їхнє середовище існування, їхній дім.

Що спільного в науки й документалістики?  

Андрій Литвиненко: Ми з моїм другом нещодавно розробляли ідею фільму про українських вчених і він висловив думку, що в них дуже схожа ситуація, як і в нас, документалістів. Це постійна боротьба, в якій поєднуються фрустрація і надія.

Директор заповідника Асканія-Нова, кадр з фільму «Асканія», реж. Андрій Литвиненко

Мене надихає і підштовхує займатися документальним кіно якась внутрішня ідея та бажання щось змінити.

В проблемних темах треба мати рефлексію і документальне кіно дає її, усвідомлення. Я, наприклад, брав участь у зйомках фільму про Олега Сєнцова «Процес». Його прем’єра була на Берлінському кінофестивалі. Я в проекті був автором ідеї, а сам фільм потім знімав Аскольд Куров, але навіть у своїй невеликій ролі я відчув резонанс і те відчуття, ніби певне послання до людства я зробив. Тобто хоча б на кілька років це залишиться усвідомленим досвідом. Тобто це не зарите в землю, не забуте. Бо історій, які забуті, закопані, мільйон.

«Об’єктив» рекомендує:

Цього разу рекомендуємо оскароносний фільм, який теж розповідає про збереження природи. «Вірунга» — історія про однойменний національний парк у Конго.

Кадр з фільму «Вірунга»

Коли в країні почалася громадянська війна, всім стало байдуже до природи, а зокрема до рідкісних гірських горил, що живуть у Вірунзі. Але поруч із бойовиками, що хочуть підкорити собі багатства природи Конго, з’являються й віддані друзі тварин, які борються за безпеку горил та природи своєї країни.

 

«Об’єктив» — це проект Громадське Культура для популяризації документального кіно, а також обговорення соціально важливих тем через призму документальних стрічок та поглядів їхніх авторів.