«Один літак виконує функції артилерійської батареї»: як авіація наближає нас до перемоги

Відправити ворогу на голову одразу 4 тонни 

«Авіація може здійснити чи не найпотужнішу атаку. Один літак виконує функції цілої артилерійської батареї. Су-25 має 11 точок підвіски, на яких можна розмістити приблизно 4 тонни озброєння: різноманітні бомби, ракети і блоки некерованих авіаційних ракет. І він може всі ці 4 тонни відразу відправити ворогу на голову. Літак спроможний дістатися цілей, до яких не дотягується рука артилерії, адже вона обмежена відстанню 30 кілометрів», — розповідає військовий льотчик-інструктор, полковник запасу ЗСУ Роман Світан.

У світовій історії є приклади, коли саме бойова авіація на 99% визначала успіх військової операції. Такою, наприклад, була операція «Буря в пустелі», яку в ніч із 16 на 17 січня 1991 року коаліція на чолі зі США провела в Іраку. Тоді понад тисяча літаків бомбардували військові об'єкти. І лише після цього почалася друга фаза операції — наступ наземних військ. За чотири дні Кувейт звільнили.

Україна також успішно застосовувала бойову авіацію на початку російсько-української війни у 2014-му. А після повномасштабного вторгнення українські штурмові літаки періодично знищують російську техніку, боєприпаси та опорні пункти. Наші пілоти щоденно виконують орієнтовно півтора десятка вильотів на Херсонщину, зазначає екскомандувач Повітряних сил, генерал Сергій Дроздов.

«Вони підтримують наземні війська під час контрнаступу. Звісно, це все добре працює у комплексі. Ми розуміємо, що без артилерії, ракетних військ і піхоти нічого не буде. Останні повинні йти вперед і відвоювати території», — зазначає Дроздов.

За словами генерала, авіація також підстраховує артилеристів. Якщо у «богів війни» (так називають артилеристів) виникли проблеми з боєприпасами, то пілоти можуть узяти на себе їхнє бойове завдання.

«Той самий “Грач” (одномісний штурмовик Су-25 — ред.) використовують лише на ділянках, де знищена ворожа ППО, інакше його легко зіб’ють. Тобто спочатку створюють спеціальні коридори, щоб літак міг пройти. Цим займаються диверсійні групи, які знищують ворожу ППО або ж використовують протирадіолокаційні ракети HARM, які Україна отримала від США», — розповідає Дроздов.

Американські ракети дозволили подавити ворожу протиповітряну оборону на Херсонщині — як на правому, так і на лівому березі Дніпра, вважає полковник запасу ЗСУ Роман Світан.

«У “мізки” ракети HARM записані частоти й послідовність імпульсів усіх радіолокаційних російських систем. Працює функція запам'ятовування, ракета йде на радар. І навіть якщо його вимкнуть, вона визначає, звідки був останній вихід імпульсу — й летить у цю точку. Більшість систем ППО працюють у комплексі — радар і пускова установка. Звісно, росіяни намагаються підтягнути нові радари, але це займає певний час. А без нього, наприклад, російський С-300 стає сліпим і перетворюється на металолом», — пояснює Світан.

Водночас штурмовики усе ще можуть бути підбиті переносними зенітно-ракетними комплексами та ворожими винищувачами. «Тому не можна сказати, що наші літаки там у повній безпеці», — наголошує один із «привидів Києва», пілот «Джус».

69 українських винищувачів проти 772 російських: як вдалося не віддати небо

На початку повномасштабного вторгнення, згідно з даними FlightGlobal, на озброєнні рф перебувало приблизно півтори тисячі бойових літаків: 772 винищувачі, 196 штурмовиків, 543 бомбардувальники. Український авіапарк тоді значно відставав: 69 винищувачів, 17 штурмовиків і 12 бомбардувальників.

У 1991 році повітряний флот України налічував орієнтовно 1100 бойових літаків.

Наприклад, одних тільки МіГ-29 було 220 одиниць. Проте їхня кількість щороку зменшувалася, судна законсервовували, розповідає екскомандувач Повітряних сил Сергій Дроздов. Крім того, за часів незалежності жоден літак не поповнив український авіапарк. Хіба що після російської агресії у 2014 році відновили невелику кількість «сталевих птахів».

«Ресурсу, який виділявся, ледве вистачало, щоб підтримувати у справному стані той повітряний флот, що був. Від Генерального штабу був запит на нові літаки вже з 2014 року, але на рівні уряду і парламенту це питання не розв’язували з огляду на економічні потужності держави», — розповідає колишній командувач Повітряних сил, генерал Сергій Дроздов. За його словами, якби Україна отримала сучасні платформи раніше, то зараз наші Повітряні сили могли би бути вдвічі ефективнішими.

Вистояли на початку повномасштабного вторгнення лише завдяки професійності військових. Адже росіяни планували знищити українську авіацію та сили ППО і захопити повітряний простір України вже в перші дні війни. Однак українські армійці розосередились і діяли окремими підрозділами.

«Починаючи з 2014 року, ми запровадили мобільні вогневі групи зенітно-ракетних військ. Вони працювали окремо, не в складі дивізіону. Літаки ми також зосереджували в неочевидних місцях, де можна було виконувати завдання. Готували нові аеродроми», — пояснює екскомандувач Повітряних сил Сергій Дроздов.

Він зазначає, що переваг у повітрі зараз не має жодна зі сторін. Усе це завдяки успішній роботі української ППО: «Вони (росіяни — ред.) не можуть глибоко залетіти на контрольовану нами територію — і навпаки».

росіяни істерично використовують авіацію і через це втрачають по кілька літаків на добу

У перші тижні повномасштабного вторгнення вся Україна спостерігала за протистоянням наших і російських літаків. Зокрема, бої велись і в небі над Києвом. Тоді українські винищувачі неодноразово успішно захищали столицю від загарбників. Експерти мали єдину думку: майстерність російських пілотів значно нижча, ніж українських.

Адже винищувачі радянського виробництва МіГ-29, які стоять на озброєнні Повітряних сил, поступаються російським Су-30, Су-35 чи МіГ-31 — більш далекобійним, а на озброєнні у них стоять ракети з активною головкою самонаведення. Тобто російський пілот може навестись на ціль, запустити ракету й виконувати вже інший маневр. Натомість український льотчик змушений «підсвічувати» ворога: супроводжувати своїм радаром ракету до ураження об’єкта.

Такий розрив у технологіях дає неабияку перевагу ворогові у повітряних битвах, розповідає «Джус».

«У разі контакту з ворожим винищувачем, навіть якщо ви опинилися на прийнятній відстані, він просто поверне додому, увімкне форсаж і втече, не залишивши шансу його збити. А в цей час його ракета в тебе вже летить. Крім того, їхні радари мають ефективнішу дальність. Ти тільки-тільки починаєш шукати ціль зі своїм стареньким радаром, а тебе вже тримають на прицілі». 

Як пояснює «Джус», на початку війни ще не сформувалася так звана лінія повітряного фронту (зона, перекрита ППО вздовж усієї лінії зіткнення — ред.). Тому в наших пілотів було набагато більше свободи дії та шансів дістати противника, іноді навіть вдавалося сісти на хвіст у ближньому бою.

«Використовували різні тактичні прийоми, вводили противника в оману. Деталі прийомів я розголошувати не можу, щоб цією інформацією не скористалися. Та й самі росіяни часто вдавалися до досить недалекоглядних маневрів, переоцінювали себе і підставлялися. Вони й досі істерично застосовують авіацію в небезпечній манері. Наприклад, коли їх вибивали на Харківщині, вони втрачали по кілька літаків на добу. Це бажання задавити кількістю, щоб показати якийсь результат. Інколи вони летять просто на забій».

Зараз лінія фронту в повітрі може бути завширшки у десятки кілометрів, а на деяких висотах сягати навіть сотні кілометрів. Ця зона небезпечна для польотів і контролюється підрозділами ППО.

«Ворожі винищувачі більш далекобійні. На їхніх літаках встановлені ракети Р-77, зона ураження яких перевищує наші спроможності у півтора-два рази, а ракети Р-37 мають перевагу в чотири-п’ять разів. Тобто вони можуть запускати свої сучасні ракети по повітряних цілях, навіть не заходячи в цю небезпечну зону. А оперування на лінії фронту тими застарілими ракетами, які є в наявності у нас, межує із самогубством. Навіть якщо потрібно знищити, наприклад, бомбардувальник, я запускаю ракету, а далі її потрібно супроводжувати на територію, яку покриває ППО. Тоді я стану мішенню для ворожих С-400, “Буків” та інших комплексів», — стверджує льотчик.

«Джус» вважає, що допоки український повітряний флот не отримає сучасного західного озброєння, доцільніше буде уникати прямих контактів із ворожими винищувачами.

«Одна із рис, яка нас відрізняє від росіян — більш продуманий та обережний підхід до планування завдань. Ми не хочемо зайвий раз ризикувати екіпажем і літаком. Тому для того, щоб далі ефективно боронити свою землю з неба, нам потрібно оновлювати наш авіапарк».

«Сталеві птахи» від партнерів. Чи будуть подарунки до Різдва?

Це питання неодноразово обговорювалося на міжнародній арені. Якби була політична воля США, то Україна отримала б перші МіГи від Польщі та Словаччини ще в березні. Братислава від 1 вересня вже не використовує свої 11 винищувачів МіГ-29, саме їх прем’єр-міністр Едуард Гегер обіцяв Києву ще у квітні. А втім, поки що ініціатива зависла у режимі stand-by.

Прогнозами щодо того, коли Україна зможе отримати літаки від Заходу, з hromadske поділився шведсько-американський економіст і дипломат, колишній старший науковий співробітник аналітичного центру Atlantic Council Андерс Аслунд.

«Союзники протягом найближчих місяців передадуть платформи радянського зразка. Це будуть МіГ-29 та Су зі Східної Європи. Країни отримають фінансову компенсацію від США. Американці поступово відправляють в Україну дедалі більше передового озброєння. За логікою, наступні два кроки — це бойові танки та радянські літаки. Цьому також сприяють терористичні удари росіян та постачання іранських дронів Shahed». 

На думку Аслунда, американські літаки, найімовірніше, прибудуть через кілька місяців після радянських. Тобто вже точно не цього року.

Палата представників Конгресу США ще в липні схвалила фінансування підготовки українських пілотів, зокрема на своїх F-15 та F-16. Законопроєкт передбачає 100 мільйонів доларів на тренування українських пілотів, однак його досі не підтримав Сенат. Це могло б стати першим кроком для отримання Україною американських платформ.

«Просто так американці заяв не роблять. Ми сподіваємось, що це рішення підтримають на найвищому рівні. У нас є близько 10 молодих пілотів, з бойовим досвідом. Вони знають англійську мову й готові у будь-який момент почати навчання. Консультаційні групи працюють над цим питанням. Треба також підготувати інженерів та інфраструктуру, злітно-посадкові смуги. Але в нас є аеродроми з покриттям, яке підходить для американських літаків», — розповідає речник командування Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат.

Видання Politiko також підтверджує переговори між Вашингтоном і Києвом щодо літаків. Однак це робиться «дуже тихо», щоб не привертати уваги. Як зазначають журналісти, американські посадовці досі занепокоєні, що такі високотехнологічні платформи можуть спровокувати конфлікт між росією та США.

«Американці хочуть вибрати найвдаліший момент для передання. Він має максимально сплутати росіянам карти і вплинути на перебіг війни. Тож це відбудеться тоді, коли вони побачать стратегічну необхідність», — вважає міжнародник-американіст, експерт Ради зовнішньої політики «Українська призма» Олександр Краєв.

Якщо ж політичне рішення все-таки ухвалять, F-16 можуть у максимально короткі терміни опинитися в Україні.

«Літаки спроможні здійснити швидкий переліт із дозаправленням у третіх країнах. Можна навіть виконати дозаправлення в повітрі й так отримати за маршрутом руху додаткове пальне», — зазначає колишній командувач Повітряних сил Сергій Дроздов.

Великий «конструктор Lego», який дасть шанс українським пілотам завоювати перевагу в повітрі

Коли говорять про оновлення українського повітряного флоту, найчастіше згадують саме американські винищувачі F-16. Їх використовують майже пів століття, з кінця 70-х років. За цей час з конвеєра зійшло понад 4,5 тисячі літаків, які відправили у 26 країн світу. F-16 — досить спритна багатофункціональна платформа, адже її можна оснастити різноманітними комбінаціями керованих бомб і ракет. Вони можуть уражати як повітряні, так і наземні цілі. Саме таким літаком хотів би керувати пілот «Джус».

«Варіантів модифікації F-16 — десятки. Це такий величезний конструктор Lego. І на цю порівняно стару платформу можна докупити безліч високоточного сучасного озброєння. Ці літаки зможуть дати нам шанс завоювати перевагу в повітрі, і Україна може отримати їх у достатній кількості. Ми матимемо великі шанси на успіх у боротьбі проти російських винищувачів. Влучність і дальність ураження в них набагато вища, ніж у наших літаків», — розповідає «Джус».

А втім, за його словами, передання МіГ-29 від союзників хоч і посилить українські Повітряні сили, але не змінить ситуацію в небі докорінно. Адже ці літаки вже надто застарілі.

Про високу ефективність F-16 говорить також експерт із військової авіації, науковий співробітник Королівського Об'єднаного інституту оборонних досліджень Джастін Бронк.

«Вони можуть бути дуже корисні в районі узбережжя та здатні гарантувати безпеку торговельних шляхів. Для таких операцій можна використовувати ракети Harpoon, щоб відкинути від Одеси кораблі з крилатими ракетами. Також ці літаки легко збивають і самі крилаті ракети».

Як зазначає Бронк, для того, щоб досягти паритету в повітрі проти технологічних російських ракет Р-77, разом із винищувачами обов’язково потрібні американські ракети AMRAAM.

Звісно, США мають на озброєнні й сучасніші платформи, як-от F-35 чи F-22 Raptor. Проте їх виготовили у значно меншій кількості, тож наші Повітряні сили навряд чи отримають ці винищувачі.