«Олігархічне болото»: роль заможних і впливових у житті Молдови, України та Грузії

Відстань між злиднями й розкішним життям — іноді це всього лише крок. На фундаменті політичних обіцянок можна побудувати не тільки стандарти соціального добробуту, а буквально цілі палаци. А в кабінеті однієї людини часто ухвалюються рішення про майбутнє мільйонів людей. Як працює механізм олігархії, і які правила цієї гри, спробуємо зрозуміти на прикладі Молдови, України та Грузії.

Громадське публікує матеріал Ziarul de Gardă в межах партнерства незалежних медіа Східної Європи.

Олігархія є формою державного правління невеликою групою громадян, що обтяжена зловживанням владою. Інакше кажучи, вся державна влада належить невеликому сегменту суспільства. Рівняння олігархії обов’язково містить політизацію державних інститутів, контроль ЗМІ, привілейований доступ до енергоресурсів і «приборкання» правосуддя.

Молдова одного олігарха

Розташована на східному кордоні ЄС, з населенням майже в три мільйони людей, Республіка Молдова — найбідніша держава в Європі. А основною причиною бідності, міграції та економічної кризи, як свідчить міжнародна статистика, є корупція в державних установах.

В останні роки у звітах європейських установ і виступах парламентаріїв у Страсбурзі про Молдову згадують переважно в контексті олігархічного впливу на управління державою.

«Республіка Молдова як і раніше є найбіднішою країною в Європі, корупція зростає, державу де-факто очолюють олігархи, а голос громадянського суспільства не чути.

Ми чекали змін у сфері правосуддя, боротьби з корупцією та  організованою злочинністю від усіх урядів, які були в нас донині.

Внутрішня організація держави, безумовно, є важливим питанням для кожної держави, але людина, яка думає раціонально, повинна ставити питання, коли влада сконцентрована в руках однієї людини», — заявив чеський євродепутат з конфедеративної групи європейських об'єднаних лівих Їржі Машталка, на пленарному засіданні Європейського парламенту 3 жовтня, коли обговорювалася ситуація в Молдові.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ За що президента Молдови тимчасово відсторонили від обов'язків

Термін «олігархія» фігурував і у виступах інших парламентарів, зокрема, Анни Ельжбети Фотиги з «Європейської групи консерваторів і  реформаторів». На нинішньому етапі ситуація в Республіці Молдова дещо бентежить «монополією на засоби масової інформації та присутністю олігархів», — сказала вона.

Родина Володимира Плахотнюка мешкає в триповерховому будинку в центрі Кишинева. Тут винаймає квартиру і його родич Андріан Канду, водночас цей же пожилець — голова молдовського парламенту Фото: Ziarul de Gardă

Єдине ім’я, яке згодували, коли йшлося про олігархію в Молдові, — це ім’я нинішнього лідера «Демократичної партії Молдови» (ДПМ), Володимира Плахотнюка, підприємця, що прямо, через посередників або офшорні фірми керує десятками компаній.

Ім’я Плахотнюка, який спершу пішов, а відтак знову повернувся в  політику після арешту колишнього прем’єр-міністра Влада Філата, тривалий час фігурувало в низці корупційних скандалів.

Він стрімко ввірвався в політику всього за 10 днів до парламентських виборів у листопаді 2010 року. Увечері 19 листопада 2010-го на засіданні Політичного бюро ДП ухвалили рішення, що Плахотнюк буде кандидатом на посаду депутата під № 2 у списку партії.

30 грудня того ж року на засіданні Національної політичної ради ДПМ Плахотнюка призначили на посаду віце-голови ДП. Того ж дня його обрали першим заступником голови парламенту. У лютому 2013 року через низку звинувачень з боку політичного суперника Володимира Філата йому довелося піти.

Він був депутатом двох скликань (2010 — 2013 та 2014 — 2015 роки).  А в січні 2016-го парламентська більшість запропонувала його на пост прем'єр-міністра. Однак, кандидатуру відхилив тодішній президент Микола Тімофті.

Сьогодні дві з найважливіших державних посад — голови парламенту і прем'єр-міністра — обіймають представники партії, очолюваної Володимиром Плахотнюком, вони є підлеглими керівника партії ДПМ. Ба більше, голова парламенту — похресник Володимира Плахотнюка.

Партія керує найважливішими міністерствами у складі уряду і нині має 41 депутатське крісло в парламенті, попри те, що за результатами виборів 2014 року пройшли в законодавчий орган усього 19 парламентарів.

Представники партії є також і на рівні керівників агентств, голів районів або прімерій, де «Демократична партія Молдови» теж має більшість.

Плахотнюк фігурував у кількох скандалах. У 2010 році виявилося, що він має дві ідентичності: одну в Республіці Молдова, під ім’ям Влада Плахотнюка, а іншу — в Румунії, де він був Владом Улиничем.

В останні роки, унаслідок війни, яку вів з Владом Філатом, що наразі перебуває у в'язниці, його називали «ляльководом», натякаючи на тіньове керування Молдовою.

За Плахотнюком також деякий час наглядав Інтерпол — його звинувачували в рейдерстві. Утім, підприємець (принаймні офіційно) в останні роки не потрапляв у поле зору молдовської прокуратури, і, відповідно до джерел з правоохоронних органів, його ім’я не фігурує в жодній кримінальній справі. Хіба що в ролі свідка.

Грузинська мрія Іванішвілі

Монополія одного олігарха на всі сфери розвитку країни і найважливіші функції в державі характерна й для Грузії.

Бідзіна Іванішвілі — політик, підприємець, філантроп і лідер найбільшої політичної партії Грузії «Грузинська мрія — Демократична Грузія».

В американському часописі «Forbes» Іванішвілі на 153 місці в рейтингу найбагатших людей світу. Активну політичну діяльність почав у квітні 2012 року, створивши власну партію. Проте за кілька місяців суд визнав його винним у підкупі виборців, змусивши заплатити штраф — 45 мільйонів доларів США.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Життя крізь колючий дріт: лінія розмежування з Південною Осетією

Попри скандал, на парламентських виборах у жовтні 2012 року «Грузинська мрія» завоювала більшість місць у парламенті,  відправивши партію колишнього президента Міхеіла Саакашвілі в  опозицію.

За три тижні після перемоги депутати обрали Іванішвілі головою уряду Грузії. Однак, на посаді він не затримався, відмовившись від неї, щоб продемонструвати: його мета — не ключові посади, а робота в інтересах громадян.

Водночас наступником Іванішвілі в кріслі прем’єр-міністра став міністр внутрішніх справ Грузії Іраклій Гарібашвілі з команди політика-мільйонера.

«Бідзіна Іванішвілі — російський олігарх, багато років тому він заробив статок з не надто прозорих джерел у Росії. 15 років тому повернувся в Грузію, але довго не з’являвся на публіці. З’ясувалося, що він фінансував так званий «грузинський інтелектуальний клас», згодом перетворивши його в політичний капітал.

Його майно еквівалентне 32% ВВП країни. Це неймовірно багата людина в порівнянні з іншими співвітчизниками, тому і має такий великий вплив», — пояснює Натія Коберідзе, тележурналістка, фрілансерка, представниця Міжнародного інституту преси (International Press Institute) у Грузії.

Розкішний будинок і бізнес-центр грузинського олігарха Бідзіна Іванішвілі Фото: Ziarul de Gardă

Георгій Канашвілі, директор центру культурних зв’язків «Кавказький дім», стверджує: очевидно, що країна контролюється одним олігархом, адже наступник, який прийшов на місце Іванішвілі, здав мандат через два роки діяльності, аргументувавши це тим, що люди не повинні довго затримуватися на керівних посадах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Непереможна корупція Східної Європи — хабарництво у цифрах

«Якщо простежити, ким є люди, що обіймають міністерські посади й ключові пости в державі, можна побачити, що вони лояльні до Іванішвілі, і не лише в заявах, але і в діях. Вони, по суті, його творіння — дехто працював у його фірмах або банках», — каже Канашвілі, додаючи, що, попри зниження рейтингу, партія «Грузинська мрія» залишається при владі, зокрема й завдяки фінансовим ресурсам її лідера.

Найбільша проблема в тому, що корупція та встановлення олігархічного режиму в Грузії заважає формуванню середнього класу, зазначає політолог Звіад Корідзе. Це відбиток, залишений радянською системою в більшості країн колишнього СРСР: «Неважливо, відкриваю я крамницю, кіоск або готель, мале або середнє підприємство, якщо я повинен робити це під «дахом» олігарха, це вкрай небезпечно».

Зі свого боку, політичний аналітик Гела Васадзе прямо пов'язує Республіку Молдова й Грузію, відзначаючи, що ці країни унікальні — кожна з них повністю контролюються лише однією людиною.

«Практично вся пострадянська політика, всі політичні процеси, всі події можуть аналізуватися з точки зору боротьби олігархів за владу. У всіх країнах, за винятком Росії, де олігархію переміг КДБ Путіна, і Білорусі, де встановив ​​диктатуру Лукашенко, олігархи відіграють дуже важливу роль. А надто важливу роль відіграють олігархи в Україні», — розповідає він.

«Перед високопоставленими особами світу за Грузію звітує, звичайно ж, Іванішвілі. Це велика відповідальність. Очевидно, посадовці мають певну свободу, але фундаментальні рішення для держави не залежать від прем'єра або голови парламенту. Останні, по суті, є обраними людьми, яких підтримує Іванішвілі, ними легко маніпулювати. Ба більше, значна частина опозиції очікує від Іванішвілі грошей і можливостей.

Є ще один аспект: межа між державними ресурсами й ресурсами Іванішвілі практично стерта. Отже, маючи вплив на керівництво держави, можна витрачати ці гроші. Цей феномен негативно відбивається на громадянах, допоки працюватиме ця система, про верховенство закону, про повне дотримання прав людини, про цивілізовану державу не йдеться», — зазначає аналітик.

Утім, олігархи не мають більше влади, ніж увесь народ, уточнює він, тому ситуація неодмінно зміниться, щойно люди дійсно захочуть покласти край цим режимам.

Щоб зрозуміти розміри багатства і впливу Іванішвілі в Грузії, досить поглянути з будь-якого місця в Тбілісі на високу скелю, де розташована статуя «Мати Грузії». Поблизу, на горі Таборі резиденція Іванішвілі — футуристичний бізнес-центр і величезний розкішний маєток.

Будівництво тривало майже десять років, оснащена системами безпеки й захисту останнього покоління будівля коштувала найбагатшому громадянину країни близько 50 мільйонів доларів. Зі стратегічно розташованої над столицею скелі «закулісному господареві країни» як на долоні видно все місто.

Політик-мільйонер через посередників володіє десятками підприємств і нерухомістю в Грузії, але його візитівка — резиденція в старому районі Тбілісі.

За словами місцевих жителів і працівників ботанічного саду, на території якого і розташована резиденція, Іванішвілі рідко відвідує маєток, що в міжнародній пресі охрестили «резиденцією графа Дракули».

На противагу розкоші Іванішвілі, більшість грузинів, згідно зі статистикою, — на порозі бідності. Більшість населення зосереджена у великих містах, а надто у Тбілісі, де колишній президент Міхеіл Саакашвілі, реконструював старе місто, заохочуючи розвиток туризму.

Нині значна частина мешканців столиці Грузії працюють у сфері готельних послуг або таксі.

«Туризм розвивається. Якщо за радянських часів Грузія могла запропонувати 20 тисяч ліжок 700 тисячам туристів, то сьогодні у нас шість мільйонів туристів, тобто вдвічі більше, ніж населення країни. Водночас достатньо й проблем. Немає фабрик, заводів, виробничої промисловості, країна профільована виключно під туризм», —  розповідає Гіоргі, останні роки він працює адміністратором готелю поблизу адміністрації президента Грузії.

Україна, розділена на сфери впливу

Після революції 2014 року українське суспільство чекало радикальних змін і структурних реформ, але цього не сталося. Сьогодні населення вважає корупцію у владі фундаментальною проблемою.

Війна на Донбасі, попри зменшення інтенсивності, призвела до  трагічних наслідків, вона також впливає на стан суспільства. У 2014-2015 роках економіка країни постраждала від військових дій, закриття російського ринку збуту й зменшення ВВП.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Трафальгарська битва» українських олігархів

Наслідки відчуваються й дотепер, зростають тарифи та ціни. Тим часом олігархічний клас продовжує зберігати монопольні позиції в  найважливіших сферах економіки.

«На відміну від Молдови й Грузії, де існує монополія одного олігарха, в Україні спроби монополізації однією політичною партією або олігархічним кланом зазнали невдачі.

Єдиною людиною, яка намагалася побудувати вертикальну вісь для відмивання грошей на державному рівні, був колишній президент Віктор Янукович. Ми знаємо, чим закінчилася його історія. Він породив бунт проти себе не лише з боку суспільства, активістів, журналістів і партій, але й впливових груп олігархів, які втратили значні ресурси через його монополізм.

У цілому, в Україні існують п’ять-сім сильних гравців, олігархів, які контролюють певні сегменти економіки, ЗМІ, вони впливають на  партійну політику і мають лояльних депутатів. Якщо казати дипломатичною мовою, вони поділяють сфери впливу, але жоден з них не здатен повністю контролювати країну. Це може бути однією з причин, чому в Україні, в певному сенсі, зберігаються плюралізм і демократія», — пояснює Роман Кермач, політичний аналітик «Фонду демократичних ініціатив».

Він уточнює, що українські олігархи мають помітний вплив на ЗМІ, щоб формувати громадську думку. Якщо суспільне телебачення в Україні відключать, каже він, можна буде класифікувати олігархів на основі телеканалів, що належать їм.

«Ігор Коломойський, Дмитро Фірташ, Рінат Ахметов, Віктор Пінчук... Найвпливовіші телеканали з національним радіомовленням контролюються олігархічними персонами й спонсоруються по лінії партії», — стверджує аналітик.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Корупція настільки ж небезпечна, як і війна на Донбасі», — радник колишнього віце-президента США

Протягом семи років в Україні існує інтернет-портал «Нашi гроші». Він аналізує корупційні схеми і роботу прокуратури, яка не карає зловмисників, що завдають шкоди державній скарбниці.

Головний редактор видання Юрій Ніколов, каже, що робота команди полягає у виявленні тих, хто справляє визначальний вплив на економіку, і в моніторингу процесу зміни правил гри.

Резиденція біглого президента України Віктора Януковича. Нині це національний парк Фото: Ziarul de Gardă

«Сьогодні процес розвитку країни виглядає наступним чином: два кроки вперед, один назад. Такий рух обумовлюють особи, що обіймають ключові пости в державі, починаючи від президента Петра Порошенка, вже двох прем’єр-міністрів — Володимира Гройсмана та Арсенія Яценюка — і далі по вертикалі вниз. Люди, які могли б змінити ситуацію, розчаровані, перед ними дедалі більше перешкод», — уважає Юрій Ніколов.

Влада, за його словами, ухвалила закон, який вимагає від неурядових  організацій, що фінансуються з-за кордону, декларувати доходи й власність нарівні з державними службовцями. Якщо законодавство не змінити, у 2018 році всі представники громадських організацій повинні будуть подати декларації.

«Знаючи, як працюють закони, можемо здогадатися, як ці положення негайно трансформують у кримінальні провадження щодо осіб, які викривають корупцію у владі», — констатує редактор порталу «Наші гроші».

В Україні найважливішими секторами, що привертають державні гроші, є енергетичний, нафтовий і металургійний. Останнім часом учасники ринку, які виграють аукціони в цих секторах, не змінилися, каже Юрій Ніколов, хоча й змінився уряд:

«Нашими олігархами раніше були тільки Ахметов, Фірташ і  Коломойський. Тепер додався ще й Порошенко. І зовсім не тому, що виробляє карамель і шоколад, а тому, що його власні адміністративні ресурси настільки великі, а діє він згідно з низкою таких очевидних схем з олігархами, що не може бути проігнорований в олігархічній грі».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Подвійне життя президента

Частина маєтків політичної еліти Києва розташована в селищі неподалік столиці. Тут, у містечку Козин і резиденція чинного президента Петра Порошенка, але її розкіш можна побачити лише згори за допомогою безпілотних літальних апаратів.

Попри те, що до виборів Порошенко обіцяв відмовитися від шоколадного бізнесу — фабрики Roshen, — журналістам-розслідувачам удалося довести, що Порошенко наразі залишається «шоколадним королем».

/Марина Чобану