Остання надія родичів: як в Україні проводять ДНК-експертизу тіл загиблих

«Майже 100 бійців 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців зникли безвісти в жовтні-листопаді минулого року. У грудні росіяни передали 17 тіл. Кількох змогли ідентифікувати без ДНК-експертизи. 

Родичі зниклих безвісти давно здали свій біоматеріал. Але за рік, що минув, за ДНК вдалося ідентифікувати й по-людськи поховати тільки 5 бійців. 

Приміром, я здала зразок сина ще 3 листопада 2022 року. Його кілька разів повертали з лабораторії, бо він був неправильно оформлений слідчим. Лише в січні лабораторія прийняла його до роботи. І ось уже жовтень — ніяких результатів. 

Є випадки, коли біоматеріал, узятий у родичів бійців 72 бригади, псувався або навіть і губився. Це якась бездушність і недбалість. Чому експертиза триває так довго? Таке враження, що нікому, крім родичів, експертиза не потрібна», — говорить Людмила Гаврилюк. Її чоловік, танкіст 72 бригади, зник безвісти ще влітку 2022 року.

Очевидно, що такі історії можуть розповісти й родичі бійців з інших бригад. Їм болить, бо дуже часто ДНК-експертиза — єдина надія на ідентифікацію тіл.

База ДНК-профілів загиблих бійців і людей, чиї родичі зникли безвісти в районі бойових дій, формується й зберігається в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі (ДНДЕКЦ). Ця установа є головним підрозділом Експертної служби МВС в Україні.

hromadske провело день з експертами ДНДЕКЦ і з’ясувало, як в Україні проводять ДНК-експертизу для ідентифікації загиблих і чому вона може тривати багато місяців.

Звертаємо увагу, що в матеріалі є моменти, які можуть бути занадто чутливими для деяких читачів. Тому вибір, чи читати далі, залишається за вами.

Як зразки ДНК потрапляють у лабораторію?

Нині в Україні працює 24 лабораторії, які проводять ДНК-експертизу, із них 13 — відкриті з початку повномасштабного вторгнення.

Процедура здавання біоматеріалу родичами дуже проста: спеціальною щіточкою або звичайнісінькою вушною паличкою людина власноруч проводить до десяти разів по внутрішній стороні щоки — так збирають защічний епітелій. Це роблять у службовому кабінеті відділку поліції або слідчого, який здійснює кримінальне провадження щодо зниклих безвісти.

Слідчий відразу ж має запакувати щіточку чи паличку в спеціальний паперовий конверт, зазначити на ньому, кому належить зразок біоматеріалу та коли взятий, і надіслати у відповідну обласну лабораторію Експертної служби МВС.

«Защічний епітелій відбирається тому, що це найпростіший спосіб взяття зразка: біоматеріал отримується без надрізів і проколів, а значить — без загрози інфікування. До того ж, людина бере його самостійно, тоді як самотужки взяти в себе кров вона не зможе. Крім того, із защічного епітелію найпростіше встановити ДНК», — говорить керівник лабораторії Державної реєстрації геномної інформації людини ДНДЕКЦ Руслан Аббасов.

Чому в родичів можуть брати зразки кілька разів?

Причин декілька. Наприклад, біоматеріал по дорозі до лабораторії зіпсувався. Таке може трапитися, якщо зразок з епітелієм помістили в поліетиленову чи скляну тару, де він «не дихає». Тобто фактично йдеться про чиюсь посадову недбалість.

«У слідчого наразі може бути в роботі по 200 й більше справ — це колосальне навантаження», — зауважує Руслан Аббасов.

Але зазвичай повторний забір біоматеріалу пов’язаний з іншим. Якщо експерт фіксує певний збіг ДНК-профілів тіла військовослужбовця та живої людини, необхідно провести ще низку досліджень, щоб підтвердити або спростувати збіг. Саме тому в родичів військовослужбовця беруть додаткові зразки біоматеріалу.

Також буває, що у військовослужбовця немає батьків і дітей. Тоді працювати треба з біоматеріалом інших родичів: тіток, дядьків, бабусь тощо.

«Чим більш далекими є родичі, тим складніше провести експертизу», — пояснює заступник директора центру Костянтин Дубонос.

А якщо не вдалося знайти жодного кровного родича військовослужбовця?

У такому випадку експерти намагаються встановити ДНК з його особистих речей. Тих, якими користувався тільки він, до того ж інтенсивно й досить тривалий час, наприклад, хутряною шапкою чи рукавичками.

«Ідеальний варіант — одяг, який не прався. Або електробритва із залишками волосків та епітелію власника. Ніхто не хоче думати про погане, але дружині військовослужбовця було б не зайве запакувати такі речі або непрану сорочку, яку він довго носив, у картонну коробку на всяк випадок. І в жодному разі ту сорочку не прати, щоб не знищити можливість у разі потреби ідентифікувати тіло свого чоловіка», — зауважує Костянтин Дубонос.

Чи з кожного тіла вдається виділити ДНК?

На жаль, ні. Усе залежить від стану тіла. Якщо після загибелі бійця його тіло пролежало в приміщенні чи на відкритій місцевості лише кілька днів та ще й у холодну пору, судмедексперту простіше взяти зразок крові чи м’язової тканини.

Але частіше йдеться про тіла, які місяцями лежать на полі чи в лісі під дощем і палючим сонцем, поки їх знайдуть і доставлять до судмедексперта. Із прогнилого тіла неможливо встановити ДНК. Клітини крові, наприклад, починають гнити вже на 3-5 день. Найповільніше гниє кістка, тому якщо залишки вже не мають вигляду тіла, судмедексперт старається знайти якийсь фрагмент кістки, який ще може містити живі клітини.

Технологія роботи експерта з цим фрагментом досить клопітна. Від кістки відділяють невеликий шматочок і поміщають у пробірку. Потім його очищають водою і спеціальними реактивами від забруднення, висушують у сушильній шафі, подрібнюють до стану однорідного кісткового пилу.

ДНК встановлюється саме з цього пилу: за допомогою реагентів руйнується оболонка клітини, потім оболонка її ядра і з хромосом береться генетичний матеріал — ядерна ДНК, яка виливається в спеціальний розчин. Для встановлення ДНК-профілю судові експерти надалі працюють саме з цим розчином.

Так само судмедексперт намагається знайти живі клітини в залишках згорілого тіла. Спочатку згорають шкіра та м’язи, кістка — в останню чергу. Тому, в пошуку уцілілого шматочка якоїсь кістки, судмедексперту іноді доводиться буквально просіювати згорілі рештки.

«ДНК руйнується за температури понад 100 градусів. Попіл — це кінцевий продукт згоряння, тобто в ньому вже немає нічого біологічно живого. Якщо від бійця залишився тільки попіл, встановити ДНК-профіль неможливо», — пояснює Руслан Аббасов.

Скільки триває ДНК-експертиза?

Однозначної відповіді немає. Тривалість експертизи залежить від багатьох факторів:

• від правильно оформлених документів, що надходять від слідчого;
• від того, як швидко з тіла загиблого можна буде встановити ДНК-профіль: зазвичай, експерти працюють зі зразками біоматеріалу доти, доки не встановлять ДНК, або поки не переконаються, що це неможливо. Як наголошує Костянтин Дубонос, з усіх зразків, які надійшли до лабораторій Експертної служби МВС минулого року, уже вдалося виділити ДНК-профіль;
• від того, як швидко родичі здадуть свій біоматеріал і скільки разів їм доведеться це зробити. На збіг ДНК можна сподіватися лише тоді, якщо в базі даних ДНДЕКЦ уже є ДНК-профілі загиблого та його родичів.

З усім цим бувають проблеми. Родичі зниклих безвісти можуть здати свій біоматеріал і з нього вже можуть установити ДНК-профіль, а тим часом тіло їхнього рідного все ще лежатиме в якійсь лісопосадці, не знайдене жодною пошуковою групою.

Або навпаки: ДНК-профіль бійця встановлено, а люди, які можуть бути його родичами, не здають свій біоматеріал — їм страшно думати, що син чи батько загинув, тому вони заспокоюють себе думкою, що він у полоні.

Існує й інший варіант: родичі військовослужбовців проявляють надмірну активність і відкривають кримінальні провадження в різних райвідділах, відтак різні слідчі призначають для них ДНК-експертизи.

«Люди думають, що це прискорить процес ідентифікації тіла їхнього загиблого родича. Насправді — навпаки. Витрачаються вартісні реактиви, завантажується обладнання, експерти відволікаються на встановлення ДНК-профілю, який уже міститься в базі ДНДЕКЦ. Це безглуздя уповільнює роботу ДНК- лабораторій», — зазначає Костянтин Дубонос.

 Де зберігають тіло, поки відбувається експертиза?

У моргах судмедексперти намагаються взяти за один раз максимальну кількість різних зразків біологічного матеріалу загиблого, щоб експерти ДНК-лабораторії в разі потреби мали матеріал для різних методів дослідження.

Поки процес ідентифікації не завершено, тіло перебуває в морзі. Якщо тіло не вдається ідентифікувати тривалий час, його захоронюють під номером на кладовищі. Але це не означає, що в лабораторіях припиняють пошук збігів ДНК-профілів. Якщо збіг вдається виявити, тіло ексгумують і передають встановленим родичам.

Що можна зробити, щоб полегшити процедуру?

В Україні вже діє закон про реєстрацію геномної інформації людини, який ухвалили у 2022 році. Він дозволяє кожному військовослужбовцю здати свій біоматеріал до від’їзду в зону бойових дій.

Якщо кожен військовий відповідально підійде до справи, у випадку трагедії не потрібно буде для проведення ДНК-експертиз задіювати його родичів чи шукати якісь його речі. Зразки, взяті з тіла загиблого, просто порівнюватимуть із ДНК-профілем самих військових.

«Приміром, нещодавно за прижиттєвим зразком було без проблем ідентифіковане тіло бійця об’єднаної штурмової бригади Нацполіції “Лють”», — говорить Руслан Аббасов.

Післямова

За словами фахівців, світова практика — це проведення ДНК-експертиз після завершення війни. Україна ж намагається дати раду зі зразками біоматеріалу загиблих по гарячих слідах.

У цьому багато людяності стосовно загиблих і їхніх родичів. А ще — тверезого розрахунку, адже потенційний обсяг експертної роботи настільки великий, що недоцільно відкладати ідентифікацію загиблих захисників до кінця війни.

Після завершення боїв пошуковим групам ще дуже довго доведеться працювати з місцями кровопролить і з сотнями могильників на нині окупованих територіях. Тож слід підготуватися до того, що ДНК-ідентифікація загиблих у цій війні буде завданням дуже й дуже тривалого часу.