Пекельний котел. Як живе Краматорськ та інші міста, які зараз намагається оточити російська армія

Краматорськ поки що не бомбардують прицільно, але прилітають ракети, залпи далекобійних систем «Смерч», на околицях Дружківки іноді вибухають артилерійські снаряди. Краматорськ зараз — як конфорка газової плити: чорна пляма з вогнями по колу. Ворог атакує з півдня в районі Торецька, Нью-Йорка та Костянтинівки, з півночі — від Ізюма у бік Червоного Лиману, Долини та Слов'янська і зі сходу — на Сєвєродонецьк.

Наші партнери зі «Спектру» розповідають, як живуть міста Донбасу, біля яких тривають найзапекліші бойові дії.

Порожньо, як у пеклі

«За медичною документацією ми визначали населення підконтрольної Україні частини Донецької області приблизно в 1,6 мільйона людей, зараз залишилося орієнтовно 400 тисяч. 240 тисяч виїхали з лютого спеціальними поїздами, решта — автомобільним транспортом та автобусами», — розповідає керівниця управління внутрішньої політики Донецької військово-цивільної адміністрації Тетяна Ігнатченко.

Говоримо ми у Дніпрі, Таня щойно повернулася з Краматорська — державні служби працюють уже з евакуації, в різних містах області, не створюючи «мішеней для росіян» в адміністративних будівлях.

З Краматорська офіційно евакуювали 160 тисяч людей. Довоєнне населення за різними оцінками становило від 220 до 250 тисяч жителів. Після захоплення Донецька у 2014 році Краматорськ став офіційним центром області, можна сказати, столицею.

Але зараз у місті закритий Пенсійний фонд, співробітники якого відповідають людям похилого віку телефоном, що повернуться до роботи «після війни», не працює більшість лікарень і медичних лабораторій, закритий після обстрілу залізничний вокзал. Проте міський голова на місці.

На місці й комунальники. Вони прибирають вулиці, садять квіти під сирени повітряної тривоги на вулиці Парковій і стрижуть газон уздовж підготовлених для оборони міста барикад. Стіни з мішків із піском перегороджують газони вздовж доріг.

Найближчого комунальника верхи на газонокосарці звуть Мешді, він турок-месхетинець, переселився сюди на початку 90-х з Узбекистану. Між Слов'янськом і Краматорськом попід дорогу розташовувалися овочеві поля турків та їхній ринок. 2015 року президент Туреччини Ердоган організував евакуацію всіх охочих на історичну батьківщину.

«Я народився в Узбекистані, і зі своїх 43 років 30 прожив тут, пів життя віддав цьому місцю — мене давно вже всі Мішею звуть! — каже комунальник. — Що буде далі? Зараз от викосимо траву напроти й будемо інші вулиці стригти — Танкістів на Красногірці, Дружби, Паркову, усе Соцмісто! Ми добре жили до 2014 року, потім теж жили і сподівалися, що все закінчиться, а воно, бачите, як обернулося? Ще гірше стало! Тепер доводиться під звуки бомб працювати. Миру вам!»

Краматорськ схожий на місто-привид. Але люди на вулицях є. Навіть магазини, які працюють до 19:00, можна знайти не тільки в центральній частині, а й у пустельному приміському селищі Пчолкіне. Зазвичай супермаркети працюють з 09:00 до 16:00, а потім місто майже завмирає.

Перед торговим комплексом місцевого ЦУМу минулої неділі кореспондент «Спектру» зустрів патруль військкомату. За якимись складними алгоритмами він перевіряв документи у місцевих і деяким чоловікам вручав повістки на медичну комісію. Кореспондента з бейджем акредитації Міністерства оборони на шиї патруль обійшов. Наразі цих патрулів уже немає — військовослужбовці з військкомату виїхали на позиції.

Змії, гади та шиншили

Акредитація в зоні бойових дій дуже допомагає — тебе не схоплюють, коли ти фотографуєш пам'ятки. А іноді навіть звертаються по допомогу.

«Ви зайдіть у будинок піонерів, там Олена Іванівна в зоокуточку сотні тварин тримає. Туди всі, хто тікає з міста, своїх віддають, а грошей на корм немає!» — раптом зачіпає журналіста чоловік, який вискочив зі своєї машини.

Колишній Дім піонерів — нині Центр позашкільної роботи. Його теж не впізнати — у травні він мав урочисто відкритися після трирічного капітального ремонту. Поруч із Центром уже відкрили великий новий стадіон зі штучним полем та майданчиками для модного street workout.

У самому Центрі всі три роки живе «гурток безперервного циклу» — зоологічний. Тварин на час ремонту вимкнути не можна. У будівлі, яка ремонтується, немає опалення, але є електрика.

«Найбільший наш страх, що не буде світла, як в інших містах, — пояснює Олена Іванівна Ксенжук, керівниця гуртка. — Дуже багато тварин тоді загинуть — ящірки, змії вимагають обігріву, і ми поки що тримаємося».

Олена Іванівна самотня, її зоокуточок для неї — все життя, годує вона своїх численних звірюк з власної кишені й тим, що залишають люди, які евакуюються. Для дітей, які роз'їхалися, вона продовжує проводити уроки — у скайпі, онлайн. Люди їдуть, а тварин несуть сюди — прекрасних шиншил, особливих жаб, ящірок і «риб відрами».

На клітці з шиншилами записка про дуже важливе для господарів, там імена улюбленців: «Алька — сіра!!! Чара — чорна!!!» На клітці з морською свинкою дитячим почерком записка-обіцянка: «Звати Зефірка! Мають забрати наприкінці травня!».

Самку пітона на ім'я Морфа господарі привезли «на певний час» ще у момент першої втечі — 2014 року.

Тут ще є отруйні величезні павуки в картонних коробках, безліч птахів та якихось дуже рідкісних ящірок у клітках. Олена Іванівна про кожного свого вихованця може розповідати нескінченно, злякано перериваючись на запитання — чи не лаятиме її директор, чи немає тут якоїсь «політики» і чи не наведе наша публікація на Центр та її тварин ракетний обстріл?

«Знаєте, у нас стільки планів було, а зараз лише одне бажання — аби не розбомбили!» — каже наостанок Олена Іванівна. В евакуацію вона не поїде.

Що було, що буде?

Що чекає на порожній Краматорськ, не розуміє ніхто. Найкраще стратегію тих, хто залишився в місті, висловив літній підприємець Максим — зі зрозумілих міркувань його ім'я змінене.

«Розумієш, я дружину й доньку вивіз до кордону, вони тепер у Німеччині, — розповідає Максим. — Квартири почистив від "плазм" та цінної техніки, усе це запакував і склав акуратно в яму свого гаража, прикрив дерев'яними колодами і зверху врівень закрив плівкою та піском. "Фіат" мій старенький стоятиме на подвір'ї, але я від'єднав кінцевик паливного насоса — "дизельок" мій заведеться, але з двору не виїде! Не думаю, що в цих "бурятів" буде хтось по-справжньому розумний і за звуком щось зрозуміє».

Ще у Максима є мікроавтобус «Мерседес» — старенький, але надійний, з холодильною установкою в кузові. На ньому підприємець розвозив продукти містами уздовж лінії зіткнення, постійно отримував замовлення. Кінцевими пунктами маршруту були Мар'їнка та Красногорівка. Їх уже третій місяць без успіху штурмують формування «ДНР», а нині розносять артилерією.

«"Мерседес" мій дружина влаштувала на одному проммайданчику в окремому боксі. Там я від'єднав датчик установки запалення, дроти заховав, датчик відвіз додому. Ніхто мого годувальника не заведе, якщо той вціліє!» — каже підприємець.

У 2014 році Максим вважався людиною з проросійськими поглядами. А зараз він твердо знає: у «ДНР» життя зовсім погане, а якщо росіяни прийдуть, то грабуватимуть.

Чому Донбас не підлягає ремонту

Торецьк — місто навпроти Горлівки, між ними лінія фронту. Атаки з боку «ДНР» відбуваються на Нью-Йорк і загрожують не лише Торецьку, а й Костянтинівці. Тут міста розташовані дуже компактно — артилерія російської армії звідси добиває до околиць Краматорська.

«Усе чітко, життєдіяльність нашого Торецька підтримується, хоча місто вже 35 днів без води! — розповідає керівник загону тероборони Торецька Руслан Біленко. — У нас немає бензину, бояться їхати до нас, але на критичну інфраструктуру газ і бензин завозять, воду містом розвозять, "швидкі", поліція та пожежні машини заправлені. А так евакуація триває — щодня автобуси ходять до Покровська, німецькі благодійники дають автобуси й вивозять додатково на Дніпро. Навіть керівник нашої військової адміністрації сідав за кермо автобуса, щоб вивезти жінок і дітей».

Руслан Біленко — пенсіонер служби виконання покарань. 2014 року вів переговори зі збройними формуваннями «ДНР» про евакуацію Калінінської колонії, яка опинилася на нейтральній смузі між позиціями під Горлівкою. Наразі ж виправну колонію з Торецька планово евакуювали углиб країни, вивезення ув'язнених контролював і місцевий загін територіальної оборони.

Чому в Торецьку немає води? Тут канал «Сіверський Донець — Донбас» робить зигзаг: спочатку заходить до окупованої Горлівки, а потім повертається до підконтрольного Торецька.

«Перебили електричні опори під селищем Шуми — і все! Качати нічим, електрики немає — насоси каналу зупинилися! До того ж від Майорська уздовж Горлівки весь канал артилерією побитий, тепер дірявий ущент», — каже один із командирів тероборони.

До 24 лютого за допомогою ОБСЄ сторони домовлялися про технологічні перемир'я, і ремонтні бригади виїжджали на життєво важливі для регіону об'єкти інфраструктури.

Але дії мотострілецьких корпусів «Л/ДНР» планували в тих самих штабах, де задумувалося взяття Києва за три дні. На витрати типу розташованої на нейтральній смузі перед Авдіївкою Донецької фільтрувальної станції, яка чистила воду, зокрема й для Макіївки, Ясинуватої та Донецька, уваги не звернули. Іноземні спостерігачі ОБСЄ з початком боїв евакуювалися, їхніх місцевих працівників та перекладачів заарештували як «іноземних шпигунів» — і в Донецьку, і в Луганську.

У «ДНР» немає води з кінця лютого. Спочатку її подавали на кілька годин уранці та ввечері з резервних водосховищ, але зараз ці джерела вичерпалися — воду дають з 19:00 до 21:00 один раз на 72 години.

А на нейтральній смузі між Горлівкою і Торецьком — два озера по 400 тисяч тонн із кислотними та лужними відходами фенольного виробництва у Нью-Йорку. Під ними — «річка» від місцевої гірничо-збагачувальної фабрики «Щербинівська». Раніше дамби хімічних відстійників щотижня підсипали — у разі їхнього прориву хімія загрожує не лише Донбасу, протягом тижня вона вийде і на водозабори міст Ростовської області в росії, наприклад Новошахтинська. Такі самі відстійники є біля коксохімічного комбінату в Авдіївці.

Жодних робіт зі зміцнення дамб після 24 лютого не проводять. Уже зрозуміло, що планів збереження комунальної інфраструктури, промислових підприємств, лікарень чи культурних об'єктів у «визволителів» немає — Волноваха та Маріуполь це показали з усією наочністю. Завод «Азовсталь» як виробнича одиниця більше не існує, триває обстріл найбільшого в Європі коксохімічного виробництва в Авдіївці. Завод у цьому місті зупинився, його потужності частково законсервовані. Артилерійські снаряди також регулярно падають на територію фенольного виробництва у Нью-Йорку.

До Волновахи та Маріуполя, міст із майже суцільною руйнацією міської та промислової забудови, додаються штурмовані Мар'їнка, Красногорівка та Вугледар. Артилерія б'є по центру Авдіївки, Лимана, Слов'янська.

У великій битві за Донбас регіон методично знищується у міру наступу російської армії.

Автор: Дмитро Дурнєв, «Спектр». hromadske публікує матеріал за підтримки «Медиасети»