Еммануель Макрон та Володимир Путін під час зустрічі у Борм-ле-Мімоза, Франція, 19 серпня 2019 року
Фото:

EPA

Перша за три роки зустріч у «Нормандському форматі» (Франція, Німеччина, Україна, Росія) відбудеться 9 грудня у Парижі. Від того, як вона пройде, залежить вкрай багато — і для війни на Донбасі, і для подальшої долі суверенітету України.

Президент Франції і неформальний господар зустрічі Еммануель Макрон уже давно презентує себе як нового лідера Європи, і навіть її «спасителя». Макронівська концепція Європи часто змінюється — але в останні місяці все частіше звучить тема «діалогу з Росією».

Чим нова риторика французького президента загрожує Україні і чи багато тут #зради — в матеріалі hromadske.

Президент-сонце

Він починав як «маленький принц» — але швидко став радше схожим на «короля-сонце».

Президент Макрон — особливий оратор, і говорить він із великою самовпевненістю: як лідер, спаситель, як новий монарх демократичної епохи. За це його люблять — і не люблять.

У Франції зовнішню політику майже повністю здійснює президент і вузьке коло його радників. Національна асамблея, Сенат і навіть уряд тут не відіграють особливої ролі. Тому те, що в голові у Макрона — те буде і в реальності французької зовнішньої політики.

Останнім часом європейський інформаційний простір сколихнули публічні виступи Макрона. Наприклад, у серпні він виступив перед послами Франції. Тоді прозвучали тези про те, що Європа стикається із «екзистенційними» загрозами і може не вижити.

У листопаді Макрон дав досить скандальне інтерв’ю журналу The Economist. У ньому, зокрема, він стверджував, що у НАТО «вмер мозок».

Головним у Макронівському плані реформування світу і Європи стало поняття балансу, equilibre. Макрон хоче, щоб Європа забезпечувала баланс між двома новими полюсами майбутнього світу: Америкою та Китаєм.

Принаймні від літа у цій концепції нового французького балансу ключову роль відіграє Росія. Чому і чим це загрожує — про це далі.

Що це за «діалог» з Росією?

Коли Макрон говорить про Росію, він малює дві суперечливі картини. Ніби «пише обома руками», за метафорою одного французького філософа.

З одного боку, каже він, Росія є антиєвропейською. Московський проєкт — ультраконсервативний, і явно в макронівську концепцію Європи не вписується. Бо для Макрона Європа — це демократія і права людини.

Але, з іншого боку, російський проєкт багато кого надихає: у ньому, мовляв, є життєва сила, здатність переконати і послідовність. Путінська Росія, хоча йде в неправильному напрямку, дає натхнення своїм громадянам і багато кому поза межами Росії, вважає французький президент. А от сучасна Європа цього натхнення вже не дає.

Але є навіть третій меседж: і в серпневій промові для французьких послів, і у листопадовому інтерв’ю The Economist Макрон повторював: Росія має ВВП на рівні Іспанії, старіюче населення, конфлікти по всьому світу — і така модель довго не протриває. Тож навіщо їй протистояти Європі, якщо можна робити щось разом?

На початку президентського терміну Макрон вважав, що Росія є «однією з тих проблем, з якими стикається Європейський Союз», — говорить hromadske Єнс Альтгофф, керівник французького офісу німецького Фонду Гайнриха Бьолля.

«Натомість зараз Макрон і велика частина політичної еліти у Франції вважають Росію не так проблемою, як силою, що може розв’язати проблеми формування нового світового порядку — особливо в контексті Близького Сходу та Китаю», — додає він.

Повернути контроль

Макрон із симпатією вживає головне гасло Brexit: take BACK control — повернути собі контроль. Французький президент теж хоче, аби Європа повернула собі контроль за своїм життям. Інакше, каже він, Європі кінець.

Крім того, він любить говорити про «кінець західної гегемонії». На його думку, відбулася «геополітична руйнація», зруйнувався колишній баланс сил, і тепер треба віднаходити баланс.

Коли минулого тижня Макрон зустрівся з натівським генсеком Столтенберґом, він і не думав відмовлятися від фрази про те, що НАТО перебуває в стані «церебральної смерті»: Альянс, мовляв, від неї має прокинутися.

За всім цим стоїть все більша недовіра «макроністів» до США. Оскільки, на думку французького президента, Америка і Китай все більше розтягуватимуть світ, провокуючи тріщини й конфлікти, ці тріщини не мають іти європейським континентом.

Тож Європі не варто бути «меншим братом» Америки, а Росії не варто бути «меншим братом» Китаю. Між цими двома полюсами вони можуть знайти спільну мову, вважає французький президент.

Ми існуємо завдяки вам! Підтримайте незалежну журналістику – фондуйте нам на Спільнокошті та долучайтеся до спільноти Друзів hromadske.

Загрози для України. Чи, може, можливості?

У цьому лісі мотивацій, фраз і метафор не варто думати про те, що Макрон збирається в усьому підігравати Путіну. 

«Щоразу, коли він говорить про діалог з Росією, він наголошує, що не має жодної наївності щодо Росії», — говорить hromadske Анн де Танґі, професорка SciencePo, провідного паризького політологічного університету.

Не мати «наївності» щодо Путіна — це також означає не прощати йому минулого. Макрон не збирається визнавати анексію Криму. Війну на Донбасі він називає «російсько-українським конфліктом» — і аж ніяк не «громадянською війною», про яку говорять більш прихильні до Путіна французькі політики. «Макрон значно більше цікавиться Україною, ніж усі його попередники Олланд, Саркозі, Міттеран чи Ширак», — говорить Анн де Танґі.

Утім, є ще один нюанс: Макрон, як і президент України Зеленський, прагне швидких дипломатичних перемог. Адже поки що ключові напрямки зовнішньої політики Макрона зазнали невдачі. Він хотів зблизитися з Америкою — але Трамп виявився занадто некомфортним партнером. Він хотів вирішити іранське питання — але тут особливих результатів нема. Він хоче реформувати ЄС та НАТО — але це погано сприймають навіть у дружній Німеччині.

Тож бажання швидких дипломатичних перемог на українському фронті може зробити прагматику важливішою за цінності.

У макронівській концепції нової Європи «є ризик мінімізації важливості боротьби України проти Росії», — говорить hromadske Антуан Аржаковський, відомий французький інтелектуал, директор з дослідницької діяльності Колеґії бернардинців та один із засновників ініціативи «Правда, справедливість та відновлення миру». Нормандська зустріч 9 грудня «містить у собі високий ризик» для України, вважає Аржаковський: є небезпека потрійного тиску Парижа, Берліна та Москви для ухвалення швидкого плану «розв’язання конфлікту». Це план, який давно був у головах французьких дипломатів, зокрема П’єра Мореля; його лейтмотив — швидке просування до виборів на нині окупованих територіях.

У цій ситуації Україна може брати ініціативу на себе і відповідати конструктивними дипломатичними пропозиціями, які можуть «перебити» пропозиції на кшталт «плана Мореля» чи «формули Штайнмаєра».

«Якщо Україна всього лише говорить, що на неї напали і що вона жертва агресії її не почують», — говорить Аржаковський. Серед його альтернативних пропозицій — залучення Євросоюзу до переговорів як об’єднаного гравця і просування ідеї тимчасової міжнародної адміністрації та міжнародних миротворців під егідою ООН (за косовським сценарієм), що могло би принести стабільність у реґіон та підготувати його до майбутніх виборів.

Крім того, союзником України 9 грудня може стати Німеччина. Меркель нині займає значно скептичнішу позицію щодо Росії, ніж Макрон. А Макрону, все-таки, важливо зберегти франко-німецький альянс. Якщо Макрон говоритиме «в унісон» з Путіним, «це може зашкодити німецько-французьким відносинам, і втрати від такої шкоди будуть занадто високими для Макрона», — говорить Єнс Альтгофф з Фонду Гайнриха Бьолля.

Еммануель Макрон і Володимир Зеленський зустрічаються у Парижі, 17 червня 2019 року
Фото:

EPA

Диявол у деталях

Проблема також у тому, що ані Макрон, ані інші західні лідери не заглиблюватимуться в деталі війни на Донбасі. 

«Він не усвідомлює усіх тонкощів проблем війни на Донбасі», — каже Анн де Танґі. Диявол криється в деталях — і саме деталі сьогодні вирішують питання майбутнього війни на Донбасі. Україна отримує контроль за кордоном з Росією до чи після виборів? Перед виборами так звані «ДНР-ЛНР» розформовуються чи ні? «Особливий статус» передбачає автономію в питаннях правоохоронної системи чи ні? Рішення про амністію тих чи інших осіб ухвалюватимуть українські суди чи ні?

Не факт, що Макрон чи його радники аж так добре розбираються в цих нюансах, в особливостях ситуації на Донбасі й узагалі в специфіці українсько-російських відносин. А швидкої дипломатичної «перемоги» йому дуже хочеться. Як і Зеленському.

9 грудня Макрон хотітиме швидких результатів: «завершення» війни на Донбасі він може тоді вважати своєю дипломатичною перемогою.

От тільки вкрай важливо, щоб «турборежим» Макрона і Зеленського не йшов усупереч українським інтересам.

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Поділитись:
spilnokosht desktopspilnokosht mobile