Кадр із німецького пропагандистського фільму Feldzug in Polen, знятого під час вторгнення у Польщу у вересні 1939 року. Пожежа в лісі біля військового складу на Вестерплатте

Друга світова вирувала вже тиждень. Німецькі війська підійшли впритул до Варшави, у війну вступили Франція та Велика Британія, а СРСР готував окупаційну армію, щоб атакувати Польщу зі свого боку. Тим часом 200 відчайдушних поляків, чия єдина гармата давно вже була підірвана, яким не вистачало набоїв, води та медикаментів, в тилу німецьких військ продовжували утримувати маленький півострів у гирлі Вісли.

Як вони встояли цілих сім днів проти бомбардувальників, німецького флоту, артилерії, вогнеметів, морської піхоти та військ СС, і що, зрештою, призвело до їхньої капітуляції — у 80-ту річницю від початку Другої світової війни розповідає Громадське.

Історики остаточно не визначились, де і ким були зроблені перші постріли Другої світової війни. Деякі дослідники, наприклад, вважають, що їх зробив німецький бронепоїзд Panzer Zug 3, який атакував у ніч на 1 вересня польську залізничну станцію Хойніце.

Але класична версія — першими у війні, що забрала життя понад 70 мільйонів людей та назавжди змінила уявлення людства про добро та зло, були постріли застарілого німецького броненосця «Шлезвіг-Гольштейн» у гавані Вільного міста Данциг.

Вільне місто Данциг

Після Першої світової війни Польща, яку ще в кінці 18 сторіччя було поділено між Росією, Австрією та Пруссією, знову отримала незалежність.

Водночас держави, що перемогли у м’ясорубці 1914-1918 років, зажадали, щоб у Європі з’явився новий потужний антинімецький гравець — і всіляко підтримували новоутворену Польську республіку. В тому числі, допомогли їй отримати вихід до Балтійського моря — через велике портове місто Данциг (зараз — польський Гданськ).

Долю Гданська-Данцига в чомусь можна порівняти з долею українського Львова. Заснований в глибині сторіч на території тоді ще слов’янської Померанії, він побував під владою Тевтонського лицарського ордену, Речі Посполитої та Пруссії (згодом — Німецької імперії). 

За Версальським мирним договором, що завершив Першу світову, Данциг, 97% населення якого на той час складали німці, було відібрано в переможеної Німеччини та проголошено «вільним містом». Фактично — містом-державою, на кшталт давньогрецьких Афін або середньовічної Венеції. Але — зі спеціальними економічними привілеями для Польщі.

Польща з Данцигом утворила митний союз, мала у своєму підпорядкуванні місцеву залізницю, користувалась місцевим портом. Також Польській державі було дозволено відкрити в Данцигу власне поштове відділення та тримати у вільному місті невеличку військову частину. 

Базувалась ця частина на півострові Вестерплатте.

Військові читають газети в солдатській залі військового складу на Вестерплатте, 1930 рік

Що таке Вестерплатте

Вестерплатте — це вузький (200-500 метрів) півострів довжиною 3 кілометри у гирлі Вісли. Він відділяє так звану Мертву Віслу від Гданської затоки Балтійського моря. До Першої світової тут був популярний міський пляж.

Після проголошення Данцига вільним містом Ліга Націй (тодішній аналог ООН) дозволила Польщі побудувати на Вестерплатте транзитний військовий склад та тримати тут нечисленну залогу для його охорони.

На Вестерплатте поляки побудували, зокрема, маяк, власну електростанцію, залізничну станцію та навіть казино для офіцерів.

З 1933 року, коли до влади прийшов Гітлер, і зовнішньополітична риторика Німеччини стала набагато агресивнішою, Польща почала зміцнювати оборону Вестерплатте. 

Тут звели кілька прихованих бункерів, побутові приміщення переобладнали та укріпили на випадок обстрілів. За розрахунками польського командування, у разі німецького нападу захисники Вестерплатте мали протриматись 12 годин, протягом яких їм на допомогу повинен був прийти спеціальний інтервенційний корпус, що водночас мав захопити й Данциг.

Сили поляків

Але сконцентрувати на Вестерплатте потужні сили полякам не вдалося.

Ліга Націй дозволяла Польщі тримати тут лише 82 людини. У березні 1939 року, коли повз Данциг проходив німецький флот, поляки все ж змогли терміново перекинути сюди ще біля 130 людей, частина з яких, щоправда — інженери та інші цивільні. Також вдалося таємно привезти залізницею застарілу гаубицю та чотири міномети.

Комендантом Вестерплатте був майор Генрик Сухарський. У 1939 році йому виповнилось 40, він встиг послужити ще в армії Австро-Угорщини, відтак приєднався до війська незалежної Польщі.

Охороною складів командував 35-річний капітан Франтішек Домбровський.

Генрик Сухарський (праворуч) та Франтішек Домбровський
Фото:

Ośrodek Dokumentacji i Studiów społecznych (ODiSS), Warszawa

Сили німців

Вільному місту Данцигу було заборонено мати власні збройні сили. Тож із «силовиків» у місті існували тільки загони поліції.

У 1933 році на місцевих виборах, так само як і в Німеччині, перемогли нацисти. Тут ввели так звані «Нюрнберзькі расові закони», періодично спалахували єврейські погроми.

Антипольські настрої в Данцигу також сягнули найвищого рівню. До того ж місцеві німці постійно боялись, що поляки окупують місто.

Підбурювали такі настрої й високопосадовці Третього рейху. Так, у жовтні 1938 року міністр іноземних справ Німеччини Ріббентроп вимагав, аби Польща повернула Данциг (який їй фактично й не належав) «на батьківщину».

А на початку 1939 року у вільному місті таємно створили загони самооборони — «хаймвер». Коли у серпні того ж року про їхнє існування проголосили офіційно, виявилось, що записалися до хаймверу вже понад півтори тисячі людей. Звісно, ці загони, які після початку Другої світової увійдуть до дивізії СС «Мертва голова», заздалегідь отримали з «найближчого воєнторгу» і зброю, і оснащення.

25 серпня у данцигському порту, всього в 150 метрах від Вестерплатте, кинув якір німецький броненосець «Шлезвіг-Гольштейн». Це був застарілий на той час корабель (побудували його ще 1904 року), але озброєний понад 20 гарматами. До того ж, на його борту, як потім з’ясувалось, перебував батальйон німецької морської піхоти.

Разом німецькі сили навколо Вестерплатте налічували біля 3 з половиною тисяч людей (морська піхота, хаймвер, місцева поліція та саперний батальйон Вермахту, що підійшов на допомогу пізніше). Неподалік у Балтійському морі чергував німецький флот, на найближчих германських аеродромах були сконцентровані бомбардувальники.

Зважаючи на цю приголомшливу перевагу, німецькі керівники були налаштовані зневажливо.

«Нам вистачить 10 хвилин, щоб узяти Вестерплатте», — був упевнений капітан «Шлезвіг-Гольштейна» Густав Кляйкамп.

«Візьмемо його за кілька годин», — заперечував командувач німецьких сухопутних сил навколо Вестерплатте Фрідріх Еберхардт.

Німецькі солдати, поліцейські та митники Данцига руйнують польський бар'єр, 1 вересня 1939 року
Фото:

Hans Sönnke/public domain

Перші постріли

Перші постріли Другої світової для майора Генрика Сухарського та його підлеглих могли б пролунати вже 26 серпня. У цей день «Шлезвіг-Гольштейн» неочікувано для поляків знявся з якоря та почав рухатися в бік Вестерплатте. Сухарський підняв залогу по тривозі.

Німецькі морпехи були вже готові десантуватись на півострів, але раптом прийшов наказ із Берліна: операцію терміново припинити. Гітлер щойно дізнався, що напередодні, 25 серпня, Польща уклала з Великою Британією військовий союз. Кілька днів потому цей союз і спричинить вступ англійців у війну.

А ось 1 вересня зупинити початок німецької атаки на Вестерплатте було вже нікому — Німеччина почала повномасштабне вторгнення не лише в Данциг, але й загалом у Польщу.

За останні дні серпня Гітлер, судячи з усього, дійшов висновку, що Велика Британія та Франція все ж не наважаться вступитись за Польщу. Ба більше — він знав, що Радянський Союз вже готується атакувати Польщу зі свого боку. І уж напевно Гітлер не розраховував, що війна, яку він розпочинає, увійде в історію як Друга світова.

Тим більше не розраховували на це й артилеристи «Шлезвіг-Гольштейна», коли о 4-45 ранку 1 вересня 1939 року отримали наказ обстріляти польські позиції на півострові Вестерплатте. О 4-48 наказ було виконано, майор Сухарський терміново зв’язався із польською залогою на півострові Хель і повідомив про напад, а Друга світова розпочалась.

Німецький броненосець «Шлезвіг-Гольштейн» обстрілює польські позиції на півострові Вестерплатте, вересень 1939 року
Фото:

Imperial War Museum (IWM Licence)

Сім днів оборони

За 8 хвилин після залпу зі «Шлезвіг-Гольштейна» німецька морська піхота висадилась на Вестерплатте. Німці очікували на легку перемогу, до того ж плану польських укріплень не мали, і одразу після висадки потрапили під щільний вогонь. Морські піхотинці втратили 16 людей і відступили, з іншого боку на Вестерплатте спробували висадитися поліцейські та бійці хеймверу, але опинились на мінному полі і теж змушені були ретируватися. Німецьке командування зрозуміло, що Вестерплатте так просто не взяти.

Наступні 7 днів позиції 200 поляків обстрілювали гармати «Шлезвіг-Гольштейна» та міноносця Т-196, польова артилерія, міномети. Десятки важких бомб на Вестерплатте скинули бомбардувальники Ю-87, що пікірували на польські укріплення зі скаженим виттям. 4 вересня на допомогу німцям підійшли сапери, озброєні ручними вогнеметами. Ще через день німці спробували підпалити ліс біля польських позицій, використавши залізничну цистерну з нафтою.

До того ж увесь цей тиждень вермахт та місцеві «ополченці» не припиняли піхотні атаки з суші та спроби висадитись на півострів з води.

Вже в перший день оборони поляки втратили єдину гармату. Вона зробила лише 28 пострілів, зруйнувала кілька кулеметних позицій на іншому березі Вісли, але швидко була знищена вогнем зі «Шлезвіг-Гольштейна». На другий день німці з літаків розбомбили всі чотири польських міномети. Захисники Вестерплатте поступово втрачали бункери — в один з них потрапили дві 500-кілограмові бомби, інший було спалено вогнеметами, деякі вже просто не було змоги та сил захищати. 

Закінчувались набої, гранати, їжа та питна вода. 20 поляків загинуло, в польовому госпіталі перебували 50 поранених, яким не вистачало медикаментів. 12 годин, за які до Вестерплатте мала дістатись допомога, давно спливли, натомість до захисників доходили невтішні новини з фронту — німці захопили Помор’я, Силезію та підходили до Варшави.

Польські військовополонені з Вестерплатте під охороною німецьких солдат біля одного з бункерів, 9 вересня 1939 року

Капітуляція

Вперше майор Сухарський віддав наказ про капітуляцію ще 2 вересня. Тоді на нього справило гнітюче враження німецьке бомбардування, зокрема — загибель із всіма оборонцями цілого бункеру, в який поцілили дві важкі авіабомби. 

За наказом Сухарського, над штабною казармою старший легіонер Ян Гембура вивісив білий прапор. Але Франтішек Домбровський не послухався свого начальника та капітуляцію скасував. Гембуру та ще кількох солдатів він наказав розстріляти на місці, прапор скинути, а Сухарського відсторонив від командування.

В наступні дні відсторонений майор ще двічі намагався переконати товаришів по службі, що свій обов'язок вони виконали сповна, що далі захищати мало кому потрібний склад немає сенсу, і що життя та здоров’я солдат важливіше за все. Але Домбровський та більшість офіцерів тримались думки, що Вестерплатте, яке вже котрий день лишається фактично наодинці з німецькою армією, флотом та авіацією — це важливий приклад для всієї нескореної Польщі. Кожного дня в радіоефірі польські радіостанції після новин про чергові поразки на фронті із гордістю повторювали: «Вестерплатте продовжує захищатись».

Зрештою 7 вересня о 4-й ранку німці вчинили генеральний штурм. О 7-й його теж було відбито, але поляки втратили ще один бункер. Сили бійців, що лишались на позиціях, добігали кінця. Майор Сухарський вчетверте спробував переконати офіцерів капітулювати, і цього разу, здається, ніхто вже не був проти.

Над казармами знову підняли білий флаг, Сухарський вдягнув парадний мундир та шаблю і під об’єктивами німецьких фото- та кінокореспондентів урочисто повідомив генералу Фрідріху Еберхардту, що Вестерплатте капітулює. У відповідь генерал поблажливо дозволив Сухарському залишити парадну шаблю навіть у полоні.

Польські жителі Данцига, захоплені німцями під час окупації міста, стоять із піднятими руками, 9 вересня 1939 року

Подальші долі та комуністичний міф

Генрик Сухарський до кінця Другої світової просидів у німецьких таборах для військовополонених (де йому все ж довелося розлучитись зі своєю знаменитою шаблею). Після звільнення у травні 1945-го він отримав під своє командування стрілковий батальйон, який було розквартировано в Італії. Там він наступного року й помер від перитоніту. 1 вересня 1971-го його тіло було перепоховано на території Вестерплатте.

Франтішек Домбровський також лишався в полоні до кінця війни. Потім ще 5 років відслужив у польській армії. Написав мемуари про оборону Вестерплатте. Помер у 1962 році від туберкульозу.

У повоєнній Польщі виник чималий культ оборони Вестерплатте.

Неабиякої популярності набула «Пісня про солдатів Вестерплатте» на слова відомого поета Константи Ільдефонса Галчинського, що була написана одразу в 1939 році. Щоправда, з пісні можна зробити висновок (і це добре ілюструє міфи, якими обросла героїчна оборона в подальшому), що більшість захисників Вестерплатте загинули.

За кілька днів до смерті Сухарського в нього взяв інтерв’ю відомий польський журналіст Мельхіор Ванькович, який зробив майора головним героєм своєї новели.

У 1967 році Станіслав Ружевич зняв класичний чорно-білий фільм «Вестерплатте», який отримав срібну медаль на Московському кінофестивалі. У фільмі представлена «ідеологічно правильна» для комуністичної Польщі версія подій. Зокрема, кілька разів підкреслюється, що захисники Вестерплатте чекають на допомогу саме з Данцига, хоча насправді місто було майже повністю на стороні німців.

Але ані поети, ані кінорежисери, ані історики досі не можуть дійти згоди: хто ж був правий у ті вересневі дні — прихильник почесної капітуляції, простий польський селянин Генрик Сухарський, що розумів безперспективність подальшого опору та хотів зберегти життя своїх підлеглих, чи Франтішек Домбровський, потомствений шляхтич, що обстоював боротьбу до самого кінця.

...А старий броненосець «Шлезвіг-Гольштейн», що пострілами своїх гармат сповістив світові про початок найкривавішої війни в історії людства, в грудні 1944-го був потоплений британськими літаками неподалік польських берегів. Після війни радянські моряки його підняли, відремонтували та ще двадцять років використовували як учбову мішень.

Можливо, це було посмертне покарання за всі ті біди, що «Шлезвіг-Гольштейн» приніс у цей світ.

Поділитись: