Перший постріл на Донбасі, розгін Майдану та міжнародні миротворчі місії. Чим відомі нові командувачі ЗСУ

Нові заступники головнокомандувача ЗСУ

Після призначення Олександра Сирського на найвищу військову посаду в країні, у кабінеті президента Зеленського також представили його нових заступників. Це:

• полковник Вадим Сухаревський — відповідає за безпілотні системи та розвиток застосування дронів;
• полковник Андрій Лебеденко — опікується інноваціями, а саме технологічним компонентом армії та бойових систем.

На цих посадах Сухаревський та Лебеденко замінили генерал-лейтенантів Євгена Мойсюка та Віктора Бокія.

Вадим Сухаревський (позивний «Борсук») родом із Закарпаття. Він служив у 80 окремій аеромобільній бригаді (яка нині є десантно-штурмовою), а також був командиром 503 ОБМП, який дислокувався в Маріуполі. Сухаревський керував цим батальйоном у 2015-2021 роках і назавжди залишив там свій слід: бійці батальйону тепер називають себе «борсуками», а сама тварина стала символом підрозділу.

Згодом Сухаревський став начальником штабу 35 окремої бригади морської піхоти та командиром 59 окремої мотопіхотної бригади, яка після початку широкомасштабного вторгнення виконувала бойові задачі — зокрема на Миколаївщині та Херсонщині.

У 2004 році Сухаревський став наймолодшим українським миротворцем у складі Миротворчої місії в Іраку. Там він долучився до битви за місто Ель-Кут.

Сухаревського також називають офіцером, який у 2014 році «здійснив на неоголошеній війні перший постріл по російських загарбниках». 13 квітня 2014 року біля села Семенівка, що поблизу тоді окупованого Слов’янська, він узяв участь у першому бою з окупантами, порушивши наказ про невідкриття вогню.

Після того він також долучився до оборони Луганського аеропорту, визволення Слов’янська і Георгіївки, рейду українських військових для розмежування підконтрольної урядові Україні території та захоплених окупантами земель.

Вже у 2016 році Борсук і його батальйон виконували завдання поблизу Маріуполя. Що про Сухаревського кажуть його побратими — ми розповідали тут.

Про Андрія Лебеденка, на противагу, відомо не так багато. У вересні 2022 року Зеленський відзначив його орденом Данила Галицького, який голова держави вручає за «значний особистий внесок у розбудову України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу».

Начальник Генштабу ЗСУ

Новим начальником Генштабу Збройних сил України став генерал-майор Анатолій Баргилевич. На цій посаді він замінив генерал-лейтенанта Сергія Шапталу. Зеленський схарактеризував Баргилевича як «досвідчену людину, яка розуміє завдання цієї війни та українські цілі».

Баргилевич закінчив Ташкентське танкове училище в СРСР і вже понад три десятиліття служить у лавах Збройних сил. У 2014 році він працював начальником управління оперативної підготовки у складі Головного оперативного управління Генштабу. Як розповідав генерал, восени того ж року його направили у штаб АТО на посаду «начопера». Там він займався плануванням, організацією й управлінням «антитерористичної операції» — зокрема, коли росіяни активізувалися в Донецькому аеропорті та Дебальцевому.

У 2016-му Баргилевича призначили начальником оперативного управління в командування Сухопутних військ. У 2020 році він став заступником командувача Сухопутних військ та головою Командування територіальної оборони України. З 2022 року — начальником штабу ОСУВ «Хортиця».

У жовтні 2023 року Баргилевич став командувачем Сил територіальної оборони ЗСУ, замінивши у ТрО генерал-майора Ігоря Танцюру.

Баргилевич розповідав, що ТрО продовжує брати участь у бойових діях і при цьому має реформува­тися «на марші». Так, він закликав до перебудови самої моделі чи вдосконалення ТрО — насамперед в аспектах ролі та місця командування.

Нові заступники начальника Генштабу ЗСУ

Разом із Баргилевичем у новій команді Генштабу представили:

• бригадного генерала Володимира Горбатюка — оперативна робота, робота штабів, планування, управління;
• бригадного генерала Михайла Драпатого — відповідатиме за підготовку та якісне тренування військових;
• бригадного генерала Олексія Шевченка — логістика в армії.

Володимир Горбатюк родом із Тиврова на Вінниччині. У 2008 році брав участь у міжнародній миротворчій місії у Косові. Після навчання у військовій академії був командиром батальйону та заступником командира 72 бригади.

Горбатюк розповідав, що російсько-українська війна застала його в Косові, де він служив командиром контингенту. З 2014 по 2017 рік Горбатюк був командиром 54 окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи, яка дислокувалася в місті Бахмут. Зокрема Горбатюк керував бригадою, коли тривали бої на Світлодарській дузі. У тому ж 2015 році його відзначили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Після цього він навчався у військовому коледжі у Вашингтоні, де захистив диплом магістра національної безпеки.

Після повернення був призначений заступником командира корпусу резерву, а з квітня 2020 року — заступником командувача військ оперативного командування «Захід».

Коли почалася російсько-українська війна, Михайло Драпатий був командиром 2 механізованого батальйону 72 окремої механізованої бригади, яка дислокувалася в Білій Церкві. Його колишні побратими неодноразово описували Драпатого як «легендарного» командира.

Підрозділи батальйону Драпатого вже у квітні 2014-го перебували на сході України для виконання завдань. 9 травня в Маріуполі озброєні терористи спробували захопити управління міліції. Підрозділ Драпатого зайшов у місто на бронетехніці для звільнення заручників і посилення підрозділів, які відбивали штурм бойовиків.

Вже у червні перший і другий батальйони 72 бригади вирушили в рейд уздовж кордону з росією та взяли під контроль прикордонну зону біля низки населених пунктів. Їхнім завданням було дійти до кордону та відрізати терористів від логістичного забезпечення з росії. Але тоді з території рф, на підтримку терористів так званої «ДНР», почали обстрілювати українські підрозділи. Таким чином підрозділи 24, 72, 79 бригад та прикордонники опинилися у вогневому кільці. У цьому «котлі» вони не могли відповідати на обстріли з російської території та бойовикам, які прикривалися населеними пунктами.

Після понад 20 днів в оточенні Драпатий очолив ударну групу 72 бригади та взяв на себе відповідальність за подальші дії. Під командуванням Драпатого з оточення вивели не лише бійців його бригади, а й інших.

У серпні 2016-го Драпатого призначили командиром 58 окремої мотопіхотної бригади (зі штабом у Конотопі на Сумщині), яка на той час виконувала завдання в Авдіївці та Ясинуватському районі Донецької області. Від липня 2017 року він безпосередньо в зоні проведення АТО керував діями 58 ОМПБр в районі Бахмутської траси.

У серпні 2019 року передав 58 бригаду іншому командиру та розпочав дворічне навчання слухачем Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Пізніше був командувачем оперативного угруповання військ «Херсон».

Драпатий має низку нагород: Хрест бойових заслуг, Ордени Богдана Хмельницького I, II та III ступенів, відзнаку Міноборони України «Вогнепальна зброя» тощо.

Олексій Шевченко проходив службу на командних посадах артилерійських підрозділів, був на посадах заступника начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, начальника Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова.

19 квітня 2022 року Шевченка призначили начальником Військової академії в Одесі, а вже у серпні Зеленський надав йому звання бригадного генерала. У 2020 році Шевченку вручили орден Данила Галицького, а у 2022-му — орден Богдана Хмельницького III ступеня.

Командувач об'єднаних сил ЗСУ

Цю посаду обійняв генерал-лейтенант Юрій Содоль — герой України та колишній командувач Морської піхоти ЗСУ. Родом із Маріуполя, Содоль навчався в Сумському вищому артилерійському командному училищі.

Від 2003 року служив у десантних військах, а у 2007-му був призначений командиром 25 повітрянодесантної бригади.

Юрій Содоль з 2014 року був на війні, а його бригада 5 місяців провела в активних боях на сході країни. Зокрема, з 25 бригадою він взяв участь у боях за Рубіжне, штурмі Ямполя, обороні Донецького аеропорту, прикритті виходу українських сил із Дебальцевого.

У січні 2015 року його призначили першим заступником командувача Десантно-штурмових військ. Через 3 роки отримав посаду командувача Морської піхоти та військове звання генерал-лейтенанта. З того часу й донині Содоль був командувачем морської піхоти ВМС ЗС України. Також обіймав посаду командувача оперативно-тактичного угруповання «Схід».

Командувач Сухопутних військ ЗСУ

Сухопутні війська ЗСУ очолив, мабуть, уже відомий пересічним українцям генерал-лейтенант Олександр Павлюк, який до цього був першим заступником Міністра оборони України, головою Київської ОВА та командувачем Операції об'єднаних сил.

Павлюк з березня 2014 року був залучений до відбиття збройної агресії росії проти України. Під його командуванням 24 окрема механізована бригада брала участь у боях за звільнення Слов’янська, Красного Лимана, Краматорська, Лисичанська й інших міст Донецької та Луганської областей.

У березні 2017 року Павлюк став командувачем військ Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ ЗСУ. Влітку 2020 року був призначений начальником підготовки командування Сухопутних військ.

У липні 2021 року обійняв посаду командувача Операції об’єднаних сил. З початком великої війни керував обороною на сході України. Так, військові частини втримували Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Попасну та інші населені пункти Донеччини й Луганщини.

Від 15 березня по 21 травня 2022-го перебував на посаді голови Київської ОВА. У лютому 2023 року його призначили першим заступником міністра оборони.

Командувач Десантно-штурмових військ ЗСУ

Новим Командувачем ДШВ став бригадний генерал, герой України Ігор Скибюк. Він почав військову службу ще у 1998 році у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді, яка базується у Львові.

Скибюк пройшов шлях від командира взводу до командира бригади. Брав участь у бойових діях на сході Україні після 2014 року.

Під час Харківського контрнаступу саме військові 80 окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ здійснили рейд у тил окупантів та звільнили низку населених пунктів на Харківщині — зокрема, Ізюм.

Від 2023 року Скибюк обіймав посаду начальника штабу — заступника командувача Десантно-штурмових військ ЗСУ.

Командувач Сил територіальної оборони ЗСУ

Командувачем Сил територіальної оборони став Ігор Плахута — мабуть, найбільш неоднозначний з-поміж новопризначених керівників.

Плахута у 2005–2008 роках служив командиром Окремої президентської бригади. Пізніше був командиром 169 навчального центру «Десна», який має негативну репутацію та історію низки самогубств серед військових.

У 2013–2014 роках під час Революції гідності працював у системі МВС та керував силами Внутрішніх військ, які розганяли протестувальників.

Плахута — тоді начальник управління Південного територіального командування внутрішніх військ МВС — стверджував, що для «розчищення» вулиць, прилеглих до адміністрації президента, залучили близько 400 бійців внутрішніх військ та спецзагону «Беркут». Він також розповідав журналістам про постраждалих силовиків та казав, що «люди в чорному, які розбирали барикади», були «комунальниками».

18 лютого 2014 року Плахута давав коментар журналісту, у якому запевнив, що штурму загороджень мітингувальників не буде. Попри це, того самого дня внаслідок протистоянь між силовиками та протестувальниками загинули понад 20 людей.

Журналістка Ольга Худецька писала: 21 лютого 2014 року Плахута «був єдиний, хто не покинув своїх військових, намагався зібрати в купу, не допустити подальшої ескалації та був сфокусований на тому, щоб вивезти їх з хаотичної ситуації безвладдя у казарми, подалі від незрозумілих рухів». У той день учасники Революції гідності врешті попередили, що підуть штурмом на владні установи, якщо Янукович не піде у відставку.

Тим часом військовий Максим Громов характеризує його як «людину діла»: «Коли треба було їб*ти якихось стройовиків чи фініків, які не могли ставити на посади, вчасно нараховувати ЗП, то він їх всіх рвав і розв'язував питання миттєво. Спілкується виключно українською, і дуже простий і доступний в спілкуванні».

Після Революції гідності Плахута вийшов на пенсію, у 2018–2019 роках був заступником начальника Інституту УДО КНУ імені Тараса Шевченка.