Офіцер запасу-3: Щоденник журналіста Громадського, що проходив підготовку в Повітряних силах

Два роки тому я вступив на військову кафедру Національного авіаційного університету. Для чого? Хотів отримати звання молодшого лейтенанта запасу і не бути призваним на строкову службу до армії. Кожної середи я одягав камуфльовану форму і йшов на пари, де вчили обслуговувати військові літаки та гелікоптери. Два роки минули, тепер я вирушаю на місячні збори до однієї з «елітних» частин Повітряних сил України. Це останній і найважливіший етап підготовки, перш ніж мені на погони прикріплять завітну зірочку і поставлять печатку у військовий квиток.

Так склалося, що на військові кафедри йшли люди, які не хотіли служити в Збройних силах. Тому в народі отримали прізвисько «піджаки». Але взимку міністр оборони несподівано підписав наказ, згідно якого офіцерів запасу призиватимуть на півтора роки. Це сколихнуло спокійне життя «піджаків», які сподівалися назавжди сховати військову форму подалі до шафи.

Першого липня я взув берці, зібрав дорожній ранець і вирушив до армії. Два роки викладачі на військовій кафедрі розповідали про те, як обслуговувати та ремонтувати військові літаки й гелікоптери, куди чіпляти бойові ракети і навіщо пристібати пілотів до крісел катапультування. Тепер ми повинні засвоїти це на практиці. Я розповідатиму, як готують мене — офіцера запасу українських Повітряних сил.

Усі імена героїв вигадані, будь-які збіги — випадкові.

Окремо хочу наголосити: я розповідаю про військові збори на прикладі конкретної частини, мій особистий досвід не обов’язково є загальним показником підготовки офіцерів запасу ЗСУ.

Ранок. Рота (точніше, те, що від неї залишилося) стоїть наплацу перед казармою. Перед нами фактичний керівник військових зборів. Пузатий капітан років сорока, який замість кітеля носить сіру майку, азамість берців— чорні сандалі зішкарпетками.

Ащекапітан будує всебе надачі будиночок. Четверо моїх однокурсників щоранку складають спортивні речі, капці, ірушають на капітанську дачу.Цього тижня робитимуть стелю.

Іщетроє курсантів ідуть угараж іншого офіцера. Напередодні він купив старі «Жигулі», але злегка недогледів товар—накрилася коробка передач. Щоправда ремонтувати авто ібудувати дачу курсанти зголосилисядобровільно, абинещипати траву.

Жигулі довечора полагодили— п’ять років навчання наавіаційних інженерівне минули дарма. Аяразом ізрештою прямую надалекі кордони нашої неосяжної авіабази. Командуваннюзакортіло посилити безпеку та обмуруватитериторію колючим дротом.

Приходимо впункт «ікс». Утомлений прапорщик смокче цигарку. «Пацани, бачите цікам’яні стовпчики? Їхтреба підняти, перетягнути івкопати втіями. Кожен стовпчик важить по270кілограмів. Сьогодні вкопайте 10стовпів ібудете вільні дозавтра»,— каже він нам та сідлає велосипед.

Фото: Дмитро Реплянчук/Громадське

Якперетягнути 270-кілограмовий стовп інеотримати грижу? Звичайнож, силою інженерної думки! Простягаємо під камінням мотузки,підіймаємо нарахунок три. П’ять хвилин роботи — і перший стовп уже в«лунці».

Фото: Громадське

Нащастя, загодину такого «кроссфіта» жоден курсант непостраждав. Двом злегка придавило п’яти, але врятували берці. Перекурили, наділи кітелі йрушили назад урозташування. Єдине бажання— сходити вдуш.

«Пацани, шикуємося вколони, ідемо митися вказарму допілотів. Там єгаряча вода івсі зручності»,— запевняє командир.

Приходимо. Відкриваємо крани— гарячої води немає, холодна ллється тонким струмочком. Відправили курсанта розібратися. Прибігає: «Підстава, нам нехочуть включати бойлер». Натягуємо набрудні ноги берці, плетемося назад доказарми. Там хоч душ єнавулиці. Холодний, зате воду ніхто невідключить.

Ішов двадцятий день перебування вармії. Зіста курсантів залишилося трохи більше половини. Багатьом набридло армійське життя, вони поклали гроші вкишені командирів івернулися в Київ. Залишилися або стійкі, або бідні.

Одинадцята ранку. +34 на термометрі.У небі ревуть винищувачі —сьогодні вльотчиків тренувальні польоти. Аунас— майбутніх офіцерів запасу Повітряних сил— єзаняття цікавіше.

Фото: Дмитро Реплянчук/Громадське

Четверо курсантів старанно розмішують цемент у чавуннійдіжці. Докінця дня вони мають поштукатурити стару цеглянустіну казарми. Для них цесвоєрідна перевірка: упораються — підуть штукатурити гараж офіцера.

Курсанти наказ виконали. Пісок, який залишився після робіт, офіцер наказав засипати впричіп івідвіз кудись. Вочевидь, до свого гаража. Під час спецоперації сталася аварія— частина піску висипалася назлітну смугу.

Фото: Дмитро Реплянчук/Громадське

Якурятувати офіцера від гніву командування? П’ятеро курсантів беруть до руквіники ікрокують назлітну смугу— змітати пісок у траву. Уцей час нагоризонті з’являються щечетверо персонажів нашої сумної п’єси. Вони півдня робили стелю надачі вкапітана ітепер поспішають до казарми.

Язавжди знедовірою ставився добайок про солдатів, які нібито будують дачі офіцерам. Але тепер я сам — свідок. Під час реформи Збройних сил України. Під час відновлення призову офіцерів запасу. Під час трирічної війни.

Полудень. Обідаємо вармійській їдальні. Десятки ложок знержавійки стукають потарілках. У меню сьогодні суп з фрикадельками тамакарони зпечінкою. Раптомкрик за спиною: «Пацани, хробак всупі плаває!». Ідемо докухарки. «Ой, дякую, щопомітили! Мивізьмемо доуваги»,— відповідає чергова по столовій.

Фото: Дмитро Реплянчук/Громадське

Пізніше мизнайшли мертву муху вгорохової каші, але вирішили нетурбувати кухарок.

Фото: Дмитро Реплянчук/Громадське

Нещодавно япобачив уFacebook допис«офісу реформ Міністерства оборони». Там хвалилися новим прогресивним підходом до армійської кухні. Серед іншого— шведський стіл іфрукти. Ідея крута, але наразі ми бачимо трохи іншу картину.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:Офіцер запасу-2: Щоденник журналіста Громадського пропідготовку в Повітряних силах

Щоденний раціон виглядає так: зранкуїмо кашу або зхлібними котлетами, або зпечінкою. Надесерт— хліб ізмаслом, сир. Вобід подають суп або солянку, на друге — кашу зкотлетою. Навечерю річкова риба згарніром. Завжди. Навіть непогана, як на армійську столовку.

Учетвер має приїхати комісія зіштабу Повітряних сил— перевірятимуть, якготують офіцерів запасу. Половина курсантів уже звалили вКиїв. Наївні. Якщо інформація про комісію підтвердитися, через два дні весь склад роти знову повинен бути вказармі. «Танормально все буде. Приїде якийсь перець зіштабу. Зустрінемо нарівні»,— запевняє офіцер.

Фото: Громадське

Раптом повідомляють новину, яку ячекав ізпершого дня військових зборів. Мийдемо довинищувачів— учиться їх обслуговувати! Так, офіцери показуватимуть справжні бойові літаки. Через 24дні прибирання території, наприкінці військових зборів.

Курсанти шикуються вколони йкрокують доангара. Ось вони, великі блакитні махіни, які здаються внебі маленькими плямами. Потримався заракету— некусається. Принаймніназемлі.

Фото: Дмитро Реплянчук/Громадське

Старлєй розповідає про озброєння, про системи подачі палива іпро інші складні штуки. Після матчастини нам показали двигуни таелектроніку винищувача. Цевам некартинки впідручниках— тут усе серйозно.

Поруч техніки перевіряютьсправність іншого літака перед польотом. Ценазивається «газовка». Двигуни спочатку працюють намалих обертах, потім сильніше, іщесильніше, а відтак умикають форсаж. Рев— оглушливий, аж вуха закладає.

Повертаємося доказарми звідмінним настроєм. Нарешті уцих зборах з’явився сенс. Сподіваюся, це не лише черезкомісію.

Фото: Дмитро Реплянчук/Громадське

Сьогодні мийдемо наоб’єкт, девповній бойовій готовності цілодобово чергують винищувачі. Цемісце називається «ланка».

Прийшли, чекаємо вказівок. Збункера виходить чолов’яга засорок— труси, капці, темні окуляри наносі. Цекапітан, він відповідає за озброєння чергових літаків.

«Пацани, виперебуваєте нанадсекретному об’єкті. Завдання на сьогодні — прибрати траву зцього п’ятачка, щоб удвигун літака нічого не потрапило. Знімайте кітелі, надягайте капці й приступаємо», — каже він.

Наплацу спека. Кітелі та футболки валяються поодаль, курсанти засмагають, щипаючи траву. Спрага. «Товаришу капітане, аєдесь поблизу вода? Спекотно»,— звертаюся доофіцера втрусах. Заходимо вбункер.

Засвинцевими дверима впівметри завтовшки — кімнатка збойовими ракетами. «Ужодному разі непаліть тут, аторвоне. Ідоракет не підходьте,там уранові стрижні»,— попереджає капітан з цигаркою в зубах, спершись рукою наракету. Сподіваюся, це такийармійський гумор.

Сьогодні знову тренувальні польоти. Літають дуже часто, щовселяє надію вмайбутнє нашої авіації. Нааеродромі величезна кількість військової техніки. Винищувачі під оглушливий рев турбін один заодним злітають унебо.

Обіцяна комісія зіштабу Повітряних сил донас так інеприїде. Напевно, усіх влаштовує така підготовка офіцерів запасу. Начальник зборів зітхнув полегшено,казарма повернулася дозвичного ритму життя.

Фото: Дмитро Реплянчук/Громадське

Перед злітною смугою військового аеродрому самотня казарма. Усе довкола оповиваєсірий ранковий туман — уночі був дощ. До казарми невпевнено бреде офіцер.

Увигорілих камуфляжних штанях, шкарпетках і чорних сандалях, майка неприховує його авторитетногоофіцерськогочеревця. Він викурює цигарку, спльовує та відчиняє двері.

Я— черговий пороті. Віддаю капітанові військове вітання, доповідаю про обстановку. Увідповідь вдихаю аромати ранкового перегару. Учора ввечері капітан відзначав успішнуздачу курсантами випускних іспитів.

Доказарми стягуються офіцери нижчої ланки, їм теж кортить відзначити успішне складання іспитів курсантами, яких вони, либонь, жодного разу й небачили. Станом на10ранку в канцелярії ритмічно дзеленчать гранчаки.

До казарми заходить старлєй. «Доброго ранку, капітан усебе?»— питає. Згідно звійськовим статутом, яповинен дізнатися причину візиту ідоповісти про гостя командуванню. Стукаю удвері канцелярії, розмови в кабінеті миттю вщухають. Заходжу, доповідаюпро відвідувача.

«Друже, нуотчого тисюди заходиш? Тихіба небачиш — тут офіцери? Іхто там такий важливий прийшов? Старлєй? Нехай заходить, запускай. Атебе щоб ятут більше небачив. Закрий двері»,— дратується капітан.

Наступні кілька годин із канцелярії продовжує лунати дзенькіт гранчаків. Ближче дообіду капітан сідає у свої «Жигулі». Добре хоч на пасажирське місце. Миоперативно знаходимо курсанта з правами, який везе офіцера додому.

Усе, фініш. Місячні канікули під назвою «військові збори офіцерів запасу» скінчилися.

Удень нашого приїзду один ізофіцерів сказав: «Запам’ятовуйте все, чому вас тут учитимуть. Адже потім, можливо, саме ви керуватиметеособовим складом». Настав час підбити підсумки.

Коли ясюди їхав, умене були певні надії таочікування. Тому щомоя країна перебуває встані фактичної війни. Тому що нареформу Збройних сил України виділяються колосальні гроші. Тому щотепер випускники військової кафедри— цене«піджаки», які заховають військову форму дошафи, алюди, яких реально можуть призвати наслужбу. Зокрема й узону бойових дій.

Фото: Дмитро Реплянчук/Громадське

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:Офіцер запасу-1: Щоденник журналіста Громадського пропідготовку в Повітряних силах

Ярозумів, щозамісяць зістоличних хлопчиків незроблять бойовий загін морських котиків, а офіцери запасу нестануть авангардом української армії. Але ярозраховував отримати хочаб ази реальної тактичної тавогневої підготовки, першої медичної допомоги.

Та мидень заднем ​​щипали траву, ставили огорожі таприбирали територію. Дехто знас будував дачу командуванню іремонтував автомобілі.

Один раз мипішли наполігон, щоби вистрілитиподесять патронів «кудись у той бік». Іщераз показали двигун літака. Усе. Багато хто взагалі після присяги поїхав додому. Або приїхав тільки наприсягу — для галочки. Зацепевні командири отримали гроші. Чи вважаєтьсяцезлочином? Гадаю,так.

Чому янавчився за місяць? Упершу чергудисципліні. Титут неіндивід, аодин збагатьох устрою. Твоя задача— крокувати вногу івиконувати накази, неставлячи зайвих питань.

Іщеянавчився отримувати комфорт там, дейого немає. Погана їжа вїдальні — це краще, ніж буркітливий живіт. Ахолодний польовий душ кращій за триденний запах поту ібруду. Випрані господарськиммилом шкарпетки кращі, ніж мозолі наногах.

Коли яписав цінотатки, неставив замету розкрити корупцію іпрофнепридатність вукраїнській армії. Цезавдання військової прокуратури такомандування. Ялише сподіваюся, щокерівництво Збройних сил зверне увагу назлочинну недбалість підготовки українських офіцерів, хоч вони і взапасі.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram