Підпільна журналістика в столиці «Ісламської держави»

Як це бути редактором підпільного видання у так званій столиці ІДІЛ — Рацці. «Ракку вбивають мовчки» (Raqqa is Being Slaughtered Silently) — так називається медіа, що вже 3 роки висвітлює події на місці, маючи там близько 10 кореспондентів, змушених ховатися задля висвітлення порушень прав людини «Ісламською державою».

Деякі журналісти мали виїхати в Туреччину, але після вбивства ІДІЛівцями редактора, частина команди мала перебратися до Берліна. 25-річний Абдельазіз Альгамза до війни був студентом-хіміком. Сьогодні — очолює видання. Він розповів Громадському про реалії життя під контролем «Ісламської держави».

Редактор підпільного видання «Ракку вбивають мовчки» Абдельазіз Альгамза Фото: Наталія Гуменюк/Громадське

Що насправді наразі відбувається в місті Ракка, яке ІДІЛ називає своєю столицею?

Наразі багато груп пробують взяти Ракку під свій контроль, вибити звідти «Ісламську державу». Повітряних ударів завдають США, Росія, сирійський режим. Через це щодня гинуть мирні жителі, які й без того живуть в умовах надзвичайного тиску.

На бік «Ісламської держави» перейшло менше відсотка місцевих жителів попри те, що ІДІЛівці обіцяють своїм прибічникам чималі блага: гроші, зарплати в доларах, машини, безкоштовні будинки, по 6 жінок, рабів, зрештою все що завгодно. Залишатись вдома та не переходити на бік ІДІЛ — найкращий спосіб продемонструвати спротив.

Чому?

Бо ти живеш на території, оточеній ІДІЛ. Шансів виїхати звідти вкрай мало. Ти ховаєшся від повітряних обстрілів, робиш надзусилля, аби дістати бодай якісь гроші, щоб прогодувати дітей, сім’ю. Тоді як перехід на бік ІДІЛ міг би вирішити всі ці проблеми. Однак, населення цього не робить, обираючи жахливі умови, живучи під бомбами в умовах, коли порушуються права людини, але залишаючись людьми. Жителі Ракки чекають, що хтось прийде на допомогу і мають надію, що одного дня все зміниться.

Батьки віддають своїх дочок заміж за бійців ІДІЛ, бо думають, що це єдиний спосіб для дівчини уникнути голоду. Є й лояльні до „Ісламської держави“. Але реакція дівчат різна — деякі вчиняють самогубство, як 22-річна Фатіма Аль АбоПокарання для жінок стають ще жорсткішими. Одне — посадити в залізну клітку на цвинтарі посеред черепів і кісток. Є випадки, коли жінок затримували не лише на вулиці, а в домі у присутності чоловіка»

Зі статті «Тільки безчесні люди принижують жінок».
Видання «Ракку вбивають мовчки» 10 березня 2017

Ви нарікаєте, що не існує плану дій у разі перемоги над ІДІЛ? Що можна зробити, окрім воєнної кампанії?

Уряди різних країн, міжнародна спільнота, неурядові організації мали б створити бодай якийсь план. Уявімо Ракку звільнено, а що далі? Людям, які 3 роки жили в реаліях пропаганди та ідеології «Ісламської держави» буде складно щось пояснити. В Рацці не працює телебачення, супутник, зачинено усі інтернет-кафе. Тож після визволення від ІДІЛ населенню потрібна буде освіта, медицина, їм треба буде роз’яснювати, як оговтатися від пропаганди.

Хто ще воює там? Ви кажете, що вам надзвичайно складно писати про злочини, які чинять не бойовики «Ісламської держави».

У Рацці одне проти одного борються чимало угруповань. З одного боку — «Ісламська держава», з іншого — загони народної армії Сирійського Курдистану. Їх підтримують Сполучені Штати. Курдські формування контролюють чимало територій і також порушують права людини.

Люди також гинуть і від повітряних ударів Росії, якій байдуже, чи вони влучать по ІДІЛ, чи по жителях. Також до конфлікту залучено чимало інших військових формувань, які, до речі, теж порушують права людини.

Бійці курдських загонів народної самооборони (YPG) у Рацці Фото: EPA/SEDAT SUNA

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Річниця війни в Сирії: 10 підсумків про «глобальне поле бою»

Ми пишемо про кожне угрупування, яке порушує права людини, але багато хто бачить в цьому проблему. Дехто нас підтримував, коли ми писали про злочини певної сторони. Щойно ми почали згадувати про іншу, почали ширитись чутки, що ми — вороги, що ми кажемо неправду. А потім, що наводимо факти злочинів тільки тих, проти кого читачі, — ми для них стаємо героями.

Частині нашої аудиторії було б до вподоби, якби ми писали тільки про порушення з боку тих формувань, проти яких вони виступають. Спершу ми важко це переживали, але зробили вибір, — продовжувати боротьбу за мирних людей, місцевих жителів, які опинились в оточенні ІДІЛ та їхні права.

Коли ІДІЛ взяло під контроль Ракку в січні 2014, угруповання дозволило продавати пшеницю і бавовну на непідконтрольних їм територіям, вимагаючи величезний податок. Так коли курдські та урядові війська зайняти передмістя, вони випалили чимало земель і виселили власників.

Зі статті «Визволення чи випалення»
«Ракку вбивають мовчки» 27 березня 2017

Ми започаткували організацію у 2014-му, тоді вона складалась з 27 людей. Нам в середньому було від 18 до 28 років. Упродовж перших двох років у нас не було розуміння, що таке безпека в інтернеті. Ми створили сторінки у Facebook та Twitter. З'ясувалося, що не тільки ІДІЛ намагалося зламати наші акаунти.

Скажімо, наші профілі в Facebook, Twitter та Youtube блокувалися не раз. Цим організаціям було складно пояснити, що, якщо ми з Ракки та пишемо про Ісламську державу — ми не ІДІЛ, пояснити суть нашої роботи, змусити їх звернути увагу на наші матеріали чи ті, де йшлося про нас. Дійшло вже до того, що я клявся, що ми не представники «Ісламської держави». Але врешті-решт нам вдалось зберегти всі наші профілі та більше така проблема не поставала.

Повітряних ударів по Рацці майже щодня завдають США, Росія та сирійський режим, через що гинуть мирні жителі Фото: архівні фото розбомблених районів Ракки 2016 року видання Raqqa is Being Slaughtered Silently

Ви кажете, що до Ракки приїздить чимало іноземців. Хто вони — місцеві ватажки ІДІЛ в Рацці?

До революції в Сирії Ракка була пересічним містом. Туди рідко добиралися туристи. Зараз це ніби новий Нью-Йорк! Звідки лише туди не приїздять люди. На вулицях різні мови, акценти з усіх куточків світу замість звичної арабської. Ну і, звісно, це зброя, вибухи, тіла загиблих... Ми самі називаємо Ракку «містом привидів»

Ватажки ІДІЛ переважно родом з Іраку. Також це бойовики, що воювали в Афганістані, Пакистані, у складі Талібану чи інших екстремістських угруповань.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ОБЛИЧЧЯ СИРІЙСЬКОЇ ВІЙНИ — СПЕЦПРОЕКТ

Створивши ІДІЛ у кожному місті, призначаються насамперед місцеві ватажки, щоб населенню здавалося, що ті турбуватимуться про своїх. Але місцеві лідери не можуть робити щось без узгодження з верхівкою — іракцями, саудитами. Крім того, іділівці почали об’єднувати людей однієї національності в окремі групи — американців, британців, французів — щоб тим було простіше порозумітись. Таке формування підпорядковується місцевій верхівці, яка в свою чергу отримує накази згори.

Наскільки потужна «Ісламська держава» сьогодні?

Зараз ведеться кілька кампаній проти ІДІЛ, але головне — перемогти їхню ідеологію. Військова перемога не вирішить проблеми. Ми не хочемо, щоб у найближчі роки з’явилось нове покоління іділівців. А цим мало хто переймається. Я ж гадаю, найкращий шлях — вести просвітницьку діяльність, підтримувати сильне громадянське суспільство, яке запобігатиме радикалізму.

З території, оточеної бойвиками «Ісламської держави», шансів виїхати вкрай мало, але декому все ж таки вдається (на фото — біженці з Ракки рухаються на теріторію, яку контролює народна армія Сирійського Курдистану, березень 2017 року) Фото: EPA/STR

Ваша організація спершу виїхала до Туреччини, а згодом до Берліна. Населення Німеччини, у порівнянні з іншими країнами Європи, переважно прихильно ставиться до біженців з Сирії. Але які виклики постали перед вами з переїздом до Європи?

Нова країна, нове середовище, інша культура, інші традиції, люди з іншою історією — все це виклик. На щастя, було багато людей, які вітали приїзд біженців в той час, коли інші налаштовані проти мігрантів. Я не міг спокійно дивитись на людей, які організовують антимігрантські демонстрації. Вони вважають себе найкращими в усьому світі. Тож я почав приходити на їхні мітинги, розмовляти з ними, пояснювати, що всі люди однакові, що ніхто не обирає своїх батьків, країну чи національність, що всі можуть змінюватись.

Я розповідав їм свою історію, що коли я був підлітком, мені було байдуже до всього, а згодом я зацікавився правами людини. Після довгої розмови з кожним декого вдавалося переконати. Для них це був рідкісний випадок, коли вони чули щось інше, крім того, що говорять в їхньому оточенні.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram