Річниця війни в Сирії: 10 підсумків про «глобальне поле бою»

15 березня – минає шість років з початку громадянської війни в Сирії. Натхненні Арабською весною сирійці вийшли в 2011-му на антиурядові протести, вимагаючи більше демократії, більше політичних прав, свободи та справедливості.

Згодом ці масові виступи переросли в збройний конфлікт між сирійським урядом та поміркованою опозицією. Ще згодом — у багаторівневий громадянський конфлікт із міжнародним втручанням – «війну всіх проти всіх», яка розтерзала країну на чотири шматки: 34% території Сирії нині контролює режим президента Асада, ще 30% – ІДІЛ, 20% території підконтрольні курдським формуванням, 13% – іншим повстанцям.

Громадське.Світ пригадує основні події та факти війни, в якій гібридні методи дії використовує не лише Росія, а й інші гравці: Туреччина, Іран, Саудівська Аравія, США.  Саме це перетворює її на «глобальне поле бою» різних потуг.

Повернути час назад: що спричинило конфлікт у 2011-му

Люди, що вийшли на вулиці сирійських міст у 2011-му, висловлювали типові для Арабської весни вимоги: зменшення безробіття, боротьба з корупцією, звільнення політичних в’язнів. Вони обурювалися свавіллям поліції, служб безпеки.

За іншою версію, першопричини Сирійського конфлікту варто шукати в релігійному й етнічному дисбалансі цієї країни. З 1971-го по 2000 рік нею керував Хафез Асад. У 2000-му він помер – і влада перейшла до його сина Башара. Клан аль-Асадів походить з шиїтської релігійної групи алавітів. 74% населення країни – суніти. Останні 40 років вони мусили терпіти монополію алавітів на владу й ресурси країни.

Однак, з іншого боку, прихильники Башара Асада доводять, що саме він успішно виконував роль арбітра у сирійській етнічній та клановій мозаїці. А зруйнували її іноземні сили, які втрутилися в ситуацію в країні.

Натхненні Арабською весною сирійці вийшли в 2011 році на антиурядові протести, вимагаючи більше демократії, більше політичних прав, свободи та справедливості

Фото: Khaled Elfiqi/EPA

Сторони конфлікту

Єдиного фронту в сирійській війні не існує, вона має безліч учасників.

Урядові війська. Сирійський президент Башар Аль Асад стверджує, що його армія воює проти терористів та іноземних найманців, підтримуваних з-за кордону. В липні 2011-го року деякі з учасників протесту почали відстрілюватись, певна кількість сирійських військових відкололись від армії, щоб приєднатись до протестувальників. У війні на боці Асада беруть участь також національні сили самооборони — це воєнізовані формування, створені сирійським урядом під час громадянської війни.

Вільна сирійська армія + джихадисти. Перші сутички під час військових дій були між армією Асада та «Вільною сирійською армією», створеною групою офіцерів-дезертирів. Опозиція Сирії об'єдналася в 2011-му році й назвала себе «Сирійською національною радою». Пізніше це об’єднання покинули радикальні ісламісти та курди.

У 2012 році була створена «Національна коаліція сирійських революційних та опозиційних сил», до якої увійшли «Вільна сирійська армія» та «Сирійська національна рада». Щоправда, рада вже у 2014-му вийшла з цього союзу, бо виступала проти переговорів з режимом Асада.

«Національна коаліція сирійських революційних та опозиційних сил» (НКСРОС) у Євросоюзі визнана «законним представником сподівань сирійського народу». Вона також представляє інтереси Сирії в Лізі арабських держав.

Вільна сирійська армія вважається воєнними силами НКСРОС і нараховує до 50 тисяч осіб. Ці воєнізовані групи повстанців підтримуються Туреччиною, міжнародною коаліцією на чолі зі США та низкою країн арабського світу.

«Вільна сирійська армія» довго воювала в союзі із радикалами з «Джебхат Фатх аш-Шам» (колишня «Джебхат ан-Нусра», підрозділ  «Аль-Каїди» в Сирії, що прагне перетворити Сирію в державу на основі шаріату).

Як результат — сирійська опозиція радикалізувалась і подекуди відрізнити її дії від дій ісламістів дуже важко. «Вільна сирійська армія» також воює з бойовиками «Ісламської держави» та з курдами на півночі Сирії.

Курди. Третьою стороною цього конфлікту є сирійські курди, чисельність яких становить приблизно 10% від населення країни. Мета курдів — створити автономний регіон на півночі Сирії. Щодо уряду Асада вони зберігають нейтралітет, адже сирійський президент бачить в них союзників у боротьбі з опозиційними військами і джихадистами. Проти формування курдської автономії виступає «Вільна сирійська Армія».

«Ісламська Держава». У лютому 2014-го року до збройного протистояння в Сирії приєднується «Ісламська Держава». Вона протистоїть армії Асада, повстанцям та курдам. Її мета — завоювати територію в Сирії, приєднати її до земель в Іраку й таким чином створити свою сунітську державу, яку вони називають «Халіфат».

Ключові цифри війни

Протягом шести років війни, за даними Сирійської спостережної групи з прав людини, загинуло 437 363 сирійці. Сирійська мережа з прав людини зазначає, що 95% жертв – цивільні. За даними ООН, 7,6 мільйона переселенців залишили свої домівки всередині країни, 4 мільйони виїхали за межі країни.

За даними ЮНІСЕФ, 5,8 мільйона дітей у Сирії потребують допомоги, 2,3 мільйона дітей змушені були втекти з країни. Щонайменше 652 дитини загинули внаслідок бойових дій лише в 2016-му. 850 дітей у цьому ж році завербували для участі у війні, за даними ЮНІСЕФ. Минулий рік правозахисники назвали найсмертельнішим для сирійських дітей.

За шість років війни майже півмільйона сирійців загинули, величезна кількість людей отримали поранення та вимушено виїхали з країни

Фото: Mohammed Badra/EPA

Злочини проти людяності

Повідомлення про злочини проти людяності під час Сирійської війни оприлюднюють правозахисні організації та представники ООН.

Human Rights Watch звинуватила опозиційні збройні угруповання в Сирії в тортурах та позасудових розстрілів своїх супротивників.

Звинувачення лунають також на адресу джихадистів та бойовиків «Ісламської Держави», які влаштовували шаріатські суди в десятках сирійських міст. Приводом для смертної кари може стати навіть занадто яскравий одяг чи перегляд футбольної гри.

«Amnesty International» опублікувала доповідь, в якій розповіла про тортури щодо мирного населення. Правозахисники стверджують, що на півночі Сирії діють сім замаскованих в'язниць ІДІЛ, в яких ув’язнених страчують чи піддають тортурам.

За даними спостерігачів, з 2014-го року ІДІЛ застосував заборонену хімічну зброю в Сирії та Іраку щонайменше 52 рази.

Масові порушення прав людини приписують також урядовим військам Башара Асада. В ООН заявили, що деякі з них настільки серйозні, що можуть бути кваліфіковані, як злочини проти людяності. Згідно з даними ООН, Сирійські Збройні сили і сили безпеки відповідальні за незаконні вбивства мирного населення, включаючи дітей, тортури та катування, вбивства медичних працівників і їхніх пацієнтів, викрадення людей, масові арешти без законних підстав, обстріл цивільних районів, масові розстріли мирного населення, застосування хімічної зброї.

У жовтні 2012 року Human Rights Watch повідомила, що, попри спростування сирійського уряду, сирійські ВПС застосовують касетні бомби.

Руїна економіки та інфраструктури

Бойові дії, що охопили велику територію країни, а також міжнародні санкції зачепили практично всі галузі економіки. Економічні втрати Сирії в період з 2011-го по 2015-ий рік оцінюються в майже 260 мільярдів доларів. Про це стало відомо з до дослідження ESCWA, опублікованого в 2016-му році. За шість років реальний ВВП країни скоротився на 55%.

За дослідженням центру Карнегі, в результаті війни майже три мільйони сирійців втратили роботу, безробіття в країні злетіло до 58%, а більше мільйона людей працездатного віку втекли з країни. Частка жителів країни, які перебувають за межею бідності, перевищує 75-80%.

Широкого розголосу також набула втрата археологічних пам’яток, знищених або перепроданих на чорному ринку джихадистами. В березні цього року сирійські війська за підтримки авіації Росії вдруге звільнили від бойовиків «Ісламської держави» Пальміру. За час першої окупації міста ісламісти зруйнували древній храм Баал-Шаміна, підірвали Тріумфальну арку з колонадою, розграбували Національний музей і Пальмірський некрополь. Під час другої окупації вони зруйнували фасад римського амфітеатру та проценіум — центральну частину стародавнього римського театру.

Загальний вигляд частково зруйнованого історичного міста Пальміра в центральній частині Сирії 4 березня 2017

Фото: Youssef Badawi/EPA

Фактор Росії

Росія є нині єдиною іноземною державою в Сирії, яка відкрито там дислокує власні збройні сили з вересня 2015-го року. У березні 2016-го Владімір Путін ухвалив рішення про виведення своїх військ із Сирії.

Втім, вони «пішли, щоб лишилися». Російські військовослужбовці й кораблі залишаються на морській базі в Тартусі, а авіація – на аеродромі в Хмеймім. Вони й далі надають військову підтримку військам Асада.

Найвідоміші військові операції росіян у Сирії: перше взяття стародавньої Пальміри в березні 2016-го та бомбардування Східного Алеппо у вересні-грудні цього ж року. Російські керманичі неодноразово наголошували, що в Сирійську війну вони втрутилися для того, аби протидіяти терористам з «Ісламської держави». Втім, західні уряди та міжнародні організації критикують російську авіацію за авіанальоти на місця дислокації поміркованої озброєної опозиції та цивільне населення.

Поширена версія ролі Росії в Сирії: Владіміру Путіну ця війна потрібна для того, щоб мати важіль впливу на всіх ключових гравців Заходу, тобто шантажувати нею їх.

Російські війська досі лишаються на території Сирії і надають підтримку військам Асада

Фото: Vassil Donev/EPA

Інші міжнародні гравці

Крім Росії, у Сирійську війну втрутилися США, Туреччина, Іран, Франція та ще низка країн. З вересня 2014-го міжнародна коаліція у складі Сполучених Штатів, Бахрейну, Катару, Йорданії, Саудівської Аравії та ОАЕ почала бомбити місця дислокації бойовиків ІДІЛ.

Улітку-восени 2013-го адміністрація Барака Обами серйозно розглядала варіант наземної операції в Сирії. Але рішення так і не було ухвалене. З вересня 2015-го до бомбардувань приєдналася Франція. Після терактів у Парижі в листопаді 2015-го вона збільшила свою участь у військових операціях проти ІДІЛ на території Сирії.

Усі роки війни в Сирії Сполучені Штати допомагають повстанцям із «Вільної сирійської армії» зброєю, фінансами, розвідданими.

Іран у цій війні підтримує чинного президента Сирії. Ця країна відправляє туди своїх «добровольців» воювати й допомагає військам Асада зброєю.

Туреччина від самого початку війни наполягала на тому, що сирійський президент має піти. У 2016-му ця країна відкрито ввела свої війська на територію Сирії: у провінції Алеппо вона воює з сирійськими курдами. Для турецького уряду головне – не допустити об’єднання двох анклавів, які курди контролюють у Сирії в єдине ціле. В Анкарі побоюються, що після цього сирійські курди почнуть боротьбу за возз’єднання з турецькими.

Потоки готівки та зброї ідуть з-за кордону з одних країн – до ІДІЛ, з інших – до «Сирійської вільної армії» та решти повстанських угруповань, ще з інших – до режиму Асада. Таке постійне підживлення не дає цій війні вщухнути.

Облога Алеппо

Падіння Алеппо вважається найважливішою перемогою сил Асада у цьому конфлікті. Колись Алеппо було найбільшим містом Сирії, її головним промисловим і фінансовим центром. Його містяни переважно підтримували поміркованих повстанців, але в провінції Алеппо активно воювали також і бойовики ІДІЛ.

Битва за Алеппо від самого початку перейшла в стадію боїв на виснаження. Так тривало до вересня 2015-го, саме тоді місто почала бомбити російська авіація.

Від осені 2016 року місто оточили сили Асада, Алеппо перебувало в облозі. 250 тисяч людей лишилися без їжі, води та медикаментів, місто опинилося на межі гуманітарної катастрофи. Прорвати блокаду повстанцям так і не вдалося.

Вирішальну роль у відвоюванні міста зіграла російська авіація.

В другій половині 2016-го в Алеппо зафіксували десять випадків застосування забороненої хімічної зброї. Під час облоги на Алеппо сирійський режим також скидав касетні бомби, заборонені 116 країнами світу.

Регулярні атаки здійснювались на лікарні Алеппо. Звіт американської неурядової організації Atlantic Council, оприлюднений в лютому цього року, підтвердив 172 атаки на медичні заклади у Сирії в період із червня по грудень 2016 року. 42% усіх нападів у цей період – в Алеппо. Офіційний Дамаск та Москва неодноразово заперечували факти атак на медустанови.

Зруйнований авіаударами район Бустан аль-Каср у східному Алеппо

Фото: Zouhir Al Shimale/EPA

Біженці

Понад половина населення країни стали біженцями. Міграційна криза 2015-го — наслідок посилення боїв у Сирії. За даними ООН, більшість шукачів притулку в сучасному світі походять з таких країн, як Сирія, Афганістан, Судан, Сомалі, Центрально-Африканська Республіка, М’янма, Еритрея та Конго.

Згідно із дослідженням аналітичного центру Cedos, основним фактором, що впливає на зростання кількості шукачів притулку в усьому світі, є війна в Сирії. З 2012-го року кількість сирійських біженців  зросла більш ніж у 30 разів.

Найбільше втікачів прийняла Туреччина: там оселились майже 2 мільйони біженців з Сирії. Йорданія прийняла понад 600 тисяч, понад 200 тисяч опинилися в Іраку і 100 тисяч в Єгипті.

Понад половина населення Сирії стали біженцями (на фото — сирійські біженці біля кордону з Туреччиною на південному сході)

Фото: Sedat Suna/EPA

Формати мирних переговорів

Нині справа мирного врегулювання Сирійського конфлікту вирішується на двох дипломатичних майданчиках. Один із них – це Женева. Там відбулося вже десять раундів переговорів за участі представників уряду. Якихось реальних результатів вони не принесли.

Туреччина, Росія та Іран запропонували альтернативний майданчик для переговорів в Астані. ООН цю ініціативу підтримала. Принципова відмінність від Женевського формату: на перший раунд в січні цього року запросили представників саме озброєної опозиції.

Головний результат зустрічі в Астані – згода щодо створення тристороннього механізму моніторингу за дотриманням перемир’я у форматі Росія-Туреччина-Іран.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Життя після Алеппо: про що домовилися влада й опозиції Сирії на перемовинах в Астані»

Підписуйтесь на наш канал в Telegram