«Побутове притирання», втома і вибори. Як поляки зараз ставляться до українців

«Скажи своїм, щоб у громадському транспорті не вмикали музику на весь салон. У них мають бути навушники. Здається, їх колись поб’ють», — каже волонтер Міхал із Варшави.

Він уперше пізнав Україну на запиленому вокзалі польської столиці, де просто з вагона зі сходу в ніч на 25 лютого 2022-го йому на руки випадали знесилені люди: зі спухлими від сліз очима, дивними клунками, сонними дітьми й принишклими собаками. Він до оскоми повторював їм: «Всьо в порядкє!». І був щиро переконаний, що то українською.

І звісно, про «поб’ють» він жартує. Але трохи правди в цьому є. «Мої» в польських трамваях-автобусах й справді вирізняються. Якщо в салоні хтось голосно спілкується телефоном, зайве жестикулює або ж регоче, перегукується з кимось через два сидіння — у 80% випадків це люди з України.

Поляки в громадському транспорті поводяться зовсім інакше. Утім, це теж може дратувати. Наприклад, навіть у переповненому автобусі пасажир встане з місця й пройде до дверей не раніше, ніж відчиняться двері. В Україні, якщо не стоїш у дверях на під’їзді до зупинки — їдеш далі. Тут справедливо обурилася б половина салону на чолі з водієм. А в Польщі всі встигають, водії їздять без стресів, «на спокойнє».

З іншого боку, нам теж незрозуміло — невже важко трохи пройти в салоні, щоб зайшов іще хтось? Та в Києві тут вмістилося б ще із два десятки пасажирів! Тим часом поляки пильнують власного комфорту й стинають плечима: за 10 хвилин прийде ще один автобус.

Можливо, якщо перенести це на стосунки, це виглядатиме як таке собі «побутове притирання» між партнерами: ми разом, десь я в тебе повчуся, десь ми приймемо правила цього дому, а тут ти навчиш мене.

Чи можемо ми вибухнути якимись непорозуміннями, навіть попри те, що українські біженці стали емоційно близькими для поляків? Звісно, без цього ніяк. Зрештою, ми всі втомилися.

Згідно з останніми дослідженнями факультету політології та міжнародних бадань Варшавського університету та Економіко-гуманітарного університету у Варшаві, що їх оприлюднило видання Rzeczpospolita, поляки так само позитивно сприймають надання українцям військової допомоги.

Утім, на запитання, чи змінилося ставлення до біженців з України, чверть опитаних відповіла «так». У 68% із них ставлення до українців, на жаль, погіршилося.

Як не дивно, найчастіше поляків дратує російська мова з уст українців.

«От поясни мені, як зрозуміти, хто переді мною — українець чи ворог?» — неодноразово чула від волонтера Міхала.

Казати про «шокання» і властиву фонему [г] у російській із вуст співвітчизників або ж надмірне «акання» росіян — марне, бо то надто тонкі фонетичні матерії, майже невловимі для польського вуха.

Серед іншого, що вплинуло на погіршення ставлення до українців, — нерозуміння нехтування правилами дорожнього руху, інакшість культури і звичок.

Ще рік тому експертка Гельсінського фонду з прав людини у Польщі Ада Тимінська прогнозувала, що такий стан речей — лише справа часу. У звіті «Кордони ненависті» вона підкреслювала, що антибіженські (читай — антиукраїнські) настрої посилюватимуться і набуватимуть більшої популярності. Наприклад, за економічного напруження.

Конфлікт Польщі та України навколо збіжжя, у якому польська сторона відстоює рішення продовжити ембарго на імпорт українського зерна після 15 вересня, якраз став таким приводом.

Невдалі президентські метафори і некоректні переклади з польської на українську і навпаки оголили шашки, які вже були напоготові. А рішення України подати позов до Світової організації торгівлі проти Польщі та запровадити ембарго на польські цибулю, помідори, капусту та яблука збільшило кількість взаємних звинувачень у мережах.

Утім, як не дивно, конфлікт дозволив трохи випустити пару й поглянути на проблему спокійніше. Критичні до власного політикуму, чимало поляків побачили за фактом ембарго бажання уряду партії «Право та справедливість» покращити власне реноме, заграючи із фермерським електоратом напередодні парламентських виборів 15 жовтня.

Коли поляки, висловлюючи незадоволення керівною верхівкою, кажуть: «Таке можливо лише в Польщі. Слідкуймо за руками політиків», — особливо відчувається, наскільки ми схожі.

Більш небезпечний антиукраїнський козир, котрий дістають із правого рукава якраз напередодні виборів, — Волинська трагедія. У своєму дослідженні уже згадувана експертка Гельсінського фонду з прав людини в Польщі Ада Тимінська стверджує, що є задокументовані факти, що просування цієї теми було інспіровано російською пропагандою, аби погіршити польсько-українські стосунки.

Як не дивно, але найчастіше вимагають каяття і прагнуть нав’язати хибне почуття провини українцям люди, які не надто орієнтуються у хронології перебігу подій у 1943-1944 роках на Волині, не цікавляться першопричинами й не хочуть знати, кому це було вигідно. Ба навіть більше — їхні родичі ніколи не мали стосунку до цієї землі. А ще — чомусь ці люди ніколи не кажуть про взаємне прощення і вшанування жертв.

Я стикнулася з такими у Кракові. Сивий чоловік з антиукраїнськими агітками, де згадувалися зокрема й «бандерівці-різуни», замість відверто поговорити про Волинську трагедію, заходився доводити мені, що України ніколи не було і не буде. Певна річ, діалогу не вийшло.

На випадок таких зустрічей волонтер Міхал порадив заручитися хорошою фразою: «Вітаю, як для росіянина, пан дуже добре володіє польською!»

Він досі стрічає потяги зі сходу. Бідкається, що на вокзалах прибрали всі намети з гарячою їжею. Бо хоч і не так масово, але до Польщі й досі їдуть українські біженці.

У вільний від роботи час Міхал збирає комп’ютери мало не по всій Варшаві, лагодить і віддає українським дітям. Ще одна варшавська волонтерка Агата, яка чудово знає російську, зустрічає автобуси з українцями з окупованих земель. Я не знаю, коли вона спить, бо увесь час на зв’язку. Волонтер із Вроцлава Пьотр досі їздить у прифронтові зони вщент завантаженим автомобілем, аби доставити українським дітям подарунки з-за Бугу.

«Напиши, що поляки так само добре ставляться до українців, нічого не змінилося, — ретельно добирає слова Міхал. І відразу додає: — Але навушники — то революційний винахід людства».

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.