Погані вівці, «добрі пани» і своя атмосфера за Бугом

— Не можу вивчити польської, і певне, вже не вивчу, — бідкається знайома, яка з початком бомбардувань росіянами рідної Салтівки переїхала з Харкова до Варшави.

Як і належить людині активній, вона відразу взялася за «волонтерку», знайшла роботу й паралельно заходилася штудіювати мову. Польська наче й не надто складна, але є нюанс:

— Куди не піду у Варшаві, усюди наші: у кафе, салонах краси, у перукарні й магазинах. Мовної практики дуже бракує, а чіплятися до місцевих у транспорті якось незручно.

Здається, побоювання російських тролів у польському фейсбуці реалізувалися — українці взяли й таки українізували Польщу. А якщо без жартів, то нині наші земляки в сусідній державі почуваються майже так само, як удома. Цьому сприяла всебічна підтримка польської влади, міжнародних організацій і волонтерські ініціативи сусідньої країни.

Українські воєнні біженці — переважно жінки з дітьми — за відносно невеликий час у сусідній державі зуміли впоратися зі своїм пригніченим через вимушене переселення станом, знайти роботу й почати заробляти. Ба навіть більше — вони взялися за підприємництво й відкривають власні компанії. Згідно з інформацією Польського економічного інституту, з початку 2023 року наші співвітчизники в Польщі щомісяця створюють понад 2000 ФОПів — тобто кожна десята компанія є українською. Переважно, це будівництво й сфера послуг, інформація та звʼязок.

Українці, які вибрали залишитись і працювати в Польщі через близькість культури та географію (таких 54% серед опитаних для рапорту «Барометр польського ринку праці»), зуміли створити за Бугом свою атмосферу, особливий мікрокосм, що діє за принципом «свій до свого по своє». У чатах і в соцмережах «із рук у руки» дбайливо передають координати українських лікарів, «наших» косметологів, виробників домашньої їжі й тортів на дитячий день народження.

Однак це не якась закрита територія, позначена національною приналежністю, це не умовні Чайна-таун у Лондоні або Нью-Йорку чи квартали для біженців з Африки в Парижі, куди місцевим — зась. Якщо раніше, закладавши на власний страх і ризик дрібне підприємництво в Польщі, українці орієнтувалися «на своїх», то нині ведуть запеклу боротьбу за традиційного, прискіпливого й часом недовірливого польського клієнта. І впевнено перемагають.

У майстрині-косметологині Лізи з Миколаєва, яка дуже швидко стала надзвичайно успішною у Варшаві, немає відбою від польських клієнток. Попри високий прайс, до неї йдуть за якістю й гарантією на послугу. А ще ця «майстриня зі Сходу» дуже flexible: коли потрібно, затримується з клієнткою надовше, пропонує нестандартне рішення й охоче підтримує розмову.

Ірина із Запоріжжя відкрила ресторанчик у Вроцлаві. І навіть там, майже під німецьким кордоном, знайшла серед поляків шанувальників «пиріжків, як у бабці». Бо може безплатно пригостити перехожого українським смаколиком, поділитися рецептом. Здається, ще ніхто не відмовлявся від почастунку. Навпаки — поверталися на гостину зі знайомими та друзями, приходили цілими сім’ями.

Нагадайте, як це називається в авторитетних книгах із підприємництва? Здається, емоційним інтелектом, як стверджує психолог Деніель Ґоулман, — одним із наріжних каменів у бізнесі. Сфера послуг у Польщі нині переживає свій розквіт. І вклад українців тут і не вивчений, і не оцінений.

Звісно, усюди не без поганих овець. Чомусь саме в агенціях із працевлаштування, де спілкуються рідною мовою, варто добре пильнувати, що саме й навіщо підписуєш. Але оголошення у стилі «хороша робота, добрі пани» нині викликають в українців лише сміх. Саме зараз вимушені переселенці руйнують стереотипи про залежного від працедавця українського заробітчанина, давши себе пізнати зовсім з іншого боку: ініціативними, діловими, метикуватими.

Парадоксальний факт: ті, хто почуваються в Польщі найбільш затребуваними й нині активно розвивають її бізнес-середовище, у переважній своїй більшості повертатимуться в Україну. І хочеться вірити, що думки своєї не змінять.

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.

Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine.