Помилка 404 — ризики для України від результатів виборів у Польщі

Виграш опозиційних сил на парламентських виборах у Польщі викликав багато сподівань, навіть ейфорію в Україні. Мовляв, тепер до влади вже майже прийшли ліберали, прихильники тісної проєвропейської лінії у зовнішній політиці, — і це забезпечить дуже міцну співпрацю між Києвом та Варшавою. Цілком можливо. Але так само ймовірно, що розвиватимуться інші сценарії. І в них ризиків для нас значно більше — як і невідомих.

Коаліція лібералів, лівих та консерваторів — чи здолають вони програмні суперечності?

Сьогодні найімовірніше, що керівну коаліцію створять три опозиційні сили — «Громадянська коаліція» (лідер Дональд Туск), «Третя дорога» (цей блок складається з партій «Польща 2050» лідера Шимона Головні та «Польської селянської партії» (PSL) Владислава Косиняка-Камиша) і блок лівих («Нова Лівиця»). Разом вони набирають достатню кількість голосів для формування більшості — 248 мандатів у Сеймі із загальних 460. І політики цих сил підтвердили намір сформувати більшість.

Водночас варто звернути увагу на те, що потенційні переможці є цілком різнорідними політичними угрупованнями з різними меседжами до своїх виборців. Їхні програмні засади важко буде зреалізувати одночасно, бо є суперечності. Дискусії вже розпочалися.

Окрім того, колишній журналіст, ревний католик Шимон Головня, ймовірно, матиме дивний вигляд в очах власних виборців, якщо підтримає гасла лівих про декриміналізацію абортів у Польщі. А виборці «Польської селянської партії» не будуть у захваті від лібералізації міграційної політики, на чому наполягали під час виборів ліберали.

Це лише кілька суперечностей, які роблять потенційну коаліцію досить хиткою на відміну від попередньої влади. Монобільшість владної партії «Право і справедливість» (ПіС) дозволяла її лідерові Ярославу Качинському провадити фактично будь-який політичний курс.

У питаннях стосовно української агропродукції партіям «Третьої дороги» важливо підтримувати польських фермерів, тому гострих дискусій у коаліції не уникнути. Тобто проблема українського зерна залишається досить актуальною: це важливо не лише для виборців «Третьої дороги», а й для все ще доволі потужної консервативної партії «Право і справедливість».

Дві останні політсили матимуть понад 49% голосів у Сеймі Польщі, їм у пригоді завжди стане відома своїми антиукраїнськими випадами ультраправа партія «Конфедерація» з її 7%. Ситуативні політичні інтереси можуть переважати у Сеймі. Подібна ситуація вимальовується і щодо перспектив подальших соцвиплат незахищеним категоріям українських біженців у Польщі (це пенсіонери, діти, інваліди). Тож для ейфорії час не настав.

Окрім того, через пів року в Польщі відбудуться місцеві вибори та вибори до Європарламенту. Політичні сили, що пройшли до польського парламенту, мусять показати послідовність своїх гасел для виборців. Умовно кажучи, якщо ортодоксальний католик чи фермер побачить, що його інтереси та погляди ігнорують, це позначиться на рейтингах. Приклад партії Качинського є досить красномовним — електорат не вибачає.

Відносини Київ — Варшава — Берлін — Брюссель

Останніми роками панівна у Польщі ПіС остаточно побила горщики з Брюсселем, Європейський Союз заблокував гроші для РП на підтримку українських біженців. Про це, власне, досить багато говорили лідери «Права і справедливості», саме цей аргумент використали політичні опоненти Качинського у виборчій кампанії. Наприклад, антиукраїнська «Конфедерація» робила наголос на тому, що така ситуація призвела до значних витрат із бюджету Польщі й начебто до прискорення інфляції та бідності.

Ліберальні сили на чолі з Дональдом Туском обіцяли, що в разі приходу до влади вони здатні розблокувати це питання — і Польща отримає кошти ЄС за «українських біженців». Справді, відносини Варшава — Берлін — Брюссель мають усі шанси потеплішати. І Туск, колишній голова Європейської Ради та Європейської народної партії, має потенціал для виведення цих взаємин на новий високий рівень. Стара Європа, змучена негнучкою риторикою «Права і справедливості» в стилі угорського лідера Віктора Орбана, зітхне з полегшенням — і компроміси між Варшавою та Брюсселем стануть легкодосяжними.

Підвищення авторитету Польщі на міжнародній арені є дуже істотним корисним аргументом для України. Кошти ЄС (якщо їх отримає Польща) дозволять залишити рівень соціальної підтримки українських мігрантів на нинішньому рівні. Але не забуваймо, що в коаліції є партії, електорату яких соціальні витрати на українців зовсім не до вподоби. І остання виборча кампанія в Польщі так підігріла ці настрої проти витрат бюджету не на громадян країни, що ігнорувати їх буде неможливо. Тому питання залишається відкритим.

Антиукраїнська помилка Качинського   

Для України є безумовно позитивним той факт, що в Польщі виграли проєвропейські сили. Попри всі спроби одіозної «Конфедерації» грати на проросійських гаслах ошукати польського виборця не вдалося. Це дуже важливо особливо на тлі збільшення націоналістичних настроїв у країнах Заходу, центрально-східної Європи зокрема. На нашому західному кордоні не з’явиться країна, яка блокуватиме рішення Євросоюзу щодо України — як це робить Угорщина.

Узагалі найбільшим парадоксом цих виборів є те, що проукраїнська політика ПіС знизила рейтинги партії на виборах: консервативний польський селянин образився, що влада нібито більше дбала про українців, ніж про власних громадян. Але й зміна риторики «Права і справедливості» на антиукраїнську протягом останніх місяців виборчої кампанії нічого не додала партії Качинського. Жодного відсотка. Виборець розвернувся у бік «Третьої дороги» (їхній результат на виборах виявився вище за прогнозований на 5-7%), яка не палала ненавистю до українців, а лише пропонувала захистити поляків.

І що ж вийшло? Ярослав Качинський був першим західним політиком, що приїхав у середині березня 2022 року до Києва, біля якого стояли російські танки. Того ж 2022 року сперечався з Берліном, щоб передати першу батарею Patriot з Німеччини до України, а не Польщі. А напередодні польських виборів-2023 його соратник і прем’єр-міністр Матеуш Моравецький заявив, що Польща більше не буде постачати зброю Україні. І навіть такі заяви не допомогли ПіС утримати владу, бо польському громадянину йшлося про щось цілком інше. Наприклад, про польську малину, для якої не залишилось холодильних камер на сході країни, бо там усе виявилося зайнятим українською ягодою.

Треба було шукати механізми захисту польських фермерів та виробників в умовах, коли на ринки ЄС потрапила українська продукція. З огляду на те, що сільське господарство ЄС дотаційне й неконкурентоздатне, треба було шукати відповідні механізми на рівні всього ЄС, а не боротися з українським збіжжям гаслами. Є шанс, що нова влада Польщі це врахує, тим більше, що вона не свариться з Брюсселем.

Регіональні союзи — перспективи мінливі

Вимальовується майже ідилія: об’єднана Європа порозуміється з Польщею — і Україну очікує новий рівень підтримки на всіх фронтах. Цілком можливо, але це працює лише у стабільній ситуації, коли є консенсус. Немає впевненості, чи польські ліберали сперечались би з Берліном за передання важкої зброї тоді, коли колективний Захід вагався. Правда така, що в Ярослава Качинського є й особисті рахунки з російською владою, що, ймовірно, теж спонукало владу РП на початку 2022 року долучитись до боротьби за постачання зброї для ЗСУ.

Зі зміною влади виникає також питання, що буде з регіональними союзами, як-от Триморʼя. Тут драйвером була Польща. За задумом, такі об’єднання мали б виступати противагою до надто обережної «старої Європи». Ймовірно, питання цих союзів, як і східного флангу НАТО, поки що буде приглушеним. Це позбавляє Україну маневру. Щонайменше — змушує шукати інші важелі впливу на міжнародній арені в умовах, коли «втома від війни» на Заході є надто небезпечною для держави Україна.

А втім, про остаточні версії розвитку подій можна буде говорити трохи згодом. Адже у Польщі вже не одне десятиліття залишається домінанта на політичній арені: Туск — Качиньський.

Перше засідання нового Сейму обіцяють уже в листопаді.

Твоя підтримка допомагає нам не зупинятися

Підтримати

Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine.

Авторка: Альбіна Трубенкова