Попіл та піпідастри (огляд преси)

«Українська шахова чемпіонка та Путін». Олександр Мотиль на сайті World Affairs Journal робить аналогії між шаховою стратегією та грою Путіна в Україні.«Що роблять сильні гравці в шахи коли розуміють, що вони програють? Вони здаються і пропонують реванш. І якщо знову грають, то вже намагаються уникнути тих помилок, яких припустились у перший раз. Для Путіна це б означало припинення кровопролиття та переосмислення всієї ідеї російського вторгнення в Україну. Розумний би Путін вирішив, що є значно кращі, легші, дешевші та менш руйнівні методи просування проросійських тенденцій в Україні, ніж насильство, війна та погрози ядерного Армагеддону. І навпаки, дурний Путін втратив би спокій, розбив би шахову дошку, розкидав би фігури – і розпочав би повномасштабну війну, так як це майже кожен і очікує від нього. З яким результатом? Тисячі росіян та українців марно загинуть. І вони гинутимуть доти, доки кремлівський геополітичний тиран не зрозуміє, що в шахи найкраще грати мізками, а не м’язами».

«В Україні йде «відтік мізків», оскільки найкращі та найрозумніші намагаються врятуватись від хаосу на Заході». The Washington Times пише про настрої до еміграції серед українців. ««Останні події в Україні дійсно посилили відтік мізків», - цитує видання Олексія Позняка, експерта з Інституту демографії та соціальних досліджень. «Але не стільки війна, скільки економічна криза збільшила різницю між доходами професіоналів в Україні та на Заході»». Експерти вже давно є головним експортом України, але в 2000-і процес еміграції уповільнився і становив менше 20 тисяч осіб у 2010-му році. Газета відзначає, що найбільше про еміграцію розмірковує молодь. Представники компанії, яка в Україні готує студентів до тесту з англійської мови ELTS, повідомили, що менше ніж за рік кількість студентів зросла в 2-3 рази.

«Потяг, де розмовляють тільки пошепки. Остання ланка між Києвом та Москвою». Ола Січовлас на сторінках Politico розповідає про свою поїздку з Києва до Москви та історії спілкування з пасажирами, доля яких пов’язана як з Україною, так і з Росією. ««Ми вже не розмовляємо однією мовою», - каже Ірина, яка сама виховувалась у російськомовній сім’ї в Україні. І вона права: щойно ми в’їхали до Росії «анексія» стає «приєднанням», «бойовики» стають «борцями за свободу», «вторгнення» стає «звільнення». В Москві в українського кондуктора є п’ять годин, щоб вбити час для того, поки потяг поїде на Київ. Ігор, навіть не хоче ступити на російську землю. Каже, що залишиться у вагоні на весь час і посилає свого помічника, Галину, аби та допомогла пасажирам зійти з потяга. Щойно я вийшла на платформу, бачу як Галина дивиться на Ігоря ззовні. «Ми всі по різному реагуємо, коли нам боляче», - каже вона».

«Попіл та піпідастри». «Чому горить Сибір? У Забайкаллі, наприклад, ходить версія про українських диверсантів, які помстились підпалами танкістам-бурятам. Ледь не після кожної катастрофи нам розповідають казки про збіг природних обставин нездоланної сили, а ще – про несвідомий народ. На попелищі Хакасії досі шукають рештки зниклих безвісти, у степу лежать туші худоби. Запроваджено комендантську годину для боротьби з мародерами: вони вантажівками збирають залізо. У Красноярську в багатьох офісах відкриті пункти з прийому гуманітарної допомоги. В ході її сортування знаходять піпідастри – різнокольорові мітли для пилу, вони ж помпони, якими розмахують чірлідерши. Купальники. Прапор США. Косметика. Модні плаття 44-го розміру», - оглядач Новой газеты Олексій Тарасов пише про лісові пожежі у Хакасії. «Найближчими днями Хакасії загрожують потужні повені. На чий рахунок їх запишуть?», - запитує автор.