Поїздки до Москви, підробний паспорт та банда Чеботарьова. Сім років розслідування вбивства майданівця Вербицького

Сім років тому, 22 січня 2014-го, в лісосмузі поблизу Гнідина знайшли тіло майданівця Юрія Вербицького, якого напередодні викрали з Олександрівської лікарні в Києві. На тілі загиблого були сліди тортур.

21 січня 2020-го Європейський суд з прав людини вирішив, що за вбивство Вербицького відповідальна держава Україна. Фактично — влада Януковича, яка, відповідно до рішення суду, умисно застосовувала надмірне насильство та незаконні затримання протестувальників, а потім неефективно розслідувала ці злочини, зокрема й убивство Вербицького.

Нова українська влада справу розслідує, але вона, як і багато інших справ щодо злочинів під час Майдану, навіть через сім років ще далека до завершення. Зокрема через те, що деякі важливі її фігуранти перебувають у розшуку. 

Розповідаємо про перебіг розслідування та про двох нових обвинувачених у цій справі, яких вдалося затримати лише минулого року. А також про те, що наразі відбувається зі справами Сергія Нігояна та Михайла Жизневського, які були вбиті на Грушевського того ж 22 січня 2014 року.

Викрадення та вбивство Юрія Вербицького

— Де ви були 21-го січня..., — починаю своє запитання у залі суду біля клітки з двома арештантами.

— Воно ще не настало, — перебиває мене адвокат Дмитро Лойфман.

У клітці — Сергій Мисливий та Іван Новотний. Їх звинувачують у викраденні та вбивстві євромайданівця Юрія Вербицького. Його й ще одного активіста Майдану Ігоря Луценка викрали з Олександрівської лікарні в ніч з 21 на 22 січня 2014 року. Спершу їх катували, а тоді кинули в різних місцях у лісі поблизу Борисполя. Луценку вдалося вибратися та вижити, а тіло Юрія Вербицького зі слідами тортур знайшли наступного дня на околиці села Гнідин Бориспільського району Київської області.

Сергію Мисливому повідомили про підозру в письмовій формі ще 2014 року, однак він зник і, за даними прокуратури, понад 5 років переховувався з підробленими документами на ім’я Олексія Біліченка. Лише минулого року правоохоронцям вдалося його затримати.

«Під час затримання Мисливий наполегливо стверджував, що він — Біліченко, тим самим нібито просив мене вдати, що я помилилася, а він, своєю чергою, забуде про кошти, які в нього вилучили під час обшуку», — розповідає в суді прокурорка Юлія Малашич. За її словами, після роз'яснення, що це можна розцінити як хабар прокурору, підозрюваний зізнався, що він — Мисливий.

Також сторона обвинувачення розповідає, що під час затримання слідчі мали портретну експертизу, яка спростовувала усі заперечення Мисливого в тому, що це нібито не він.

«Зараз він буде розповідати, що у 2014 році, перебуваючи в Москві, загубив документи, у зв’язку з чим звернувся та виготовив нові. Але постає дуже цікаве питання. Як 13 квітня 2017 року Мисливий Сергій Анатолійович міг оформити дозвіл на виїзд своїх дітей із Москви?», — каже прокурор.

Цей документ був вилучений під час обшуку вдома в обвинуваченого. Тож, на думку прокурорів, Мисливий жив за підробними документами, а за необхідності користувався справжніми. За даними слідства, більшість усіх його виїздів з України були саме до Російської Федерації, де наразі переховуються ще понад 10 імовірних учасників того ж злочинного угруповання.

Сам Мисливий звинувачення спростовує.

«Я не маю жодного відношення до цієї справи. І ви, прокурор, про це знаєте також, але продовжуєте все це ліпити», — заявив він у суді.

Поряд з Мисливим на лаві підсудних — Іван Новотний, якого також вдалось затримати навесні минулого року. Він, за даними слідства, теж має відношення до викрадення й катування Луценка та Вербицького у січні 2014 року. Під час судових засідань Новотний заявляв, що справа сфальсифікована під тиском прокуратури.

«Прокурор каже, що я переховувався? Так, я справді їздив з дружиною та донькою в Єгипет у 2018 році. Тобто за версією прокурора я жив звичайним життям, потім у 2018-му вирішив поїхати попереховуватися 8 днів, 9 ночей і повернутися назад?», — заявляв у суді Іван Новотний, який теж тривалий час стверджував, що він не Новотний. За його словами, він буде говорити детальніше лише в присутності захисника за угодою (на тому засіданні Новотний мав лише безкоштовного адвоката).

Брат убитого Юрія Вербицького Сергій каже, що не сподівається на покарання вищої ланки, а тому переконаний у важливості покарання для нинішніх фігурантів.

«Я не фантазер настільки, щоб думати, що всі, а тим паче головні фігуранти підуть під суд. Вони вже давно повтікали. Але є середня ланка, нижня ланка… Треба це робити, щоб була якась справедливість або видимість справедливості», — каже він.

На думку потерпілого Ігоря Луценка, затримання Мисливого та Новотного є важливим для відтворення подій 2014 року.

«У нас наразі взагалі немає встановленої судом картини перших злочинів на Майдані. І навіть якщо буде найближчим часом вирок Волкову (ймовірний організатор викрадення — ред.), то це хоч і буде величезною перемогою, проте не дасть можливості стверджувати в підручниках історії, що це був організований масовий терор. І якщо у справі Мисливого й Новотного хоч один із них поїде з обвинувальним вироком до в’язниці, то вже можна казати, що це була системна організація. Тобто це дуже великий крок у відтворенні історичної правди», — сказав Ігор Луценко.

Зв’язки з Чеботарьовим

«Це було сплановано. Тому що скільки в мене вже справ є — вони всі між собою там зустрічаються. Тож це не були випадкові люди», — каже ще один потерпілий у справі Владислав Іваненко.

Про інших фігурантів він знає не з чуток, оскільки статус потерпілого має й у справі Юрія Крисіна. Іваненка викрали 21 січня, катували, а згодом відпустили. Тоді, за даними слідства, працювали групи Євгена Жиліна (керівника проросійської організації «Оплот») та Юрія Крисіна.

Правоохоронці вважають, що Новотний та Мисливий знали про цей злочин, хоча й не брали особистої участі. За даними слідства, обвинувачені входили до злочинної організації українського бізнесмена Олексія Чеботарьова, який наразі переховується в Росії. Саме в його офісі, за даними правоохоронців, проходили наради з «тітушками». Зокрема, там були помічені засуджені Юрій Крисін і Сергій Чемес, підсудні Павло Бялай та Олександр Волков, а також Армен Саркісян, якого наразі розшукують. Сам же Чеботарьов, за даними слідства, був людиною тодішнього міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка.

У прокуратурі вважають, що для протидії учасникам Революції Гідності Чеботарьов також залучав людей із охоронної фірми Юрія Крисіна та «Оплоту» Євгена Жиліна.

«Вони знали один одного ще з 90-х. І коли в тодішніх керівників держави виникла необхідність створити організації, які нібито не правоохоронці, а цивільні особи, але за владу — вони наймали їх. Як-от охоронна фірма Крисіна (ТОВ «П'ятий регіон» — ред). Крисін безпосередньо працював на Чеботарьова, від нього отримував завдання. Хто стояв за Чеботарьовим, поки достеменно невідомо, але хтось стояв», — розповідали нам прокурори у справі Крисіна.

Тоді ж, за версією слідства, Чеботарьов запропонував Крисіну 200 тисяч доларів. Крисін погодився, але з 10 по 22 січня поїхав на відпочинок за кордон, а свої «повноваження» переклав на довірених осіб — Сергія Чемеса та Павла Бялая. Вони неофіційно працювали в охоронній фірмі Крисіна «П'ятий регіон» і належали до його найближчого оточення. З-за кордону Крисін нібито спілкувався з замовниками та віддавав накази Чемесу та Бялаю телефоном. Сам він це заперечує.

Наразі Олексій Чеботарьов — у розшуку і, за даними джерел hromadske в слідстві, ймовірно, переховується в Росії. Але в прокуратурі не виключають, що він і досі має фінансовий або інший вплив на виконавців злочинів Майдану.

Інші фігуранти

Влітку 2017 року в цій справі був заарештований Олександр Волков, якого слідство вважає організатором викрадення, а також людиною, пов'язаною з імовірним замовником Олексієм Чеботарьовим.

За даними слідства, 21 січня 2014 року Волков виїхав із офісу Чеботарьова до офтальмологічного відділення Олександрівської лікарні за 12 годин до прибуття туди Вербицького та Луценка.

Тієї ночі Волков контактував і з іншими учасниками викрадення. Його маршрут 21 січня збігається з маршрутом викрадених майданівців. Завдяки свідченням Сергія Чемеса (ще одного фігуранта справ «тітушок») слідство встановило, що Волков напередодні викрадення був присутній на нараді у Чеботарьова, де отримував вказівки щодо викрадення активістів та маршруту їхнього транспортування.

Про те, що бачив Волкова в офісі Чеботарьова, свідчив іще один фігурант справ «тітушок» Павло Бялай. Також, як стверджує слідство, прізвище Волкова разом із Чемесом та Бялаєм фігурує у журналі реєстрації, вилученому з офісу Чеботарьова.

В прокуратурі також зазначали, що Волков активно стежив за перебігом справи щодо викрадення активістів ще до того, як став її фігурантом. Про це свідчить знайдена в його телефоні ухвала суду про дозвіл на обшук певної фірми Чеботарьова. Сам Волков участь у злочині заперечує.

Також у справі фігурують колишні працівники МВС України Костянтин Пащенко та Дмитро Хізанов. Їм закидають незаконне прослуховування Ігоря Луценка напередодні й під час його викрадення. Вони були одними з перших затриманих у справі, й тоді, у 2016 році, Луценко заявляв, що не вважає їх винними у катуваннях: вони-бо були необізнані, а інкримінувати їм можна хіба що службову недбалість.

Обвинувачений Костянтин Пащенко нам у коментарі сказав, що не визнає своєї провини, а обвинувачення вважає абсурдним.

«В ті часи інформація збиралася щодо всіх, хто вчиняв хуліганські дії, адже були постраждалі як зі сторони правоохоронців, так і зі сторони мітингувальників. Тому перевірялися всі обставини, збиралася інформація в межах кримінального провадження. Особисто я цю інформацію нікому не передавав», — сказав Пащенко та додав, що вважає справу «створеною для відводу очей і прикриття третіх сторін».

Дмитро Хізанов наразі продовжує працювати в правоохоронних органах, а тому від коментарів відмовляється.

Ще один фігурант справи — Олександр Медвідь. За даними слідства, він теж входив у злочинне угруповання Олексія Чеботарьова. Безпосередньо групою, де був Медвідь, керував Володимир Неживов, який наразі перебуває в розшуку. Її завданням було викрадати активістів Євромайдану у січні 2014. За словами прокурора, Неживов наказав використати мікроавтобус для транспортування викрадених. Медвідь разом із рештою слідкували за рухом Луценка та Вербицького до лікарні, надалі він стежив за обставинами й повідомив спільників, коли Луценко та Вербицький прибули у лікарню.

У розшуку в справі перебуває 9 осіб: Олексій Чеботарьов, Олександр Тендіт, Віктор Тиднюк, Микола Якубович, Роман Щинкін, Дмитро Щукін, Володимир Неживов, Олександр Ляхович та Юрій Таран. Один із них — Віктор Тиднюк — нібито інсценував своє вбивство, але «воскрес», отримавши громадянство РФ. Щодо двох з них прокуратура планує завершувати спеціальне розслідування — тобто судити їх заочно.

Вбивства Нігояна, Жизневського, Сеника

За інформацією, яку ми отримали від Офісу генерального прокурора, досудове розслідування вбивств Сергія Нігояна та Михайла Жизневського наразі триває.

«Зокрема, тривають судові експертизи, висновки яких підтвердять або спростують обставини кримінальних правопорушень», — зазначили нам в ОГП.

Раніше слідчі заявляли, що знайшли свідка, який був поранений свинцевою картеччю на тому самому місці та за тих самих обставин, що й Сергій Нігоян. Калібр патронів, якими вчинені вбивства в січні 2014-го, відповідають калібру рушниць «Форт-500», що тоді були на озброєнні в МВС України. Такі патрони для МВС виготовляла лабораторія прикладної хімії.

На озброєнні у підрозділів міліції були помпові рушниці 12-го калібру. Вони також можуть стріляти набоями для зупинки транспортних засобів — саме від таких поранень загинули Михайло Жизневський і Роман Сеник (також поранений 22 січня, помер за три дні).

Скільки справ загалом?

Упродовж 2020 року слідчі у справах Майдану повідомили про підозру 37 особам і скерували до суду 19 обвинувальних актів щодо 25 людей (6 суддів, 13 правоохоронців, 6 цивільних).

Загалом у судах слухають 86 судових справ стосовно 176 осіб. Уже притягнуто до відповідальності 343 особи (34 високопосадовці, 185 силовиків, 16 прокурорів, 14 суддів і 70 цивільних).

У ДБР наразі перебуває 80 кримінальних проваджень, стосовно яких триває досудове розслідування.