Про польський газ, енергетичну безпеку і сигнал «Газпрому»

Меморандум передбачає закупівлю Україною безпосередньо в США або через польські компанії зрідженого газу на терміналі в Свіноуйсьце і постачання його в Україну.

Для цього буде побудований інтерконектор, який дозволить ефективно поєднати газотранспортні системи Польщі і України, і постачати в Україну 6 – 8 мільярдів кубів природного газу неросійського походження.

Це може бути і не зріджений газ, а норвезький, після завершення будівництва Трансбалтійського маршруту з Норвегії до Польщі.

Додаткової гнучкості польський маршрут набуває завдяки поєднанню газотранспортних систем Польщі і Словаччини, яке вже найближчим часом стане реальністю.

Перш, ніж радіти гарним новинам з Варшави, варто згадати чому цей проект важливий для України.

По-перше, його реалізація є реальною диверсифікацією джерел постачання природного газу в Україну. На відміну від реверсу зі Словаччини газ з Польщі не матиме російського коріння.

Ми отримуємо газ через Польщу і сьогодні, але на рівні 1 – 1,5 мільярдів кубічних метрів. З інтерконектором це може бути і 6, і навіть 8 мільярдів кубічних метрів на рік.

По-друге, закупівля зрідженого газу з США зміцнить відносини з Вашингтоном, для якого збільшення присутності на європейському газовому ринку є не тільки економічним, але і політичним пріоритетом.

По-третє, Україна стає учасником енергетичного коридору «Північ – Південь», який створюється в Центральній Європі за підтримки ЄС. У перспективі можливості співпраці з сусідами у цьому напрямку тільки збільшуватимуться. Відносини з Польщею зміцнюватимуться і набудуть реального, а не декларативного стратегічного характеру.

А тепер трохи історії, яка, як це часто буває в Україні, має дивні повороти і нюанси.

Агресія Росії проти України стала одним з каталізаторів пошуку альтернативних джерел постачання природного газу в Україну. Тобто, це питання і раніше обговорювалось у напівміфічному контексті – «Білий потік», газ з Ірану, Туркменістану, LNG термінал в Одесі тощо, але ніколи воно не ставало настільки реальним після вступу у дію LNG терміналу у Свіноуйсьце.

Ще у 2014 році фахівці галузі запропонували уряду і «Нафтогазу» концепцію будівництва інтерконектора, який поєднав би українську і польську ГТС і дозволив би отримувати до 8 мільярдів кубічних метрів, та зробив можливим використання як мінімум двох підземних сховищ для зберігання газу для польських та інших європейських компаній. Існуючі на той момент часу (і досі) можливості дозволяли отримувати лише до 1,5 мільярдів кубічних метрів газу цим маршрутом.

У січні 2015 року «Нафтогаз» і польська компанія Gaz Systems уклали відповідну угоду про реалізацію проекту будівництва магістрального газопроводу-інтерконектора Дроздовичи-Бильче-Волиця довжиною 110 км.

У червні 2016 року було повідомлено, що будівництво почнеться у 2017 році. Вартість газопроводу на території України оцінювалась в 245 мільйонів доларів.

У грудні 2016 року «Укртрансгаз» і польські партнери узгодили правила взаємодії двох операторів, але далі нічого не відбулося.

У квітні 2018 року з’явилися повідомлення, що Україна і Польща «почали оцінку доцільності будівництва газового інтерконектора», і це після низки укладених угод і наявності розробленого ТЕО. В разі появи «зацікавленості» передбачалося, що всі роботи будуть завершені до 1 січня 2020 року і газ з Польщі піде в Україну на заміну російського.

У середині 2018 року були отримані попередні позитивні результати щодо комерційної привабливості проекту, проте інвестиційне рішення було відкладене.

Тепер, за чотири місяці до дати «Х» укладається новий меморандум на ту ж саму тему, оскільки проект досі не зрушився ні на крок.

Все це здається дивним, але тепер є два «але».

По-перше, з’явилася третя сторона, і це – Сполучені Штати, і по-друге, Польща уклала з США довготерміновий масштабний контракт на постачання американського LNG. Перспективи стати ефективним постачальником газу на регіональний ринок обумовлюють зацікавленість поляків збільшити потужність LNG терміналу у півтора рази і максимально скористатися моментом щодо транзитного бізнесу.

Важко пояснити, чому проект будівництва інтерконектора, про який експертне середовище писало і нагадувало уряду всі ці п’ять років, досі не було реалізовано.

Це тим більше дивно, що вже досить давно стало відомо про провал «програми 20/20» щодо збільшення власного видобутку газу компанією «Укргазвидобування».

Можна тільки здогадуватись, чому не були почуті пропозиції польських партнерів, які неодноразово пропонували розпочати роботи, навіть говорилося про наявність відповідних фондів ЕС. Сьогодні є підстави сподіватись, що все це позаду і питання, нарешті, буде вирішене. Є певні нюанси з закупівлею зрідженого газу напряму в американців.

Є певні технічні деталі по організації транзиту і перерахування платежів, оскільки до кінця року має відбутися анбандлінг, сертифікація нового оператора ГТС і можливе переформатування внутрішнього ринку – тобто, ще має з’явитися той, або ті, хто безпосередньо купуватиме газ для реалізації.

Проте не викликає сумніву, що у США прийнято рішення про наполегливу підтримку проекту і пріоритетність «енергетичної» складової у відносинах між командою Трампа і новим керівництвом України.

Власне, про це у Варшаві говорили і віце-президент США Пенс, і міністр енергетики Перрі.

Сам факт меморандуму є важливим політичним сигналом «Газпрому» напередодні очікуваних тристоронніх переговорів Україна-РФ-ЕК, які анонсувалися на вересень. Чудово, що українська сторона спромоглася правильно сформулювати меседж для північного сусіда, тепер справа за тим, щоб він став реальністю.

Давно настав час припинити цю нескінчену сагу про інтерконектор.

Польща, Словаччина, Румунія і Болгарія – це ті країни, з якими варто будувати «газові» відносини, враховуючи перспективу вступу «Північного потоку-2» у дію максимум через два роки.

Тоді не прийдеться рахувати кожен кубометр закачаного у сховища газу і сподіватися на теплу зиму. Справжня енергетична безпека – це щось трохи інше.