Прощавай, двійко! Чи варто школі відмовлятися від оцінок

Учитель більше не казатиме «Сідай, двійка!» або «Молодець, відмінно!» — нова ініціатива МОН скасувала звичні бали для учнів початкової школи. Натомість з'явилися вербальні оцінки — усні або письмові коментарі педагога щодо поточного навчання, та рівневі — від початкового до високого — наприкінці року. 

Як оцінки-бали виховують дітей-заробітчан і чому ініціатива їх прибрати важлива не тільки для початкової школи, розмірковує у своїй колонці Інна Большакова, експертка громадської спілки «Освіторія», методистка НВК «Новопечерська школа», авторка підручників НУШ, дитяча психологиня.

Що не так із балами 

Реальна історія, розказана мамою хлопчика у фейсбук-спільноті «Батьки SOS». На дистанційці учень вишивав удома серветку. Сфотографував і надіслав учительці. Вона відповіла лаконічно: «5».

Двійки, трійки, дванадцятки зручні для дорослих. Вчитель швидко поставив, батьки переглянули — як сигнал світлофора, що повідомляє, коли треба бути пильним.

Та коли школяр спитав: «Чому?», вчителька порадила самостійно відшукати помилки. Таким часто хибує бальна система оцінювання: діти можуть не бачити своїх помилок — скільки б не розглядали ту серветку. Їм просто бракує досвіду. Якби вчителька надала зворотний зв’язок: що не так і як це виправити, можливо, у дитини і виникло б бажання поліпшити роботу.

Оцінки-бали — слабкі в інформативності. З ними діти привчаються не помічати сильних сторін своєї роботи та цінувати себе за них, а також мало звертають уваги на помилки й не виправляють їх. Через оцінку-бал робота припиняється там, де тільки мала б початися.

Науковці досліджували, як діти сприймають бальну і вербальну оцінки. Навіть коли вчитель коментує поставлений бал, діти здебільшого на це не зважають — реагують на швидкий сигнал-оцінку. Не вчаться досягати ліпшого результату, проявляти наполегливість. Здебільшого після оцінки (якою б вона не була) не повертаються знову до роботи. Бо якщо оцінка влаштовує, навіщо робити щось далі? А якщо ні, то сенс витрачати час: все одно погано і ліпше не стане. Про оцінку-бал часто говорять як про мотиватор, але вона може так само сильно демотивувати.

Якщо бал — швидкий сигнал, то вербальне оцінювання — це триваліший процес зіставлення наявних і бажаних результатів. Власне, він дає зворотний зв’язок, якого так забракло хлопчикові, що дістав п’ятірку (за дванадцятибальною шкалою) за вишивку.

Оцінки передаються не лише балами. У світі використовуються різні системи: числові (п'ятибальні, десятибальні, дванадцятибальні), буквені, словесні. Насправді байдуже, якою позначкою — числом, буквою, сонечком, лайком — позначити результат навчання. Ці системи є однаковими, рівневими, просто швидкий сигнал подається по-різному.

Від використання будь-яких позначок результат однаковий: дітей розподілять на успішних і не дуже. Для когось це стане радістю, а для когось — поразкою.

Діти-заробітчани, або Як дорослі привчають вчитися заради оцінок 

Частий аргумент із уст дорослих: мовляв, дорослі отримують зарплату, а діти в школі — оцінки. А тепер що?

Таке порівняння оголює серйозну проблему зовнішньої і внутрішньої мотивації дорослих до роботи, а дітей до навчання. Ми живемо у світі зовнішніх стимулів. Можемо ненавидіти свою роботу, але виконуємо її заради зарплати. Тож нехай і діти привчаються, що навчання — це передусім не пізнання нового і радість відкриттів, а важка праця заради заробітку: оцінок. Під тиском зовнішніх стимулів діти уподібнюються до дорослих і так само починають ненавидіти процес.

А правда в тому, що дитину, яка переступає поріг школи, не турбують оцінки! Їй цікаво пізнавати нове, і бали тут не мають значення. Важливо плекати внутрішню мотивацію — зокрема через середовище, в якому діти можуть розвиватися.

Ми заспокоюємо себе: дітям це подобається. Разом із лайком у соцмережі, похвалою, наклейкою з сонечком на уроці, 12 балами за контрольну сплескує дофамін. Він дає короткочасне задоволення, але не щастя від того, що робиш. Ба навпаки: ще більше цікавить приз, результат. Та не процес.

Будь-який зовнішній стимул: і батіг (покарання), і пряник (заохочення) є двома боками однієї медалі — прояву влади і контролю. Зовнішні стимули кепські тим, що вбивають внутрішні. Для дорослих це швидкий шлях відкоригувати поведінку дітей, але він згубний у довгій перспективі. Навчаючись заради оцінок, діти не мають інтересу до пізнання — і це велика проблема сучасної школи. Оцінка — ідол шкільного навчання, надто якщо згадати, що для вступу у виш потрібен середній бал свідоцтва.

І вчителі, і батьки по-різному ставляться до скасування балів у початковій школі НУШ. Хтось помічає позитив від того, що дітям пропонують зворотний зв’язок і дитина вчиться орієнтуватися на покращення результату і на те, що цінністю є знання і набуті уміння. А комусь бракує балів, щоб швидко перевірити досягнення дітей та вчасно реагувати. Статистики про ставлення до оцінювання без балів наразі немає, є результати дослідження пілоту НУШ. І вони позитивні.

А як по-іншому? Клас конкуренції чи клас співпраці

Можна оцінювати учнів, звіряючи їхні результати з очікуваними результатами програми. Можна відзначати навчальний прогрес: «Вчора ще не знав, як розв’язати задачу, а сьогодні зумів». Можна — свідомо чи ні — порівнювати з іншими учнями в класі.

Поширена думка, що шкільна конкуренція у вигляді розподілу дітей за балами мотивує, є неоднозначною. Дослідження, представлені у книзі освітнього експерта Альфі Кона «Покарання нагородою», переконують: така система негативно впливає на стосунки між учнями і, відповідно, на безпеку та комфорт середовища.

Напруження підтримується, тривожність учнів зростає, а продуктивність усього класу зменшується. Тож клас співпраці завжди кращий, ніж клас конкуренції. Звісно, конкурентне середовище задовольняє наш соціальний інстинкт та, наприклад, потребу у визнанні. Але бали виглядають штучними — якщо порівняти їх зі, скажімо, розгорнутим коментарем-відгуком на роботу, з можливістю для учня виступити зі своїм проєктом перед класом.

Ми створюємо у наших класах касти відмінників, трієчників і двієчників, хоч декларуємо цінність співпраці і боремося з булінгом. Навіть при забороні повідомляти оцінки у школі назагал влаштовуємо свята відмінників та прикрашаємо стіни портретами найкращих учнів. Таке рейтингування шкідливе не тільки для дітей, що мають низький рівень академічної успішності. (Хоча й вони могли б претендувати на першість, якби оцінювали інші сильні сторони: наприклад, високий рівень емоційного інтелекту, що дозволяє встановлювати тісні дружні стосунки, чи висловлення непересічних ідей, що здебільшого не оцінюється як досягнення, хоч і має суттєву цінність у дорослому житті). Для сильних учнів теж є шкода. Вони стають більш заангажовані балами, не вчаться ризикувати, не отримують досвіду поразки, яким потрібно «перехворіти» і зробити висновки.

Натомість вербальна оцінка дозволяє відстежити індивідуальні результати. І вчить жити, виявляючи людяність, цінувати інших не лише за академічні досягнення.

Ризики переходу на нове оцінювання

Звісно, тут не без побоювань. Насамперед це збільшення навантаження на вчителів, оскільки для вербальної оцінки потрібно більше часу, та й педагоги можуть бути просто неготовими до новації. До того ж це може бути складно через велику кількість дітей у класах. Так створюється імітація оцінювання — складно написати докладний аналіз роботи для 36 учнів за 2-3 години. Окремо потрібно інформувати батьків про нове оцінювання і роз’яснювати його суть. Словом, для дорослих багато незвичного. Але наші діти варті того, щоб вчитися заради пізнання у класі співробітництва і без ярликів неуспішності.

Замість ажіотажу щодо оцінювання потрібні дискусії, як оновити підходи до нього. Варто повністю переглянути систему оцінювання у середній та старшій школах. Половинчасті заходи шкутильгатимуть. Але навіть теперішнє звільнення дітей молодшого шкільного віку від балів — великий крок уперед.

Нова система оцінювання — це нова філософія освіти, де цінністю передовсім є дитина. І не сьогоднішня, а завтрашня, тобто доросла людина, яку чекає майбутнє. А там їй знадобляться сформовані в школі навички: вміння виправляти помилки, наполегливість без зовнішніх «милиць», антикрихкість, тобто здатність ставати ліпшою під впливом поразок, допитливість і бажання пізнавати світ. Усе це — а не бали — визначатимуть майбутнє.

Довідка

У НУШ використовуються вербальні і рівневі оцінки. Рівнева оцінка визначає рівень досягнень — початковий, середній, достатній, високий — який пропонується записувати буквами відповідно П, С, Д, В.

Вербальна оцінка в НУШ — це оцінювальне судження: коли вчитель, наприклад, описує, що правильно в роботі учня, які є недоліки/помилки, дає рекомендації щодо покращення результату і висловлює підтримку: «Ти зможеш!» І надалі разом з учнем намагається досягти найкращого індивідуального результату.