Протести у Вірменії: крок проти несправедливості (СПЕЦРЕПОРТАЖ)

Звідусіль лунають пісні, люди танцюють просто на вулицях. Близько 60 тисяч демонстрантів зійшлися до площі Республіки на головне віче. На майдані панує атмосфера тріумфу, і молодь, і люди старшого віку тримають національні прапори. Враження, ніби на площі Республіки зібрався весь Єреван.

Так святкують відставку прем'єр-міністра Сержа Саргсяна, про що він заявив 23 квітня після 10 днів протестів.

«Звертаюся до вас востаннє як глава держави. Нікол Пашинян (лідер опозиції — ред. ) мав рацію, я помилився. У ситуації, що склалася є кілька рішень, але на жодне з них я не піду. Це не моє. Я залишаю посаду керівника нашої країни», — заявив Саргсян.

Центр Єревана, де святкують відставку Саргсяна Фото: Олександр Кохан/Громадське 

У Єревані святкують відставку Саргсяна Фото: Олександр Кохан/Громадське 

Центр Єревана, де святкують відставку Саргсяна Фото: Олександр Кохан/Громадське 

Центр Єревана, де святкують відставку Саргсяна Фото: Олександр Кохан/Громадське 

Саргсян був президентом країни 10 років. На нову посаду його нещодавно затвердив парламент. За новою конституцією, в президента дуже обмежені повноваження, натомість основна влада належить саме прем'єру. Ці зміни ініціював сам Саргсян, хоча й переконував, що більше не має владних амбіцій. Таким чином, він по суті мав залишитися при владі ще й на третій термін.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Від президента до прем'єра: п'ять фактів про рокіровку нового прем'єра Вірменії Сержа Саргсяна

Вірменське суспільство, либонь, неочікувано для самого себе, змогло мобілізуватися навколо відчуття обману й рішучого бажання змін.

Громадське провело декілька днів із різними учасниками демонстрацій. Хто прагне змін і творить протести на вулиці та за кулісами — у спеціальному репортажі.

Крок відчаю

«Серж Саргсян і його «Республіканська партія» — це Алі-Баба і 40 розбійників! Мафія!  Подивіться, що твориться. Тільки вони збагачуються, а простий народ живе у злиднях. У мене пенсія — 60 доларів, як на неї вижити? Мої діти й онуки повиїжджали на заробітки в Росію. Молодь залишає Вірменію, за останні 20 років тут стало просто неможливо нормально жити! Ми — раби у власній країні», — пенсіонерка Рімма ледь не плаче. Її подруга, Клара, в цей час гнівно кричить у бік поліції, що охороняє будівлю уряду.

До протестів у Вірменії долучається й старше покоління, утім, рушійною силою мітингів є молодь. Єреван, Вірменія, 22 квітня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське

Рімма і Клара — одні із небагатьох пенсіонерок, які вдень виходять на протести. Якщо на мітингах попередніх років у Вірменії було багато старших людей, то тепер у натовпі протестувальників сиву голову можна завважити нечасто. Цього разу рушійною силою є молодь. Старші зазвичай приєднуються до головного віча на центральній площі ввечері, коли закінчився робочий день.

Проте такому запалу, як у Рімми та Клари, можуть позаздрити навіть студенти. Щойно жінки приходять на одну із точок, де активісти блокують рух, одразу стають перед автівками і, надриваючи горлянки, починають скандувати основне гасло протестів, яке останнім часом не сходить з вуст вірмен: «Кайл ара мержір Сержін!» — «Зроби крок для відставки Сержа».

До протестів у Вірменії долучається й старше покоління, утім, рушійною силою мітингів є молодь. Єреван, Вірменія, 22 квітня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське

Голоси заглушають навіть сигнали автомобілів — водії в заторі клаксонами підтримують демонстрантів, вулиця і проїзна частина перетворюються на єдиний мітинг. Автомобілі з ранку й до вечора гудять всією столицею — Єреван схожий на один великий розбурханий вулик.

Це гудіння настільки дратує поліцію та владу, що тепер за те, що ти сигналиш, можна загриміти за ґрати  

«У Вірменії близько 500 тисяч автомобілів, 300 тисяч із них зараз сигналять на вулицях», — перекрикуючи автівки, жартує громадський активіст Даніель Іоаннісян. Він не бере участі в маршах, проте докладається до протестів за кулісами, проводячи інформаційну підтримку й координуючи колл-центр, що допомагає затриманим демонстрантам.

«Це гудіння настільки дратує поліцію та владу, що тепер за те, що ти сигналиш, можна загриміти за ґрати. Щодня нам надходить близько 400 дзвінків про допомогу, деякі виклики — від затриманих водіїв, їм закидають хуліганство. У Вірменії це серйозна стаття, за неї можна сісти на кілька років. Просто через те, що сигналив. Не здивуюсь, якщо завтра тут криміналізують купівлю іграшкових Чебурашок».

«У Вірменії близько 500 тисяч автомобілів, 300 тисяч із них зараз сигналять на вулицях», — розповідаєДаніель Іоаннісян. Він координує протестувальників через колл-центр та допомагає затриманим. Єреван, Вірменія, 22 квітня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське

Чебурашка — прізвисько, яке протестувальники дали Сержеві Саргсяну нібито через його схожість із героєм мультфільму. Чебурашку часто можна помітити на плакатах демонстрантів, його малюють на брудних вікнах поліцейських машин, дехто навіть приносить із собою на мітинги плюшеві іграшки.

«Вірменія дуже втомилися від Саргсяна», — веде далі Даніель. За соцопитуваннями, 94% населення незадоволені чинною владою. — Зараз Саргсяна звинувачують у всіх бідах, часто навіть у тих, до яких він не має жодного стосунку. Багато людей просто у відчаї. Але люди протестують не лише проти самого прем'єра. Дуже важливим є питання корупції, низьких зарплат, безробіття, політичних проблем. Людям це набридло. І, знаєш, невдоволені є навіть серед поліцейських, які охороняють урядові будівлі».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Протести в Єревані: обличчя змін (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Крок агресії

На мітинг, де Рімма і Клара разом із сотнею інших мітингарів блокують вулицю, приїжджає декілька цивільних автівок із заклеєними номерами, з них з'являються поліцейські. Спочатку правоохоронці закликають протестувальників розійтися, проте ніхто на це не зважає. Після декількох хвилин полісмени визначають з десяток найактивніших й, викручуючи їм руки, одного за одним силоміць тягнуть до машин.

Знаєш, що мені сказали поліцейські в центральному райвідділі? Що вони теж хочуть змін у країні  

Здіймаються ґвалт і пилюка, люди намагаються чинити спротив і захищатися. Хтось падає, втрачає свідомість, комусь рвуть сорочку. Тих, хто пручається найбільше, поліцейські валять на землю й несуть до машин, взявши за руки й ноги. За двадцять хвилин правоохоронцям удається взяти гору й звільнити вулицю для проїзду автомобілів. Люди розходяться, однак обіцяють ввечері повернутися на центральну площу.

Водії в заторі клаксонами підтримують демонстрантів, вулиця і проїзна частина перетворюються на єдиний мітинг, Єреван, Вірменія, 22 квітня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське

Тих, хто пручається найбільше, поліцейські валять на землю й несуть до машин, взявши за руки й ноги. Єреван, Вірменія, 22 квітня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське

Утім, серед вірменської поліції немає одностайності щодо ставлення до протестів. Давід Санасарян, соратник головного лідера протестів Нікола Пашиняна та співорганізатор демонстрацій, також опинився в райвідділку — його схопили просто під час прямої трансляції у Facebook з блокування вулиці. Чоловіка, як і більшість затриманих людей, відпустили за кілька годин.

«Знаєш, що мені сказали поліцейські в центральному райвідділі? Що вони теж хочуть змін у країні, — в захриплому після протестів голосі Давіда відчувається тріумф. — Вони не можуть нам відкрито допомагати, але часто просто роблять видимість того, ніби виконують накази. І таких поліцейських багато — не всі налаштовані проти нас. Зверни на це увагу протягом нашого маршу».

Як і багатьох мітингарів, соратника лідера протестів Давіда Санасаряна затримали силовики. За кілька годин його відпустили. Єреван, Вірменія, 2018 рік Фото: Олександр Кохан/Громадське 

Марші в Єревані одночасно проходять в декількох місцях: згодом колони перетинаються на одному з перехресть і разом крокують на центральну площу. І так щодня: з восьмої ранку і до сьомої вечора. Давід Санасарян — один із тих, хто завжди йде попереду разом з Ніколом Пашиняном.

Демонстранти постійно наголошують: їхній протест — мирний. Проходячи тисячним натовпом повз поліцейських, які охороняють урядові будівлі, вони аплодують їм і скандують «Зробіть крок!» та «Ви — одні з нас!». Частина полісменів ледь помітно усміхається і мовчки киває у відповідь.

Демонстранти наголошують: їхній протест — мирний. Проходячи повз поліцейських, вони аплодують і скандують гасла. Єреван, Вірменія, 22 квітня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське

Крок розчарування

Овік працює в кафе на центральній площі Єревана. Спостерігає у вікно, як демонстранти стікаються на площу, й скептично хитає головою: «Мирним шляхом нічого не вдасться вирішити».

Ви й справді думаєте, що Серж Саргсян піде у відставку? Це не Франція й не Німеччина, це Кавказ. Тут інші правила  

Щовечора він бачить, як площа Республіки заповнюється тисячним натовпом і з просторого та спокійного майдану перетворюється на гаряче серце протестів.

«Ви й справді думаєте, що Серж Саргсян піде у відставку? Це не Франція й не Німеччина, це Кавказ. Тут інші правила. Я й сам ненавиджу владу і хочу змін у Вірменії, але у протестах я розчарувався. Коли був молодший, теж виходив на мітинги. Був і у 2011 році, і у 2015-му. І повірте, якби тоді ми домоглися виконання хоча б десяти відсотків вимог, нині я був би там, щоб вибороти наступні десять відсотків».

Через невдалий досвід попередніх років багато вірмен зневірилися у протестах. Антиурядові акції — не новина для країни. Великі демонстрації відбувалися тут у 2008, 2011, 2015 роках. Проте всі вони закінчувалися не так, як того прагнули демонстранти. У 2008 році все завершилося кривавим розгоном, а востаннє, під час «Електричного Єревана», вимоги про скасування високих тарифів на електроенергію влада просто проігнорувала. Запалу людей не вистачило надовго — протест закінчився поразкою.

І хоча цього разу характер демонстрацій відрізняється від попередніх, у частини протестувальників, а надто старшого покоління, залишилися пересторога й гірка зневіра. На додачу, багато із них не впевнені в ефективності суто мирних методів.

— Зараз я не готовий зробити крок й покинути роботу задля співів на майданах. Перемога та реальні зміни можливі лише тоді, коли люди візьмуть у руки зброю, — каже офіціант.

— А тоді ви б вийшли на вулиці?

Овік ледь помітно усміхається.

— Тоді б я був у перших лавах.

Учасники протестів в Єревані, Вірменія, 22 квітня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське 

Учасники протестів в Єревані, Вірменія, 22 квітня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське 

Крок сили

«Ми нізащо не чинитимемо агресивних дій, — запевняє Давід Санасарян. — Навіть якщо поліція застосовуватиме силу проти нас. Наша ж сила в іншому — у згуртованості й любові».

Поки спілкуємося на майдані, до Давіда підходять різні люди, тиснуть йому руку й дякують за зусилля. Помітно, що чоловік дуже змучений, але терпляче відповідає кожному.

«Так, ми втомлені. Але ми втомлені передусім від оцих хлопців, — продовжує Давід, вказуючи на будівлю уряду, — вони створюють забагато проблем. Та коли я бачу запал в очах людей на площі — це додає мені наснаги. Я на сто відсотків вірю, що цього разу ми переможемо. Революція триває не тільки на вулицях, вона почалася в серцях людей».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Протести у Вірменії: як екс-президент хоче стати прем'єром

Щодня на мітинги виходить дедалі більше демонстрантів. Враження, що протестний дух поширюється серед людей, наче вірус. Увечері на центральній площі Єревана ніде яблуку впасти. На основній демонстрації можна зустріти дуже різних людей: хіпстерів і пенсіонерів, офісних працівників у білих сорочках і таксистів у спортивних костюмах, насуплених чоловіків, що лузають насіння, й веселих студенток із чашками лате в руках. Однак усіх їх привела на площу одна причина — рішуче бажання змін.

Зі сцени демонстранти наголошують, що їм не настільки важливо, хто буде прем'єром замість Саргсяна. Значно важливіше, на їхній погляд, — побороти й змінити систему. І той факт, що піднялося стільки людей, уже свідчить, що зміни в суспільстві почалися.

Після розмови з Давідом Санасаряном до мене підходить молодий хлопець, який весь час уважно слухав усе збоку.

— Скажи мені чесно, це схоже на те, що було у вас, в Україні?

— Те, що я бачу зараз, справді чимось нагадує початок подій у Києві восени 2013-го.

Юнак на хвилю замислюється.

— Ох… Значить, попереду ще багато роботи. Але нічого, прорвемося. Перший крок ми вже зробили.