ENRU

«Птахам не поясниш, що тепер є кордон»: як живе національний парк «Меотида» по обидва боки лінії розмежування

Понад 250 видів птахів, 50 з яких — у Червоній Книзі України, ссавці, комахи, риби й десятки рідкісних видів рослин. Національний парк «Меотида» в Донецькій області — це понад 20 гектарів степу, узбережжя та акваторії Азовського моря, він є унікальним природним комплексом для України. Але вже три роки «Меотида» виняткова не лише через природні принади — з початку бойових дій на Донбасі половина парку поблизу окупованого нині Новоазовська опинилася на непідконтрольній уряду території, інша — поблизу Маріуполя — офіційно в зоні проведення антитерористичної операції.

Три роки з початку війни співробітники «Меотиди» намагаються захистити природу, незважаючи на близькість до бойових дій, учаться жити й працювати поруч з військовими та прикордонними блокпостами. А також борються з бюрократичною системою держави, яка вважає, що «проблеми екології не на часі, коли в країні війна». Громадське побувало в «Меотиді» й дізналося, чому важливо берегти природу там, де нелегко зберегти мир.

Ви приїхали не в найкращий час для рослин, проте нині на узбережжі просто хвилі птахів, вони тут гніздяться або відпочивають на шляху до теплих країв. Я вже кілька років намагаюся вистежити один вид гусей, але все ще не вдавалося.  Може сьогодні з вами вийде

Пейзаж справді відрізняється від того, що ми бачили на відео в YouTube, коли готувалися до поїздки. Холод, степ, туман, різкий вітер і мряка. Але в повітрі пахне морем і дихається напрочуд легко, на обрії зграї птахів, дорогу просто перед машиною перебігають куріпки, дерева червоно-багряні. Восени в «Меотиді» по-іншому, але гарно.

Територія Національного парку «Меотида» на березі Азовського моря в Донецькій області Фото: Анастасія Власова/Громадське

Нас підвозить Олександр Бронсков. Він працює в національному парку з дня його заснування. Нині очолює відділ наукової роботи, проте справжня його пристрасть — птахи.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Крізь пекло і назад: історія кохання у прифронтовому інтернаті

«Я з шостого класу знав, що буду орнітологом. Улюблені види? Тепер на їх вивчення ні часу немає, ні грошей. У нас же все власним коштом — машини власні в колег, щоб їздити по території, заправляємося теж за рахунок зарплат. У нас навіть офіс «безкоштовний», — розповідає Олександр.

Олександр Бронсков працює в національному парку з дня його заснування Фото: Анастасія Власова/Громадське

Адміністрація «Меотиди» до 2014 року перебувала в Новоазовску, який нині контролюється самоназваною «ДНР». Тоді довелося поспіхом їхати з бази, навіть не встигли забрати всі документи й наукові розробки — лише бухгалтерію. Територія національного парку — Крива Коса й залив біля неї — тепер за лінією розмежування.

«Найвідоміша в орнітологічному світі колонія чайкових птахів, рослинні комплекси, степові ділянки — все там залишилося. Тоді все швидко відбулося, контроль отримали бойовики, стали пускати до нацпарку всіх кого тільки можна, бракон’єри одразу з’явилися, птахи звідти й полетіли. Відео зараз в інтернеті гуляє, рекламний ролик про «морський флот Новоросії» — це ж наша «Меотида», — каже Олександр.

Тепер офіс у селищі Урзуф під Маріуполем, поруч з базою полку «Азов». Селищна рада виділила переселенцям будівлю покинутої урзуфської амбулаторії. Науковці зробили ремонт, волонтери допомогли з меблями, поприносили з дому старенькі комп’ютери.

Офіс «Меотиди» в селищі Урзуф під Маріуполем. На сьогодні в парку всього 30 співробітників Фото: Анастасія Власова/Громадське

«Ми навіть щорічні звіти та листівки про національний парк друкуємо за кошти волонтерів або меценатів. Щоправда, цього року нам купили кілька вогнегасників — улітку часто бувають пожежі, тут же степ. Поки ми викличемо пожежників, треба швидко самим щось робити», — розповідає виконувачка обов’язків директора «Меотиди» Надія Долгова.

Жінка розповідає, що почала працювати як раз у 2014 році. Жартуємо, що можна вважати, що вона — екологічний «кризис-менеджер». З того часу склад працівників «Меотиди» оновився майже повністю. На сьогодні тут усього 30 співробітників. Через те, що складно було їздити з непідконтрольної території до нового офісу, більшість робітників з Новоазовська звільнилася. Проте дехто так і продовжує працювати там — в «окупованій «Меотиді». І неофіційно з колишніми колегами тут підтримують зв’язки:

«Звісно, ніякого обміну документами й даними немає, але ж ми зідзвонюємося іноді — треба знати, що там відбувається. Люди ж не винні, що вони опинилися в такій ситуації, а поїхати звідти не можуть. Та й роботу не кинуть, адже хто дбатиме про птахів?Птахам не поясниш, що є якийсь «кордон»​ і треба летіти кудись далі. Тепер там є якась природоохоронна організація і браконьєрів уже не пускають, і птахи почали повертатися. Цього року там вивела пташенят єдина пара кучерявого пелікана — дуже рідкісний вид птахів. Це ж просто щастя».

Виконувачка обов’язків директора «Меотиди» Надія Долгова Фото: Анастасія Власова/Громадське

Директорка налагоджує стосунки з військовими та прикордонниками, їхні пункти — просто на території національного парку. Питаємо, чи не заважає таке сусідство:

«Ми вже навчилися комунікувати. Спочатку були проблеми з «Азовом», тепер спільні заходи навіть робимо. З прикордонниками так само живемо дружньо. Погано лише, що коли змінюється керівництво, доводиться наново знайомитися й пояснювати, хто ми такі та що тут робимо. Вони ж прикордонники, не можуть змиритися, що це вони на нашій території розташувалися, а не ми до них в гості прийшли, та ще й правила встановлюємо».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Життя в ізоляції: як «дачники» з Луганська опинилися в закритому селищі на лінії фронту

Орнітологи «Меотиди» кажуть, що через прикордонників навіть популяція птахів побільшала, адже вони не скрізь пускають цивільних і туристів. Хоча не на камеру співробітники парку на прикордонників іноді й нарікають: їхні собаки їдять пташині яйця чи пташенят у кущах.

Ідемо ми якось на спільне патрулювання. Зустрічаємо двох дівчат — з пляжу йдуть. Питаємо: 
— Що ви тут робите, ви бачили колючий дріт?
— Бачили, — відповідають. — Ми під нього пролізали як раз.
— А на табличці що написано було?
— Прохід заборонений.
— Ну і як ви пройшли?
— Отак же ж, навпростець.

Територія Національного парку «Меотида» в Донецькій області Фото: Анастасія Власова/Громадське

За три роки бойових дій співробітників «Меотиди» двічі перевіряла Служба безпеки України, як каже директорка, «на сепаратизм»:

«Викликали на допити всіх нас, питали з ким спілкуємося на окупованій території, як і кому зарплату платимо й звідки гроші беремо. Але нічого підозрілого не знайшли. Я на все погоджувалася, на допити ходила, бо якщо агресивно ставитися, буде тільки гірше».

Олександр Бронсков — переселенець з Донецька, але розповідати про це одразу відмовляється. Принаймні раз на тиждень він намагається виїхати на узбережжя, подивитися на птахів. У бінокль на відстані не менше кілометра за формою дзьобу, рисками на лапах та пір’ям легко визначає, що це за вид. Коли питаємо в нього про потреби «Меотиди», зітхає:

«Головне, що нам потрібно — знайти гроші на документи, проект землеустрою, щоб ми документально могли підтверджувати, що територія «Меотиди» — заповідна. Нині таких паперів не маємо, не можемо до суду позиватися. А хтось на території національного парку, наприклад, може будівництво нової дачі розпочати або траву косити, а разом з нею і червонокнижні рослини. Пишемо листи до обласної адміністрації, Міністерства екології та природних ресурсів, але там відповідають завжди одне й те саме: грошей немає, у країні війна, не до природи наразі».

Олександр Бронсков принаймні раз на тиждень намагається виїхати на узбережжя, щоб подивитися на птахів Фото: Анастасія Власова/Громадське

Поза тим у «Меотиді» розповідають, що скоро землі національного парку можуть почати віддавати екс-військовим АТО-шникам:

«Це таке тонке питання. Ми, звісно, тільки «за», щоб наші захисники отримали землю. Але ж не виділяти її за рахунок природи. Чому б не виділити, де землі держзапасу чи поля, але ж тут все знищать, земля перестане родити».

Національний парк має туристичний і рекреаційний потенціал, каже директорка. Показує на базу відпочинку, коли проїжджаємо повз:

«Оце нікому не належить. Точніше, хазяїн десь там у «ДНР» і базу за несплату податків «націоналізували». Ми б могли тут проводити конференції, улітку — табір для дітей, різні навчальні заходи. Знаєте, скільки в нас дітей цікавляться природою, тільки можливостей вивчати небагато. Та хто ж нам її віддасть. А ось галявину бачите? Тут можна було б кемпінг зробити. Не всі люди люблять галасливий відпочинок. Намети в оренду, розваги. У нас навіть туристичні маршрути вже прописані й давно готові, тільки на це все треба кошти».

Приватні будинки на Білосарайській косі, узбережжя Азовського моря. Частина Національного парку «Меотида» в Донецькій області Фото: Анастасія Власова/Громадське

Міжнародні організації пропонують науковцям парку підтримку, але відповідно до законодавства «Меотида» просто не може отримувати фінансування з двох джерел, тобто розраховує лише на державну допомогу. Але державі наразі «не до того»:

«Дехто вважає, що найголовніше нині — оборона країни. Так, звісно, оборона важлива, але якщо ми наплюємо на природу, не дбатимемо про неї, то в нас нічого не залишиться, коли війна скінчиться, просто ніде буде жити».

Маяк на території півострова Білосарайська коса. Частина Національного парку «Меотида» в Донецькій області Фото: Анастасія Власова/Громадське

Міжнародний досвід показує, що відновити втрачені під час збройних конфліктів природні ресурси потім уже неможливо. Так, під час війни у Перський затоці в 1991 році стався великий виток нафти. Понад 400 кілометрів берегової лінії донині забруднені, назавжди зруйновані морські шляхи риб і ссавців. Війна в Руанді в 1994 році відкрила частину національного парку Акагера для поселення біженців. Через це вимерли рідкісні види місцевих тварин.

*проект здійснюється за підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади