Путін на порозі. Як після 7 років гібридної війни Україна опинилась на межі прямого вторгнення Росії

14 квітня 2014 року в Україні розпочалась Антитерористична операція, яка стала «гарячим» продовженням російсько-української війни вже після анексії Криму. За цей час на Донбасі загинули понад 13 тисяч людей, і досі обстріли не припиняються.

І ось після 7 років гібридної війни ми не то що не бачимо світла в кінці тунелю, а, ймовірно, стоїмо за крок до повномасштабного конфлікту, бо Росія демонстративно перекинула до українських кордонів безпрецедентну кількість військ.

Аналізуємо, що сталося протягом останніх місяців та як ми дійшли до ситуації, коли кожен новий день ризикує стати початком великої війни.

Перемир’я

Із 27 липня 2020 року на Донбасі розпочалося чергове перемир’я, або, як ще кажуть, режим припинення вогню. Враховуючи, скільки таких спроб уже було, навряд хтось плекав серйозні надії, однак у перші місяці справді щось змінилося — сторони майже не стріляли, а президент Зеленський мав привід із гордістю казати, що кількість загиблих зменшилась удесятеро.

Проте припинення вогню — хоч і надважливий, але лише перший крок на шляху до врегулювання конфлікту. Протягом усього цього часу Україна та Росія вели переговори у різних форматах, але у політичній площині був глухий кут — не допомагав навіть ферзь президента Зеленського Андрій Єрмак.

Тож у новому році все почало повертися на старі місця — бойовики збільшували кількість обстрілів, і жертв серед українських військових ставало дедалі більше.

Зеленський

На посаду президента Зеленський ішов із гучними обіцянками швидко припинити війну, але сувора реальність наздогнала шостого президента, і в якийсь момент він, схоже, зневірився в можливості домовитися з Кремлем, укласти «велику угоду» про мир на Донбасі з більш-менш прийнятними умовами.

Це розуміння розв’язало Зеленському руки — якщо домовитися не вдається, то причин «не дратувати» Кремль (як, наприклад, у випадку з «вагнерівцями») меншає. І на початку лютого Рада нацбезпеки (РНБО) блокує проросійські телеканали (NewsOne, ZIK та «112 Україна»), а після — запроваджує санкції проти кума Путіна Віктора Медведчука. Далі — ще цікавіше. Зокрема, відбирає в нього прибутковий нафтопровід і проводить обшуки в його організації «Український вибір» у справі про державну зраду.

На гребені патріотичної хвилі Зеленському, схоже, сподобалося, тому майже кожне засідання РНБО перетворюється на битву за «державницькі інтереси» — він бореться з ворожою дезінформацією, Януковичем, Азаровим і менш статусними зрадниками, переслідує за «харківські угоди», «повертає» народу надра і багато чого ще.

Очевидно, відсутність прогресу в перемовинах із Кремлем — не єдина причина такої трансформації Зеленського. Але якою б не була його мотивація, саме в період активізації боротьби з проросійською п’ятою колоною ситуація на фронті загострилася, а Путін вирішив підвищити ставки.

Одна з ключових дат — 26 березня, коли внаслідок обстрілу бойовиків на Донбасі загинули четверо українських військових. Як пізніше розповіла прессекретарка Зеленського Юлія Мендель, президент України подав запит на прямі переговори з Путіним, але відповіді з Кремля досі не отримали. Більш того, речник Путіна Дмитро Пєсков стверджує, що в Кремлі «жодних запитів не бачили».

Путін

В принципі, лише одним цим прізвищем можна пояснити таку масштабну ескалацію, адже жодна інша людина в Росії не може віддати наказ перекинути десятки тисяч військових і купу техніки до українських кордонів.

В ескалації на Донбасі Москва звично звинуватила Київ, а бойовики кивнули на це, стверджуючи, що «Україна йде шляхом силового розв’язання конфлікту». Активні нападки почалися в лютому-березні: наприклад, 3 березня бойовики «ДНР» заявили, що отримали дозвіл на вогонь «на випередження» по позиціях ЗСУ.

На тлі цих звинувачень у бік України наприкінці березня — на початку квітня починають з’являтися повідомлення про ешелони російської армії, що рухаються до кордонів України та в окупований Крим.

30 березня головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак заявив, що незабаром біля українського кордону і в Криму Росія збере до 25 батальйонних тактичних груп — це на додачу до тих 28, розташованих у Криму та на окупованій частині Донбасу.

У Зеленського 12 квітня сказали, що біля кордонів України РФ вже зосередила понад 40 тисяч військових, стільки ж — в окупованому Криму. І 50 тисяч із них перекинули нещодавно.

Точні цифри щодо кількості передислокованої техніки та військових визначити вкрай важко, та й вони постійно змінюються. Але як журналісти-розслідувачі, так і західні партнери вказують — це найбільша з 2014 року концентрація російських військ на кордоні з Україною.

Крім анексованого Криму, війська дислоковані в Ростовській (межує з Донеччиною і Луганщиною), Брянській (має кордон із Чернігівщиною і Сумщиною) та Воронезькій (межує з Луганщиною) областях. Там військові розбивають польові табори.

Соцмережі заполонили відео місцевих жителів, які знімають передислокацію російської військової техніки до кордону з Україною. Везуть танки, бронетранспортери, артилерію, ракетні системи тощо.

До Воронежа навіть привезли ракетні комплекси «Искандер», які можуть вражати цілі балістичними ракетами. Саме під Воронежем британським журналістам вдалось зняти табір російських військ.

Промовистий факт: російська армія везе залізницею так багато техніки, що місцевим виробникам сільгосптехніки напередодні посівної просто не вистачає залізничних платформ, аби вивозити свої машини, — ці платформи забрали військові.

Крім цього, з Балтійського флоту Росія направила до Чорного моря три десантні кораблі, ймовірно, з десантниками та технікою на борту. Ще 10 десантних суден РФ вирішила відправити з Каспійського до Чорного моря. Тож разом у Чорному морі може бути понад 20 кораблів, здатних висадити десант на півдні України.

Пропаганда

Усі ці військові маневри підкріплюються антиукраїнською істерією російських пропагандистів. Працюють вони за класичною схемою: українські нацисти під керівництвом США і НАТО нібито планують влаштувати геноцид жителям Донбасу, а Росія не може цього допустити.

Наприклад, Маргарита Симоньян вкотре закликала «Росію-матінку» забрати Донбас «додому», а Соловйов викручує мілітаристський маразм на максимум: «Український нацизм — прямий спадкоємець гітлерівського нацизму. Україна сьогодні — абсолютне зло, якому ми не можемо дозволити існувати».

Також російські державні ЗМІ почали активно просувати історію про те, як безпілотник ЗСУ нібито скинув вибухівку на подвір’я в селищі на Донеччині, внаслідок чого загинув 5-річний хлопчик. Дитина справді загинула, але жодних дронів там і близько не було.

Крім записних пропагандистів, долучаються в ефір російські ток-шоу й інші дійові особи. Так, ватажок бойовиків «ДНР» Денис Пушилін заявив: «Якщо потрібно, ми візьмемо зброю до рук. Де ми зупинимося — ніхто зараз не скаже».

А от речник Путіна Дмитро Пєсков закликав не перейматися через передислокацію військ. «Росія нікому не загрожувала і не загрожує. Російські збройні сили перебувають там, куди їх вирішило направити військове керівництво», — каже він.

Суть більшості заяв — росіяни хочуть миру, але готові дати відсіч.

«Дамо відсіч усім Балтійським флотом, який до цього випадково передислокували до Чорного моря і який стоїть напоготові в кущах», — з гіркою іронією описує російську пропаганду оглядачка «Новой Газеты» Юлія Латиніна.

А от якщо Україна надумає іти в НАТО, то взагалі може припинити існування, погрожують у Кремлі.

Союзники

І хоч Пєсков та інші представники російської влади не припиняють запевняти, що Росія нікому не загрожує, а війська на своїй території може переміщувати, як захоче, країни Заходу цим словам не вірять.

На початку квітня посли НАТО провели зустріч через загострення ситуації на російсько-українському кордоні. Занепокоєння висловили всі, хто тільки міг, — від Канади до країни Балтії. А Сполучені Штати пообіцяли підтримати Україну в разі загострення ситуації.

2 квітня Вашингтон надіслав серйозний сигнал підтримки Києву — президент США Джо Байден провів першу розмову із Зеленським. Проведення цих переговорів затягувалося, схоже, через внутрішню ситуацію в Україні, але на тлі ескалації з боку РФ Байден зателефонував Зеленському і запевнив: «Україна та США стоять пліч-о-пліч».

Також західні країни закликали Росію відвести свої війська від українського кордону, зокрема, канцлерка ФРН Ангела Меркель попросила Путіна про це в особистій розмові.

Водночас як наголосив міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічус, збройна підтримка України — єдиний дієвий спосіб вплинути на Кремль.

«Україна потребує збройної підтримки (що робить Туреччина) і видимих ознак солідарності (що роблять США, направляючи військові кораблі до Чорного моря). Вагомі аргументи на землі й на морі — єдина зрозуміла для Кремля мова», — сказав він.

Щодо збройної підтримки, то Україна закуповує в Туреччини ударні безпілотники, що викликає невдоволення в Москві. Також нещодавно Зеленський побував із візитом у Туреччині, де зустрівся з Реджепом Таїпом Ердоганом. Президент Туреччини підтримав Україну, зокрема, і її перспективи членства в НАТО.

І якось так сталося, що після цієї зустрічі президентів Туреччини та України російська влада заборонила авіаперельоти з РФ до Туреччини, внаслідок чого сотні тисяч росіян залишаться без відпочинку на турецьких курортах.

Візит американських військових кораблів до Чорного моря в Москві також не оцінили й порадили їм триматися якомога далі від анексованого Криму.

Проте найважливіша подія (з погляду міжнародної реакції) сталася 13 квітня — Джо Байден особисто зателефонував Путіну, заявив про підтримку суверенітету України й висловив занепокоєння концентрацією російських військ біля українського кордону. Також він запропонував президенту РФ зустрітися у «третій» країні для обговорення всіх проблем у двосторонніх відносинах.

***

Ще одна подія, яка сталася 13 квітня і про яку варто згадати — заява міністра оборони Росії Сергія Шойгу. Досі росіяни не давали відповіді на всі заклики пояснити, коли війська повернуться в місця постійної дислокації, але тепер Шойгу заявив: завершити «військові навчання» планують за два тижні.

Також він заявив, що раптова перевірка боєготовності Південного та Західного військових округів пов’язана з «військовою діяльністю НАТО». Шойгу уточнив, що за три тижні РФ перекинула на західні кордони дві армії та три з’єднання ВДВ.

Нам же залишається тільки спостерігати, чи підуть російські солдати додому за два тижні, бо хто ж повірить на слово міністру оборони Росії.

Тим часом президент Зеленський запевняє, що Україна готова до можливого російського вторгнення.

«Із 2014 року ми знаємо, що це може статися кожного дня. Вони (росіяни — ред.) готові, але і ми готові, тому що ми на своїй землі», — сказав він.