ENRU

Референдум про незалежність Курдистану: сценарії майбутнього

Cad890e075f1bbf86
Іракські курди на виборчій дільниці в місті Ербіль, столиці Курдського регіону на півночі Іраку Фото: EPA-EFE/MOHAMED MESSARA

Незалежність іракського Курдистану може змінити розстановку сил на Близькому сході. Курди — одна з найбільших народностей світу, що не має власної держави. Це результат розподілу Західними країнами кордонів Близького Сходу під час і після Першої світової війни.

Більшість із 45 мільйонів курдів розділені кордонами 4 країн — Іраком, Туреччиною, Сирією та Іраном. 25 вересня референдум про право на суверенітет проводять  іракські курди. Їхня автономія гартувалася тиском міжнародної спільноти та геноцидом, який із застосуванням хімічної зброї улаштував Саддам Хусейн у 1989-му. За цей час курди посилили власні служби безпеки та армію.

Після падіння режиму Хусейна, Курдистан став найбагатшим, найбезпечнішим і найдемократичнішим регіоном Іраку. Він навчився ефективніше використовувати нафтові запаси, позаяк завжди був незадоволений тим, як Багдад розподіляв ресурси. Курдистан став надійним союзником Заходу, хоча у світі ставлення до самовизначення іракських курдів неоднозначене. Однак, нинішнє голосування відбувається на тлі успіхів курдських військових, які захистили власну територію і звільнили від ІДІЛ сусідні райони Іраку, де проживають курди.

Експерт-міжнародник Олександр Мішин на прохання Громадського пояснює, наскільки реальна незалежність Курдистану, до чого може призвести референдум, і який він матиме вплив, зокрема, на Україну.

Останні дні єдиного Іраку?

Це дійсно доленосні дні для Іраку. Країна була федералізована після повалення режиму Саддама Хусейна. Нині центральний уряд у Багдаді має небагато важелів впливу на місцеві еліти. Аж ось після столітньої боротьби курди в Іраку нарешті наблизилися до можливості офіційно отримати власну державу та призначили на референдумі Регіональний уряд Іракського Курдистану. Волевиявлення має односторонній характер та, як підкреслюють чиновники в Багдаді, «порушує суверенітет, єдність та цілісність Іраку».

Ідею про референдум озвучили ще у 2014 році. Тоді центральна влада на чолі з прем’єр-міністром Нуром аль-Малікі почала обмежувати фінансування регіонального курдського уряду.

Через дискримінаційну політику Багдада курди шукали власні джерела для існування й розпочали самостійний експорт нафти до Туреччини.  

Коли бойовики «Ісламської держави» (ІДІЛ) захопили значні території Іраку, зокрема й нафтові родовища довкола Кіркука, курди заявили, що країна і без того поділена.  

У серпні 2016 року новий іракський прем’єр Хайдер аль-Абаді заявив, що право курдів на самовизначення, «не викликає суперечок». Багдад повинен був змінити риторику, щоби залучитися підтримкою курдів для боротьби з ІДІЛ, особливо для визволення міста Мосул. Щойно це сталося, курди нагадали про компенсацію.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖЗвільнення Мосула: 10 фактів про колишню столицю ІДІЛ в Іраку

Утім, багато хто в Багдаді проти відокремлення Курдистану.

Іракці в кафе в центрі Багдада дивляться теленовини про перебіг курдського референдуму Фото: EPA-EFE/ALI ABBAS

Останні два місяці Вищий комітет щодо референдуму в Курдистані безрезультатно намагається обговорити майбутні відносини з іракськими чиновниками. Чинне керівництво прагне налагодження стосунків із центральним урядом.

Водночас Верховний суду Іраку визнав голосування щодо незалежності протизаконним. У Багдаді збирають докази нелегітимності та впорядковують факти порушення курдами положень законодавства Іраку. У списку претензій уже майже 100 пунктів.  

Своєю чергою курдська влада звинувачує іракський уряд та парламент у порушенні Конституції. Ідеться про місто Кіркук, яке курди вважають своїм, однак формально воно не належить курдській автономії. У Конституції Іраку зазначається: можна легко змінювати федеральну структуру, зокрема переглядати, кому підпорядковується певна провінція чи регіон із 2005 року.

Президент Курдистану Масуд Барзані, виступаючі 22 вересня перед десятками тисяч прибічників на мітингу в Ербілі, заявив, що курдський народ пожертвував багато чим, проте й надалі готовий іти на жертви заради незалежності:

«Перед нами два шляхи: або обираємо підпорядкування, або життя у свободі та незалежності. Ціна підпорядкування — це втрата волі та гідності, хоча це життя. Виборюючи незалежність, ми можемо загинути, натомість збережемо гордість та гідність».  

Барзані нагадав про непрості відносини з Багдадом, зокрема про використання іракськими військовими хімічної зброї проти курдів. Тоді як самі курди долучилися до боротьби проти Ісламської держави, під час якої загинули 1799 солдат пешмерга (курдські воєнізовані формування, фактично армія Іракського Курдистану).

Рішучість курдського керівництва односторонньо відділитися засуджує міжнародна спільнота. У переддень Референдуму Рада Безпеки ООН підтримала єдність Іраку. Плани регіонального уряду Іраку провести референдум назвали дестабілізуючими. США, Франція й Німеччина вимагають перенести референдум, уряди Туреччини та Ірану взагалі гостро розкритикували саму ідею. Саме позиція держав, де мешкають значні курдські меншини, — Туреччини, Ірану та Сирії — матиме вирішальне значення в розвитку подальших подій.

Президент Курдистану Масуд Барзані проголосував на референдумі про незалежність Курдистану Фото: EPA-EFE/GAILAN HAJI

Незалежний Курдистан: грандіозна трансформація Близького Сходу

Те, що відбувається на Близькому Сході, досі визначається угодою Сайкса-Піко 1916-го року. Тоді Великобританія, Франція, Росія та Італія, домовляючись про перерозподіл кордонів, унеможливили появу суверенної курдської держави.

Сьогодні у світі — 45 мільйонів курдів. Нині вони мешкають переважно в чотирьох державах: у Туреччині — 20 мільйонів (44% від загальної кількості), в Ірані — 12 мільйонів (26,6%), в Іраку — 8,5 мільйонів (18,8%), у Сирії — 3,6 мільйонів  (8%). Здобуття незалежності від Іраку ставить на порядок денний долю курдів у цих державах. За певних умов незалежна курдська держава могла б розпочати політику репатріації курдів — як, приміром, це робить Ізраїль.

Туреччина та Іран мають власні інтереси в Іракському Курдистані. Попри те, що офіційно турецький уряд називає референдум безпосередньою загрозою національній безпеці Туреччини, стратегічно Анкара матиме зиск. Турки давно розвивають тісні політичні, економічні та безпекові контакти з курдським урядом в Ербілі — передусім їх цікавить доступ до нафти Курдистану. Тоді як для іракських курдів турецькі нафтопроводи — гарантія надійного транзиту їхньої нафти. Водночас така залежність дозволить туркам тиснути на президента Курдистану Масуда Барзані, аби той не підтримував Курдську робочу партію та курдів із сирійської Рожави (курдське державне утворення у складі Сирії).

Також незалежний Курдистан стане буфером між Туреччиною та неспокійним Іраком, де поглиблюється протистояння сунітів та шиїтів. Не кажучи вже про те, що де-факто розпад Іраку посилює позиції Туреччини, як гегемону Близького Сходу, і заразом зміцнює союз із Вашингтоном — США зацікавлені в існуванні незалежного Курдистану.

Голосування курдів на виборчій дільниці в етнічно-змішаному місті Кіркук на півночі Іраку Фото: EPA-EFE/STR

У Тегерані занепокоєні наслідками курдського референдуму куди більше, хоча місцеві ЗМІ стверджують, що він носить консультативний характер, і є лише одним із кроків до незалежності. Попри це, іранські військові готуються не лише закрити ірано-курдську ділянку кордону, а й проводити військові операції у суміжних з Іраном регіонах Іракського Курдистану.

Ірану наразі важливо зберегти територіальну цілісність Іраку — при владі у Багдаді шиїтські однодумці. Непокоїть їх також і власне курдське населення (друга за чисельністю меншина Ірану після азербайджанців). Утім, дещо пом’якшує ситуацію усвідомлення, що курди — важливі для боротьби з ІДІЛ.  Крім того, іранські військові не надто хочуть військового зміцнення Іраку, добре пам’ятаючи ірано-іракську війну (1980-1988 роки). Незалежний Курдистан, що не має виходу до моря, може також стати транзитною країною для іранських енергопродуктів.

Іран — друга після Росії держава світу за запасами природного газу. Але в разі конфлікту між курдами та іракцями на будівництві газопроводу Іран — Ірак — Сирія можна буде знову ставити хрест.  

У Москві схвалюють ідею незалежного Курдистану і вже інвестують значні кошти в нафтовий сектор регіону. Суверенний Курдистан на певний час заблокує будівництво іншого газопроводу — Катар —Кувейт — Ірак — Туреччина. Тож росіяни захищають власний вплив на глобальний газовий ринок.

Незалежний Курдистан: «нова Чорногорія» чи «новий Південний Судан»

Більшість населення регіону підтримує незалежність. У 2005 році, коли одночасно з виборами до парламенту Іраку відбувся неофіційний референдум, на користь незалежності висловилися 98,8% місцевих мешканців. Та підсумки голосування необхідно буде захистити, здобувши міжнародне визнання, що стане новим етапом боротьби за суверенний Курдистан.

За останні десятиліття багато країн отримали легітимізацію шляхом референдуму чи навіть просто соціологічного опитування. Це розпад Чехо-Словаччини (1993 рік), відокремлення Еритреї від Ефіопії (1994 рік), надання незалежності Східному Тимору (2002 рік), вихід Чорногорії зі складу державного союзу із Сербією (2006 рік), а також народження Південного Судану (2011 рік). Арабські дослідники припускають, що у випадку з майбутнім Курдистаном процеси міжнародного визнання могли би піти «чорногорським» або «південносуданським» сценарієм.

У 2006 році 55,6% населення Чорногорії підтримали незалежність і вихід зі складу Державного союзу Сербії та Чорногорії. Реакція ООН, ЄС та інших великий держав була схвальною. Белград відреагував відносно м’яко — на той момент Сербія була занурена у вирішення конфлікту в Косові. У сучасному Іраку також триває боротьба з Ісламською державою, що ускладнює агресію проти Ербілю. Однак переговори щодо незалежності Курдистану наразі не підтримується ні Багдадом, ні міжнародною спільнотою. Отже, «чорногорський сценарій» менш імовірний.

Курдські жінки на виборчій дільниці в місті Ербіль, столиці Курдського регіону на півночі Іраку Фото: EPA-EFE/MOHAMED MESSARA

Натомість реальніший «південносуданський сценарій». У 2011 році на референдумі, передбаченому мирними угодами між урядом Судану та Національно-визвольною армією Судану, більшість населення регіону висловилася на користь незалежності  Південного Судану (98,83%). Підсумки референдуму схвалив світ, а першим визнав волевиявлення центральний суданський уряд. Однак кровопролиття уникнути не вдалося. За кілька місяців виник конфлікт у спірному між Північчю та Півднем регіоні Південний Кордофан. Провінція планувала відокремитися від Судану й стати частиною нової держави. Під час бойових дій загинули понад 1,500 осіб. За рік між Суданом та Південним Суданом вибухнув прикордонний конфлікт через нафтові родовища. Зруйновано значну частину нафтовидобувної інфраструктури в районі міста Хеґліґ, понад 1000 людей загинули. Судан запровадив режим транспортної блокади Півдня, відтак країна втратила можливість продавати нафту на міжнародному ринку.

Досвід Південного Судану свідчить, що майбутній незалежний Курдистан можуть спіткати подібні проблеми. Той самий нафтовий район Кіркук лишається яблуком розбрату між Багдадом та Ербілем.

Поза там, міжнародна спільнота все ще не дійшла згоди щодо визнання підсумків курдського референдуму 25 вересня.

Іракські курди на виборчій дільниці у місті Ербіль, столиці Курдського регіону на півночі Іраку Фото: EPA-EFE/MOHAMED MESSARA

Епілог. Наслідки для світу та України

Юридичні наслідки референдуму в Курдистані лишаються непевними. Натомість у політичній площині загострюється питання  щодо права націй на самовизначення та збереження існуючих кордонів сучасних держав. Особливо болісно курдський референдум сприймає арабський світ. Адже буквально територія арабського світу знову, як і у випадку з відокремленням Південного Судану, зменшується. Хоча географічно Іракський Курдистан — це лише 0,5% простору арабського світу, — у політичному плані це велика втрата, яка зазначає, що арабська модель неприваблива для національних меншин.

Незалежний Курдистан порушує проблему сепаратизму в Ємені (Південний Ємен), Сирії (Рожава), Лівії (Кіренаїка),  Марокко (провінція Ріф) і Судані  (Дарфур). Проблема сепаратизму актуальна і для Європи. На 1 жовтня 2017 року заплановано черговий референдум щодо самовизначення Каталонії — Іспанію очікують непрості випробування.

Референдум у Курдистані, звісно, матиме наслідки і для України. Києву не просто визначитися з позицією щодо Курдистану, оскільки з одного боку незалежний Курдистан цікавий США, Ізраїлю та Росії. З іншого — не дуже прихильні щодо нього Туреччина, Іран та арабські держави. Україні вигідно лишатися нейтральною, водночас пильно вивчаючи сценарії можливих змін у політичній ситуації на Близькому Сході.

Водночас підтримка незалежності Курдистану не вплине на статус самопроголошених утворень «ДНР» та «ЛНР» на Донбасі, адже на їхній території немає сформовані нації, що могли б претендувати на суверенітет, як у випадку з багатостраждальним курдським народом.

Підписуйтесь на наш канал у Telegram