Ремесло: Арт-зварювання, стимпанк, вітражі та мозаїка — історії українських майстрів

Сучасне мистецтво в прикрасах

Брошки-жуки, запонки-жуйки, окуляри із сценками з «Камасутри», буси з маленьких покришок, мініатюрних київських балконів та «зелених чоловічків» — Тетяна Чорна створює прикраси, кожна з яких несе свою історію та думку. Каже, їй складно назвати себе ювеліркою або художницею.

«Ми звикли думати, що ювелір — це творець прикрас. Ми називаємо ювеліром тільки того, хто працює з дорогоцінними та напівдорогоцінними металами і камінням?  Наскільки матеріал має значення? А чи є ювеліром художник, який створює прикраси з полімерної глини, паперу, ниток, тканин, пластика?».

Вона робить незвичайні речі, які у той самий час є невеличкими арт-об'єктами. Тетяна любить змішувати пластик та дорогоцінний метал. Запевняє, ідея цінніша за матеріал, з якого зроблений виріб.

«Одна прикраса може виразити ваші думки та ідеї, які ви не завжди готові відкрити своєму співрозмовнику. Мені подобаються люди з почуттям гумору, які носять мої прикраси. Це самоіронія, легке ставлення до життя і це прекрасно», — каже Тетяна.

Арт-зварювання

Декілька років тому Володимир Бабаєв переїхав з Мінська в Київ. Тут він разом зі своїм другом В’ячеславом вирішив відкрити власну справу. Так виникла ідея зайнятись арт-зварюванням.

Володимир говорить, що вони намагаються зробити всі речі особливими. Серед їхніх виробів можна знайти химерні лампи у вигляді руки чи троянди із заліза. Навіть таким практичним речам як стіл чи шафа вони надають незвичної форми. Володимир розповідає, що в Білорусі він займався різними справами –  працював керівником на заводі залізоконструкцій, мав власний бізнес.

Однак найбільше йому подобається виготовляти речі своїми руками:

«Багато людей бояться заліза, бо воно тверде та важко дається для обробки. Але коли знаєш, як потрібно поводити себе з ним, то у твоїх руках воно стає пластиліном. Мені подобається сам процес  і те, що виходить із заліза, коли воно взаємодіє з моєю ідеєю. Іноді я можу стояти півгодини та думати, що з нього може вийти»

Художник-вітражист

«Якщо ви заробляєте склом хоча б рік, то скло вас більше ніколи не відпустить», — сказав колись Михайлу Климченку його знайомий. І вже майже 20 років майстер працює із вітражами та мозаїками.

«Психологізм скла, його наповненість, кольорова гама — усе змінюється, бо це жива матерія, жива істота», — розповідає Михайло. Каже, його чарує, коли один і той самий вітражний малюнок змінює свій настрій залежно від погоди, або освітлення за вікном. На замовлення він разом із батьком зробили чимало вітражів та мозаїк в українських церквах. Довгий час Михайло працював у Казахстані над приватними замовленнями різної складності.

Кілька років тому майстер купив спеціальну піч і тепер також експерементує зі скляним посудом. Каже, для нього це новий виклик, бо він до останнього не розуміє чи все вдалося. Виріб має стояти у печі майже добу. «Якщо у живописі, у вітражі, результат можеш бачити майже одразу, то тут треба навчитися чекати, а тільки потім, якщо треба, аналізувати свої помилки».

Майстер годинників у стилі стимпанку

Більше десяти років тому Анатолій Бондаренко почав виготовляти годинники у стилі «стимпанку». Спершу його вироби були лише захопленням, яке згодом переросло в улюблену роботу. Найскладніше для майстра не придумати ідею годинника, а скласти всі його деталі в голові. Чоловік розповідає, що мав настільки важкі проекти, що працював над ними два роки. Коли все ж таки вдалося зробити ці годинники, він відчув полегшення і захотів їх одягнути.

Робота Анатолія не обмежується годинниками. Замовляють навушники, окуляри, фужери, кулони та навіть дитяче брязкальце у стилі стимпанку. Чоловік запевняє, що клієнтів має вдосталь, хоча ціна є досить високою:

«В Україні є багато поціновувачів. Але не кожен може собі дозволити годинник за п’ять або навіть двадцять тисяч гривень. І до цього треба дійти. Буває, що телефонують через місяць і таки замовляють, бо вони побачили виріб і на нього відклали гроші».

Художня мозаїка

«Часто доводиться пояснювати, що мозаїка — це не блакитні квадратики з плитки, якими виклали басейн, а художній об'єкт, який має ідею», — розповідає Олена Кіслих.

Вона навчалася в художньому інституті, серед предметів у навчальному плані мозаїки не було. Тож ремесло довелося опановувати самостійно, через це майстриня називає себе самоучкою.

«Я знаю багато ремесел, багато з чим працювала. Мозаїку обрала мабуть через те, що з дитинства бачила її на різних будівлях у рідних Черкасах. Її можна було розглядати годинами. Сім років тому я почала цим цікавитися, а останні три віддаю цьому весь свій час. І я дуже рада, що нарешті можу займатися цим багато», — говорить Олена.

Щотижня Олена проводить майстер-класи з мозаїки. Жінка говорить, що робить це не лише для заробітку, але і для того, аби про цю справу дізнавалося більше людей.

«Мозаїка має терапевтичний ефект. Я не раз помічала, якими щасливими йдуть після мого майстер-класу люди. Бо от буває у житті щось не складається, а тут раз — і склалося».

Сімейний бетон

Усе почалося п’ять років тому. Влітку 2014 року Анна шукала горщики для своїх численних квітів. Бажання знайти ідеальні за формою та оригінальні вазони привели дівчину з чоловіком до експериментів з бетоном. Спершу працювали у власному гаражі. Асортимент та його обсяги зростали, родина почала виготовляти продукцію на замовлення.

Нині це невеличкий сімейний бізнес «OdudLab» — Анна придумує ідеї, Андрій відповідає за виробництво. Разом з ними працюють три майстри, які займаються технічною роботою — замішують бетон, розливають його у форми, полірують готові вироби.

«Наша продукція — це горщики для квітів, статуетки, умивальники, вази для квітів. Ми вже маємо стандартний асортимент. Проте завжди цікаво робити щось нове, тож ми беремося за окремі замовлення — нині працюємо над тим, аби зробити з бетону лоток для яєць», — говорить Андрій.

«Бетон — це унікальний матеріал, адже він дуже міцний, довговічний та повторює будь-яку задану форму. Будівельний бетон і бетон, з яким ми працюємо — це різні речі. Головне завдання будівельного бетону — бути міцним. Нам важливий візуальний ефект, готова форма, можливість працювати з кольором. Іноді можна зробити такі речі, про які ніколи б не сказали, що вони виготовлені з бетону», — розповідає Анна.

Над матеріалом також працювали: Діана Горбань, Анна Ютченко